Справа № 210/3509/23
Провадження № 2-о/210/66/23
іменем України
07 липня 2023 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,
за участі секретаря судового засідання: Біди А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку окремого провадження, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа, - Криворізький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, -
07 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою, заінтересована особа, - Металургійний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, в якій просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Лисичанськ, Луганської області, у віці 59 років. На час смерті ОСОБА_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . З лютого 2022 року м. Лисичанськ, Луганської області, перебуває під окупацією російських військових. Враховуючи те, що на момент смерті її матері і до звернення до суду з вказаною заявою м. Лисичанськ перебуває під окупацією російських військ у заявника наявна лише копія лікарського свідоцтва про смерть її матері №66, видане КНП Лисичанської Міської ради Луганської області, в якому зазначено, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Лисичанськ в бомбосховищі. Причиною смерті стала мозкова кома внаслідок інфаркту. Заявник звернулась з заявою про державну реєстрацію смерті ОСОБА_2 до Металургійного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). В задоволенні вище вказаної заяви їй було відмовлено, оскільки форма вданого документу, а саме: лікарського свідоцтва про смерть №66 від 13 червня 2022 року, виданого КНП Лисичанської міської ради Луганської області, не відповідає вимогам, визначеним наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті». У зв'язку з чим, заявник звернулась до суду з вказаною заявою.
Заявник в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.
Враховуючи викладене, суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, доходить до наступного.
Згідно з положеннями передбаченими п.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.
Відповідно до положень ч.2 ст.49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Вимогами п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно ч.2 ст.317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_1 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області 19 листопада 1986 року складено відповідний актовий запис №1793, батьками якої зазначені: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яке видане повторно 04 липня 2023 року (а.с.4).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00040406276 від 06 липня 2023 року наданого Криворізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 12 лютого 1987 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції у луганській області було складено актовий запис №94. Після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_2 . 16 лютого 2000 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області було складено актовий запис №68 про розірвання шлюбу (а.с.5).
Вказані документи підтверджують, що заявник ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: мозкова кома внаслідок інфаркту, церебральний атеросклероз, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №66, яка видана КНП Лисичанської Міської ради Луганської області від 13 червня 2022 року (а.с.12).
Отже, ОСОБА_2 померла на території Луганської області в м. Лисичанськ, Україна.
Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров'я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545.
Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.); у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.).
Таким чином, діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.
У своїй заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_1 зазначила, що для проведення державної реєстрації смерті матері, вона зверталася до Металургійного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), однак в задоволенні вище вказаної заяви їй було відмовлено, оскільки форма вданого документу, а саме: лікарського свідоцтва про смерть №66 від 13 червня 2022 року, виданого КНП Лисичанської міської ради Луганської області, не відповідає вимогам, визначеним наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» (а.с.6).
Відповідно до листа Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 22 квітня 2021 року, під час розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України вимога щодо отримання письмової відмови органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даних випадках є рішення суду про встановлення факту смерті.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За ч.ч.3, 4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан. Дія воєнного стану станом на день розгляду заяви продовжена.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до вказаного Переліку, м. Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області з 03 липня 2022 року тимчасово окуповане російською федерацією.
Повномасштабне вторгнення та військова агресія російської федерації на територію незалежної держави Україна, а також бойові дії на території України, зокрема, на день написання рішення, у Луганській області України, визнаються судом загальновідомим фактом.
Частиною третьою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Відповідно ст.9 вказаного Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Згідно ч.1 ст.18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Зі змісту ч.ч.2, 3 ст.9 Закону вбачається, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
У зв'язку з тим, що смерть ОСОБА_2 настала на території міста Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області, Україна, тобто на території якої нині жодний орган державної влади України не працює, суд погоджується з тим, що отримати лікарське свідоцтво про смерть, встановленого зразка і виданого компетентним органом державної влади України - є неможливим.
У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне встановити такий факт, задовольнивши вимоги заявника, які є доведеними та обґрунтованими.
Відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Керуючись ст.ст.12, 76, 81, 258, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа, - Криворізький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області, у віці 59 років, була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Копію рішення надіслати заінтересованій особі.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: Н. Ю. Вікторович