Вирок від 10.07.2023 по справі 199/7046/22

Справа № 199/7046/22

(1-кп/199/153/23)

ВИРОК

іменем України

10.07.2023 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар ОСОБА_2

прокурор ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_4

захисник ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, розташованого поза територією Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022221110000864 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вільне, Лозівського району, Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ж.п. 5, відповідно до ст. 89 КК України не судимого,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, яке суд вважає доведеним.

28.07.2022 близько о 11:00 ОСОБА_4 перебував у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де також перебували неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

У подальшому, знаходячись у приміщенні кухні вказаної квартири, між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, виник словесний конфлікт, який переріс у боротьбу між ними, після чого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_11 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , дістав лівою рукою із кишені шило, та наніс ним не менше 6 ударів ОСОБА_12 в область правого боку спини, умисно спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді: поєднаних колотих сліпих непроникаючих та колотих проникаючих у плевральну порожнину поранень задньої поверхні грудної клітини справа у кількості 6-ти, які у своєму перебігу ускладнилися розвитком правобічного пневмоторакса, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою провину не визнав та суду показав, що приблизно за 1-2 дні до цих подій, йому зателефонувала мати ОСОБА_13 - ОСОБА_14 , з якої він проживав разом, та яка сказала зайти до гуртожитку, де були його речі, та де був пасинок, та друзі останнього - свідки події. Він запитав у них, де знаходяться його речі, холодильник та інше, сказав ОСОБА_13 чому той не ночує дома, сказав подзвонити матері. Крім того наказав ОСОБА_13 включити гучний зв'язок. Для цього потягнувся до телефону, щоб ввімкнути гучний зв'язок, та коли його хлопці відволікли, отримав удар в голову, можливо кастетом. Його почали збивати з ніг, душити, а він почав оборонятися, в нього з барсеткі випали телефон, шило. В «гарячці» він наніс ОСОБА_13 удари шилом, та це все було в саму останню хвилину. ОСОБА_13 знав, так як вони жили разом три роки, відносини були дуже гарні. Але до початку війни вже перестали жити разом. Мати пасинка поїхала, а ОСОБА_13 жив біля нього.

На уточнюючі питання обвинувачений ОСОБА_4 показав, що його першим вдарив ОСОБА_13 в голову, розрубав на голові, від цього він впав на карачки. ОСОБА_13 вдарив його за те, що він у ОСОБА_13 запитав де матір та тягнувся до телефону включити гучний зв'язок. Він потягнувся до телефону, хлопці були в іншій кімнаті. Спиртні напої не вживає, не палить. ОСОБА_15 в нього було у барсетці. Так як у нього старий автомобіль 82 року, задні габарити погано контактували та забруднювалися, тому він носив шило, щоб було можливо зачистити контакти. ОСОБА_15 умисно не приніс до квартири, приніс його по необережності. Конфліктів з ОСОБА_13 не було, сварилися час від часу, але не викликали працівників поліції на сімейні сварки. Характер у ОСОБА_13 був запальний, можливо той на нього ображався за те, що він забороняв ОСОБА_13 палити, пити алкоголь. Він прохав ОСОБА_13 подзвонити та повідомити свою матір, що той продав його речі, не ночував вдома. Він потягнувся за телефоном ОСОБА_13 , щоб той увімкнув гучний зв'язок, в цей момент його вдарили в голову, потім почав бити по затилку кулаком. Скільки було ударів він не знає, кров в кімнаті була від нього. До медичної допомоги звертався, але йому не надали медичної допомоги. Того дня йому зашили рану в Єкатеринівці, взяли під арешт ввечері. В нього був зламаний ніс, були ще садна, синці. Він оборонявся, коли вдарив ОСОБА_13 шилом. Як тільки він вдарив ОСОБА_13 шилом, той перестав його бити. До 28.07.2022 року вони вже не жили з нового року, точно сказати не може, але після 24.02.2022 року вони ще проживали однією сім'єю. Мати ОСОБА_13 приїздила в кінці травня, а потім з цього часу до липня він не жив. Вона сказала, що коли з'явиться її син - ОСОБА_13 , то він має піти щоби забрати холодильник, пральну машину. Коли він прийшов до ОСОБА_13 і таке сталося. Мати ОСОБА_13 - ОСОБА_14 йому сказала подивитися де ОСОБА_13 , забрати речі, чи не прогуляв той його речі. Перш за все він хотів подивитися, де знаходиться хлопець, якому давав гроші, привозив яйця, штани купляв. Заволодіти телефоном ОСОБА_13 він не хотів, так як в нього новий телефон, якому пів року. Словесного конфлікту та скандалу між ним та ОСОБА_13 не було. В квартирі він був приблизно хвилин 10. Як наніс ОСОБА_13 удар шилом не пам'ятає. До кримінальної відповідальності притягався ще в молодості. Винним себе не визнає, позов не визнає, жалкує що таке сталося. В стані алкогольного сп'яніння він не був. Його вдарив ОСОБА_16 , тілесні ушкодження наніс ОСОБА_16 . Тілесних ушкоджень в нього в районі шиї, плечей, він не пам'ятає. Вони були в такій обстановці, що він і наніс ОСОБА_13 удари ззаду. В нього був шок, тому він не викликав поліцію через свій стан, та злякався. Кімната в гуртожитку належить ОСОБА_14 , дозволу прийти він не мав. Друзів ОСОБА_17 знав, вони гуляли разом. Конфліктів з ними не було. відносини були нормальні.

Потерпілий ОСОБА_13 , який на час події викладеної в обвинувальному акті відносно ОСОБА_4 був неповнолітньою особою, у судові засідання не прибув, під час судового розгляду кримінального провадження судом не допитувався.

Обставини, які суд вважає доведеними під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 337, п. 1,2,3,4 ч. 1 ст. 368 КПК України, здійснивши судовий розгляд стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, дослідивши під час судового розгляду всі докази, надані сторонами кримінального провадження, суд вважає, що мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та ОСОБА_4 винний у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що підтверджується доказами, отриманими під час кримінального провадження, долученими судом та дослідженими під час судового розгляду.

Докази на підтвердження обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що 27 липня зібралися до ОСОБА_18 йти на ночівлю. Вранці прийшов ОСОБА_4 близько 11-00, коли він разом з ОСОБА_19 та ОСОБА_20 сидів в сусідній кімнаті. Спочатку вони чули, як ОСОБА_4 з ОСОБА_21 спілкувалися. Почали згодом кричати, більше ОСОБА_4 кричав, що саме не пам'ятає. Потім вони почули дивні звуки, немов удари, та коли втрьох вибігли з іншої кімнати в кухню, то побачили сутичку на кухні. Побачили, як ОСОБА_4 з ОСОБА_17 дралися, які стояли понад стінкою, махали руками, ногами. У ОСОБА_4 був якийсь предмет, схожий на шило, яким обвинувачений бив потерпілого ОСОБА_18 у спину. Він бачив 2-3 удари, бачив кров у ОСОБА_4 на обличчі. Спочатку у ОСОБА_17 крові він не бачив, а коли зняли футболку, побачили синці. ОСОБА_22 під час бійки спочатку захищався, потім також намагався його бити. Юилися мовчки. Він з товаришами намагався відштовхнути ОСОБА_4 від ОСОБА_17 . ОСОБА_4 вдалося відштовхнути, після чого той одразу відчинив двері та вибіг. Вони зачинили двері, викликали «швидку допомогу», тому що ОСОБА_17 стало погано, та який сказав, що в нього болить спина.

На уточнюючі питання свідок ОСОБА_23 показав, що вплив на нього ніхто не здійснював, стосовно його показів ніхто з ним не розмовляв, розказав все як було. Коли вони чули звуки схожі на удари, він не може сказати, хто кого бив. Вони чули але не бачили. Він у ОСОБА_4 пошкоджень не бачив, бачив тільки обличчя в крові. Коли ОСОБА_4 прийшов у квартиру, крові на обличчі не було, вона з'явилась після спілкування з ОСОБА_17 . На обличчі не було пошкоджень. За часом ці події тривали приблизно хвилин 15-20, від початку розмови до того моменту, як вони відтягували ОСОБА_4 від ОСОБА_17 . Чому стався конфлікт йому невідомо. Він ОСОБА_17 знає давно. За подібні ситуації, коли останній бився, він такого не знає. ОСОБА_4 бачив вперше. ОСОБА_22 не розповідав за ОСОБА_4 нічого. Вони стояли обличчям одне до одного. ОСОБА_22 спиною до ОСОБА_4 не стояв. Спочатку ОСОБА_4 (свідок звертається до ОСОБА_4 ) з ОСОБА_17 стояли одне до одного обличчям, потім удари, потім ОСОБА_22 заплигнув на спину ОСОБА_4 та почав душити. Він добре пам'ятає обставини, які були 28 липня. Він з товаришами ногами намагався відштовхнути ОСОБА_4 від ОСОБА_18 . Спочатку вони побачили удари від ОСОБА_4 предметом, який схожий на шило, в область спини ОСОБА_17 . Він бачив 2-3 удари. Потім ОСОБА_22 декілька разів, два рази вдарив ОСОБА_4 в обличчя кулаком. Після ударів ОСОБА_4 встояв на ногах. ОСОБА_22 забіг за спину ОСОБА_4 та застрибнув на спину, почав душити ОСОБА_4 , захопив руками шию та душив. Після цього ОСОБА_22 відпустив його, а ОСОБА_4 відкрив двері та вибіг. Він особисто бачив 2-3 удари предметом схожим на шило, які ОСОБА_4 наніс ОСОБА_17 . ОСОБА_22 почав душити ОСОБА_4 після того, як обвинувачений ОСОБА_4 наніс потерпілому ОСОБА_17 2-3 удари схожим на шило.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що ОСОБА_17 знає, відносини нормальні. Він з друзями прийшов на ночівлю до ОСОБА_17 . 28 числа вона збиралися вже йти, він прокинувся останній, ОСОБА_24 вже був в квартирі, в кімнаті за стіною, розмовляв з ОСОБА_17 . Потім ОСОБА_24 з ОСОБА_17 почали розмовляти на підвищених тонах, були звуки ударів, боротьби, якийсь хлопок. У ОСОБА_25 було розбите обличчя. Коли вийшли з іншої кімнати, побачили як ОСОБА_4 з ОСОБА_21 стоять обличчям до обличчя. Він побачив, що у ОСОБА_4 в руках був предмет схожий на шило, яким обвинувачений наніс 3 удари ОСОБА_26 в область спини. ОСОБА_16 почав бити ОСОБА_25 у відповідь в обличчя, почав душити ОСОБА_4 , після чого останній вибіг. До 28 липня 2022 року ОСОБА_4 не бачив. ОСОБА_22 згадував таке прізвище в розмовах. ОСОБА_17 раніше в бійках не бачив і не знає, чи брав той участь в бійках. Слідчим допитувався та давав такі самі покази. Тиск ніхто не здійснював, покази давав добровільно. Розмова між ОСОБА_25 з ОСОБА_17 тривала приблизно 5 хвилин, а бійка тривала приблизно секунд 5. Після бійки у ОСОБА_17 вони бачили на спині дірочки. У ОСОБА_17 на обличчі ушкоджень не бачив, був палець зламаний. У ОСОБА_25 напевно ніс був розбитий, була напевно кров з носа. Коли була бійка, ОСОБА_16 душив ОСОБА_25 руками. Розсічення не бачив, там було все в крові. Одежа у обвинуваченого була в крові. Стіни були в крові. ОСОБА_21 середньої комплекції, худенький. Корх у зрівнянні з ОСОБА_17 важче і більше.

З протоколу місця події від 28.07.2022 року вбачається, що безпосереднім місцем огляду є сходинкова площадка 9-го поверху буд. АДРЕСА_3 , де на стіні, на кнопці виклику ліфту, на площадці маються краплі РБК, також піднімаючись на 9-й поверх на сходинках виявлено краплі РБК. Біля входу до 14-го блоку на 9-му поверсі, біля дверей на підлозі маються краплі РБК. При вході до 14-го блоку, праворуч розташована квартира АДРЕСА_4 , вхід до якої здійснюється через металеві двері чорного кольору, які на момент огляду зачинені та біля них на підлозі маються краплі РБК різних форм та розмірів.

Під час огляду з кнопки виклику ліфта та з підлоги розташованої біля 9-ї квартири було зроблено змив РБК ватною паличкою.

Виявлено та вилучено: два змиви РБК на ватних паличках.

З протоколу огляду місцевості від 28.07.2022 року та відеозаписом до нього вбачається, що місцем огляду є ділянка місцевості, що розташована неподалік б.3 на мкрн 2 м.Лозова Харківської області, а саме ділянка обочини зі сторони 1-ї школи. У даній ділянці узбіччя виявлено та вилучено шило із дерев'яним руків'ям, на якому наявні сліди РБК. Зі слів учасника - ОСОБА_4 вказане шило належить йому, та після конфліктної ситуації, що трапилась між ним та іншим хлопцем він його «скинув».

Вказане шило вилучено та поміщено до паперового конверту.

З протоколу слідчого експерименту від 28.07.2022 року, відеозапису до нього, за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_7 (далі по тексту скорочено Свідок), його законного представника ОСОБА_27 , вбачається, що свідок, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, відтворив дії, обстановку, обставини події, які сталися між ОСОБА_4 та ОСОБА_13 в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, Свідок вказує, що 28 липня подія відбулася в цієї квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де також перебували він, його товариши неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Потім прийшов обвинувачений ОСОБА_4 , який є вітчимом ОСОБА_13 .

ОСОБА_13 на кухні спілкувався із своїм вітчимом, Свідок з товаришами сидів утрьох в спальній кімнаті. Потім вони почули звук удару, далі вітчим впав, потім встав, та почав боротись із ОСОБА_13 . Свідок показав місця у спальній кімнаті, де на той момент знаходились він, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , вказав, де стояли ОСОБА_13 та ОСОБА_4 . ОСОБА_13 та ОСОБА_4 розмовляли про якісь гроші. ОСОБА_13 зателефонував своїй мамі, потім вітчим почав забирати у нього телефон. Свідок особисто бачив як між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 розпочалася боротьба. Свідок показав, що ОСОБА_13 забіг за спину ОСОБА_4 та почав його душити. ОСОБА_4 намагався руками збити ОСОБА_13 та останній почав кликати на допомогу. Свідок з ОСОБА_9 підбігли, відштовхнули ногами ОСОБА_4 , потім ОСОБА_13 підвівся, відійшов, сусідка відчинила двері, та ОСОБА_4 вийшов. Свідок вказує, що бачив в руках ОСОБА_4 предмет синього кольору, можливо це було шило, як даним предметом ОСОБА_4 наносив удари ОСОБА_13 , він не бачив. Свідок вказав, що відштовхнув ОСОБА_4 від ОСОБА_13 з метою припинити злочинні дії ОСОБА_4 , якому вони не наносили будь-яких тілесних ушкоджень. Як ОСОБА_4 вийшов із квартири, ОСОБА_13 сів на ліжко, та сказав, що йому погано, потім вони викликали швидку допомогу, оскільки останньому було погано, була слабкість, дірки (рани) на спині після сутички із ОСОБА_4 . Свідок на службовому манекені показав, що дірки (рани) знаходились на спіні ОСОБА_13 , та їх було близько 4-6.

З протоколу слідчого експерименту від 22.08.2022 року, відеозапису до нього, за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_8 (далі по тексту скорочено Свідок), його законного представника ОСОБА_28 , вбачається, що свідок, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, відтворив дії, обстановку, обставини події, які сталися між ОСОБА_4 та ОСОБА_13 в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, Свідок вказує, що 28 липня подія відбулася в цієї квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де також перебували він, його товариши неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_29 , ОСОБА_9 . Потім прийшов обвинувачений ОСОБА_4 , який є вітчимом ОСОБА_13 .

ОСОБА_13 на кухні спілкувався із своїм вітчимом, розмовляв із своєю мамою.

В ході слідчого експерименту Свідок вказав яким чином сталася боротьба між ОСОБА_4 та ОСОБА_13 , при цьому зазначив, що чув звуки, схожі на ковзання ніг по підлозі, та секунди через 3 було чутно хлопок, побачив, як ОСОБА_4 вже знаходиться у положенні на сідницях, спиною до стіни. Далі ОСОБА_13 та ОСОБА_4 боролися. ОСОБА_13 обхватив ОСОБА_4 руками ззаду, в цей час у ОСОБА_4 у правій руці було шило. ОСОБА_13 відштовхнув ОСОБА_4 за двері. На правій половині спини у ОСОБА_13 були сліди від ударів шилом і сліди крові. Свідок вказав, що не бачив як ОСОБА_4 наносив удари шилом.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 01.08.2022 року, відеозапису до нього, за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_9 (далі по тексту скорочено Свідок), його законного представника ОСОБА_30 , вбачається, що свідок, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, відтворив дії, обстановку, обставини події, які сталися між ОСОБА_4 та ОСОБА_13 в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2

Так, Свідок вказує, що 28 липня подія відбулася в цієї квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де також в спальній кімнаті перебували він, його товариши неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_29 , ОСОБА_8 . В цей час на кухні перебував ОСОБА_13 та незнайомий йому чоловік, між якими був словесний конфлікт. Далі він почув звук удару, після цього вони разом підійшли до дверного отворі та побачили, що між вказаним чоловіком і ОСОБА_13 відбувається бійка: почали боротися; стояли груддю до грудей, в одній із рук чоловіка (як стало йому потім відомо вищевказаний чоловік - це вітчим ОСОБА_13 ) він помітив якийсь синій предмет. ОСОБА_13 стрибнув вітчиму на спину, та намагався його душити, в цей час він бачив жести рукою вітчима, що нагадували удари, потім вітчим нагнувся і ОСОБА_13 зістрибнув з нього. Далі двері відчинилися, вітчим підняв свій телефон, та вибіг із квартири.

Свідок пояснив, що під час боротьби ОСОБА_13 і його вітчим падали на підлогу, та продемонстрував як саме. Також, в той момент, коли ОСОБА_13 душив вітчима, вони намагалися ногами виштовхнути останнього в сторону дверей. Окрім ОСОБА_13 його вітчиму ніхто не наносив тілесні ушкодження, жодних ударів в область голови і тулуба.

Свідок не бачив, як вітчим наносив удари ОСОБА_13 синім предметом, також пояснив, що кров, яка знаходиться на стіні вказаного приміщення, належить вітчиму ОСОБА_13 , у якого все обличчя було в крові, як здається від того, що ОСОБА_13 вдарив вітчима. Після того, як вітчим вибіг із квартири, ОСОБА_13 одразу закрив двері та потім вони почали оглядати останнього і побачили на його спині дірки, їх було близько 5. Дані дірки були на правій стороні спини, із даних ран кров не йшла. Потім він зателефонував до лікарні. Предмет синього кольору, який тримав в руках вітчим, він не знаходив у квартирі. Зі слів ОСОБА_13 вітчим намагався забрати у нього телефон, а коли той не віддав телефон, вітчим пробив йому легеню вказаним предметом. Першим наніс удар вітчим, а ОСОБА_13 наніс йому удар у відповідь. Також Свідок пояснив, що перед конфліктом вітчим стояв у дверному отворі і колупався вказаним предметом у стіні.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 22.08.2022 року, відеозапису до нього, за участю неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 (далі по тексту скорочено Потерпілий), його законного представника ОСОБА_31 та представника потерпілого ОСОБА_32 , вбачається, що Потерпілий, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, відтворив дії, обстановку, обставини події, які сталися між ним та ОСОБА_4 в квартирі, де він проживав з матір'ю, та яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, Потерпілий вказує, що 27.07.2022 він знаходився в цієї квартирі разом з друзями ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та ОСОБА_7 , які прийшли до нього переночувати. 28.07.2022 року до квартири прийшов його вітчим ОСОБА_4 . В цей час друзі перебували у спальній кімнаті, а він із ОСОБА_4 перебував на кухні. ОСОБА_4 йому сказав (прямою мовою): «Ти мені не потрібен, мені потрібна твоя мама, де вона?». Він відповів, що вона не в ОСОБА_35 , можете їй зателефонувати. Далі ОСОБА_4 сказав, що йому потрібен холодильник і пральна машина, почав погрожувати, що «може його і шилом в око і на строк піти».

Потерпілий зазначив, що на той момент у нього не було ані пральної машини ані холодильника, так як він із своєю мамою продали їх, та за ці гроші він придбав собі мобільний телефон. Потім ОСОБА_4 зайшов до кімнати, де перебували ОСОБА_8 , ОСОБА_34 та ОСОБА_7 , дістав шило та почав тикати ним у стіну. Потерпілий зателефонував своїй мамі, почав з нею спілкуватись, потім ОСОБА_36 підійшов до нього, взяв сумку із підвіконня, почав відкривати усі кишені сумки, знайшов у ній довідку щодо проживання та дістав звідти банківську картку, забрав всі ці речі, але Потерпілий забрав сумку і поклав її на підвіконня, та в руках ОСОБА_4 вже нічого не було.

Далі Потерпілий зазначив, що він коли взяв телефон, ОСОБА_36 почав підходити до нього, дістав шило з лівої кишені, яке тримав у лівій руці, потім взявся правою рукою за телефон, смикнув на себе, від чого Потерпілий підійшов до нього, після чого наніс йому удар шилом в область правого боку спини ОСОБА_37 , дещо зверху вниз, по прямій лінії (вказані дії ОСОБА_38 , Потерпілий, за допомогою макету шила, продемонстрував на статисті).

У подальшому Потерпілий зазначив, що відпустив телефон, почав замахуватися на ОСОБА_4 , від чого останній відтягнув свій корпус назад, потім Потерпілий наніс ОСОБА_4 1 удар в область голови, від якого той впав назад (на правий бік), потім почав підніматися.

Потерпілий підбіг до нього, взяв руку (ліву), в якій ОСОБА_4 тримав шило, зайшов за спину ОСОБА_4 , який підняв його і почав пручатись та намагавсь скинути із себе. Далі вони зайшли в кут, де ОСОБА_36 його «перекрутив» таким чином, що він опинився перед ним, після чого ОСОБА_4 почав наносити удари шилом по спині Потерпілого, тримаючи шило в лівій руці, яким наніс близько 6 ударів.

Далі Потерпілий зазначив, що він почав кликати на допомогу, а його друзі, які стояли у дверному отворі, вже після того як ОСОБА_4 наніс йому удари шилом, прихватили руку в якій тримав шило ОСОБА_4 . ОСОБА_34 наніс ОСОБА_4 один удар ногою в область сідниць ОСОБА_29 штовхнув ОСОБА_4 ногою в область коліна, від чого той впав на коліно, та в цей момент Потерпілий відбіг від ОСОБА_4 . Потім ОСОБА_4 піднявся, схопився рукою за дверну ручку, в цей момент відчинила двері сусідка, після чого ОСОБА_4 підняв телефон і вибіг в коридор, а Потерпілий закрив двері, відчувши сильний біль у місці, де його перший раз вдарив шилом ОСОБА_4 . ОСОБА_34 викликав «швидку допомогу»,

Потерпілий вказує, що від отриманих травм він задихався, від того, що він вдарив ОСОБА_4 в обличчя у нього був забій пальця та поранення на спині (від ударів шилом) - 6 з правого боку та 1 з лівого.

На думку Потерпілого сліди крові, наявні на підлозі та на стіні, належать ОСОБА_4 , так як він наніс ОСОБА_4 один удар кулаком в обличчя, від чого у останнього з носа пішла кров. ОСОБА_39 та ОСОБА_29 штовхали ногами ОСОБА_4 . Ніхто ніяких дій відносно ОСОБА_4 не вчиняв, тілесних ушкоджень ОСОБА_4 не наносив. ОСОБА_4 був одягнутий у босоніжки, сірі бриджі, майку світлого кольору, бежеву кепку.

Потерпілий зазначив, що на момент даної події ні він, ні його друзі, ні ОСОБА_4 , не перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. ОСОБА_4 його вітчим та вони проживати спільно близько 2-х років. Місяць назад ОСОБА_4 погрожував йому. Будь-яких боргових зобов'язань у нього перед ОСОБА_4 не було. Коли вони проживали спільно, ОСОБА_4 оплачував їх борг.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 30.07.2022 року, відеозапису до нього, за участю підозрюваного ОСОБА_4 (далі по тексту скорочено Підозрюваний), та його захисника ОСОБА_40 , вбачається, що Підозрюваний, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, відтворив дії, обстановку, обставини події, які сталися між ним та неповнолітнім потерпілим ОСОБА_13 , в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, Підозрюваний вказує, що 28 липня подія відбулася в цієї квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Підозрюваний зазначив, що 28.07.2022 близько 11:00 він прийшов до ОСОБА_41 (далі по тексту скорочено ОСОБА_42 ), (підозрюваний раніше жив з ним і з його мамою), якому 17 років, почав питати у ОСОБА_43 , де холодильник, та пральна машина. ОСОБА_26 відповів, що продав. Підозрюваний попросив ОСОБА_13 щоб той зателефонував своїй мамі, бо тоді вона повинна віддати йому гроші. У квартирі крім ОСОБА_43 було ще три незнайомі чоловіка.

Підозрюваний вказав, що він потягнувся за телефоном, який тримав у руках ОСОБА_42 , щоб ввімкнути гучномовець, після чого відчув один удар в область обличчя - перенісся, можливо якимось предметом (Підозрюваний не зміг продемонструвати як саме йому було нанесено удар). Потім ОСОБА_42 наніс ще один удар в область голови, від якого він впав назад, а ОСОБА_42 продовжив його бити, наніс не менше 5-6 ударів в область голови. Від отриманих ударів він свідомість не втрачав, але дезорієнтувався. ОСОБА_42 також бив його ногами, близько 10 ударів прийшлося по тулубу (як наносили йому удари ногами, Підозрюваний продемонструвати не зміг, бо його обличчя було залито кров'ю).

Хто із друзів ОСОБА_43 де саме стояв, Підозрюваний показати не зміг.

Підозрюваний зазначив, що він потім потягнувся до кишені за шилом, яке носив для того, щоб відвезти його та переробити. Вказане шило поміщалось до чохла із синьої ізоляційної стрічки.

Підозрюваний пояснив, що дістав шило, коли підіймався, далі почав відбиватись шилом, яке тримав у правій руці, та почав робити шилом, застосовуючи розмах руки, горизонтальні рухи вправо та вліво. Таких рухів було близько 3-4. Він не впевнений, чи попадав шилом по ОСОБА_44 , адже його очі були залиті кров'ю, і він майже нічого не бачив. Вказані рухи шилом він здійснював в область тулуба. Де на той момент перебували друзі ОСОБА_43 , Підозрюваний пояснити не зміг.

Підозрюваний зазначив, що навіть після того, як він дістав шило, друзі ОСОБА_43 продовжували його бити, шило із рук ніхто не вибивав, після ударів (рухів) шилом ні ОСОБА_42 , ні його друзі не падали, свідомість не втрачали. На місці проведення слідчого експерименту, на стіні та на підлозі, наявні сліди РБК, та це його кров, а не ОСОБА_43 . На момент події він був одягнутий в білу футболку. Після закінчення події пішов на вулицю, утримуючи при собі шило, умився та поїхав на авто до лікарні. По дорозі між 1 та 5 - мікрорайон викинув шило в кущі. Навіщо він це зробив, пояснити не зміг.

Підозрюваний пояснив, шкодує, що попав шилом по ОСОБА_44 , але він від останнього оборонявся.

З висновку судово-медичної експертизи №12-14/118-ЛЗ/22 від 12.09.2022 року вбачається, що на підставі даних судово-медичної експертизи ОСОБА_4 , за фактом спричинення тілесних ушкоджень, з урахуванням даних з наданої медичної документації, у нього мали місце забита рана у внутрішнього краю лівої надбрівної дуги поширюючись декілька в область лобу та на спинку носу, синці в правій та лівій навколо очних областях, губи зліва, синці по правій боковій поверхні живота на 2 см. дороги від рівня проекції гребеня клубової кістки між передньою та задньою пахвовими лініями, в області гребеня правої клубової кістки по задньо-пахвовій лінії, в області гребеня лівої клубової кістки по задньо-пахвовій лінії по передній поверхні правого плечового суглобу, по згинальній поверхні правого передпліччя у верхній третині, по тильній поверхні лівої кисті, по зовнішній поверхні лівого стегна у нижній третині, які утворилися від ударної дії тупих (тупого) предметів що не відобразили в ушкодженнях своїх індивідуальних особливостей і якими могли бути як руки так і ноги незадовго до моменту звернення потерпілого до лікувального закладку, можливо в строк та за обставин вказаних в настановній частині постанови і потерпілим.

Маловірогідне утворення вищевказаних тілесних ушкоджень в результаті падіння потерпілого з висоти власного зросту як з настанням так і без такого тілу прискорення.

Після утворення комплексу вищевказаних тілесних ушкоджень потерпілий міг здійснювати самостійні дії в повному обсязі.

Синець по тильній поверхні лівої кисті за своєю локалізацією не виключає можливості його утворення як в ході боротьби так і самооборони.

За ступенем тяжкості забита рана у внутрішнього краю лівої надбрівної дуги та забита рана на синцевій основі на слизовій оболонці верхньої губи зліва це легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, згідно пункту 2.3.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року, синці це легкі тілесні ушкодження, згідно пункту 2.3.1 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року.

Відповідно до постанови про відібрання біологічних зразків для проведення експертизи прокурора Лозівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_45 від 02.08.2022 року відібрано зразки крові у підозрюваного ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_13 для проведення судових експертиз.

Відповідно до протоколу отримання зразків для проведення експертизи від 03.08.2022 року, слідчий СВ Лозівського РВП ГУНП України в Харківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_46 у приміщенні 4-ї оглядової кімнати ЦРЛ, за участі медичної сестри відділення екстреної невідкладної медичної допомоги ОСОБА_47 та у присутності понятих ОСОБА_48 та ОСОБА_49 , у період часу з 14-50 по 15-01 годин, з дотриманням вимог ст.ст.40,104,223, 242,245 КПК України відібрав у підозрюваного ОСОБА_4 зразки крові, які поміщено до паперових конвертів із пояснювальними написами та підписами учасників.

З висновку судово-імунологічної експертизи №14/2455-Дм/22 від 12.08.2022 року вбачається, що групова приналежність крові підозрюваного ОСОБА_4 - А з ізогемаглютиніном анти-В.

З висновку судово-цитологічної експертизи № 15-12/№375-ДМ/2020 р. від 30.08.2022 року вбачається, що згідно підсумків, викладених в «Висновку експерта №14/2455-Дм/І/2022 від 12.08.2022...», групова належність крові громадянина ОСОБА_4 - А(II) с ізогемаглютинами анти-В. Згідно копії довідки, виданої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , КЗОЗ «Лозівського ТМО «ЦРЛ» та завіреною слідчим СВ Лозівським РВП ст. лейтенантом поліції ОСОБА_50 , вказано що в історії хвороби №3674 (28.07. - 02.08.2022 р.) - «Група крові Ав (II) друга. Резус приналежність (-) негативний». В результаті проведення судово-медичної експертизи шила, вилученого 28.07.2022 в ході ОМП, неподалік б.3 на м-н 2 м.Лозова, та представленого на дослідження, знайдені сліди крові людини групи А(II) з ізогемаглютиніном анти-В, походження якої від потерпілого ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виключається. Однак, кров групи А(II) з ізогемаглютиніном анти-В характерна і громадянину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і походження її від нього не виключається, при умові наявності у нього зовнішньої кровотечі на момент скоєння злочину.

З висновку судово-імунологічної експертизи №14-2457-Дм/22 від 25.08.2022 року вбачається, що згідно ксерокопії довідки, виданої 08.08.2022 р. стаціонарним відділенням №1, Лозівської ТМО, група крові ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - Ав (II) друга. Групова приналежність крові підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - А з ізогемаглютиніном анти-В. На майці (об'єкти №№1-6), вилученій в ході особистого обшуку ОСОБА_4 , виявлена кров людини групи А з ізогемаглютиніном анти-В, походження якої від потерпілого ОСОБА_51 не виключається. Однак, не можна виключити можливості походження цієї крові і від підозрюваного ОСОБА_4 , при наявності у нього тілесних ушкоджень, що супроводжувались зовнішньою кровотечею на момент зазначених у постанові подій.

З висновку судово-імунологічної експертизи №14-2456-Дм/22 від 15.08.2022 року вбачається, що згідно ксерокопії довідки, виданої 08.08.2022р. стаціонарним відділенням №1, Лозівської ТМО, група крові ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 -Ав (II) друга. Групова належність крові підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - А з ізогемаглютиніном анти-В. В змиві (об'єкт №1), вилученім під час огляду місця події з майданчику сходів 9 поверху будинку АДРЕСА_3 , знайдена кров людини групи А з ізогемаглютиніном анти-В, походження якої від ОСОБА_51 не виключається. Крім того, не можна виключати, що ця кров могла статися і від ОСОБА_4 , при наявності у нього тілесних ушкоджень на момент зазначених подій, що супроводжувались зовнішньою кровотечею. Також у даному об'єкті може бути зміщення крові двох осіб, які проходять у справі.

З клопотання слідчого СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_46 , погодженого з прокурором Лозівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_52 від 23.08.2022 року вбачається, що слідчий СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_46 просить слідчого суддю Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надати слідчим СВ Лозівського РВП ГУ НП в Харківській області (визначеним в клопотанні), тимчасовий доступ до медичної (амбулаторної) карти хворого, рентгенівських знімків, історії хвороби на ім'я ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які знаходяться у хірургічному відділенні комунального закладу охорони здоров'я Лозівська центральна районна лікарня «Лозівське ТМО» Лозівської міської ради Харківської області, що розташоване за адресою: 64662, Харківська обл., Лозівський р-н., с.Катеринівка, вул. Живописна (колишня назва Леніна), буд. 42з подальшим їх вилученням.

З клопотання ухвали слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29.08.2022 року вбачається, що в рамках кримінального провадження №12022221110000864 слідчим СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області (визначеним в клопотання слідчого), надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю і знаходяться у володінні Комунального закладу охорони здоров'я Лозівська центральна районна лікарня «Лозівське ТМО» Лозівської міської ради Харківської області, що розташоване за адресою: 64662, Харківська обл., Лозівський р-н., с. Катеринівка, вул. Живописна (колишня назва Леніна), буд.42, (хірургічне відділення), із подальшою можливістю вилучення оригіналів таких речей і документів, а саме: медичної картки, рентгенівських знімків та історії хвороби ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 01.09.2021 року вбачається, що слідчий СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_46 у період часу з 12-27 до 12-41 у приміщенні Комунального закладу охорони здоров'я Лозівська центральна районна лікарня «Лозівське ТМО» Лозівської міської ради Харківської області, що розташоване за адресою: 64662, Харківська обл., Лозівський р-н., с. Катеринівка, вул. Живописна (колишня назва Леніна), буд.42, на підставі ухвали слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29.08.2022 року вилучив медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 18 арк.

З висновку судово-медичної експертизи №12-14/153-ЛЗ/22 від 07.09.2022 року вбачається, що згідно даних з наданої медичної документації у гр.-на ОСОБА_51 мали місце поєднані колоті сліпі непроникаючі та колоті проникаючі у плевральну порожнину поранення задньої поверхні грудної клітини зправа у кількості 6-ти і які у своєму перебігу ускладнилися розвитком правобічного пневмоторакса, колоте сліпе непроникаюче поранення лівої поперекової області, і які утворилися в наслідок ударної дії гострого колючого предмету незадовго до моменту надходження потерпілого до лікувального закладу, можливо в строк та за обставин вказаних в настановній частині постанови і потерпілим. Маловірогідне утворення вищевказаних тілесних ушкоджень як від дії власної руки так і в результаті падіння потерпілого з висоти власного росту як з наданням так і без такого тілу прискорення. Після утворення колотого проникаючого поранення задньої поверхні зправа і по мірі наростання явищ правобічного пневмотораксу потерпілий самостійні дії в обмеженому обсязі. За ступенем тяжкості колоті проникаючі поранення задньої поверхні грудної клітини зправа з правобічним пневмотораксом це тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечне для життя, колоті сліпі непроникаючі поранення це легкі тілесні ушкодження.

З висновку додаткової судово-медичної експертизи №12-14/164-ЛЗ/22 від 13.09.2022 року вбачається, що на підставі даних додаткової судово-медичної експертизи неповнолітнього ОСОБА_13 , 2005 року народження, по матеріалам справи за фактом спричинення тілесних ушкоджень, з урахуванням даних з наданих протоколів проведення слідчих експериментів з відеозаписами їх проведення за участі потерпілого та підозрюваного, і у відповідь на додатково поставлені питання прихожу до наступних підсумків.

Показання які дав потерпілий ОСОБА_6 в ході проведення слідчого експерименту від 22.08.2022 року, в цілому не суперечать об'єктивним судово-медичним даним в частині способу спричиненню ударного механізму утворення у нього тілесних ушкоджень.

В показаннях які дав підозрюваний ОСОБА_4 в ході проведення слідчого експерименту 30.07.2022 року, останній не вказує в які саме області тіла потерпілого були ним нанесені травматичні впливи, та вказує на механізм утворення і спосіб спричинення при яких виключено утворення тілесних ушкоджень у потерпілого.

З виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3674 КЗОЗ «Лозівське територіальне медичне об'єднання» Лозівської міської ради Харківської області КЗОЗ «Лозівська центральна районна лікарня» від 29.07.2022 року слідує, що потерпілому ОСОБА_13 встановлено діагноз: колоте проникаюче поранення задньої стінки правої половини грудної клітини; правосторонній пневмоторакс; проникаючі колоті сліпі поранення задньої стінки правої половини грудної клітини.

Докази, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .

З довідки про реєстрацію місця проживання №771 від 29.01.2020 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .5.

Відповідно копії тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 ОСОБА_4 13.12.2019 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та знятий з військового обліку.

З вимоги УІТ ГУНП Центрального апарату України слідує, що ОСОБА_4 відповідно до ст.89 КК України раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на теперішній час інші кримінали провадження відносно нього відсутні.

Як вбачається з довідки Комунального некомерційного підприємства «Лозівське територіальне медичне об'єднання» Лозівської міської ради Харківської області, поліклінічне відділення № 351 від 15.08.2022 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.

З довідки психіатричного відділення Комунального некомерційного підприємства «Лозівське територіальне медичне об'єднання» Лозівської міської ради Харківської області, поліклінічне відділення № 1479 від 15.08.2022 року вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , на обліку лікаря психіатра не перебуває.

З характеристики, виданої дільничим офіцером поліції СП Лозівського ВП ГУНП в Харківській області ст. лейтенантом поліції ОСОБА_53 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 за місцем мешкання характеризується посередньо, скарг від сусідів ло Лозівського РВП не надходило. Згідно довідки з бази «АРМОР» в межах 2022 року до адміністративної відповідальності не притягувався.

Адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 зазначає, що той має на своєму утриманні мати ОСОБА_54 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає разом з обвинуваченим, яка є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 28.12.2003 року, є особою похилого віку та має численні захворювання, що підтверджується наданою медичною документацією та яка у зв'язку з важким віковим захворюванням не здатна до самостійного життєзабезпечення, адекватного сприйняття реальності, не має можливості до самостійного обслуговування та потребує постійного стороннього догляду.

З долучених до матеріалів справи медичних довідок, а саме КТ - скану головного мозку №1121215 від 11.12.2015 року вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_4 встановлено ознаки певних захворювань.

З відповіді на адвокатський запит захисника обвинуваченого від 19.10.2022 року слідчим відділом Лозівського РУП ГУ НП в Харківській області 24.10.2022 року повідомлено, що згідно інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» до Лозівського РВП ГУНП в Харківській області в період з 01.01.2015 року по теперішній час скарг, заяв чи повідомлення від сусідів обвинуваченого ОСОБА_4 щодо порушень останнім громадського порядку та умов спільного проживання не надходили.

Мотиви суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

У силу ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, дотриманням порядку оцінки доказів і визначенням їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів повинна бути оцінена судом з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст.94 КПК України).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі скорочено Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі скорочено ЄСПЛ) суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Перес проти Франції» (рішення від 12.02.2004) вказав, що дія статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) полягає і в тому, щоб серед іншого зобов'язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи.

Суд вважає необхідним докладніше зазначити про наявні у кримінальному процесі стандарти доказування.

Стандарт "переваги доказів" вважається дотриманим, якщо певне твердження є більш ймовірне ніж протилежне. Зазначений стандарт широко застосовується у ХХІ столітті (наприклад, саме за ним відбувається кримінальна процедура у Сполучених Штатах Америки), однак у вітчизняному кримінальному процесі він не застосовується. Найсуворішим стандартом, застосовуваним у кримінальних справах, є правило "поза розумним сумнівом", яке вимагає від обвинувачення довести, що єдине логічне пояснення, яке може бути одержане з доведених у суді фактів, є те, що обвинувачений вчинив інкриміноване діяння і ніяке інше логічне пояснення не може бути виведено з доказів. Саме такий стандарт прописаний як в Основному законі держави, так і в спеціалізованому нормативно-правовому акті (КПК України) і саме він застосовується у вітчизняному кримінальному процесі.

Саме законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, дотриманням порядку оцінки доказів і визначенням їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів повинна бути оцінена судом з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).

ЄСПЛ у справі «Жогло проти України» (п. 38, рішення від 24.04.2008 року) зазначив, що усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту.

Як загальне правило, пункти 1 та 3 статті 6 вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити, а також ставити запитання свідкові обвинувачення, - або під час давання показань, або на пізнішому етапі (рішення від 15.06.1992 року у справі «Люді проти Швейцарії»).

Обвинувачення не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити (рішення від 26.03.1996 року у справі «Дурсон проти Нідерландів»).

ЄСПЛ наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

За правилами статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Докази повинні бути належними та допустимими в розумінні ст.ст. 85-86 КПК України.

За правилами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд, дослідивши наявні докази, вважає, що всі докази у кримінальному провадженні у відношенні ОСОБА_4 , є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Недопустимих доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або доказів та відомостей, які стосуються особи обвинуваченого не має.

ЄСПЛ зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання.

Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_4 у скоєному кримінальному правопорушенні поза всяким розумним сумнівом доведена і підтверджується обсягом досліджених судом в судовому засіданні доказів в їх сукупності та взаємозв'язку та не викликають у суду сумнівів.

Порушень вимог закону щодо відкриття доказів стороні захисту, суд не вбачає.

Під час вирішення питання про допустимість доказів важливе значення має істотність порушення прав і свобод людини, а тому не усі порушення, допущені сторонами при збиранні доказів, є підставою для визнання доказів недопустимими, а відтак і вирішення питання про порушення права на справедливий суд. З огляду на зазначене суд приходить до висновку про відсутність процесуальних порушень з боку сторони обвинувачення, що могли вплинули на об'єктивність та повноту обставин, що підлягають доказуванню відповідно до вимог ст. 91 КПК України.

Усі вищевказані докази, покладені в основу обвинувального вироку, суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки відповідають вимогам КПК України, отримані у передбаченому КПК України порядку, безпосередньо порушень вимог законодавства судом не встановлено та сторонами не доведено, тобто останні прямо і непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, як-то час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів.

Судом не встановлено допущення істотних порушень: прав та свобод обвинуваченого ОСОБА_4 , інших осіб під час досудового розслідування; в ході збирання і фіксування доказів по даному кримінальному провадженню, а інформація, яка в них міститься, не дає суду правових підстав, щоб сумніватися у їх допустимості та достатності.

Крім того, суд враховує, що зі змісту п.78 рішення ЄСПЛ від 16.02.2017 у справі «Артур Пархоменко проти України» вбачається, що при розгляді справи в цілому з метою оцінки впливу процесуальних недоліків на досудовому етапі на загальну справедливість кримінального провадження, за необхідності слід враховувати такий невичерпний перелік факторів, який випливає з практики Суду: (a) Чи був заявник особливо вразливим, наприклад, через вік чи розумову здатність. (b) Правові рамки, що регулюють досудове провадження, та прийнятність доказів під час судового розгляду, а також чи була вона виконана; коли застосовується правило виключення, особливо малоймовірно, що провадження в цілому буде вважатися несправедливим. (c) Чи мав заявник можливість оскаржити автентичність доказів і виступати проти його використання. (d) Якість доказів чи обставини, за яких вони були отримані, ставлять під сумнів їх надійність та точність, беручи до уваги ступінь і характер будь-якого примусу. (e) Якщо докази були отримані незаконно, незаконність, про яку йдеться, і, якщо вона випливає з порушення іншої статті Конвенції, характер виявленого порушення. (f) У випадку заяви, характер заяви та чи він був негайно відкликаний або змінений. (g) Використання доказів, зокрема, чи складали вони невід'ємну або значну частину доказів, на яких ґрунтувалася засудження, а також силу інших доказів у справі. (h) Чи оцінювання вини було здійснене професійними суддями або присяжними, а у випадку останнього - змістом будь-яких наказів присяжних. (i) Вагомість суспільних інтересів у розслідуванні та покаранні за конкретне порушення. (j) інші відповідні процесуальні гарантії, передбачені національним законодавством та практикою.

Зокрема, з урахуванням вищезазначеного правового висновку ЄСПЛ, у цьому судовому провадженні суд бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник мали можливість оскаржити автентичність доказів, отриманих стороною обвинувачення, але не зробили цього і не подавали клопотань або своїх доводів щодо визнання доказів отриманих під час досудового розслідування недопустимими, що в подальшому стало б предметом судового розгляду.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (п.150 остаточного рішення від 21 липня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність, спрямованість та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення повинен пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер або спрямованість умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, необґрунтоване рішення суду є порушенням гарантій, втілених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. Суд має переконатися, що мотиви рішення, наведені національними судами, не були автоматичними або стереотипними.

Оцінюючи надані та досліджені судом докази у кримінальному провадженні, оцінюючі їх реальний зміст, суд виходить саме з практики ЄСПЛ, яка орієнтує, що під час розгляду кримінального провадження суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії справи, а не тільки її зовнішню сторону (рішення від 27.02.1980 року у справі «Девеер проти Бельгії»).

Судова практика для з'ясування змісту і спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»).

Для того, щоб встановити направленість умислу, необхідно враховувати зовнішній прояв діяння, який розкриває внутрішній (психічний) його процес, окреслює суб'єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.

1. Позиція сторони захисту зводиться до невинуватості обвинуваченого з огляду на те, що ОСОБА_4 нібито діяв в стані необхідної оборони.

З показань ОСОБА_4 у судовому засіданні між ним та його бувшим пасинком неповнолітнім ОСОБА_13 виник конфлікт, який зі слів обвинуваченого переріс у обоюдну бійку між ними, причому останній наполягав про неправомірність дій неповнолітнього ОСОБА_13 , та інших осіб відносно нього, тому він діяв у стані необхідної оборони, захищав себе, оскільки існувала реальна загроза його життю.

З огляду на показання ОСОБА_4 та допитаних в судовому засіданні свідків, суд вважає, що мотивом злочину, скоєного ОСОБА_4 , був конфлікт та бійка з неповнолітнім ОСОБА_13 , злість на останнього, та виниклі неприязні відносини, особлива неприязнь через конфлікт та бійку між ними, тому без сумніву обвинувачений свідомо посягнув на здоров'я іншої людини.

2. Суд враховує, що під час судового розгляду ОСОБА_4 повідомив фактичні дані, обставини злочину, а саме, спричинення тяжких тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_13 , мотив спричинення таких тілесних ушкоджень, місце, спосіб, знаряддя вбивства - шило з дерев'яним руків'ям, що було підтверджено відповідними протоколами слідчих дій і висновками експерта.

За встановлених судом фактичних обставин, обвинувачений обрав знаряддям вчинення злочину шило з дерев'яним руків'ям, яким наніс не менш ніж шість ударів неповнолітньому ОСОБА_12 в область правого боку спини, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді: поєднаних колотих сліпих непроникаючих та колотих проникаючих у плевральну порожнину поранень задньої поверхні грудної клітини зправа у кількості 6-ти, які у своєму перебігу ускладнилися розвитком правобічного пневмоторакса, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння.

3. ОСОБА_4 фактично підтвердив факт події, яка відбулася за його та ОСОБА_51 участю, та яка вказана в обвинувальному акті, але його показання свідчать, що ОСОБА_4 намагається провину за нанесення тяжких тілесних ушкоджень неповнолітньому потерпілому ОСОБА_13 перекласти на останнього мотивуючи це тим, що саме потерпілий першим почав наносити йому удари, а він лише вимушений був захищатися.

Разом з цим, під час допиту обвинувачений ОСОБА_4 по різному описував подію яка сталася між ним та ОСОБА_10 , даючи показання, що: можливо не він спричинив тілесні ушкодження останньому; він не може зрозуміти як були нанесені тілесні ушкодження ОСОБА_13 , оскільки він нічого не бачив через кров на його обличчі; він знаходився в стані, що виключав керування його діями; потім остаточно дав показання, що захищав себе від нападу ОСОБА_13 та його друзів, які наносили йому тілесні ушкодження, тобто діяв в межах необхідної оборони.

4. Крім того, з показань ОСОБА_4 , він прийшов до ОСОБА_51 щоб забрати свої особисті речі, які перебували у вказаній квартирі, які останній в ході розмови виявилось продав.

Відповідно до показів свідків та обвинуваченого (зі слів хотів включити гучний зв'язок) вбачається, що ОСОБА_4 в ході розмови з ОСОБА_13 намагався забрати у останнього мобільний телефон, в результаті чого між ними почалася сутичка.

5. Судом відхиляються такі відповідні покази, заяви ОСОБА_4 , оскільки його різноманітні покази, посилання, явно свідчать про його зацікавленість уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, намагання свої показання підлаштувати під фактичні обставини, які встановлювалися під час досудового розслідування, судового розгляду, намагається таким чином штучно створити для себе алібі, що є вочевидь надуманим.

При чому, суд вважає, що ОСОБА_4 скористався розповсюдженою практикою так званого поняття «звинувачення жертви» (англ. Victim blaming), що відбувається, коли на жертву (жертв) злочину, нещасного випадку або будь-якого виду насильства покладається повна або часткова відповідальність за вчинене щодо них порушення або нещастя, що з ними відбулося.

6. Надаючи оцінку твердженням сторони захисту, що ОСОБА_4 захищав себе він нападу ОСОБА_51 та його трьох друзів, тобто діяв в межах необхідної оборони, суд враховує, що статтею 36 КК України визначено, - необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Даючи оцінку показанням ОСОБА_4 , що між ним та ОСОБА_13 виникла бійка, під час якої останній наносив йому неодноразові удари, спричинивши тілесні ушкодження, суд враховує правову позицію, яку висловив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 748/1226/18, провадження № 51-6185 км 19), в якої зазначено наступне.

«14. Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, на підставі всієї сукупності обставин має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання. Особа, що завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки. Окремим випадком такого спровокованого насильства є бійка, під час якої учасники застосовують один до одного насильство певного ступеня. Таке спровоковане насильство не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається статтею 36 КК.

15. Це не виключає можливості, що особа, яка спровокувала насильство, опиниться в ситуації необхідної оброни, якщо ступінь спровокованого насильства очевидно перевищить той, який особа могла передбачити, наприклад, якщо в ситуації обопільної бійки один з учасників застосує або виявить намір застосувати значно вищий ступінь насильства, зброю або до його насильницьких дій приєднаються інші особи. У таких випадках насильство може перетворитися в «посягання», що дає право на необхідну оборону».

Перш за все, твердження ОСОБА_4 , що він лише захищався від дій потерпілого, ніякими доказами, крім показань обвинуваченого, не підтверджується.

Як вбачається з допитаних під час судового розгляду показів свідків, ОСОБА_4 ще до сутички з потерпілим ОСОБА_13 дістав шило, стояв у дверному отворі та колупався ним у стіні.

Разом з цим, під час судового розгляду не доведено доказами, що дії потерпілого ОСОБА_13 несли реальну загрозу здоров'ю або життю ОСОБА_4 або що свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_34 , ОСОБА_7 , спричинили тілесні ушкодження обвинуваченому.

Суд вважає, та це підтверджується показами допитаних судом свідків, що наявність тілесних ушкоджень у обвинуваченого, які останньому міг спричинити потерпілий ОСОБА_13 є саме те насильство яке було спровоковано ОСОБА_4 , тобто було передбачуваним наслідком власної поведінки, а тому нічого ОСОБА_4 не загрожувало, відсутня була необхідність у застосуванні ним шила під час обопільної бійки з ОСОБА_13 , та обставини, підстави для використання обвинуваченим необхідної оборони не існували.

7. 24.11.2022 до Лозівського РВП ГУНП в Харківській області надійшла ухвала слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області про зобов'язання уповноважених осіб Лозівського РВП внести відомості до ЄРДР за заявою представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 від 07.10.2022 за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .

З копії постанови про закриття кримінального провадження № 12022226110000291 від 22.06.2023 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України вбачається, що 22.06.2023 року вказане кримінальне провадження закрито.

З тексту вказаної постанови слідує, що (мовою оригінала) «у заяві про вчинення кримінального правопорушення, поданій ОСОБА_4 до Лозівського РВП ГУНП в Харківської області, зазначається, що 28.07.2022 близько 11:00 він перебував у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де він раніше проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_55 та її неповнолітнім сином ОСОБА_13 . На той час в квартирі знаходився ОСОБА_6 , а також троє невідомих осіб чоловічої статі, які на вигляд також були неповнолітніми. В ході розмови між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 виникла сварка, в ході якої останній наніс ОСОБА_4 удар кулаком в область голови, від чого він впав на підлогу. Після цього до дій ОСОБА_51 приєднались його друзі та вони всі разом нанесли численні удари в область голови та обличчя ОСОБА_4 ».

Вказана постанова є вмотивованою та достатньо обґрунтованою і суд не вбачає підстав ставити висновки дізнавача під сумнів.

З огляду на викладене суд вважає, що наявність тілесних ушкоджень, встановлених у ОСОБА_4 , жодним чином не впливають на доказовість його винуватості у скоєнні злочину та на впливають на кваліфікацію його дій за даним кримінальним провадженням.

8. Крім того суд, при кваліфікації дій обвинуваченого, враховує поведінку ОСОБА_4 в подальшому, після скоєння злочину, який залишив місце скоєння злочину, не намагався надати медичної допомоги ОСОБА_13 , не викликав швидку медичну допомогу, не повідомив про подію поліцію та позбувся знаряддя скоєння злочину - шила.

На думку суду така поведінка обвинуваченого свідчила про небажання ОСОБА_4 бути викритим у скоєнні злочину.

9. Захисник стверджує, що під час досудового розслідування всі слідчі експерименти в житлі - квартирі, за адресою: АДРЕСА_2 , де відбулась подія, викладена в обвинувальному акті, проводилися слідчім без добровільної згоди особи, яка ними володіла, за відсутністю ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

На думку захисника (мовою оригінала) необхідно визнати недопустимими наступні наявні в матеріалах справи докази з огляду на недотримання стороною обвинувачення порядку отримання доказів, встановленого КПК України, у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутня письмова згода власника приміщення на проведення слідчих дій, в протоколі проведення слідчого експерименту не зазначені анкетні дані понятих та їх підписи, що свідчить про відсутність вказаних осіб під час проведення слідчої дії, та не зазначено данні інших осіб присутніх при проведенні слідчого експерименту, а саме:

- протокол проведення слідчого експерименту за участі неповнолітнього свідка ОСОБА_7 від 11.08.2022 із додатком DVD-R диск;

- протокол проведення слідчого експерименту за участі неповнолітнього свідка ОСОБА_8 від 11.08.2022 із додатком DVD-R диск;

- протокол проведення слідчого експерименту за участі неповнолітнього свідка ОСОБА_9 від 01.08.2022 із додатком DVD-R диск;

- протокол проведення слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_51 від 22.08.2022 із додатком DVD-R диск;

- протокол проведення слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_4 від 30.07.2022 із додатками DVD-R диск.

Надаючи оцінку вказаному твердженню захисника, суд враховує наступне.

9.1. Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Частиною 5 ст. 240 КПК України визначено, - слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

Конструкція правової норми передбачає достатність для проведення слідчого експерименту виконання одної з трьох умов:

1) добровільну згоду особи, яка ними володіє;

2) або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором; 3) або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

Під час досудового розслідування та судового розгляду встановлено, що всі слідчі експерименти проводилися в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де відбулась подія, викладена в обвинувальному акті, складеного відносно ОСОБА_4 .

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, на час події, яка викладена в обвинувальному акті, складеного відносно ОСОБА_4 , в зазначеній квартирі проживали неповнолітній потерпілий ОСОБА_13 , та його матір - ОСОБА_56 , яка за даним кримінальним провадженням є законним представником неповнолітнього потерпілого, та які зареєстровані за вказаною адресою, що підтверджується копією паспорта останній про реєстрацію, постановою слідчого від 28.07.2022 про залучення законного представника неповнолітнього потерпілого, відомостями про реєстрацію ОСОБА_13 , внесеними слідчим до протоколу його допиту як неповнолітнього потерпілого від 18.08.2022 (а.с. 41-43, 46, 47).

Обвинувачений ОСОБА_4 зареєстрований та проживав за іншою адресою.

Суд враховує, що як слідує з письмової заяви законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 - ОСОБА_31 від 30.07.2022, остання надала дозвіл слідчому на проведення слідчих дій у приміщенні квартирі, домоволодінні, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , тобто, де відбулась подія, викладена в обвинувальному акті, складеного відносно ОСОБА_4 та де в подальшому були проведені згадані слідчі експерименти. При чому з змісту заяви вбачається згода ОСОБА_31 на проведення невизначеної кількості слідчих дій (а.с. 88).

Наведені обставини не ставлять під сумнів добровільність такої згоди, оскільки були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали здатність ОСОБА_31 висловлювати свою справжню думку.

Окремо суд зазначає, що на протязі досудового розслідування та судового розгляду, з боку законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 - ОСОБА_31 , неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 та його представника - адвоката ОСОБА_32 (а.с. 47), відсутні скарги, заяви, посилання тощо, що була відсутня добровільна згода особи для проведення слідчих експериментів за даним кримінальним провадженням.

Таким чином, суд приходить до переконання, що слідчі дії проводились за згодою володільця приміщення. За наявності згоди особи, яка володіє приміщенням, закон не вимагає звернення до слідчого судді за відповідним дозволом (частина 1 статті 233 КПК).

При чому, суд зазначає та звертає увагу, що правова норма яка міститься у статті 223 КПК не має на меті вирішення питань власності. Вона захищає особу від необґрунтованого втручання у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Суд вже визнавав, що термін «особа, яка володіє» в частини 1 статті 233 КПК охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах, тому у цій справі стороною захисту не було надано доказів, які ставили б під сумнів той факт, що особа, яка надала згоду на проведення слідчих дій у приміщенні, володіла ним у значенні статті 223 КПК.

З огляду на викладене суд констатує, що наявність добровільної згоди особи для проведення слідчих експериментів за приписом ч. 5 ст. 240 КПК України виключає потребу в отриманні органом досудового розслідування відповідної ухвали слідчого судді перед проведенням слідчого експерименту.

Таким чином, доводи захисника про недопустимість як доказів таких протоколів у зв'язку з відсутністю добровільної згоди особи для проведення слідчих експериментів, є безпідставними і судом відхиляються.

9.2. За твердженням захисника, оскільки під час досудового розслідування всі слідчі експерименти проведені без участі понятих, тому всі протоколи проведення слідчого експерименту разом з дисками, на яких містяться відеозаписи слідчих експериментів, мають бути визнані недопустимими доказами.

Даючи оцінку твердження захисника, суд враховує наступне.

Слідчий експеримент - це слідча (розшукова) дія, що проводиться слідчим чи прокурором з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Правила проведення слідчого експерименту визначені у ст. 241 КПК України.

Крім даної статті, про одне із таких правил зазначено у ч. 7 ст. 223 КПК України.

Слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для участі у проведенні слідчого експерименту.

Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

Виходячи з тлумачення правової норми, закріпленої в ч. 7 ст. 223 КПК України, питання про запрошення понятих для участі у проведенні слідчого експерименту є правом слідчого, прокурора, а не обов'язком, яке пов'язано із їх розсудом (дискреційними повноваженнями), - якщо вони вважатимуть доцільним.

За даним кримінальним провадженням під час всіх проведених слідчих експериментів застосувався безперервний відеозапис ходу проведення слідчої дії, тому слідчий вважав недоцільним запрошення понятих для участі, що ґрунтується на вимозі ч. 7 ст. 223 КПК України, тому доводи захисника про недопустимість як доказів таких протоколів у зв'язку з відсутністю понятих, є безпідставними і судом відхиляються.

9.3. Що стосується твердження захисника о визнанні недопустимими протоколи слідчого експерименту, оскільки в протоколах не зазначено данні інших осіб присутніх при проведенні слідчого експерименту, то суд відхиляє таке твердження, оскільки відсутність таких даних не можливо вважати таким порушенням, яке тягне за собою визнання протоколів недопустимими доказами, та жодним чином не впливає на визначену ціль слідчого експерименту - перевірку і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

10. Що стосується зауваження обвинуваченого ОСОБА_4 під час судових дебатів про необхідність допиту потерпілого ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_7 суд враховує, що за інформацією представника - адвоката ОСОБА_32 та прокурора, вказані особи, а також законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 - ОСОБА_56 , перебувають по за межами України, не бажають брати участь у судовому розгляді кримінального провадження, в тому числі шляхом відеоконференції, про що суду були направлені відповідні письмові заяви та з цього приводу у судовому засіданні неодноразово висловлена позиція ОСОБА_32 про небажання потерпілого брати участь у судовому розгляді.

Під час судового розгляду за вказаної обставини прокурор, представник потерпілого, захисник відмовились від допиту свідка ОСОБА_7 та обвинувачений проти цього не заперечував.

11. Враховуючи вище наведене, також те, що правом потерпілого, а не обов'язком, є право брати участь у судовому провадженні, давати показання, заявити відмову від дачі показань і потерпілий не несе відповідальність за відмову від дачі показань, тому суд здійснив судовий розгляд за відсутності потерпілого та на підставі доказів які подані суду учасниками судового провадження.

За підсумком наведеного суд, за наслідками судового розгляду, прийшов до переконання та розцінює відповідні покази ОСОБА_4 як усталену модель захисту, форму реалізації права на захист, поведінку захисно-установчу в суб'єктивно складній, несприятливої для нього судово-слідчій ситуації, як усталену практику перекладання провини за злочин з себе на іншу особу, та обрану останнім лінією захисту від покарання за вчинений злочин, і вважає, що показання обвинуваченого не впливають будь-яким чином на доведеність його вини у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, тому суд не може вказані показання взяти до уваги.

Мотиви клопотання захисника фактично ґрунтуються на незгоді сторони захисту із показами свідків під час судового провадження за даним кримінальним провадженням, із доказами, які були отримані стороною обвинувачення під час досудового розслідування, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події.

З огляду на викладене, суд розцінює відповідну позицію сторони захисту як усталену модель захисту та практику перекладання провини з обвинуваченого на іншу особу, як форму реалізації права на захист і бажання уникнути кримінальної відповідальності і покарання за вчинений злочин.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_4 не скоєно кримінального правопорушення, судом відхиляються, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення норм матеріального та процесуального закону і хибній оцінці одиничних доказів. Стороною захисту не наведені конкретні обґрунтовані та вагомі обставини, підстави, передбачені кримінально-процесуальним законом, які б вказували на необ'єктивність, протиріччя показів свідків та не надано суду жодних належних та допустимих доказів з цього приводу або інших доводів обвинувачення. При цьому, сторона захисту оцінює і тлумачать такі докази на свій лад, вибірково, спотворюючи їх зміст та відособлено від інших доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність, тому суд не погоджується з доводами сторони захисту та відхиляє їх.

Будь-яких інших доказів сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, протягом судового розгляду, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.

Під час події злочину, обставини якої викладені в обвинувальному акті, ОСОБА_4 використав шило, яким наніс ударинеповнолітньому ОСОБА_12 , спричинивши останньому згідно висновку експерта колоті сліпі непроникаючі та колоті проникаючі у плевральну порожнину поранення задньої поверхні грудної клітини зправа у кількості 6-ти і які у своєму перебігу ускладнилися розвитком правобічного пневмоторакса, колоте сліпе непроникаюче поранення лівої поперекової області, і які утворилися в наслідок ударної дії гострого колючого предмету незадовго до моменту надходження потерпілого до лікувального закладу. За ступенем тяжкості колоті проникаючі поранення задньої поверхні грудної клітини зправа з правобічним пневмотораксом це тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечне для життя, колоті сліпі непроникаючі поранення це легкі тілесні ушкодження.

Враховуючи знаряддя злочину - шило, яке використав ОСОБА_4 , кількість нанесених ним ударів шилом потерпілому (не менше шести), характер та локалізацію тілесних ушкоджень у ОСОБА_13 , тому суд вважає, що обвинуваченийусвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння - дії, передбачав його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_13 і бажав її настання, тобто, діяв з прямим умислом на спричинення тяжких тілесних ушкоджень.

12. Таким чином суд, оцінюючи досліджені доказиу своїй сукупності та взаємозв'язку, не викликають у суду сумнівів та поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення в межах обвинувачення, яке було підтримане прокурором та вважає доведеним у судовому засіданні те, що ОСОБА_4 спричинив умисні тяжкі тілесні ушкодження, тобто тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння, що кваліфікується за ч. 1 ст. 121 КК України, а тому дії обвинуваченого кваліфіковані правильно.

Призначення покарання.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства», рішення від 9 жовтня 2003 року, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням рішення в процесуальному документі суду.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у статті 50 КК.

Правова позиція щодо дотримання справедливості висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення принципів законності, обґрунтованості, індивідуалізації, гуманності і справедливості, співмірності покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

ОСОБА_4 винуватим себе у скоєнні злочину не визнав, та обвинувачений не відчуває жаль як від скоєного так і наслідків злочину.

Суд, призначаючи покарання, враховує данні, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , в цілому задовільно, які досліджені судом та оцінку котрим суд надав окремо.

Суд вважає, що обставиною, яка пом'якшує покарання, можливо визнати, що обвинувачений є особою, яка на теперішній час не судима відповідно до ст. 89 КК України, що кореспондується з приписом ч. 2 ст. 66 КК України.

Обставини, обтяжуючі покарання, судом не встановлені.

Конституція України визначила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Судом враховується, що ОСОБА_4 скоїв умисний тяжкий злочин проти здоров'я особи - спричинив умисні тяжкі тілесні ушкодження, який представляє підвищену суспільну небезпеку, вважається тяжким злочином проти здоров'я особи.

Призначаючи покарання, суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, оскільки підстави для призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, не встановлені, виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції останньої від суспільства і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Із цих же підстав суд не вбачає застосувати ст. 69 КК України та призначити обвинуваченому покарання більш м'яке ніж передбачене законом або на підставі ст. 75 КК України звільнити його від покарання з випробуванням.

При цьому, суд вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Вирішення цивільного позову.

В межах кримінального провадження №12022221110000864 законним представником неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 - ОСОБА_31 пред'явлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування з останнього на користь ОСОБА_31 1183,00 гривень матеріальної шкоди та 250 000,00 грн. моральної шкоди .

Обвинувачений ОСОБА_4 цивільний позов не визнав.

Суд, вислухавши думки учасників судового розгляду, вважає, що є наявність правових підстав для часткового задоволення зазначеного цивільного позову, що кореспондується з правовим висновком Касаційного кримінального суду Верховний Суд, який висловлено в постанові від 26 травня 2020 року, справа № 398/4782/18, провадження № 51-6372км19.

Вирішуючи заявлений цивільний позов та розмір заявлених вимог щодо відшкодування шкоди, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Сутність інституту цивільного позову у кримінальному провадженні закладена в положенні ч. 5 ст. 128 КПК України.

Зміст даної норми закону зводиться до того, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України, а в тих відносинах, що не регулюються даним кодексом, застосовується положення Цивільного процесуального кодексу України.

Втім, застосування цивільного процесуального законодавства можливе за умов, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Законодавець вимагає дотримуватись певного процесуального балансу між кримінальним та цивільним процесуальним законодавством.

У відповідності з п.2 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахування інших обставин, які мають істотне значення, також при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд погоджується зі слушністю доводів цивільного позивача відносно стягнення з цивільного відповідача - обвинуваченого ОСОБА_4 моральної шкоди, завданої в результаті вчинення останнім протиправних дій, а також наявністю передбачених законом підстав для її відшкодування, які передбачені ст.ст.11,16, п.1 ч.2 ст.23 ЦК України.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципами виваженості та розумності, при цьому суд враховує фактичні обставини, при яких цивільним позивачам було завдано фізичні та моральні страждання, перенесені нею внаслідок вчиненого кримінального правопорушення - спричинення емоційних та душевних стражданнях, хвилюваннях, які вона зазнала, виходячи з чого суд вважає суму у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень, достатньою для компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_4 в результаті вчинення ним кримінального правопорушення відносно неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 , що узгоджується із роз'ясненнями, викладеними у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4.

Крім цього цивільний позивач ОСОБА_56 просить також стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 1183,00 грн. матеріальної шкоди посилаючись на те, що у зв'язку зі спричиненням неповнолітньому потерпілому ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_4 , його мати ОСОБА_56 понесла матеріальні витрати на зазначену суму.

Вирішуючи заявлений цивільний позов в частині відшкодування матеріальної шкоди приходжу до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як встановлено судом, в результаті протиправних дій ОСОБА_4 неповнолітньому потерпілому ОСОБА_13 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, що підтверджується дослідженими під час судового розгляду матеріалами.

У відповідності до ч.1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Разом з цим ч.1 ст.80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України).

Суд звертає увагу, що для належного вирішення цивільного позову необхідно встановити та доказати ще й низку інших обставин, перелік яких є значно ширшим, ніж ті, що передбачені в ч. 1 ст. 91 КПК України. Оскільки ці обставини мають значення лише для цивільно-правових вимог у кримінальному процесі, то вони мають формувати у сукупності предмет доказування щодо цивільного позову.

Отже, предмет доказування щодо цивільного позову у кримінальному провадженні становить систему обставин, що має правове значення для вирішення цивільно-правових вимог, заявлених у кримінальному провадженні, та підлягає обов'язковому доказуванню при провадженні щодо кожного цивільного позову у кримінальному провадженні.

Доказуванню підлягає заподіяна внаслідок кримінального правопорушення фізичній та юридичній особі майнова шкода, яка полягає у: прямій безпосередній майновій шкоді, завданій кримінальним правопорушенням; неодержаних внаслідок вчинення кримінального правопорушення прибутків; витратах на відновлення здоров'я потерпілого; витратах на поховання потерпілого в разі його смерті та виплатах на утримання непрацездатних членів його сім'ї; а фізичній особі, крім того - моральна шкода, яка полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи (ст.ст. 22, 23 ЦК України).

Доказуванню підлягає також розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Відшкодування матеріальної шкоди за цивільним позовом у кримінальному провадженні має полягати у відновленні колишнього стану речей або відшкодуванні збитків, тобто реального збитку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, цивільним позивачем на підтвердження спричинення їй матеріальної шкоди у розмірі 1183,00 грн. не долучено жодних підтверджуючих документів та позивач на наявність таких документів/доказів не посилається, доказування не може ґрунтуватись на припущенні, а тому в частині відшкодування матеріальної шкоди цивільний позов задоволенню не підлягає.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін, оскільки тяжкість та підвищена суспільна небезпека злочину, вчиненого обвинуваченим, дають підстави вважати можливим ухилення від суду, переховування, скоєння інших злочинів.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Також, необхідно скасувати арешт майна, визнаного постановою слідчого речовими доказами, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 04.08.2022 року.

На підставі ч.15 ст.615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинувачені у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 6 (шість) років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_4 продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Початок строку відбування покарання призначеному ОСОБА_4 обчислювати з 28.07.2022 року.

Цивільний позов задовольнити частково і стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_57 (РНОКПП НОМЕР_4 ), яка діє в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 100000,00 (сто тисяч) гривень моральної шкоди.

В задоволені в іншій частині цивільного позову відмовити.

Скасувати арешт майна - шило з дерев'яним руків'ям, зі слідами РБК, майку білого кольору зі слідами РБК, серветки зі слідами РБК, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 04.08.2022 року.

Відповідно до ст. 100 КПК України: 11 оптичних дисків з відеозаписами слідчих експериментів - зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання; шило з дерев'яним руків'ям зі слідами РБК, майку білого кольору зі слідами РБК, серветки зі слідами РБК, дві ватні палички зі слідами РБК, 1 марлевий тампон зі зразками крові ОСОБА_4 - знищити.

На вирок прокурор, обвинувачений, захисник, потерпілий та представник потерпілого можуть подати апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Попередній документ

112074474

Наступний документ

112074476

Інформація про рішення:

№ рішення:	112074475
№ справи:	199/7046/22
Дата рішення:	10.07.2023
Дата публікації:	12.07.2023
Форма документу:	Вирок
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра
Категорія справи:	Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне тяжке тілесне ушкодження

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(22.12.2022)
Результат розгляду:	Приєднано до провадження
Дата надходження:	21.12.2022

Розклад засідань:

Минулі засідання (34)

21.09.2022 12:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
22.09.2022 15:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
23.09.2022 12:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
06.10.2022 15:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
10.10.2022 14:45	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
21.10.2022 10:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
27.10.2022 11:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
03.11.2022 15:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
15.11.2022 15:20	Дніпровський апеляційний суд
18.11.2022 10:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
23.11.2022 15:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
24.11.2022 11:20	Дніпровський апеляційний суд
28.11.2022 15:25	Дніпровський апеляційний суд
05.12.2022 09:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
05.12.2022 14:40	Дніпровський апеляційний суд
12.12.2022 15:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
12.12.2022 15:20	Дніпровський апеляційний суд
19.12.2022 14:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
10.01.2023 14:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
24.01.2023 11:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
06.02.2023 14:15	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
08.02.2023 10:15	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
24.02.2023 11:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
07.03.2023 09:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
22.03.2023 11:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
03.04.2023 14:15	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
12.04.2023 14:15	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
26.04.2023 11:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
18.05.2023 11:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
29.05.2023 14:00	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
07.06.2023 14:15	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
10.07.2023 11:30	Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
21.09.2023 12:00	Дніпровський апеляційний суд
17.10.2023 16:00	Дніпровський апеляційний суд