Справа №760/13528/22
2/760/4213/23
29 березня 2023 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Митрофанова А.О., дослідивши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Солом'янського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Дослідивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач є громадянином Російської Федерації та проживає в м. Домодєдово, Московської області, Російської Федерації.
Крім того, шлюб був укладений в РФ 26.08.2016 року.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Загальні правила підсудності цивільних справ судами України визначаються стосовно іноземців так само, як і стосовно громадян України.
Відповідно до ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Тобто, при визначенні підсудності цивільних справ за участю іноземної особи може мати місце загальна територіальна підсудність, альтернативна, виключна та договірна підсудність.
Статтею 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених ст. 77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується). Такої угоди для визначення підсудності до матеріалів позову не надано.
За таких обставин, відсутність вказаних вище даних унеможливлює зробити висновок про підсудність позовної заяви.
Таким чином, необхідне звернути увагу позивача на необхідність зазначення в позовній заяві підстав звернення саме до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом про розірвання шлюбу з іноземним елементом, та за наявності підстав, передбачених ст.ст. 27, 28 ЦПК України, надати докази на їх підтвердження.
Крім того, згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до позовної заяви про розірвання шлюбу додається, зокрема - оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу.
Таким чином, позивач, звертаючись до суду з заявою про розірвання шлюбу, повинен надати суду оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, однак у матеріалах, доданих до позову, оригінал даного свідоцтва відсутній.
Як вбачається з копії свідоцтва про укладення шлюбу актовий запис №894 від 26.08.2016 року шлюб між позивачем та відповідачем зареєстрований на території Російської Федерації.
Крім того, відповідно до ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право України» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
Процедура легалізації в Україні свідоцтва про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, або рішення суду про розірвання шлюбу, скоєних за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом МЗС України від 04.06.2002 року №113.
Відповідно до наказу Мін'юсту №52/5 від 18.10.2000 року «Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні» документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (п. 7 глави 1 розділу ІІ Правил).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, свідоцтво про укладення шлюбу актовий запис №894 від 26.08.2016 року повинно пройти процедуру легалізації в Україні.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації від 27.06.2008 №1092/5/54 (далі - Інструкція), суд України направляє доручення через міжрегіональне управління до Мін'юсту, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Відповідно до абз. 1-4 п. 2.3 Інструкції доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України.
Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України.
Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні.
Таким чином, саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених позовної заяви та доданих до неї документів, після чого вони надсилаються судом у порядку повідомлення, визначеного Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року.
Міжнародним договором, чинним для України та російської федерації щодо спірних правовідносин, є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція ратифікована Законом України №240/94-ВР від 10.11.1994 року та набула чинності 14.04.1995 року.
Частиною 2 статті 7 Конвенції визначено, що у дорученні про вручення документа повинні бути також зазначена точна адреса одержувача і найменування документа, що вручається.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Конвенції запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані на її мові або російською мовою або забезпечені завіреним перекладом на ці мови. В іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти.
Відповідно ст. 17 Конвенції у відношеннях один з одним при виконанні цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державними мовами Договірних Сторін або російською мовою.
Таким чином, до позовної заяви має бути додано по дві копії позовної заяви та доданих до неї документів у перекладі на російську мову із завіренням перекладу перекладачем, нотаріально посвідченням чи проставлення апостиля компетентним органом держави, для запобігання повернення судового доручення без вручення відповідачеві через відсутність перекладу на офіційну мову.
Отже, оскільки зі змісту позовної заяви і доданих до неї документів, вбачається, що відповідач є громадянином Російської Федерації, позивачу потрібно надати до суду в двох примірниках належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, громадянином якої є відповідач, тобто РФ.
З отриманої судом інформації місце проживання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 не встановлено, що підтверджується повідомленням Департамету з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМСУ від 14.02.2023 року.
Водночас із поданої позовної заяви та доданих документів встановити зареєстроване чи останнє відоме точне місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 , який є громадянином Російської Федерації, не вбачається можливим, що унеможливлює його належне повідомлення про місце і час розгляду справи судом у будь-який спосіб, що тягне за собою порушення прав особи.
Згідно з ч. 5 ст. 4 ЦПК України, жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Також, відповідно до приписів ч. 4 ст. 177 УЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як вбачається з наданих матеріалів, на підтвердження звільнення від сплати судового збору, ОСОБА_1 долучила до заяви копію посвідчення учасника бойових дій.
У відповідності до вимог п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі №545/1149/17, норма п.13 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно із якою учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору, у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав, має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Так, правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Тому, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п.13 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір», суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст.12,22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року зроблено правовий висновок, згідно якого учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору за подання позовів не будь-якого характеру, а лише тих, що спрямовані на захист їх соціальних прав, як учасників бойових дій.
Враховуючи предмет та підставу позову, а саме розірвання шлюбу, відсутні підстави для застосування положень ст.ст.12,22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та звільнення позивача від сплати судового збору.
Зважаючи на приписи ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на час звернення становить 992 грн. 40 коп.
Таким чином, позивач повинен надати докази сплати судового збору (оригінал квитанції) в розмірі 992 грн. 40 коп. або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
З огляду на викладене, позивачу слід усунути вказані недоліки, надати докази сплати судового збору (оригінал квитанції) в розмірі 992 грн. 40 коп. або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, надати підтвердження легалізації шлюбу на території України, надати оригінал свідоцтва про шлюб, документи, що підтверджують місце проживання відповідача, дві копії позовної заяви та доданих до неї документів у перекладі на російську мову із завіренням перекладу перекладачем, нотаріально посвідченням чи проставлення апостилю компетентним органом держави, докази на підтвердження підсудності справи, також вказати всі необхідні відомості, передбачені ст. 175 ЦПК України, які зазначені вище в ухвалі суду та подати до суду належним чином засвідчені документи.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження заяви до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 95, 175, 177, 185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі неусунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя А.О. Митрофанова