Справа № 752/18864/22
Провадження № 2/752/3368/23
Іменем України
10.07.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Литвиненко Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні, -
В грудні 2022 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника адвоката Попель Д.В. звернулись до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просили суд припинити право власності відповідача на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 , зі сплатою матеріальної компенсації її вартості в сумі 482560,00 грн.; розподілити 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 порівну між позивачами.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачі проживають у чотирикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . На даний час співвласниками зазначеної квартири є ОСОБА_1 (1/5 частина), ОСОБА_2 (3/5 частини), та ОСОБА_3 (1/5 частина). Позивачі вказують, що між ними та відповідачем склались напружені стосунки щодо користування майном, та рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.04.2017 року було визначено порядок користування спірною квартирою. Однак, на теперішній час відповідач зазначене рішення не виконує, фактично користується площею всієї квартири в своїх інтересах. Позивачі зазначають, що відповідач навмисно створює для них неможливі умови для проживання, намагаючись змусити їх залишити квартиру та перейти проживати до іншого житла. Позивачі неодноразово пропонували відповідачу варіанти вирішення суперечки щодо користування спільною квартирою, однак, відповідач категорично відмовляється від будь-яких пропозицій та продовжує використовувати всю площу квартири без згоди позивачів у власних інтересах. Внаслідок неврівноваженої поведінки відповідача, а також зловживання ним алкогольними напоями, позивачі неодноразово були змушені звертатись до правоохоронних органів із відповідними заявами, та відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Позивачі вказують, що спільне проживання в квартирі неможливе, внаслідок протиправних дій відповідача позивачі позбавлені можливості вільно користуватись своєю власністю. Посилаючись на викладене, а також з огляду на те, що частка відповідача у спільному майні є незначною, спільне володіння квартирою є неможливим, а також з огляду на наявність у відповідача іншого житла, позивачі, вказуючи на наявність підстав для припинення права власності відповідача у квартирі, - вимушені звернутись до суду із даним позовом.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10.01.2023 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В лютому 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що неправомірними діями позивачі впродовж тривалого часу створюють відповідачу нестерпні умови для проживання в квартирі. Надана позивачами оцінка майна є значно заниженою, оскільки, за ці кошти відповідач не зможе придбати собі житло. Твердження позивачів, зокрема, в частині порушення відповідачем їх права на володіння їх частинами квартири є недоведеними. Безпідставне позбавлення відповідача житла, порушить його права, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.03.2023 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивачі та їх представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з викладених в позові підстав.
Відповідач в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на підстави, які вкладені в письмовому відзиві.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспортів.
Наявні у справі докази свідчать про те, що позивачі та відповідач є співвласниками зазначеної квартири. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належить на праві власності по 1/5 частини зазначеної квартири кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.01.1996 р., а ОСОБА_2 належить 3/5 частині зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло та свідоцтва про право на спадщину.
Квартира складається із чотирьох жилих кімнат: кімнати 1, площею 18,5 кв.м., кімнати 2, площею 9,6 кв.м., кімнати 3, площею 10,8 кв.м., кімнати 4, площею 12,8 кв.м., лоджії, площею 2,8 кв.м., лоджії, площею 2 кв.м., та всі кімнати є ізольованими.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.04.2017 року у справі № 752/21822/16-ц, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визначення порядку користування жилим приміщенням, було задоволено. Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . Виділено у спільне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кімнату 1, площею 18,5 кв.м., кімнату 2, площею 9,6 кв.м., кімнату 4, площею 12,8 кв.м., лоджію, площею 2,8 кв.м. Виділено у користування ОСОБА_3 житлову кімнату 3, площею 10,8 кв.м., лоджію, площею 2 кв.м. Місця загального користування було залишено у спільному користуванні.
У справі наявні ряд доказів, які свідчать про наявність конфліктів між сторонами, в т.ч. щодо спільного користування зазначеною квартирою, та звернення сторін з цього приводу до правоохоронних органів.
Крім того, стороною позивача було надано суду звіт СОД ПП «Світлиця-нова» від 07.12.2022 року, відповідно до якого було встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить суму в розмірі 2412800,00 грн.
Поруч із цим, стороною відповідача було надано суду звіт ФОП ОСОБА_4 27.01.2023 року, відповідно до якого було встановлено, що вартість квартири АДРЕСА_1 становить суму в розмірі 2757000,00 грн.
В ході розгляду справи позивачами не було заявлено про призначення у справі відповідної судової експертизи як із визначення дійсної вартості майна, так і з визначення неможливості виділення часток сторін у праві власності на спірну квартиру в натурі.
Позивачі вказують, що частка відповідача у спільному майні є незначною, спільне володіння квартирою є неможливим, відповідач має у володінні інше житло - будинок, а відтак наявні підстави для припинення права власності відповідача у квартирі.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує на те, що вартість його частини в квартирі є значно заниженою, докази на підтвердження порушення відповідачем прав позивача на володіння їх частинами квартири є недоведеними, а безпідставне позбавлення відповідача житла, істотно порушить його конституційні права.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 15 цього Кодексу, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників.
Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з'ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 752/10312/14-ц (провадження № 61-19505св18).
Рішеннями Європейського суду з прав людини неодноразово (зокрема, у справі "Андрій Руденко проти України", заява № 35041/05), зроблено висновок про порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції з тих підстав, що суди за вимогою інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього внесення суми відшкодування вартості такої частки на депозит суду, не врахувавши, що встановлена статтею 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди.
Відповідно до висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 для припинення права суб'єкта господарювання (юридичної особи) на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті шостому постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачі, пред'явивши вимоги про припинення права відповідача на частку у спільній власності на квартиру, не дотримались вимог частини другої статті 365 ЦК України, та не надали суду належних доказів попереднього внесення на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача у спільному майні, право на яке вони просять припинити, а лише зазначили про це в позовній заяві.
Разом з тим, внесення суми на депозит суду є гарантією справедливої сатисфакції особі та має бути здійснена до постановлення рішення суду, оскільки суд постановляє рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Крім того, у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність у статті 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пп.1-3).
Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Подібні за змістом правові висновки Верховний Суд навів у постановах від 18 липня 2019 року у справі №210/2236/15-ц, 19 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17, 26 грудня 2019 року у справі №303/4849/16-ц, 02 листопада 2021 року у справі № 263/13236/16-ц.
Отже право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні вимог про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Так, згідно обґрунтувань позовних вимоги, через неприязні відносини, що склались між сторонами, позивачі позбавлені можливості вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Також у позові зазначено, що саме через користування спірною квартирою між сторонами часто виникають конфлікти та склались неприязні стосунки, які унеможливлюють спільне користування власністю.
Однак, варто вказати про те, що позивачі в ході розгляду даного спору не надали суду достатніх доказів на підтвердження неможливості спільного володіння і користування майном, неможливості виділення часток, які належать сторонам в натурі, а також відсутні достатні докази того, що частка, яка належить відповідачу є незначною і не може бути виділена в натурі.
Варто вказати, що будь-яких клопотань в цій частині стороною позивача в ході розгляду справи також заявлено не було.
З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач зареєстрований та фактично проживає у спірній квартирі, іншого житла на праві власності немає, а належність відповідачу на праві власності садового будинку, на переконання суду, не свідчить про те, що, останній, не має потреби в житлі, оскільки достатніх доказів того, що відповідач проживає у вказаному садовому будинку, та, останній, придатний для проживання, і за своїми характеристиками цей будинок може використовуватись, як житло, в розумінні вимог закону, - матеріали справи не містять.
Варто вказати на те, що втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Із заперечень на позов вбачається, що відповідач не згодний на отримання компенсації вартості його частки квартири у спільній сумісній власності, тобто, в даному конкретному випадку отримання коштів за позбавлення права власності у розмірі, вказаному позивачами, не є співмірним.
Суд вважає, що інші зазначені стороною позивачів обставини є недоведеними, та не є підставами для припинення права особи на частку у спільному майні в розумінні ст. 365 ЦК України.
Наведене в сукупності свідчить про те, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні, як про це заявлено позивачами, завдасть істотної шкоди його інтересам, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд відмічає, що інші наведені позивачами доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги інтереси всіх сторін щодо володіння та користування належними їм частками спірної квартири, вимоги ст. 365 ЦК України, та те, що позивачами не надано суду переконливих доказів того, що частка, яка належить відповідачу є незначною і не може бути виділена в натурі, а припинення права відповідача на його частку, на переконання суду, завдасть істотної шкоди його інтересам, а тому, зважаючи на відсутність згоди відповідача на отримання грошової компенсації за його частку у спільній сумісній власності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині припинення права власності відповідача на частку у спільному майні слід відмовити.
З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні первісної позовної вимоги про припинення права власності відповідача на частку у спільному майні, а відтак в задоволенні решти позовних вимог слід також відмовити, оскільки ці вимоги є похідними.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачами по фактично понесеним.
На підставі наведеного, та керуючись ст.ст. 41, 47, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 321, 365, 1296 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 141, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні, - відмовити.
Судові витрати залишити за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по фактично понесеним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий Н.П. Чередніченко