Справа №568/219/23
Провадження №2/568/105/23
15 червня 2023 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючої судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мельничук Л.І., представника позивача адвоката Соколова А.О., представника відповідача адвоката Беляновського Р.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Радивилівського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.07.2018 між ним та відповідачем було укладено договір позики, оформлений у вигляді розписки, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв у борг у нього грошові кошти в сумі 13 500 доларів США. Строк повернення боргу сторони не визначали. Вказану розписку ОСОБА_2 написав власноручно та скріпив її своїм підписом. Враховуючи те, що строк повернення коштів сторонами не встановлювався, такий строк слід рахувати з дня пред'явлення вимоги про повернення. Так, 19.01.2022р. та повторно 10.11.2022р. позивачем на адресу відповідача були направлені вимоги про повернення позики, які були проігноровані, позика повернута не була, а тому позивач просить стягнути суму боргу з відповідача на його користь.
Ухвалою суду від 02.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
29.03.2023 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що розписка, на яку посилається позивач, не свідчить про укладення договору позики між сторонами. Так, відповідач є незмінним директором ТОВ «СФГ «Джерела». ОСОБА_3 є учасником ТОВ «СФГ «Джерела». Грошові кошти, зазначені в розписці від 14.07.2018р. в розмірі 13 500,00 дол. США були спрямовані на купівлю ОСОБА_3 (сином позивача) частки в статутному капіталі ТОВ «СФГ «Джерела», що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.09.2018р. На теперішній час ОСОБА_3 є учасником ТОВ «СФГ «Джерела» та володіє 49%. Крім цього, розписка не містить слів «в борг» та «обов'язок повернути», що виключає наявність у спірних правовідносинах позикових зобов'язань.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, свої інтереси в суді довірив представляти адвокату Соколову А.О.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Соколов А.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові. Додатково суду пояснив, що посилання відповідача на відсутність між сторонами позикових зобов'язань, оскільки взяті грошові кошти були в якості оплати частки ОСОБА_3 в ТОВ «СФГ «Джерела» безпідставні, оскільки жодні застереження в розписці з цього приводу не зазначені, а також сторони не є учасниками договору купівлі-продажу частки в ТОВ «СФГ «Джерела».
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, свої інтереси в суді довірив представляти адвокату Беляновському Р.Ю.
Представник відповідача адвокат Беляновський Р.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, зазначаючи, що між сторонами не виникли позикові зобов'язання. Грошові кошти по розписці були взяті відповідачем не в борг, а в якості оплати за частку ОСОБА_3 в статутному капіталі ТОВ «СФГ «Джерела».
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи вимоги за позовом ОСОБА_1 , суд виходить із наступного.
Судом встановлено, що 14.07.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з умовами якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 13 500 доларів США. Строк повернення коштів сторонами не був встановлений.
Вказана обставина підтверджується копією розписки, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 6).
Зі змісту розписки вбачається, що вона написана власноручно ОСОБА_2 та містить напис позичальника «Я, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 13 500 тис. доларів», а також дату 14.07.2018, підпис та ініціали позичальника. Факт отримання грошових коштів та написання розписки підтверджується та не оспорюється відповідачем. У зв'язку з тим, що строк повернення грошових коштів не був встановлений, 19.01.2022р. та повторно 10.11.2022р. позивачем на адресу відповідача, у відповідності до вимог ч.1 ст. 1049 ЦК України, були направлені вимоги про повернення коштів, які були відповідачем проігноровані, грошові кошти повернуті не були.
Предметом спору за позовом є стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суми боргу за вказаною розпискою у розмірі 13 500,00 дол. США.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. (ч.1 ст.207 ЦК).
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України 18.01.2017 у справі № 6-2789цс16.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
В постанові від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц Верховний Суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми.
Як встановлено зі змісту вищевказаної розписки від 14.07.2018, вона власноручно написана ОСОБА_2 , містить чіткий та недвозначний напис, що грошові кошти в сумі 13 500 доларів США отримано у ОСОБА_1 .
Будь яких інших застережень, у тому числі щодо будь якої іншої мети отримання вказаних коштів, розписка не містить. Вказана розписка написана власноруч ОСОБА_2 , тому він не був позбавлений можливості вказати в ній дійсні, як він стверджує, обставини її написання.
З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача про те, грошові кошти було взято ОСОБА_2 у ОСОБА_1 саме в борг.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку власноручне написання і підписання відповідачем ОСОБА_2 боргової розписки від 14.07.2018 підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми.
При цьому суд також виходить із того, що відповідач не заперечує самого факту отримання грошових коштів від позивача.
Водночас, надаючи оцінку твердженням сторони відповідача про те, що такі кошти були отримані ОСОБА_2 на виконання договору купівлі-продажу від 07.09.2018р. щодо купівлі ОСОБА_3 частки в ТОВ «СФГ «Джерела», директором якого є ОСОБА_2 , суд виходить із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено із пояснень представників сторін у судовому засіданні, між ОСОБА_1 , як бувшим членом ТОВ «СФГ «Джерела» та ОСОБА_2 , як директором ТОВ «СФГ «Джерела», існували тривалі бізнес відносини. 07.09.2018р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «СФГ «Джерела», відповідно до якого ОСОБА_3 купив частку у розмірі 58,61%. Так, договір купівлі-продажу був укладений після написання розписки, що не може свідчити про те, що гроші по розписці були надані на виконання умов договору купівлі-продажу частки. Крім цього, сторони по справі не є сторонами договору купівлі-продажу, а тому жодні зобов'язання за ним у них не виникли. Також, текст розписки не містить застережень, що грошові кошти були надані ОСОБА_1 ОСОБА_2 саме на виконання умов договору купівлі-продажу частки від 07.09.2018р.
Жодних належних та допустимих доказів на спростування вищевстановлених судом обставин відповідачем суду не надано.
Крім того, відповідачем не надано доказів, які вказували б на виконання ним умов за розпискою.
З урахування зазначеного, відсутності належних доказів з боку відповідача щодо відсутності між сторонами позикових відносин, посилання його на неналежність розписки, свідчить на думку суду про намір відповідача ухилитися від виконання свого зобов'язання щодо повернення коштів.
Таким чином, суд вважає встановленими ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором позики перед позивачем ОСОБА_1 не виконав та суму боргу не повернув.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи наведене, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 13 500,00 доларів США.
При вирішенні позовних вимог суд також враховує наступне.
05.10.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №463/9914/20 (провадження № 61-1664св22) досліджував питання щодо особливостей стягнення боргу та штрафних санкцій за договором позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Верховного Суду від 26.04.2022 у справі №753/1349/20, провадження № 61-14052св21).
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05.09.2018 у справі №756/8630/14-ц (провадження №61-8792св18), від 08.04.2021 у справі №500/1755/17 (провадження №61-1899св20), від 22.09.2021 у справі №761/29374/19, від 16.02.2022 у справі №520/19325/18.
Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.08.2021 у справі №473/995/18 (провадження №61-6674св21), від 14.07.2021 у справі №266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25.03.2019 у справі №211/2672/16-ц (провадження №61-41785св18), від 30.01.2019 у справі №751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).
При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов'язком повернення (постанова від 26.04.2022 у справі №753/1349/20 (провадження №61-14052св21)).
В той же час, відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.
Із урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що право позивача ОСОБА_1 , за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а його позовні вимоги до ОСОБА_2 є повністю обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в сумі 4 936,76 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 13 500,00 доларів США (тринадцять тисяч п'ятсот доларів США).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 4 936,76 грн. (чотири тисячі дев'ятсот тридцять шість гривень сімдесят шість копійок).
Надати позивачу строк п'ять днів з дня ухвалення рішення суду для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складено 28.06.2023р.
Суддя О.М. Делалова