Справа № 466/6076/20 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.
Провадження № 22-ц/811/35/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
26 червня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.,
суддів: Приколота Т.І.,Савуляк Р.В.,
секретар Cалата Я.І.,
З участю: представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Крукеницької Т.М., представника відповідача ОСОБА_2 -адвоката Райхеля Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №466/6076/20 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 -адвоката Лилика Василя Васильовича на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 27 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Лилик Василь Васильович до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину ,-
12 серпня 2020 року ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Лилик Василь Васильович, пред'явив в Шевченківський районний суд м. Львова позов до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину
Як на підставу позовних вимог зазначав, що він, ОСОБА_3 , є потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному 26.01.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140150000066, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.367 КК України.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 15 червня 2020 року ОСОБА_2 на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закрито, а цивільний позов ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Вищевказаною ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області (головуючий суддя Грабовський В.В.) встановлено, що провідний консультант-адміністратор територіального сервісного центру 4646 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді оператора комп'ютерного набору територіального сервісного центру №4646 Регіонального сервісного центру МВС в Львівській області, будучи службовою особою, скоїв злочин у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Зокрема, 24 червня 2016 року ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні територіального сервісного центру №4646 Регіонального сервісного центру МВС в Львівській області, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Червоноград, вул. Козацька,2, будучи службовою особою та виконуючи свої функціональні обов'язки, пов'язані з наданням публічних послуг, будучи присутнім при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_4 та власником автомобіля ОСОБА_3 , неналежно виконав покладені посадовою інструкцією обов'язки, зокрема не провів ідентифікацію особи власника транспортного засобу, згідно з паспортом або документом, що його замінює перед безпосереднім укладенням договору купівлі-продажу, внаслідок чого вищевказаний договір купівлі-продажу транспортного засобу №1540 від 24.06.2016 року було підписано не ОСОБА_3 (власником транспортного засобу) та транспортний засіб марки NISSAN NOTE, 2007 року випуску, номер кузова № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , було перереєстровано без відома власника транспортного засобу ОСОБА_3 , а від імені іншої особи, не встановленою досудовим розслідуванням на громадянку ОСОБА_4 . Своєю бездіяльністю ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_3 істотну матеріальну шкоду на загальну суму 162 151, 37 грн.
Також позивачем ОСОБА_3 було затрачено власні кошти по транспортуванню вказаного транспортного засобу в ході досудового слідства, який перебував в розшуку та був виявлений в м. Чернівці. Відтак виникла необхідність у його транспортуванні з м. Чернівці на територію Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області, що знаходится в м. Червоноград Львівської області, вул. Св. Володимира, 8А. Вартість такого транспортування становить 10 000,00 грн., а тому ця сума також підлягає до стягнення з ОСОБА_2 .
За наведених обставин справи та законодавчих положень вважає, що ОСОБА_2 несе відповідальність за завдану йому, ОСОБА_3 , майнову шкоду (матеріальні збитки) на суму 172 151,37 грн.
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 , які полягали у неналежному виконанні ним своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до їх виконання, ОСОБА_3 також завдано моральну шкоду.
Моральна шкода полягає в тому, що на протязі тривалого часу, дізнавшись про відчуження транспортного засобу без його відому, він переніс душевні страждання та переживання. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 було порушено його право власності та звичайний уклад життя. Протягом більше трьох років з часу вчинення правопорушення, він, ОСОБА_3 , не міг користуватися всіма благами та перевагами, які дає наявність транспортного засобу, чи коштами, які він міг би отримати в разі, якби автомобіль був реалізований законно та з його відома. Його пригнічений психічний та емоційний стан також вплинув на стан здоров'я його дружини, оскільки вона, знаходячись у стані вагітності в 2018 році, мала значні хвилювання з приводу незаконного відчуження належного їх сім'ї транспортного засобу та неповернення за цей автомобіль коштів та ін.
Враховуючи положення ст. 23 ЦК України, роз'яснення, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір заподіяної йому моральної шкоди він оцінює в 100 000,00 грн.
З огляду на наведені в позовній заяві обставини, просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його, ОСОБА_3 , користь 172 151,37 грн. у відшкодування майнової шкоди (матеріальних збитків) та 100 000,00 грн. компенсації за заподіяну моральну шкоду.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 29 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення оскаржив представник позивача-адвокат Лилик В.В..
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не взято до уваги, що ОСОБА_3 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні та відчуженням автомобіля без його присутності та відома йому спричинена шкода. Ствердужє, що ОСОБА_3 не отримував коштів за відчуження автомобіля, договору купівлі-продажу не підписував, що стверджується висновокм експертизи та взагалі був відсутній в сервісному центрі 4646 в день укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу. Зазначає, що ОСОБА_2 належним чином не виконав покладених на нього посадових обов'язків, оскільки прийняв документи у невстановленої особи. Вважає, що оскільки виправдувальний вирок відносно ОСОБА_2 відсутній, є неспроостована обставина про завдання ОСОБА_2 матеріальної шкоди ОСОБА_3 на суму 162151,37 грн. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове,яким позов задвольнити в повному обсязі , а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 172151,37 грн. матеріальної шкоди та 100000 грн. моральної шкоди завданих внаслідок вчинення кримінального правовпорушення.
Представник відповідача ОСОБА_2 -адвокат Райхель Р.П. в порядку ст.360 ЦПК України подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що мотиви апеляційнлої скарги є безпідставними, а рішення суду законним та обгрунтованим. Зазначає, що саме по собі покликання апелянта на перебування ОСОБА_3 в статусі потерпілого у кримінальному провадженні не звільняє позивача від обов'язку доведення як факту , що саме діями ОСОБА_2 заподіяно шкоду ОСОБА_3 так і доведення виду і розміру шкоди. Зазначає, що відчужений траспортний засіб не належав ОСОБА_3 , а ОСОБА_5 , який не має жодних претензій до ОСОБА_2 , вважає, що жодної шкоди позивачу не було і не могло бути заподіяно. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача-адвоката Крукеницької Т.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу-представника відповідача-адвоката Райхеля Р.М., перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення,апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задвольнити частково.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_3 не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтвердили, належність йому відчуженого майна, а відтак заподіяння саме йому матеріальної та моральної шкоди, а також доказів, які б підтвердили вину відповідача ОСОБА_2 у заподіянні матеріальної та моральної шкоди.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак вважає, що відмовити у задоволенні позову слід було з інших підстав, а саме пред'явлення позову до неналежного відповідача.
Судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_2 працював на посаді оператора комп'ютерного набору територіального сервісного центру №4646 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області.
Будучи службовою особою, скоїв злочин у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Зокрема, 24.06.2016 року ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні територіального сервісного центру №4646 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Червоноград, вул. Козацька,2, будучи службовою особою та виконуючи свої функціональні обов'язки, пов'язані з наданням публічних послуг, будучи присутнім при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_4 та власником автомобіля ОСОБА_3 , неналежно виконав покладені посадовою інструкцією обов'язки, зокрема не провів ідентифікацію особи власника транспортного засобу, згідно з паспортом або документом, що його замінює перед безпосереднім укладенням договору купівлі-продажу, внаслідок чого вищевказаний договір купівлі-продажу транспортного засобу №1540 від 24.06.2016 року було підписано не ОСОБА_3 (власником транспортного засобу) та транспортний засіб марки NISSAN NOTE, 2007 року випуску, номер кузова № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , було перереєстровано без відома власника транспортного засобу ОСОБА_3 , а від імені іншої особи, не встановленою досудовим розслідуванням на громадянку ОСОБА_4 .
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 15 червня 2020 року (справа № 459/996/20) ОСОБА_2 на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності. Цією ж ухвалою цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - залишено без розгляду.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року виключено з мотивувальної частини ухвали посилання на вчинення ОСОБА_2 злочину невеликої тяжкості. Вважати правильним, що «злочин невеликої тяжкості, який інкримінований ОСОБА_2 ».У решті ухвалу залишено без зміни.
Позивач стверджує, що своєю бездіяльністю ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_3 істотну матеріальну шкоду на загальну суму 162 151, 37 грн. та моральну шкоду,яку він оцінює у 100000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.
З мотивів позовної заяви чітко вбачається, що підставою позову є те, що відповідач ОСОБА_2 завдав шкоди позивачу ОСОБА_3 саме внаслідок неналежного виконання своїх посадових обов'язків.
Отже, оскільки ОСОБА_2 працював за трудовим договором у територіальному сервісному центрі №4646 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, то саме останній повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відтак на думку апеляційного суду належним відповідачем у цій справі повинен бути роботодавець ОСОБА_2 -Територіальний сервісний центр №4646 Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області.
Частина 1 статті 1172 ЦК України, встановлює загальні правила відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв'язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. До таких спеціальних умов відносяться:
а) Перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо.
б) Завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.
У випадку виникнення судового спору відповідачем по таких справах є суб'єкт відповідальності, а безпосередній завдавач шкоди - працівник - залучається до участі у справі в якості третьої особи. В подальшому юридична або фізична особа - роботодавець може звернутися з регресним позовом до працівника за нормами трудового законодавства .
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
З врахуванням наведеного, рішення суду підлягає зміні з викладенням мотивів відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.
Відповідно до ч.1 п.3,4 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст.376 ЦПК України).
З врахуванням наведеного апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 -адвоката Лилика Василя Васильвоича необхідно задовольнити частково, рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 27 жовтня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1, п.1,3; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 -адвоката Лилика Василя Васильовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 27 жовтня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 06 липня 2023 року.
Головуючий Ю.Р. Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В. Савуляк