22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 554/6991/17
провадження № 61-11297св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Госпрозрахункова житлова-експлуатаційна дільниця № 11, Відділення громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Октябрського районного відділу Полтавського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області,
учасники справи за об'єднаним позовом 1:
позивачі: ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Полтавське бюро технічної інвентаризації, територіальна громада в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сокирченко Таміла Павлівна, приватний нотаріус Фастовець Ірина Вікторівна,
учасники справи за об'єднаним позовом 2:
позивачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Прохур Наталії Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_6 , на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 листопада 2019 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року, ухвалені у складі судді Тімошенко Н. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2007 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселення.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2005 року їй належить квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстрований колишній власник- ОСОБА_4 та тимчасово проживають ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також їхні неповнолітні діти, які добровільно звільнити квартиру відмовляються.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування вказаною квартирою, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх неповнолітніх дітей - виселити з належної їй квартири.
У жовтні 2007 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними, розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що його батькові ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини він постійно проживав разом з батьками, тому фактично прийняв спадщину.
У березні 2007 року йому стало відомо, що на підставі довіреності від 28 квітня 2005 року ОСОБА_5 , діючи від його імені, звернувся до суду з позовом про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права власності
на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 травня 2005 року продовжено строк для прийняття спадщини і визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
10 червня 2005 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т. П. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_9 , діючи від імені ОСОБА_4 , продав зазначену квартиру ОСОБА_1 .
Позивач стверджував, що довіреності на оформлення і подання позовної заяви та продаж належної йому квартири він не видавав; суму продажу не визначав, гроші за квартиру не отримував.
Також зазначав, що під час розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 357 та частинами другою, третьою статті 358 КК України, ОСОБА_6 свою вину визнав і показав, що 28 квітня 2005 року він шляхом внесення неправдивих відомостей підробив рукописні записи в довіреності, виданій 28 квітня 2005 року від імені ОСОБА_4 .
Згідно з висновком експерта № 389 від 7 листопада 2005 року рукописний запис «доверенность мной прочитана» в довіреності ВСВ № 611749 від 28 квітня 2005 року виконаний не ОСОБА_4 .
Крім того, у постанові Київського районного суду м. Полтави від 7 березня 2007 року встановлено, що належна ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_1 продана за підробленою довіреністю, яку підробив шахрайським шляхом ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_5 , який у подальшому з метою збагачення використав її та незаконно продав квартиру тещі ОСОБА_6 - ОСОБА_1 .
З урахуванням змінених у листопаді 2007 року позовних вимог, ОСОБА_4 просив визнати недійсною довіреність, видану на ім'я ОСОБА_5 28 квітня 2005 року, визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений від його імені ОСОБА_5 з ОСОБА_1 10 червня 2005 року, повернути сторони в первісний стан, визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_1 і ОСОБА_5 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням змінених у квітні 2018 року позовних вимог просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_5 10 червня 2005 року від імені ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , припинити право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру (яка складається з: 1 - коридору площею 6,8 м2, 2 - шафи площею 0,4 м2, 3 - шафи площею 0,4 м2, 4 - кімнати площею 12.6 м2, 5 - кімнати площею 15,5 м2, 6 - кухні площею 7,3 м2, 7 - туалету площею 1,3 м2, 8 - ванної кімната площею 2,7 м2, 9 - лоджії І площею 2,8 м2, 10 - балкону площею 0,8 м2), загальною площею 50,6 м2, житловою - 28,1 м2; визнати за кожним з них право власності по частці квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування, а також стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Зазначали, що на підставі заповіту від 20 квітня 2002 року ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_1 .
За життя, а саме 11 грудня 2007 року, ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів все належне йому майно позивачам. Зазначений заповіт посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.
Державний нотаріус Четвертої полтавської державної нотаріальної контори Ткаченко Н. В. постановою від 13 квітня 2017 року відмовив їм у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з тим, що квартира АДРЕСА_1 не входить до складу спадкового майна, оскільки на праві власності належить іншій особі, а саме ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2018 року цивільні справи об'єднані в одне провадження.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2018 року до участі у справі залучені правонаступники ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 листопада 2019 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т. П. 10 червня 2005 року та зареєстрований за № 245.
Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50,6 м2,
а житловою - 28,1 м2.
Визнано в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по частці за кожним.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що вироком Київського районного суду м. Полтави від 25 травня 2012 року ОСОБА_6 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 357 та частинами другою, третьою статті 358 КК України, зокрема, у заволодінні шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 не мав вільного волевиявлення на продаж квартири ОСОБА_1 і, відповідно, не мав наміру на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним договором купівлі-продажу, що також підтверджується висновком експерта № 388 від 7 листопада 2005 року.
За таких обставин суд першої інстанції вважав позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, і, як наслідок, визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 10 червня 2005 року ОСОБА_9 від імені ОСОБА_4 , з ОСОБА_1 , припинив право власності на цю квартиру за ОСОБА_1 та визнав за позивачами право власності в
порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 у рівних частках, тобто по кожному з них.
Не застосував суд першої інстанції і наслідки спливу позовної давності, оскільки встановив, що з відповідним позовом ОСОБА_4 звернувся у жовтні 2007 року, а, відтак, відсутні підстави вважати, що строк ним пропущено, тому цей строк не є пропущеним і для його правонаступників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відмовляючи в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вказував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належними і допустимими доказами не довели ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо завдання їм моральної шкоди.
Щодо первісних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають з огляду на часткове задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що виключає можливість задоволення первісного позову з мотивів, наведених в обґрунтування часткового задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року позов ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задоволено частково.
Визнано недійсною довіреність ВСВ № 611749, посвідчену 28 квітня 2005 року приватним нотаріусом Фастовець І. В., зареєстровану в реєстрі за № 164, видану від імені ОСОБА_4 ОСОБА_5 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Встановивши, що відповідно до висновку експерта від 7 листопада 2005 року № 388, який міститься в матеріалах кримінальної справи, підпис в довіреності ВСВ № 611748 від 28 квітня 2005 року виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою; підпис в довіреності ВСВ № 611749 від 28 квітня 2005 року виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою; підпис на сторінці 27 під номером нотаріальної дії 155 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Фастовець І. В. виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою; підпис на сторінці 29 під номером нотаріальної дії 164 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Фастовець І. В. виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2020 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 листопада 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 травня 2020 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2020 року ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Прохур Н. І., подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 листопада 2019 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити з підстав спливу позовної давності, а первісний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи судами не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17.
Крім того, на думку заявника, суди не дослідили зібрані у справі докази, що є порушенням норм процесуального права.
З урахуванням зазначеного, заявник просив про задоволення касаційної скарги.
Позиція інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому вказували на безпідставність її доводів.
Зазначали, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Посилались на те, що 11 грудня 2007 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю., яким все належне йому майно заповів позивачам. Як спадкоємці за заповітом вони до Четвертої полтавської державної нотаріальної контори подали заяви про прийняття спадщини, однак державний нотаріус відмовив їм у видачі відповідно свідоцтва, оскільки спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 . Вказані обставини змусили звернутись до суду з відповідним позовом.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 червня 2009 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщення, та виселення і за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними, розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди зупинена до розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 357 та частинами другою, третьою статті 358 КК України.
Одним з епізодів у вказаній кримінальній справі був епізод незаконного заволодіння спірним майном - квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 25 травня 2012 року ОСОБА_6 визнано винним, зокрема, у заволодінні шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 .
Відносно ОСОБА_5 справа закрита за його клопотанням на підставі статті 49 КК України.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Доводи касаційної скарги щодо обізнаності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ще у 2006 році про незаконність договору купівлі-продажу є надуманими.
З урахуванням зазначеного, заявники просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 9 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Октябрського районного суду м. Полтави матеріали цивільної справи № 554/6991/17.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 9 вересня 2020 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17.
Крім того, підставами для відкриття касаційного провадження були і доводи заявника про порушення норм процесуального права, а саме недослідження судами зібраних у справі доказів, які мають суттєве значення для вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 13 квітня 1993 року, виданого відділом приватизації житла м. Полтави, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 загальною площею 50,6 м2, а житловою - 28,1 м2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
10 квітня 2002 року ОСОБА_8 склала заповіт, яким заповіла все належне їй майно своєму сину - ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.
З витягу з домової книги та довідки № 13991 суди попередніх інстанцій встановили, що на час відкриття спадщини ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав у квартирі АДРЕСА_2 , а, відтак, відповідно до вимог частини першої статті 549 ЦК Української РСР 1963 року прийняв спадщину шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.
Також судами встановлено, що 28 квітня 2005 року ОСОБА_4 видав на ім'я ОСОБА_5 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Фастовець І. В. та зареєстровану в реєстрі за № 155, якою уповноважив останнього представляти його інтереси щодо оформлення спадкових прав.
На підставі зазначеної довіреності 19 травня 2005 року ОСОБА_5 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом про продовження строку для прийняття спадщини та визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 травня 2005 року продовжено строк для прийняття спадщини та визнано за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 7 листопада 2007 року заяву ОСОБА_4 про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 травня 2005 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до територіальної громади м. Полтави про продовження строку для прийняття спадщини та визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 закрито.
Постановляючи відповідну ухвалу, суд першої інстанції встановив, що рукописний запис «доверенность мною прочитана» в довіреності від 28 квітня 2005 року, виданій ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5 , посвідченій приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Фастовець І. В. та зареєстрованій в реєстрі за № 155, виконаний не ОСОБА_4 , а ОСОБА_6 , що підтверджується висновком експерта № 389 від 7 листопада 2007 року.
Крім того, суди встановили, що 28 квітня 2005 року ОСОБА_4 видав на ім'я ОСОБА_5 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Фастовець І. В. та зареєстровану в реєстрі за № 164, якою уповноважив ОСОБА_9 продати належну йому квартиру АДРЕСА_1 .
З договору купівлі-продажу суди попередніх інстанцій встановили, що 10 червня 2005 року ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_4 , продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т. П. та зареєстрований в реєстрі за № 245.
11 грудня 2007 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю. і зареєстровий за № 2833, яким заповів квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.
Постановою від 13 квітня 2017 року державний нотаріус Четвертої полтавської державної нотаріальної контори Ткаченко Н. В. відмовив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з тим, що квартира АДРЕСА_1 не входить до складу спадкового майна, оскільки на праві власності належить іншій особі, а саме ОСОБА_1 .
Суди першої та апеляційної інстанцій також встановили, що вироком Київського районного суду м. Полтави від 25 травня 2012 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частинами другою, четвертою статті 190, частинами першою, другою, третьою статті 358 та частиною третьою статті 357 КК України, та призначено відповідне покарання. Встановлено, що ОСОБА_6 шахрайським шляхом заволодів квартирою АДРЕСА_1 .
Відносно ОСОБА_5 справа стосовно шахрайських дій у заволодінні квартирою АДРЕСА_1 закрита на підставі статті 49 КК України (звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності).
Відповідно до висновку експерта № 388 від 7 листопада 2005 року підпис в довіреності ВСВ № 611748 від 28 квітня 2005 року, зареєстрованій в реєстрі за № 155, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою; підпис в довіреності ВСВ № 611749 від 28 квітня 2005 року, зареєстрованій в реєстрі за № 164, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою; підпис на сторінці 27 під номером нотаріальної дії 155 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Фастовець І. В. виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою; підпис на сторінці 29 під номером нотаріальної дії 164 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Фастовець І. В. виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).
Частина третя статті 215 ЦК України передбачає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
У статті 244 ЦК України зазначено, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина перша статті 245 ЦК України).
У статті 328 ЦК України зазначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановили відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на видачу довіреностей, і, відповідно, на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
За таких обставин суди вважали, що зазначені правочини не відповідають вимогам закону та підлягають визнанню недійсними.
Крім того, за змістом частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Судами зазначено, що обставини застосування до ОСОБА_4 психічного тиску з боку ОСОБА_6 та інших осіб встановлені матеріалами кримінальної справи та відображені у вироку Київського районного суду м. Полтави від 25 травня 2012 року.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив, що підпис в довіреності ВСВ № 611749 від 28 квітня 2005 року, зареєстрованій в реєстрі за № 164, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою, що підтверджується належним і допустимим доказом, а саме висновком експерта № 388 від 7 листопада 2005 року.
Встановили суди і те, що на підставі зазначеної довіреності ОСОБА_9 відчужив квартиру АДРЕСА_1 .
Суди попередніх інстанцій, встановивши зазначені обставини справи і застосувавши норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Щодо вирішення судами попередніх інстанцій заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття«сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій не вбачали підстав застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки вважали, що ОСОБА_4 з відповідним позовом звернувся в межах строку. Такі висновки судів відповідають вимога чинного законодавства.
Разом з цим, у касаційній скарзі ОСОБА_6 просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і застосувати наслідки спливу позовної давності.
Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, правових підстав для вирішення питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності за заявою ОСОБА_6 , який не є стороною у справі за вказаним позовом, немає.
Крім того, у касаційний скарзі ОСОБА_6 також просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 з ухваленням нового рішення про задоволення позову, при цьому ОСОБА_6 за вказаним позовом не є учасником справи, зокрема, ні позивачем, ні відповідачем, що виключає можливість вирішення такої вимоги судом касаційної інстанції.
Також необхідно зазначити, що матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 уповноважувала ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії від свого імені.
Звертаючись до касаційного суду ОСОБА_6 , окрім рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 листопада 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, просив також скасувати і додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року, однак доводів щодо незаконності додаткового рішення суду першої інстанції подана ОСОБА_6 касаційна скарга не містить.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17.
Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що «на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом.
А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.
Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими».
Постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року (справа № 343/1048/17), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2018 року, перевірці не підлягає, оскільки має інший предмет спору, зокрема, визнання недійсними і скасування рішення сільської ради та свідоцтв про право власності на земельні ділянки.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про недослідження судами зібраних у справі доказів, оскільки за змістом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України вказане є підставою для скасування судових рішень за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, які не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
Наведені заявником доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права фактично зводяться до незгоди з висновками судів
стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Прохур Наталії Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 листопада 2019 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 травня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук