Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 388/76/22
провадження № 61-13034св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Долинська міська рада Кіровоградської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорова С. М., Чельник О. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Долинської міської ради про зобов'язання виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив зобов'язати відповідача виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку розміром 8,36 умовних кадастрових гектарів, з них 6,67 умовних кадастрових гектарів ріллі, із земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Родина» (далі - КСП «Родина») в межах території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
В обґрунтування позову зазначав, що на підставі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2021 року ОСОБА_1 набув право на земельну частку (пай) розміром 8,36 умовних кадастрових гектарів, з них 6,67 умовних кадастрових гектарів ріллі із земель колишнього КСП «Родина» Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, тобто, фактично став власником не витребуваної земельної частки (паю), яка не була виділена в натурі (на місцевості) та межі якої не визначені.
На виконання вищезазначеного рішення суду з метою реалізації набутого права позивач неодноразово звертався до відповідача із проханням виділити йому в натурі земельну ділянку.
Починаючи з 27 жовтня 2021 року, коли ОСОБА_1 вперше звернувся до міської ради з приводу виділення земельної ділянки, по день звернення до суду з позовом, було проведено чотири сесії, до порядку денного яких заяви позивача не включалися та на сесії не розглядалися.
У відповідь на заяви позивача надавалися лише усні відповіді про те, що вільні земельні ділянки відсутні, що, на думку ОСОБА_2 , не відповідає дійсності.
Позивач вважав, що такими діями міська рада не забезпечила необхідності максимальної реалізації його прав, порушила його право на отримання у власність земельної ділянки, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Долинський районний суд Кіровоградської області рішенням від 08 липня 2022 року позов задовольнив.
Зобов'язав Долинську міську раду виділити ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення в натурі (на місцевості) на території Долинської міської ради розміром 8,36 в умовних кадастрових гектарах, з них 6,67 в умовних кадастрових гектарах ріллі згідно з рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2021 року у справі № 388/402/21.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що звернення ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки залишені без задоволення, позивач має право на земельну частку (пай) на підставі рішення суду при реалізації ним права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, а тому це право підлягає захисту у визначений спосіб.
При цьому, суд першої інстанції вважав доводи відповідача про те, що цей спір є адміністративним, такими, що не заслуговують увагу, з огляду на його зміст, суб'єктний склад та характер спірних правовідносин.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу Долинської міської ради Кіровоградської області задовольнив частково.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 08 липня 2022 року скасував.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Долинської міської ради Кіровоградської області про зобов'язання виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку закрив.
Роз'яснив ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що коли спір, стороною в якому є орган державної влади чи місцевого самоврядування, суть якого полягатиме в основному в тому, що ці органи не діють у законодавчо визначеному порядку, поза межами повноважень чи із порушеннями, то такий спір набуває ознак публічно-правового спору, оскільки юридичний характер державного розсуду в цих спірних правовідносинах надає діям та рішенням суб'єкта владних повноважень ознак публічності, які регулюються публічно-правовими нормами.
У такому правовому відношенні суб'єкт владних повноважень не має можливості вирішувати спір, приміром подібний до того, що виник у цій справі, автономно, керуючись власною волею, вільно від законодавчих положень чи іншим способом, характерним для приватноправових відносин.
Таким чином, коли зіставити суть спірних правовідносин у цій справі та суб'єктний склад її учасників, можна дійти висновку, що на розгляд вимог ОСОБА_1 до суб'єктів владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності в питанні прийняття рішення про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості), яке відноситься до сфери земельних відносин, і вирішення земельного спору, який виник з приводу цих вимог, поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Позивач, як можна зрозуміти з його доводів, заявляє про своє право на виділення йому земельної ділянки в натурі на підставі рішення суду. Чи законні, обґрунтовані й слушні такі його вимоги, а відтак, чи законно й правомірно діяв суб'єкт владних повноважень, належить вирішити за наслідками розгляду цієї справи, який має відбутися за правилами адміністративного судочинства.
Описані фактичні обставини у своїй сукупності дають підстави визнати помилковим висновки суду першої інстанції про те, що на ці спірні обставини не поширюється юрисдикція адміністративного суду.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16 (провадження № 11-1068апп19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 902/517/17, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 321/281/17, від 20 червня 2018 року у справі № 323/323/17.
Разом з тим касаційна скарга мотивована тим, що в позовних вимогах про виділення земельної ділянки в натурі немає вимоги про те, що позивачу треба надати дозвіл на виготовлення технічної документації на якусь конкретну земельну ділянку з конкретним кадастровим номером, які позивач зазначав у заявах та які на день його звернення до міської ради перебували у комунальній власності громади і були надані в оренду без зміни цільового призначення землі, та які можливо було приватизувати.
Крім того, нормами КАС України не передбачено розгляд в порядку адміністративного судочинства спорів, що виникають та пов'язані із правовідносинами щодо власності. Справи у спорах про захист порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, що виникають із земельних правовідносин на володіння земельною ділянкою, розглядаються за правилами цивільного судочинства.
За таких обставин, спір у справі є цивільним, оскільки позивач через оскарження фактично бездіяльності Долинської міської ради оспорює право власності на земельну ділянку.
Разом з тим, 22 листопада 2022 року апеляційним судом змінено склад колегії суду, про що суд не повідомив учасників справи та не розпочав судовий розгляд спочатку.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Долинського районного суду Кіровоградської області.
Цивільна справа № 388/76/22 надійшла до Верховного Суду 14 березня 2023 року.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , згідно з рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2021 року у справі № 388/402/21, має право на земельну частку (пай) розміром 8,36 умовних кадастрових гектарів, з них 6,67 умовних кадастрових гектарів ріллі із земель колишнього КСП «Родина» в межах території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
Долинська міська рада Кіровоградської області є правонаступником Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до Долинської міської ради Кіровоградської області із заявами (клопотаннями) від 27 жовтня 2021 року, від 01 грудня 2021 року, від 13 грудня 2021 року про виділення йому в натурі земельної ділянки згідно з рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2021 року (а. с. 14, 25, 29).
Крім того, позивачем на адресу Долинської міської ради Кіровоградської області надсилалось звернення з приводу надання йому земельної ділянки в натурі за рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2021 року (а. с. 31-34).
Проте, відповіді від Долинської міської ради Кіровоградської області позивач не отримав.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа.
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Саме такі висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також примусове виконання обов'язку в натурі.
Тобто, якщо порушення своїх прав особа співвідносить із наслідками, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинення дій є способом захисту цивільних прав та інтересів.
За загальним змістом Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).
За положеннями статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відтак право на земельну частку (пай), є окремим об'єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов'язків власника таких прав.
За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права на земельну частку (пай) та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов'язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.
Саме факт перетворення наявного майнового права у право власності на земельну ділянку як річ відрізняє юрисдикцію цих спорів від спорів щодо отримання дозволу та/або на отримання земельної ділянки вперше за рахунок земель державної або комунальної власності.
Не впливає на юрисдикцію спору щодо земельної частки (паю) наявність спору із суб'єктом владних повноважень, оскільки реальний або уявний з боку позивача факт порушення суб'єктом владних повноважень його прав на земельну частку (пай) або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ, не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, постановах Верховного Суду від 25 лютого 2023 року у справі № 541/1511/21, від 28 грудня 2022 року у справі № 392/779/18.
У справі, що переглядається, вирішується спір щодо перетворення отриманого за рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2021 року права позивача на земельну частку (пай), площею 8,36 умовних кадастрових гектарів, з них 6,67 умовних кадастрових гектарів ріллі із земель колишнього КСП «Родина», у право власності позивача на цю земельну ділянку, тому цей спір підлягає розгляду саме у порядку цивільного судочинства.
Слід зазначити, що у розглянутій 30 вересня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду справі № 807/2306/16, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному рішенні, позивач, як спадкоємець померлої матері звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправними дії сільської ради щодо складення державного акта на право приватної власності на земельні ділянки, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі його іншій особі; визнати протиправною бездіяльність районної адміністрації щодо залишення без розгляду по суті його звернень і, як наслідок, неприйняття рішення про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та ненадання витребуваних документів, зазначених у зверненнях. При розгляді цієї справи Великою Палатою Верховного Суду вирішувалась правова проблема юрисдикції спору за наявності декількох суперечливих одне одному судових рішень судів апеляційної інстанції про юрисдикцію цього спору, який знаходився на розгляді судів з 2016 року та не був розглянутий по суті. Водночас Велика Палата Верховного Суду з посиланням на доводи позивача зазначила, що спір виник через те, що відповідачі не задовольнили звернення позивача про виділення земельної ділянки на місцевості в місцях, які він позначив.
Таким чином, встановлені обставини у справі, яка переглядається, та у справі № 807/2306/16, не є подібними. Отже, апеляційний суд помилково врахував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 807/2306/16 (провадження № 11-1068апп19), а тому висновок про необхідність закриття провадження у справі є безпідставним.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.
Разом з тим, доводи касаційної скарги про те, що 22 листопада 2022 року апеляційним судом змінено склад колегії суду, про що суд не повідомив учасників справи та не розпочав судовий розгляд спочатку не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Згідно частини восьмої статті 33 ЦПК України якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.
Так, згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 14 вересня 2022 року в Кропивницькому апеляційному суді визначено склад колегії суддів: Мурашко С. І. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Чельник О. І., Карпенко О. Л.
Згідно з доповідною запискою судді Кропивницького апеляційного суду Мурашка С. І. від 22 листопада 2022 року колегія не мала повного складу для розгляду апеляційної скарги, оскільки на час розгляду даної справи суддя Карпенко О. Л. перебував у відпустці. З метою дотримання принципів забезпечення права на апеляційний перегляд справи та розумності строків розгляду справи судом, просив внести зміни до складу колегії суддів в межах сформованої автоматизованою системою документообігу судової колегії.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Кропивницького апеляційного суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 22 листопада 2022 року № 110 враховано, що до завершення передбаченого ЦПК України строку розгляду апеляційної скарги у цій справі, визначена колегія суддів не матиме повного складу у зв'язку з відпусткою судді з колегії. Також враховано діючі в державі умови карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби та умови воєнного стану в Україні. Загалом наведені обставини дають обґрунтовані підстави для вжиття заходів щодо заміни судді з колегії з метою забезпечення дотримання процесуального строку апеляційного розгляду справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 листопада 2022 року в Кропивницькому апеляційному суді визначено склад колегії суддів: Мурашко С. І. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Єгорова С. М., Чельник О. І.
Ураховуючи викладене, заміна судді в колегії суддів здійснена з дотриманням вимог статті 33 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
Підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, це рішення слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк