Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 344/11003/18
провадження № 61-12913св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року у складі судді Антоняка Т. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Баркова М. В., Девляшевського В. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій, визнання незаконним використання земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2018 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Угорницької сільської ради Івано-Франківської міської ради (далі - Угорницька сільська рада) та Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) щодо внесення Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (далі - Прикарпатська ДСДС) як користувача земельної ділянки згідно з класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України (далі - КОАТУУ) 2610196601, зона 13, квартал 009 до державної статистичної звітності 6-зем, 2-зем;
- визнати незаконним використання земельної ділянки КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009 Прикарпатською ДСДС;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру інвентаризувати земельну ділянку КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009, визнати цільове призначення даної земельної ділянки - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), присвоїти їй кадастровий номер та передати її до Угорницької сільської ради;
- визнати нікчемною причину відмови Угорницької сільської ради в наданні земельної ділянки позивачу, згідно з рішенням Угорницької сільської ради від 29 червня 2017 року;
- зобов'язати Угорницьку сільську раду переглянути своє рішення від 29 червня 2017 року та виділити земельні ділянки для потреб внутрішньо переміщених осіб.
Зазначений позов обґрунтований тим, що у травні 2017 року він, як і більше 80 внутрішньо переміщених осіб, які зареєстровані в Івано-Франківській області, звернувся до Угорницької сільської ради із заявою про виділення йому у власність земельної ділянки площею 0,10 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою, вказаною на Публічній кадастровій карті КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009.
Земельна ділянка необхідна йому для вирішення житлових проблем, оскільки він є внутрішньо переміщеною особою із зони проведення ООС і зареєстрований у місті Івано-Франківську з 04 грудня 2014 року.
Рішенням сесії Угорницької сільської ради від 29 червня 2017 року йому було відмовлено в наданні земельної ділянки у власність мотивуючи тим, що визначені у заявах громадян земельні ділянки знаходяться на землях, які перебувають у фактичному користуванні Прикарпатської ДСДС та використовуються станцією для вирощування зернових культур. У зв'язку із наявністю конфлікту між Угорницькою сільською радою та Прикарпатською ДСДС щодо права розпорядження і користування даними землями сесія вирішили відмовити ОСОБА_1 .
Він не погоджується із зазначеним рішенням, оскільки вважає його незаконним, оскільки у даному випадку не вказані правовстановлюючі документи за якими Прикарпатська ДСДС користується спірною земельною ділянкою. Документи, що засвідчують право Прикарпатської ДСДС на постійне користування цією землею є підроблені.
Земельна ділянка КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009 належить Прикарпатській ДСДС на підставі рішення Господарського (арбітражного) суду Івано-Франківської області № 351/5 від 12 квітня 1994 року, на виконання якого було видано акт на право постійного користування (бланк серія ІФ або І-ІФ № 000254), що записано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 2.
На виконання рішення суду № 351/5 від 12 квітня 1994 року Інституту хрестоцвітних культур Української академії аграрних наук України було видано державний акт на право постійного користування; вказані акти не пройшли державну реєстрацію, не містять дати їх видачі, підпису голови сільської (міської) ради, а в плані зовнішніх меж відсутні підписи-погодження суміжників та підпис інженера-землевпорядника, відтак зазначені акти не можуть доводити виникнення на їх підставі права постійного користування земельною ділянкою.
Пунктом 1 Постанови Президії Української академії наук України (протокол № 13) від 26 листопада 1998 року вирішено створити Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва з правом юридичної особи на базі Інституту хрестоцвітних культур, Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції та Прикарпатського відділення Інституту агроекології та біотехнології, які ліквідувати; відповідні питання вирішено також наказом Української академії аграрних наук України № 29 від 25 лютого 1999 року. Згідно з наказом Української академії аграрних наук № 29 від 25 лютого 1999 року був створений Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.
На підставі Постанови Президії Національної академії аграрних наук від 18 травня 2011 року «Про оптимізацію мережі наукових установ Національної академії аграрних наук України» та наказу № 10 від 25 січня 2012 року «Про перейменування Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН» була створена Прикарпатська ДСДС.
Державні акти на право постійного користування землею створені Івано-Франківським інститутом агропромислового виробництва та Прикарпатською ДСДС не видавались. Припинення діяльності підприємства, установи, організації за ст. 27 ЗК України у редакції 1992 року є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою.
Згідно з листом ГУ Держгеокадастру № 0-9-0.2-7154/0/2-17 від 31 серпня 2017 року землі за Інститутом хрестоцвітих культур УААН (на сьогодні - Прикарпатська ДСДС) були обліковані до впровадження з 01 січня 1999 року державної статистичної звітності з кількісного обліку земель та перенесені до неї за рішенням суду по фактичному користуванню.
Згідно з листом Угорницької сільської ради № 15,16 від 05 травня 2017 року на заяву ГО «Епос» № 16 від 05 травня 2017 року зазначена земельна ділянка знаходиться на території земель, які оброблялись Прикарпатською ДСДС. Рішення про виділення даних земельних ділянок сільською радою не приймалось.
Згідно з листом господарського суду Івано-Франківської області № 01-30/вих/304/17 від 11 вересня 2017 року в липні-серпні 2017 року здійснено перевірку наявності в архіві суду описів справ постійного зберігання за 1994-2005 роки, судових рішень за 1994-2005 роки. Результати проведеної перевірки засвідчили наявність 298 справ. Матеріали вказаних справ не містять судових рішень у справі № 351/5 від 12 квітня 1994 року.
У листі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області № 01-16/П3-17-6/17 від 01 серпня 2017 року зазначено, що дані автоматизованої системи документообігу, архіву господарського суду Івано-Франківської області, акта про вилучення для знищення не містять інформації щодо справи за № 351/5 від 12 квітня 1994 року.
Згідно з листом ГУ Держгеокадастру № 0-9-0.6-5826/0/2-17 від 06 липня 2017 року на інформаційні запити ГО «Епос» № 22-23 від 30 червня 2018 року, № ПІ-10/0-10/0/63-18 від 31 січня 2018 року, на інформаційний запит Благодійної організації «Львівський обласний благодійний фонд «Підліток» № 6 від 29 січня 2018 року у ГУ Держгеокадастру немає оригіналів актів на право постійного користування землею та немає відповідних записів у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.
ГУ Держгеокадастру листом № 0-9-0.6-7160/0/2-17 від 31 серпня 2017 року надало відповідь на інформаційний запит Благодійної організації «Львівський обласний благодійний фонд «Підліток» № 11 від 23 серпня 2017 року, в якому повідомило про відсутність у ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області оригіналів рішення Господарського (Арбітражного) суду Івано-Франківської області у справі № 351/5 від 12 квітня 1994 року.
Також листом Державного підприємства «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 989 від 22 грудня 2017 року на інформаційний запит Благодійної організації «Львівський обласний благодійний фонд «Підліток» № 53 від 21 грудня 2017 року повідомлено, що Прикарпатська ДСДС не зверталась до даної установи для отримання свідоцтва на право постійного користування.
Враховуючи викладене земельна ділянка належить Угорницькій сільській раді.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 02 грудня 2021 року замінив відповідача Угорницьку сільську раду на Івано-Франківську міську раду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 28 липня 2022 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що внесення відомостей в частині обліку земель жодним чином не порушують право позивача, оскільки ці відомості в формі державної статистичної звітності № 6-зем та № 2-зем вносились відповідно до чинного, на той час, законодавства. Позивач мав намір отримати земельну ділянку у власність з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, що обліковувалась за Прикарпатською ДСДС, проте таке цільове призначення не відповідає генеральному плану села Угорники, тому позовні вимоги про визнання неправомірними дій Угорницької сільської ради та ГУ Держгеокадастру щодо внесення Прикарпатської ДСДС, як користувача земельної ділянки КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009, до державної статистичної звітності 6-зем, 2-зем є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Крім того, позивачем не доведено факту незаконного використання Прикарпатською ДСДСземельної ділянки, яка розташована в селі Угорники Івано-Франківської міської ради.
До повноважень ГУ Держгеокадастру не належить питання щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, а присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки відбувається при формуванні земельної ділянки в порядку встановленому законом.
Рішення Угорницької сільської ради від 29 червня 2017 року «Про розгляд заяв щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність» є правомірним, оскільки на час прийняття такого рішення спірна земельна ділянка знаходилася в користуванні Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції та використовується для вирощування зернових культур, як землі сільськогосподарського призначення, а тому в Угорницької сільської ради були відсутні правові підстави для передачі даної земельної ділянки у власність позивача, більше того з іншим цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
До компетенції суду не входить зобов'язання органу місцевого самоврядування приймати на сесії будь-яке рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, оскільки відповідно до закону суд не вправі перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування.
Враховуючи, що заява позивача вже була предметом розгляду на п'ятнадцятій сесії сьомого демократичного скликання Угорницької сільської ради та по ній прийнято рішення від 29 червня 2017 року, вимога позивача про зобов'язання переглянути таке рішення є незаконною та не підлягає до задоволення.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником не надано належних та достатніх доказів, які б спростовували право постійного користування Прикарпатською ДСДСземельною ділянкою, яка розташована в селі Угорники Івано-Франківської міської ради.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту незаконного використання Прикарпатською ДСДСземельної ділянки, яка розташована в селі Угорники Івано-Франківської міської ради, та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Івано-Франківська міська рада у грудні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним використання земельної ділянки КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009, Прикарпатською ДСДС та прийняти в цій частині нове судове рішення про їх задоволення. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року оскаржуються в касаційному порядку лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Прикарпатської ДСДС про визнання незаконним використання земельної ділянки КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009 Прикарпатською ДСДС.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі Івано-Франківська міська рада як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2019 року у справі № 920/691/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5653/13-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16, від 16 січня 2020 року у справі № 916/2675/15, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 27 липня 2021 року у справі № 909/835/18.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що Прикарпатська ДСДС є правонаступником Інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук України.
Інститут хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук України як юридичну особу було ліквідовано. На його базі створено Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва. Державні акти на право постійного користування землею створеному Івано-Франківському інституту агропромислового виробництва не видавались. У подальшому Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва перейменовано на Прикарпатську ДСДС.
Права та обов'язки Інституту хрестоцвітих культур могли перейти до нововиявленої юридичної особи у разі його реорганізації (злиття, поділу або приєднання) після підписання передаточного балансу. Проте, Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва було створено не шляхом його реорганізації, а як новоутворену установу на базі Інституту хрестоцвітих культур, тому суди дійшли помилкового висновку, що земельні ділянки на території Угорницької сільської ради передавалися Прикарпатській ДСДС у порядку правонаступництва від одного підприємства до іншого.
Матеріали справи не містять доказів передачі державного майна науково-дослідним установам.
Наявна у справі копія державного акта серії І-ІФ № 000254 не може вважатися такою, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою. У вказаному акті відсутній підпис голови арбітражного суду Івано-Франківської області, відсутня дата видачі, дата внесення акта до Книги записів державних актів на право постійного користування, більше того, відсутній підпис посадової особи відповідальної за його реєстрацію та видачу, та підпис інженера-землевпорядника.
Також суди дійшли помилкового висновку, що наказ Міністерства сільського господарства УРСР від 28 березня 1983 року, рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 21 січня 1986 року, постанова Президії Верховної Ради Української РСР 29 липня 1991 року, відповідно до якої за Українською академією аграрних наук закріплено землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться у розпорядженні її установ, та рішення Арбітражного суду від 12 квітня 1994 року є юридичним фактом виникнення права постійного користування землями на території Угорницької сільської ради. Наявність в матеріалах справи цих доказів не доводить існування відповідного рішення компетентного органу про передачу земельних ділянок у користування підприємства-попередника (Інституту Хрестоцвітих культур), тому державний акт серії І-ІФ № 000254, наявний у Прикарпатській ДСДС, не посвідчує права постійного користування, яке не виникло.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року Прикарпатська ДСДСподала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги про те, що Прикарпатська ДСДС не є правонаступником науково-дослідних установ є помилковими, оскільки до відзиву на позов надано висновок експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 05 березня 2018 року № 160/161/236-249/18-22. При проведенні експертизи експертами досліджено докази та опрацьовано нормативну базу документів, за результатами чого експерти зазначили, що відповідно до статуту та розпорядчих документів Української академії аграрних наук та Національної академії аграрних наук України Прикарпатська ДСДС є правонаступником Інституту хрестоцвітих культур, який в свою чергу є правонаступником Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітих культур.
До апеляційного суду Прикарпатською ДСДС додатково було подано Статут наукової установи станом на останню звітну дату, в якому зазначалося про правонаступництво Інституту хрестоцвітих культур.
Судами попередніх інстанцій належним чином встановлено правонаступництво Прикарпатської ДСДС.
Івано-Франківська міська рада не спростувала обставин, встановлених у адміністративній справі № 0940/1966/18, а також не довела свого права чи законного інтересу на спірну земельну ділянку, тому оскаржувані судові рішення не порушують її права чи інтереси.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Справа № 344/11003/18 надійшла до Верховного Суду 20 січня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з витягу із рішення Угорницької сільської ради від 29 червня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у безоплатній передачі земельних ділянок у власність під забудову для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою згідно з КОАТУУ 2610196601: зона 13, квартал 009, загальною площею 0,10 га.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 10 березня 1983 року № 112 створено Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітних культур Міністерства сільського господарства УРСР на базі відділу селекції, насінництва і технології вирощування ріпаку Науково-дослідного інституту нечорноземної зони УРСР Міністерства сільського господарства УРСР і радгоспу «Перемога» Міністерства плодовоовочевого господарства УРСР.
На виконання вказаної постанови наказом Міністерства сільського господарства УРСР № 76 від 28 лютого 1983 року організовано Івано-Франківську наукову-дослідну станцію хрестоцвітних культур на базі відділу селекції, насінництва і технології вирощування ріпака Науково-дослідного Інституту сільського господарства Нечорноземної зони УРСР. Прийнято в установленому порядку станом на 01 січня 1983 року землі радгоспу «Перемога», створено дослідне господарство «Перемога», підпорядкувавши його дослідній станції.
Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 21 січня 1986 року № 26 затверджено проекти внутрігосподарського землеустрою по колгоспах імені Леніна, «Перше травня», дослідного господарства «Перемога» Тисменицького району Івано-Франківської державної сільськогосподарської дослідної станції, згідно з додатком, а розміщення полів сівозмін, польової дорожньої мережі і інші елементи проектів, згідно з графічними кресленнями.
Постановою Президії Верховної Ради України від 29 липня 1991 року № 1370-XII «Про статус Української академії аграрних наук» за Українською академією аграрних наук закріплено землі, всі основні фонди та інше державне майно, яке знаходиться в її установах.
Наказом Української академії аграрних наук № 103 від 15 квітня 1992 року закріплено за науковими установами, господарствами, підприємствами і організаціями землі, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, техніку та інші основні засоби станом на 01 січня 1992 року. Вилучення земель для різних потреб керівники науково-дослідних установ, господарств та підприємств можуть здійснювати тільки з дозволу Президії академії.
Рішенням Арбітражного суду Івано-Франківської області № 351/5 від 12 квітня 1994 року визнано недійсним рішення сесії Угорницької сільської радивід 05 січня 1994 року «Про надання землі НДІ хрестоцвітних культур».
На підставі вказаного рішення Рада Міністрів УРСР прийняла постанову від 10 березня 1983 року № 112 «Про організацію Івано-Франківської науково-дослідної станції хрестоцвітних культур Мінсільгоспу УРСР».
Наказом № 76 від 23 березня 1983 року Міністерство сільського господарства на виконання вказаної постанови від 10 березня 1983 року № 112 організувало Івано-Франківську науково-дослідну станцію хрестоцвітних культур і прийняло станом на 01 січня 1983 року землі радгоспу «Перемога», створило дослідне господарство «Перемога», підпорядкувавши його дослідній станції.
Враховуючи викладене, до науково-дослідної станції перейшли всі основні та обігові фонди в тому числі і земля, якою користувався радгосп станом на 01 січня 1983 року. Станція хрестоцвітних культур стала правонаступником радгоспу «Перемога». У даному позові Інститут хрестоцвітних культур просив Раду затвердити його право на користування землею в кількості 338 га ріллі і 1,5 га сінокосів і ця кількість земель не перебільшує кількість, якою користувався радгосп «Перемога» на території даної Ради, право на постійне користування землею закріплене за Інститутом Постановою президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 року.
Рішенням Арбітражного суду Івано-Франківської області за № 351/5 від 12 квітня 1994 року зобов'язано сільську Раду до 01 серпня 1994 року видати Івано-Франківському Інституту хрестоцвітних культур державний акт на право постійного користування 338 га ріллі і 1,5 га сінокосів.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду Івано-Франківської області від 08 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року, у справі № 0940/1966/18 позов Прикарпатської ДСДС до Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Богородчанському, Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому районах та містах Івано-Франківськ та Тисмениця Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру Стасів М. В., ГУ Держгеокадастру про визнання протиправним та скасування припису від 20 вересня 2018 року № 959/0/19-18-ДК/0254Пр/03/01/-18 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано припис ГУ Держгеокадастру від 20 вересня 2018 року № 959/0/19-18-ДК/0254Пр/03/01/-18.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що згідно з пунктом 4 Статуту Прикарпатської ДСДС, затвердженого Президентом Національної академії аграрних наук України 15 лютого 2018 року, правонаступником Інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук є Прикарпатська ДСДС.
Хронологічно правонаступником Інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук на підставі наказу Української академії аграрних наук № 29 від 25 лютого 1999 року був Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.
На підставі Постанови Президії Національної академії аграрних наук від 18 травня 2011 року «Про оптимізацію мережі наукових установ Національної академії аграрних наук України» та наказу № 10 від 25 січня 2012 року «Про перейменування Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН» була створена Прикарпатська ДСДС, яка користується земельною ділянкою на території Угорницької сільської ради на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІФ № 000254.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України в редакції 1990 року, чинній на час видачі державного акта, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Частино першою статті 23 ЗК України в редакції 1990 року, чинній на час отримання державного акта, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 ЗК України в редакції 1990 року, чинній на час видачі державного акта, власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Частинами першою, другою статті 4 вказаного Кодексу встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Відповідно до частин першої, другої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з статтею 117 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність віднесено земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Вказана правова норма кореспондується з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», відповідно до якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Відповідно до статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
У пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 пункт 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України визнано неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду Івано-Франківської області від 08 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року, у справі № 0940/1966/18 позов Прикарпатської ДСДС до державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель головного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Богородчанському, Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому районах та містах Івано-Франківськ та Тисмениця Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Стасів М. В., ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування припису № 959/0/19-18-ДК/0254Пр/03/01/-18 від 20 вересня 2018 року задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 959/0/19-18-ДК/0254Пр/03/01/-18 від 20 вересня 2018 року.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що згідно з пунктом 4 статуту Прикарпатської ДСДС, затвердженого Президентом Національної академії аграрних наук України 15 лютого 2018 року, правонаступником Інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук є Прикарпатська ДСДС.
Хронологічно правонаступником Інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук згідно наказу Української академії аграрних наук № 29 від 25 лютого 1999 року був Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. На підставі Постанови Президії Національної академії аграрних наук від 18 травня 2011 року «Про оптимізацію мережі наукових установ Національної академії аграрних наук України» та наказу №10 від 25 січня 2012 року «Про перейменування Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН» була створена Прикарпатська ДСДС
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність належними доказами факту незаконного використання Прикарпатською ДСДС земельної ділянки КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009, оскільки Прикарпатська ДСДС є правонаступником Інституту хрестоцвітих культур Української академії аграрних наук згідно наказу Української академії аграрних наук.
З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що Прикарпатська ДСДС не є правонаступником Інституту хрестоцвітних культур Української академії аграрних наук.
Посилання у касаційній скарзі на те, що копія державного акта на право постійного користування землею серії ІФ № 000254 не може вважатись таким, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, оскільки вказаний акт не містить дату видачі та відомостей про реєстрацію його в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, суд касаційної інстанції також відхиляє.
Відповідно до частини першої статті 23 ЗК України в редакції, чинній станом на 22 червня 1993 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Постановою Верховної Ради України «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» від 13 березня 1992 року № 2201-XII було затверджено форму державного акта на право постійного користування землею.
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28, чинної у період з 15 квітня 1993 року до 04 травня 1999 року (далі - Інструкція), право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державними актами, форми яких затверджені Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 1.2 Інструкції державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів.
Пунктом 3.2 Інструкції передбачено, що державні акти на право постійного користування землею реєструються у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком № 4.
Згідно з пунктом 4.2 Інструкції другі примірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрації.
Відповідно до пункту 1.9 Інструкції розробку технічної документації по складанню державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації.
Отже, державний акт на право постійного користування землею підлягав реєстрації в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею, а другий примірник такого акту та сама книга реєстрації підлягали зберіганню у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію.
Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІФ № 000254 він складений у двох примірниках, з яких перший видано землекористувачу, а другий зберігається у Обласному управлінні земельних ресурсів Івано-Франківської області; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2.
Тобто, в державному акті на право постійного користування землею серії ІФ № 000254 наявна відмітка про те, що акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2.
Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено, а заявником не надано належних доказів, що вказаний акт визнано судом незаконним, а також доказів, що такий акт обласним управліннями земельних ресурсів Івано-Франківської області не видавався.
Аргументи касаційної скарги про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2019 року у справі № 920/691/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5653/13-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16, від 16 січня 2020 року у справі № 916/2675/15, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 27 липня 2021 року у справі № 909/835/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими].
Висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників із висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій Угорницької сільської ради та ГУ Держгеокадастру щодо внесення Прикарпатської ДСДС як користувача земельної ділянки КОАТУУ 2610196601, зона 13, квартал 009 до державної статистичної звітності 6-зем, 2-зем; зобов'язання ГУ Держгеокадастру вчинити певні дії; визнання нікчемною відмову Угорницької сільської ради в наданні земельної ділянки ОСОБА_1 ; зобов'язання Угорницької сільської ради переглянути власне рішення від 29 червня 2017 року та виділення позивачу земельної ділянки для потреб внутрішньо переміщених осіб в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в означеній частині не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук про визнання незаконним використання земельної ділянки залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров