07 липня 2023 року м. Рівне №460/10954/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення №172650006328 від 22.03.2023 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання призначити пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування позову зазначає, що має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Ухвалою суду від 05.05.2023 позовна заява залишалася без руху. У вказаний в ухвалі суду строк позивач допущені недоліки позовної заяви усунув, подав її нову редакцію, а отже позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 22.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
12.06.2023 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у останнього відсутнє.
19.06.2023 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог оскільки позивач станом на 01.01.1993 не проживав та не відпрацював в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Вири Сарненського району Рівненської області, зареєстроване місце проживання з 25.01.1991 - АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 24.02.1998.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 27.07.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
15.03.2023 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Дана заява зареєстрована 15.03.2023 за №1606.
Вказана заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності.
22.03.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №172650006328, згідно з яким у позивача відсутнє право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-ох років.
У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 54 роки. Страховий стаж становить 31 рік 7 місяців 1 день, пільговий стаж 11 років 11 місяців 24 дні.
Вважаючи відмову відповідача в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Положеннями ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6 років.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ)
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а.
Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, до суду надано не було.
Отже, висновки відповідачів про не проживання позивача станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як вже встановлено судом, наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Довідкою Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» від 13.09.2022 №21/780 підтверджується, що позивач дійсно з 03.01.1991 по 06.09.1994 працював на дільниці №7, яка знаходилася в с.Гранітне Сарненської області на території зони гарантованого добровільного відселення.
Довідкою від 06.10.2022 №2484, виданою ТОВ «Вирівський кар'єр» підтверджується, що позивач дійсно працював на Вирівському кар'єрі ВО «Рівненерудпром» в КДЦ-1 мотористом живильника на період проходження виробничої практики з 08.07.1987 по 07.12.1987 за адресою: с.Гранітне Сарненської області на території зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до довідки Вирівської сільської ради від 11.10.2022 №2929 позивач дійсно проживає та зареєстрований в АДРЕСА_1 з 25.01.1991 по даний час.
Доказів того, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 матеріали справи не містять, а отже позивач не має права на зарахування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Натомість, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23.07.1991 №106 с.Вири та с.Гранітне Сарненського району Рівненської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, факт постійного проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 та до сьогодні дає йому право на зменшення пенсійного віку на 6 років (максимальний).
При цьому, суд звертає увагу, що відсутність необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 було єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії згідно його заяви від 15.03.2023.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 22.03.2023 №172650006328 про відмову у призначенні позивачу пенсії є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Судом встановлено та визнається відповідачами, що на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (15.03.2023) позивач 05.03.2023 досяг повних 54 роки та мав страховий стаж 31 рік 7 місяців 1 день.
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, його вік та наявний страховий стаж відповідав вимогам Закону №1058-ІV з урахуванням права, встановленого нормою Закону №796-XII на зменшення пенсійного віку.
З огляду на викладене, суд вважає, що пенсія позивачу повинна бути призначена з 06.03.2023 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
У силу вимог ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності прийнятого ним рішення.
З огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яким прийняте протиправне рішення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 22.03.2023 №172650006328 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06 березня 2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 липня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі ,3,м .Тернопіль,46001, ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769)
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.С. Гудима