07 липня 2023 року м. Рівне №460/9998/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), за змістом якого просила суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2003 протиправною;
- визнати встановлення відповідачем базових місяців при нарахуванні індексації грошового забезпечення протиправним;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2003 по 05.12.2008 з початковим місяцем січень 2003 року, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем здійснено неправильне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що призвело до нарахування грошового забезпечення у занижених розмірах.
Ухвалою суду від 24.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
16.05.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, за змістом якого просив відмовити у задоволенні позову, оскільки розрахунок виплаченої відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період проведений у відповідності до вимог чинного законодавства.
19.05.2023 позивачем подано відповідь на відзив, за змістом якої відповідач не довів правомірність своїх дій, а відтак позов підлягає до задоволення.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2008 №262 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.12.2008.
19.12.2022 позивач звернулася до відповідача із запитом, в якому просила надати довідки про грошове забезпечення за період з 01.01.1999 по 05.12.2008.
На вказаний запит військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь та додано витяги з карток особового рахунку військовослужбовця за 1999-2008роки, з аналізу яких позивачем встановлено невиплату індексації грошового забезпечення в належних розмірах.
Не погоджуючись з таким нарахуванням та виплатою індексації, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до положень 1 статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною першою статті другої Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу абзацу 2 частини третьої статті 9 даного Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (стаття 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III).
Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII), де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Так, згідно із статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №1282-XII (у редакції 2003 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення з дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Вимогами частини першої статті 17 Закону №1282-ХІІ (в редакції 2003 року) визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2003 року.
Аналізуючи вимоги частини другої статті 4 та частини першої статті 17 Закону №1282-ХІІ можна дійти висновку, що індексації грошових доходів населення почалась з місяця введення в дію цього Закону, а саме з 1 січня 2003 року, і саме січень 2003 року мав бути базовим місяцем.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Відповідно до вимог частини другої пункту 1 Порядку №1078 (в редакції чинній на день виникнення правовідносин), індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції, чинній до 01.12.2015) було визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Таким чином, відповідач повинен був забезпечити обчислення індексації наростаючим підсумком. При цьому, як встановлено судом, з січня 2003 року по січень 2007 року індексація не проводилась. При цьому, відповідач вказує, що величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, що фактично суперечить наявний в матеріалах справи доказам та зазначеним судом обставинам.
Так, відповідно до статистичних даних індексів інфляції: у 2003 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні 101 5% у лютому101,1%, у березні 101,1%, у жовтні 101,3%, у листопаді 101,9%, у грудні 101,5%; у 2004 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні 101,4 %, у вересні 101,3%, у жовтні 102,2%, у листопаді 101,6 %, у грудні 102,4%; у 2005 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні 101,7%, у березні 101,6 %, у листопаді 101,2 %; у 2006 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні 101,2 %, у лютому 101,8%, у вересні 102%, у жовтні 102,9%, у листопаді 101,8%; у 2007 році розмір 101% був перевищений та склав - у червні 102,2 %, у липні 101,4%, у вересні 102,2%, у жовтні 102,9 %, у листопаді 102,2%, у грудні 102,1%; у 2008 році розмір 101% був перевищений та склав - у січні 102,9 %, у лютому 102,7%, у березні 103,8%, у квітні 103,1%, у травні 101,3%, у вересні 101,1%, у жовтні 101,7%.
Крім того, військова частина НОМЕР_1 вказує, що встановлювала такі базові місяці: березень 2003 року (місяць опублікування закону України від 06.02.2003 №491-ІV); червень 2003 року (збільшення грошового забезпечення у зв'язку з встановленням надбавки за тривалість безперервної служби); серпень 2003 року (встановлено надбавку за класність); грудень 2003 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з встановленням надбавки 50%); січень 2004 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням надбавки за тривалість безперервної служби); вересень 2004 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням процентної надбавки за вислугу років); жовтень 2004 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням надбавки за тривалість безперервної служби); травень 2005 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням надбавки за тривалість безперервної служби); вересень 2005 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням надбавки за тривалість безперервної служби); грудень 2005 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням надбавки за тривалість безперервної служби); березень 2006 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням надбавки за тривалість безперервної служби та премії); січень 2007 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням посадового окладу); червень 2007 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням надбавки за тривалість безперервної служби); січень 2008 року (збільшення грошового забезпечення в зв'язку з збільшенням посадового окладу).
Однак, суд зазначає, що до 01.12.2015 будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, не мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив'язаний до події зростання виключно тарифних окладів працівника.
При цьому, збільшення грошового забезпечення військовослужбовця могло бути підставою для встановлення базового місяця лише у разі, якщо таке підвищення стало наслідком надбавок, які мали постійний характер.
Міністерство соціальної політики України в листі від 09 квітня 2004 року №024-65, щодо індексації заробітної плати державних службовців роз'яснило, що поточні коливання сум встановлених надбавок та премії залежно від фінансових можливостей (включаючи й можливу відсутність виплати зазначених надбавок чи премії в окремі місяці) не можуть бути підставою для визнання звітного місяця, в якому були більші виплати базовим. У таких випадках індексація здійснюється відповідно до Порядку №1078 на визначені індекси.
Відповідно до листа Міністерства праці і соціальної політики України від 09 грудня 2005 року №024-106 зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим при розрахунку індексу для проведення індексації.
В контексті наведеного, варто зауважити, що премія військовослужбовців носить заохочувальний характер, оскільки премія залежна від виконання кошторису, може бути переглянута як у бік зменшення, так і збільшення, та є правом командира на позбавлення військовослужбовців премії повністю або частково, що підтверджує про її непостійний характер, а тому премія не може бути механізмом забезпечення достатнього життєвого рівня. Збільшення розміру премії не може бути підставою, виникнення базових місяців індексації грошових доходів населення. При збільшенні премії, відповідач не мав права застосовувати базовий місяць при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів, та підмінювати одне поняття іншим.
Крім того, військовою частиною НОМЕР_1 не наведено доказів того, що надбавки, що стали причиною збільшення грошового забезпечення позивача за період з 2003 року по 2007 рік, не мали разового характеру, а були призначені на постійній основі.
Тому, визначення Військовою частиною НОМЕР_1 базовими місяцями місяці підвищення грошового забезпечення внаслідок збільшення надбавок та премій є протиправним.
Щодо встановлення базовим місяцем січень 2008 року з початку 2008 року, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі -Постанова №1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
З січня 2008 року набрала чинності нова Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, яка затверджена Постановою №1294.
Однак, враховуючи положення Порядку №1078 (у редакції до 01.12.2015) місяць, в якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачу протиправно здійснено нарахування та виплату індексації за період з 01.01.2003 по 31.12.2007 з встановленням інших базових місяців, ніж січень 2003 року, що не відповідає вимогам законодавства, чинним на момент спірних правовідносин.
В подальшому, встановлення базового місяця залежало від підвищення доходу позивача.
З огляду на викладене, невиконання військовою частиною НОМЕР_1 Закону №1282-ХІІ у період з січня 2003 року по грудень 2007 року (ненарахування індексації та встановлення початкового базового місяця березень 2003 року), призвело до зменшення розміру та диспропорції нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з 01 січня 2003 року по 05 грудня 2008 року, у чому суд вбачає ознаки протиправної бездіяльності та порушення прав позивача на належне грошове забезпечення під час військової служби.
Однак, таке порушення виключає можливість для суду визначити правомірність чи протиправність подальшого встановлення базових місяців, оскільки вже з січня 2003 року відбувалося неправильне нарахування (ненарахування) індексації грошового забезпечення позивача, у зв'язку з чим був зменшений його дохід. А визначення базового місяця відповідно до вимог законодавства ставить в залежність саме від розміру грошового доходу позивача.
Тому, суд дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту в межах даних правовідносин буде зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2003 року по 05 грудня 2008 року з урахуванням висновків суду наведених у даному рішенні, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум.
Також, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Окрім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 зазначив також, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд враховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).
Згідно із пунктом 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначалось судом вище, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, компенсація втрати частини доходів, як основні державні гарантії щодо оплати праці військовослужбовців підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення та компенсація втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довела ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то підстави для застосування положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, починаючи з січня 2003 року в повному обсязі.
Визнати протиправним встановлення Військовою частиною НОМЕР_1 базових місяців при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2003 року по 05 грудня 2008 року з урахуванням висновків суду наведених у даному рішенні, а її виплату здійснити з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 липня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя Н.С. Гудима