07 липня 2023 року м. Рівне №460/11907/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління Служби безпеки України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати у встановленому чинним законодавством України порядку матеріального та грошового забезпечення всіх видів за посадою помічника начальника Управління по роботі з особовим складом - начальника відділу кадрового забезпечення УСБУ в Рівненській області, яку вона займала до 22.03.2022 до виведення в розпорядження за період з 22.06.2022 по день звернення до суду включно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити у встановленому чинним законодавством України порядку матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадою помічника начальника Управління по роботі з особовим складом - начальника відділу кадрового забезпечення УСБУ в Рівненській області, яку вона займала до 22.03.2022 до виведення в розпорядження за період з 22.06.2022 по день звернення до суду включно.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що з 25.07.2016 по 23.03.2022 працювала на посаді помічника начальника Управління по роботі з особовим складом - начальника відділу кадрового забезпечення УСБУ в Рівненській області. Наказом Голови СБ України від 23.03.2022 позивача звільнено з посади та зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Рівненській області за посадою помічника начальника управління по 22.06.2022. З часу виведення позивача у розпорядження, тобто з 23.03.2022 по 22.06.2022, виплачувалося грошове забезпечення відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК. З 22.06.2022 по даний час позивачу не виплачується грошове забезпечення, що, на її думку, є порушенням вимог законодавства. Частиною четвертою пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, військовослужбовець, який після закінчення строку перебування у розпорядженні у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів не призначений на посаду через відсутність вакантних посад (рівної або нижчої не більш як на один ступінь) у Службі безпеки України або через ненадання військовослужбовцем згоди на призначення на іншу нижчу посаду, звільняється в установленому порядку з військової служби. Вакантні посади, на яких може бути використано військовослужбовця з дотриманням вимог, встановлених пунктом 43 цього Положення, визначаються начальником (керівником) підрозділу (органу, закладу, установи), у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець. Позивач наголошує, що з 22.03.2022 відповідачем не здійснено виплату грошового забезпечення за цей період, на яке позивач має право. Виплата грошового забезпечення повинна була здійснюватися за рішенням Голови СБУ на підставі мотивованих рапортів начальників. Позивач вважає протиправну бездіяльність відповідача щодо відсутності рапорту керівника, у розпорядженні якого вона перебувала. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 17.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказує, що наказом Голови СБ України відповідно до підпункту «б» пункту 48 Положення (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів) ОСОБА_1 звільнено з посади помічника начальника управління (по РОС) - начальника відділу кадрового забезпечення УСБУ в Рівненській області та зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Рівненській області за посадою помічника начальника управління з 23.03.2022 по 22.06.2022, тобто строком на 3 місяці. Військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов'язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством. ОСОБА_1 з 23.06.2022 перебуває у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області у понад встановлений наказом Голови СБ України 23.03.2023 №356-ос/ДСК та чинним законодавством строк. Відповідач вказує, що абзацами 3-4 пункту 6 глави 1 розділу IV Інструкції № 515/ДСК встановлений спеціальний порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідного начальника у понад встановлений чинним законодавством строк. Так, після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених підпунктами «а», «б», «г», «г», «е», «є», «и» пункту 48 Положення (якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби), а у випадках передбачених підпунктом «в» пункту 48 Порядку - після спливання шести місяців з дня зарахування в розпорядження відповідних начальників або керівників, виплата їм грошового забезпечення здійснюється за рішеннями Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці. Стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови СБ України, такі рапорти готуються одним із його заступників або начальником Управління роботи з особовим складом. Таким чином, відповідач вказує, що після закінчення строків перебування у розпорядженні, якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені в установленому порядку з військової служби, виплата їм грошового забезпечення припиняється, однак може здійснюватися виключно за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці. Відповідач наголошує, що подавав рапорт до Голови СБ України від 15.03.2023 №10/2690 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.06.2022 до завершення воєнного стану, який було повернуто для подальшого доопрацювання. Після проведеного доопрацювання, з урахуванням рекомендацій ФЕУ СБ України, та у зв'язку із зміною кураторства керівництвом СБ України за напрямками оперативно-службової діяльності, що відбулось 29.05.2023, начальником УСБУ в Рівненській області скеровано на рішення Голови СБ України рапорт від 29.05.2023№10/5658 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.06.2022 до завершення воєнного стану. Повноваженнями щодо самостійного прийняття рішення про виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, після закінчення строку перебування останньої у розпорядженні, начальник УСБУ в Рівненській області не наділений. З огляду на наведене, відповідач вважає, що з його боку відсутня протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення, тому, позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить кадрову військову службу в Службі безпеки України. З 25.07.2016 по 23.03.2022 позивач обіймала посаду помічника начальника управління (по роботі з особовим складом) - начальника відділу кадрового забезпечення УСБУ в Рівненській області.
Наказом Голови Служби безпеки України від 23.03.2022 №356-ос/ДСК, відповідно до підпункту «б» пункту 48 Положення (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів) ОСОБА_1 звільнено з посади помічника начальника управління (по роботі з особовим складом) - начальника відділу кадрового забезпечення УСБУ в Рівненській області та зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Рівненській області за посадою помічника начальника управління з 23.03.2022 по 22.06.2022 (а.с.30).
14 лютого 2023 року позивач подала рапорт про усунення порушень законодавства та нарахування та виплату належного грошового забезпечення з моменту закінчення строку перебування у розпорядженні, тобто з 22.06.2022 (а.с.20-22), на що отримала відповідь-відмову від 17.03.2023 №14/2727 на підставі того, що відсутнє відповідне рішення Голови СБУ про виплату грошового забезпечення по завершенню строку перебування у розпорядженні (а.с.23-27).
Позивач вважає наявним в себе право на отримання грошового забезпечення за період перебування у розпорядженні понад встановлений строк, тому звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХЇІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності; порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини першою статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 №2229-ХІІ Служба безпеки України - це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про Службу безпеки України» №2229-ХІІ кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2229-ХІІ умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.
Статтею 18 Закону №2229-ХІІ встановлено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.
За приписами статті 27 Закону №2229-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Статтею 30 Закону №2229-ХІІ передбачено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності
В системі Служби безпеки України порядок проходження військової служби за контрактом особі офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України, виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначені Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (далі Положення).
Вказане Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням в СБУ кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Підпунктом «б» пункту 48 Положення №1262 визначено, що зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов'язків та наявних сил у зв'язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв'язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності - до 3 місяців.
За пунктом 48 Положення №1262 військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов'язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.
Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку.
Військовослужбовець, який після закінчення строку перебування у розпорядженні у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів не призначений на посаду через відсутність вакантних посад (рівної або нижчої не більш як на один ступінь) у Службі безпеки України або через ненадання військовослужбовцем згоди на призначення на іншу нижчу посаду, звільняється в установленому порядку з військової служби. Вакантні посади, на яких може бути використано військовослужбовця з дотриманням вимог, встановлених пунктом 43 цього Положення, визначаються начальником (керівником) підрозділу (органу, закладу, установи), у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець.
Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами по особовому складу начальників (командирів), які мають право призначення на ці посади, а військовослужбовці, призначення на посади та звільнення яких з посад належить до повноважень Президента України, зараховуються у розпорядження наказами Голови Служби безпеки України по особовому складу на підставі відповідного Указу Президента України про звільнення з посади.
Судом встановлено, що позивач наказом Голови СБУ від 23.03.2022 №356-ОС/дск зарахований у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Рівненській області за посадою помічника начальника управління, за підпунктом «б» пункту 48 Положення №1262 (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів) з 23 березня до 22 червня 2022 року включно.
Механізм реалізації вимог Положення визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджена наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2008 року за № 1323/16014 (далі - Інструкція № 772).
У відповідності до пункту 4.9 Інструкції №772, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) - це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.
Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов'язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку.
Пунктами 1 - 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення; виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Зазначеними приписами Закону №2011-XII та Постанови КМУ №704 законодавцем надано відомствам, які наділені правомочністю нормотворення, повноваження з нормативного врегулювання на рівні підзаконних нормативно- правових актів порядку, способів виконання та умов застосування законодавчо закріплених норм щодо виплати військовослужбовцям грошового забезпечення.
В системі Служби безпеки, Центральне управління СБ України є суб'єктом нормотворення, наділеним функціями видання нормативно-правових актів. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №2229-ХІІ, Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання у системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.
З урахуванням викладеного, з метою врегулювання виплат грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, відповідно до Закону №2229-ХІІ, Закону №2011-XII, Указу Президента України від 27.12.2007 № 1262 «Про внесення змін до Указу Президента України від 07.11.2001 №1053», постанов Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 «Про види, розмір і порядок надання компенсацій громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Центральним управлінням Служби безпеки України, наказом від 10.04.2018 №515/ДСК, якому надано гриф обмеженого доступу «Для службового користування», затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України (далі - Інструкція 515/ДСК), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 за №512/31964.
Загальний порядок виплати військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідного начальника у межах встановлених законодавством строків, визначений у пункті 2 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК, за змістом якого за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження відповідних начальників або керівників (крім тих, що зараховані у розпорядження за підставами, передбаченими підпунктом «в» - у випадках, передбачених пунктом 1 глави 4 цього розділу, а також підпунктами «е», «є» та «ж» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262), зберігається виплата грошового забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, протягом строків перебування у розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення, а у випадках, коли такі строки не визначені, - протягом шести місяців з дня зарахування у розпорядження.
Втім, пунктом 6 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК встановлений спеціальний порядок таких виплат, який підлягає застосуванню саме коли військовослужбовець перебуває у розпорядженні відповідного начальника понад встановлений чинним законодавством строк.
Так, пунктом 6 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК передбачено, що після закінчення строків перебування у розпорядженні, передбачених пунктом 48 Положення (якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені з військової служби), а у випадках коли такі строки не визначені - після спливання шести місяців з дня зарахування в розпорядження відповідних начальників або керівників, виплата їм грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці.
Як встановлено судом, протягом часу перебування ОСОБА_1 у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області, у межах строків визначених наказом Голови СБ України від №356-ос/ДСК, тобто з 23.03.2022 по 22.06.2022, їй нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення зі збереженням раніше встановлених розмірів, за посадою яку вона обіймала до зарахування у розпорядження. Даний факт підтверджується довідкою фінансового підрозділу УСБУ в Рівненській області від 26.05.2023 №17/198 та не заперечується позивачем.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 з 23.06.2022 перебуває у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області у понад встановлений наказом Голови СБ України 23.03.2023 №356-ос/ДСК та чинним законодавством строк.
Судом встановлено, що УСБУ в Рівненській області накази щодо продовження строку перебування ОСОБА_1 у розпорядженні не видавались.
Таким чином, оскільки строк перебування позивача у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області закінчився 22.06.2022, це і зумовило припинення виплати їй грошового забезпечення.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що припинення виплати позивачу грошового забезпечення після закінчення строків перебування у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області відбулось у відповідності до норм чинного законодавства.
Отже, після закінчення строків перебування у розпорядженні, якщо військовослужбовці не призначені на посаду або не звільнені в установленому порядку з військової служби, виплата їм грошового забезпечення припиняється, однак може здійснюватися виключно за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці, виходячи з наведених в абзаці 4 пункту 6 глави 1 розділу IV Інструкції № 515/ДСК видів грошового забезпечення.
Тобто, лише Голова СБ України, у зв'язку із наданими дискреційними повно-важеннями, має право прийняти рішення про виплату військовослужбовцю СБУ грошового забезпечення (видів визначених Інструкцією №515/ДСК) після завершення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідності до встановленого пунктом 6 глави 1 розділу IV Інструкції № 515/ДСК спеціального порядку здійснення виплат військовослужбовцям, які знаходяться у розпорядженні відповідних начальників у понад встановлений законодавством термін, начальником УСБУ в Рівненській області скеровано на рішення Голови СБ України рапорт від 15.03.2023 №10/2690 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.06.2022 до завершення воєнного стану, виходячи із видів грошового забезпечення, передбачених абзацом 4 пункту 6 глави 1 розділу IV Інструкції № 515/ДСК.
Вказаний рапорт від 15.03.2023 №10/2690 повернуто УСБУ в Рівненській області з аркушами резолюцій керівництва СБ України та листом ФЕУ СБ України від 11.04.2023 №21/3/1-1140. В листі рекомендовано УРОС СБ України повернути рапорт для подальшого доопрацювання.
Після проведеного доопрацювання, з урахуванням рекомендацій ФЕУ СБ України, та у зв'язку із зміною кураторства керівництвом СБ України за напрямками оперативно-службової діяльності, що відбулось 29.05.2023, начальником УСБУ в Рівненській області скеровано на рішення Голови СБ України рапорт від 29.05.2023 №10/5658 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.06.2022 до завершення воєнного стану.
Суд звертає увагу, що пункт 6 глави 1 розділу IV Інструкції №515/ДСК не встановлює імперативного обов'язку начальника, у розпорядженні якого перебуває військовослужбовець, звертатися із рапортом на ім'я Голови Служби Безпеки України для виплати грошового забезпечення, таке рішення про подання/не подання рапорту відповідний начальник приймає з урахуванням порядку проходження військової служби військовослужбовців Служби безпеки України, встановленого Положенням №1262/2007 та Інструкцією №772.
Отже, суд дійшов висновку, що припиняючи виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 після завершення строку перебування її в розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області понад встановлений законодавством термін, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законами України №2229-ХІІ, №2223-ХІІ, №2011-ХІІ, постановою КМУ від 30.08.2017 № 704, Порядком 1262/2007, Інструкцією №772 та Інструкцією №515/ДСК.
Крім того, відповідач не заперечує права позивача на отримання грошового забезпечення за період її перебування у розпорядженні понад строк, встановлений законодавством, однак, порядок такої виплати передбачає певну процедуру, врегульовану нормами Інструкцією №515/ДСК, зокрема, така виплата може здійснюватися виключно за рішенням Голови СБ України на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці
У відповідача - Управління Служби безпеки України в Рівненській області відсутні повноваженнями щодо самостійного прийняття рішення про виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення після закінчення строку перебування останньої у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області.
В свою чергу, відповідач здійснив всі передбачені законодавством дії для можливої виплати позивачу грошового забезпечення, тобто відповідачем був поданий необхідний мотивований рапорт для прийняття рішення Головою СБ України.
Суд дійшов висновку, що у даній справі зупинення виплати грошового забезпечення відбулось на підставі положень Інструкції №515, в межах повноважень, обґрунтовано, а отже не може бути визнано протиправним.
За змістом позовної заяви позивач пов'язує своє право на отримання невиплачених сум грошового забезпечення за період 22.06.2022 по день звернення до суду, крім іншого, з тим, що всупереч Положенню №1262/2007 та Інструкції №772 після закінчення строку перебування у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області позивача не було призначено на жодну вакантну посаду та його не було звільнено зі служби.
При цьому, встановлені обставини справи свідчать, що позивачу неодноразово повідомлялось про те, що спливає строк перебування його у розпорядженні начальника УСБУ в Рівненській області. Крім того, судом встановлено, що відповідачем вживались активні регулярні дії щодо працевлаштування позивача в системі органів СБУ, зокрема, УСБУ в Рівненській області проведено бесіди з позивачем, в ході яких позивачу були запропоновані вакантні посади в органах Служби безпеки України, однак від таких пропозицій позивач відмовився, оскільки бажав працювати лише на посаді, за якою передбачено звання не нижче - полковник. Відповідачем надсилалися листи регіональним органам, закладам, установам СБ України щодо розгляду кандидатури військовослужбовця для заміщення вакантних посад.
Аналізуючи такі доводи позивача, суд зауважує, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставами позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Так, частиною другою статті 2 КАС України закріплено перелік критеріїв, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що оскаржуються.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушеного права у адміністративних правовідносинах, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.
За правилами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.
У даній справі предметом спору є визнання протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення з моменту перебування позивача у розпорядженні понад встановлений строк.
Суд зазначає, що бездіяльність начальника УСБУ в Рівненській області щодо не призначення позивача на конкретну вакантну посаду та/або не вжиття заходів щодо її звільнення з військової служби не є предметом розгляду даної справи з огляду на те, що позивачем не заявлено відповідних позовних вимог. Крім цього, дії, бездіяльність інших суб'єктів владних повноважень щодо виплати позивачу грошового забезпечення не є предметом спору та не може оцінюватися судом в межах розгляду даної справи.
Натомість, з огляду на предмет позову у даній справі суд надає правову оцінку виключно обставинам щодо припинення відповідачем виплати грошового забезпечення позивачу та наявності підстав для виплати Управлінням Служби безпеки України в Рівненській області грошового забезпечення після спливу строку перебування позивача у розпорядженні начальника.
При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував про неможливість виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в даному випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто, суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц).
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених вимог та заперечень, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, в межах компетенції, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 07 липня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Управління Служби безпеки України в Рівненській області (вул. Відінська, 4, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 20001668)
Суддя Н.В. Друзенко