06 липня 2023 р. Справа № 160/14887/23
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про встановлення факту родинних відносин,
29.06.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому позивач просить:
- встановити факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Мурманська область РФ, що загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, чітко визначені статтею 19 глави 2 КАС України. Так, за даною процесуальною нормою, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх справ, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
В свою чергу, Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
При цьому, згідно з ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В той же час пунктом 1 частини 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Тобто справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами розглядаються в порядку окремого провадження цивільного судочинства.
Як свідчить зміст позовної заяви, позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факту, родинних відносин, а саме що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Мурманська область РФ, що загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Однак, суд наголошує, що до юрисдикції адміністративних судів згідно з вимогами статті 19 КАС України не віднесено розгляд справ щодо встановлення юридичних фактів, оскільки справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення вирішуються згідно з розділом IV Цивільного процесуального кодексу України.
Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору. Саме тому такі справи розглядаються в порядку непозовного цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.
Заявлені у цій справі позовні вимоги щодо встановлення факту, що має юридичне значення, не є публічно-правовими вимогами, а тому не можуть бути розглянуті адміністративним судом. Відповідно, розгляд адміністративним судом такої справи з позиції Європейського Суду з прав людини трактуватиметься як розгляд справи неуповноваженим судом.
Щодо правової позиції, на яку посилається позивач, викладеної у постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, де вказано, що "оскільки вимоги пов'язані і доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу, не пов'язаними з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою", то суд вважає за необхідне наголосити на тому, що забезпечення єдиного підходу до формування сталості та єдності судової практики, в тому числі визначення юрисдикційності того чи іншого спору, відповідно до статті 36 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" повинен забезпечити Верховний Суд. При цьому, на важливість забезпечення єдності та сталості судової практики вказують наявність в процесуальних кодексах України положень про те, що підставою перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду є порушення предметної чи суб'єктної юрисдикції. Зокрема, частиною шостою статті 346 КАС України передбачено, що крім випадків передбачених законом, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної, а відповідно до вимог статті 403 ЦПК України - предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Оскільки рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції з даного питання відсутнє, а адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які юридичні факти, тим більше за правилами окремого провадження, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України, то такий адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ.
Суд вкотре наголошує, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позову йдуть в розріз із положеннями статті 19 КАС України, якою визначено вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) будь-які юридичні факти.
З аналізу рішення Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц видно, що вона підлягає розгляду адміністративним судом лише у разі, коли встановлення відповідного факту поєднано з вирішенням публічно-правового спору.
Натомість, як встановлено судом, жодних позовних вимог до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач у цій справі не заявляє. В позовній заяві позивач не вказує про існування будь-якого спору із суб'єктами владних повноважень, визначених в якості відповідачів за даним позовом, в межах якого б існувала необхідність дослідження фактів, які в даному випадку просить встановити позивач.
Відсутність позовних вимог до суб'єкта владних повноважень на які поширюється юрисдикція адміністративних судів згідно зі ст. 19 КАС України, свідчить про те, що цю справу (в межах заявлених вимог) не можна вважати справою адміністративної юрисдикції.
Положенням пункту 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, оскільки даний спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
При цьому, на виконання положень частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 248 КАС України, суд,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про встановлення факту родинних відносин.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовними матеріалами.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
Суддя М.В. Дєєв