04 липня 2023 року Справа № 160/4024/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 160/6510/21 від 27.07.2021 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 та визнати протиправними та дискримінаційними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно відмови поновити виплату пенсію ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2001 року, на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області кошти в сумі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило у поновленні пенсії ОСОБА_1 .
В обгрунтування позовних вимог, представником позивача вказано, що 12.09.2001 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 01.09.2001 року і станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує. Відповідач в своєму Рішенні про відмову у поновленні виплати пенсії №0400-010305-8/2703 від 12.01.2021 року протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії позивачу. Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішенні від 25.05.2021 року у справі №160/6510/21 зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.12.2020 року про поновлення пенсії. У відповідь на звернення представника позивача щодо поновлення пенсійних виплат, пенсійний орган листами від 22.07.2021 року та від 08.02.2022 року повідомив, що не може надати інформацію на тій підставі, що не підтверджені повноваження представника. Разом з тим, відповідач листом №0400-01305-8/14337 від 02.02.2023 року надіслав Рішення №№160/6510/21 від 27.07.2021 року про відмову у поновленні пенсії позивачу на тій підставі, що позивач повинен подати свою заяву про поновлення пенсії виключно особисто та через те, що відсутня міждержавна пенсійна угода між Україною та Ізраїлем. Як видно з листів-відповідей від різних територіальних органів Пенсійного фонду України, починаючи з 07.10.2009 року і по сьогоднішній день, органи ПФУ вводять громадян України, що проживають за кордоном в оману, стверджуючи, що рішення КСУ №25-рп/2009 начебто поширюється лише на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року та/або, так як відсутній конкретний механізм поновлення виплати пенсії таким громадянам, тобто немає підстав поновлювати пенсію, до укладення відповідної угоди між державами.
Ухвалою від 07.03.2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 03.04.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою від 05.06.2023 року продовжено строк розгляду справи.
26.06.2023 року відповідачем через систему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог. Законодавством не передбачено подання заяви про призначення (перерахунок) пенсії представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Тому, заяви про призначення (перерахунок) пенсії, поновлення виплати пенсії, що подана представником позивача чи її адвокатом не може бути прийнята до розгляду та розглянута по суті. Також наголошено, що неможливе поновлення пенсії саме з 01.09.2001 року, так як така вимога не відповідає нормам законодавства. Окрім того, паспорт громадян для виїзду за кордон громадян для виїзду за кордон із закінченням строку є недійсним та не може посвідчувати особу, - термін дії паспорту позивача закінчився 26.04.2021 року. Проведення індексації пенсійного забезпечення є передчасною вимогою. Позивачем належним чином не доведено заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань внаслідок дій/бездіяльності, вчинених у межах спірних правовідносин, не обгрунтовано розмір такої шкоди.
26.06.2023 року представником відповідача також надані матеріали пенсійної справи позивача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Так, з позовної заяви вбачається, що позивач виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль, та перебуває на консульському обліку Посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон.
За дорученням від ОСОБА_1 адвокат Меламед Вадим Борисович звернувся із заявою в якій просить перерахувати, поновити та виплатити пенсію з 01.09.2021 року.
Листом від 12.01.2021 року №0400-010305-8/2703 пенсійний орган повідомив представника позивача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії за віком в Україні позивачу, оскільки відсутнє особисте звернення за поновленням пенсії і в документах відсутній паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання на території України. На даний час угода між Україною та Ізраїлем про співробітництво в галузі пенсійного страхування не укладена, а тому відсутні законодавчі підстави для призначення пенсії в Україні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року по справі №160/6510/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.12.2020 року про поновлення пенсії.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на виконання вказаного рішення суду повторно розглянуло заяву та прийняло рішення від 27.07.2021 року, яким відмовило у поновленні пенсії.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Верховний Суд України в постанові від 04.12.2019 року №804/3217/18, сформулював такий висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах: «право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа».
Судом встановлено, що позивачка до виїзду за кордон перебувала на обліку у відповідача та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Тому, проживаючи за межами України, як громадянин України, позивачка має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною 5 статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно ч.2 ст.49 Закону №1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
На виконання вказаних норм Закону №1058-IV правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", №22-1 від 25.11.2005 року (далі - Порядок №22-1).
Порядок №22-1 також регулює питання поновлення виплати пенсії, що є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до п. 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно з п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
З урахуванням наведеного, підставою для вчинення пенсійним органом дій, спрямованих на поновлення пенсії за віком, є відповідна заява особи подана з пред'явленням паспорта (або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
При цьому, п. 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Отже, особа, яка проживає за кордоном, має право як на призначення пенсії, так і на поновлення виплати пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному зокрема у Законі №1058 і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.
Суд звертає увагу на те, що підставою для відмови у поновлені виплати пенсії позивачці, згідно з листом пенсійного органу, було неподання позивачем особисто заяви про поновлення виплати пенсії.
Поряд з цим, суд встановив, що при поданні документів для поновлення виплати пенсії відповідачу надавалися заява від 25.12.2020 року, яка підписана представником позивача, Меламедом Вадимом, та посвідчена нотаріусом, а також нотаріально посвідчена і апостильована копія довіреності від імені ОСОБА_1 на представництво його інтересів Меламедом Вадимом від 20.08.2020 року.
Тобто заява про поновлення пенсії підписана не позивачем, а його представником, що не відповідає вимогам Порядку.
Разом з тим, Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ (із змінами) затверджені Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду закордон. Даним положенням визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно - правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України закордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду закордон.
У Положенні про паспорт громадянина України, затвердженому постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII, сказано: «Паспорт… є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Як зазначено представником позивача в позовній заяві, що для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформив зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здав паспорт громадянина України, як того вимагає Порядок розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном, затвердженого Наказом Міністра закордонних справ України від 22.11.1999 року №201.
Замість паспорта громадянина України позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який останньому було видано 26.04.2001 року. Строк дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон становить десять років.
Зі змісту закордонного паспорту позивача убачається, що термін його дії закінчився 26.04.2011 року. Отже такий документ, строк дії якого закінчився, не може посвідчувати на даний час належність до громадянства України.
Право громадянина України на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до пункту 12 Положення «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V, строк дії паспорта становить десять років.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 152 від 07.05.2014 року «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», установлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлений та/або виданий на підставі документів, поданих до 1 січня 2015 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України.
Копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон, яка надана до адміністративного позову, містить дані про те, що термін дії паспорту встановлений до 21.04.2011 року.
Відповідно до пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України за № 152 від 07.05.2014 року - паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі: закінчення строку його дії.
При зверненні до суду, позивач надав паспорт, термін дії якого сплинув.
Суд зазначає, що встановлені законом вимоги щодо надання до органу, що призначає пенсію документу, що засвідчує особу, яка звернулася з відповідною заявою, навіть через свого представника встановлено для ідентифікування такої особи.
Разом з тим, суд зауважує, що закінчення строку дії паспорта не є автоматичною умовою позбавлення громадянства України, оскільки така особа не позбавлена права у встановленому законом порядку отримати (продовжити дію) документа, що підтверджує її особу на території України.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що в даному випадку позивачем не дотримано норм Порядку № 22-1 щодо подання необхідних документів для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 викладена у постанові Верховного Суду від 21.09.2018 року у справі № 805/465/18-а, від 01.10.2021 року у справі № 280/5116/19, від 21.12.2021 року у справі № 540/1588/19.
Суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості повторного звернення за призначенням пенсії до органів Пенсійного фонду України, з дотриманням порядку, визначеного, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку № 22-1.
Суд звертає увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову. У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розгляд щодо стягнення моральної шкоди, індексації пенсії, компенсації втрати частини доходів теж не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко