20 червня 2023 року Справа № 915/327/23
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П. при секретарі судового засідання Степановій І.С. розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Союзенергомаш», код 43391055 (49127, м. Дніпро, вул. Гаванська, 8), яка пред'явлена до відповідача: Державного підприємства «Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», код 31821381 (54018, м. Миколаїв, проспект Богоявленський, 42а), про стягнення 3526180,15 грн.
Без участі представників сторін.
Із змісту позову вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар загальною вартістю 7650000 грн. та виконав шефмонтажні та пусконалагоджувальні роботи вартістю 765000 грн. Відповідач вчасно оплату не здійснив, заборгованість за договором становить 1169750 грн. В зв'язку із простроченням виконання зобов'язання в частині здійснення повної оплати позивач просить стягнути з відповідача борг, пеню, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України втрати від інфляції та 3% річних.
Із змісту відзиву убачається, що відповідач не заперечує існування між сторонами договірних відносин, поставку товару та виконання робіт, а також боргу перед позивачем в сумі 1169750 грн. Затримку по оплаті товару та робіт допущено не з вини відповідача, а по причині складного фінансового становища відповідача, яке згодом значно погіршилося внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. При вирішенні питання про стягнення пені відповідач просив суд врахувати положення ст. 233 ГК України.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що указані відповідачем обставини з приводу поганого фінансового становища відповідача не відповідають дійсності з огляду на те, що відповідачем вже під час дії воєнного стану було частково сплачено більшу частину боргу у розмірі 4300000 грн., а саме 29.12.2022 року та 25.01.2023 року відповідно.
17.03.2023 року надійшла заява представника відповідача адвоката Семещенко М.О.
про вступ у справу.
12.04.2020 року надійшла заява представника відповідача про розгляд справи без її участі.
18.04.2023 року надійшла заява представника позивача адвоката Лосякова І.В. про вступ у справу.
03.05.2023 року надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
09.05.2023 року надійшло клопотання від представника відповідача щодо приєднання доказів, які підтверджують часткову сплату боргу у розмірі 197250 грн. Клопотання було відхилене з огляду на положення ч. 9 ст. 80 ГПК України, через те, що відповідачем не були направлені копії письмових доказів позивачу.
На підставі представлених доказів судом встановлені наступні обставини.
03.11.2020 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір № 6934 (договір), в рамках якого сторони погодили асортимент, кількість та вартість товару, умови його поставки та оплати.
Згідно до п.п. 1.1.1 та п.п. 1.1.2 п.1.1 розділу 1 даного договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах передбачених договором та додатками до нього виготовити та поставити покупцю товар та виконати пусконалагоджувальні роботи, а покупець, згідно п. 1.2 договору зобов'язується в порядку та на умовах передбачених договором та додатками до нього прийняти та оплатити товар та роботи.
29.12.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до даного договору, пунктом 2 якої продовжено термін дії договору до 31.12.2022 року.
Відповідно до п. 5.7 договору датою поставки товару покупцю вважається дата підписання акту остаточного приймання обладнання.
Відповідно до п. 7.4. договору оплата за договором здійснюється у наступному порядку:
- покупець здійснює авансовий платіж у загальному розмірі 25% від ціни договору, що складає 2103750,00 грн. (п. 7.4.1);
- оплату за товар покупець проводить на підставі відповідних актів, що підтверджують шефмонтаж товару в строк не пізніше 45 календарних днів згідно п. 7.3 договору, за вирахуванням суми, що пропорційна відсотку раніше сплаченого авансу відповідно до п. 7.4.1 та 10% кожного акту, що утримується покупцем до моменту введення об'єкту в експлуатацію (п. 7.4.2);
- оплату за виконані роботи покупець проводить на підставі відповідних актів, що підтверджують виконання робіт («Акт приймання виконаних робіт» форма КБ-2в), в строк не пізніше 45 календарних днів згідно п. 7.3 Договору, за вирахуванням суми, що пропорційна відсотку раніше сплаченого авансу відповідно до п. 7.4.1. та 10% кожного акту, що утримується покупцем до моменту введення об'єкту в експлуатацію (п. 7.4.3);
- остаточний розрахунок за договором здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту введення об'єкту в експлуатацію відповідно до чинного законодавства України (п. 7.4.4).
Позивач здійснив поставку товару відповідачу згідно специфікації №1, що підтверджується видатковою накладною №661 від 02.09.2021 року та актом про приймання устаткування (форма № М-15) від 02.09.2021 року на суму 7650000,00 грн. разом з ПДВ.
Позивач, відповідно до умов п.п. 1.1.2 договору також здійснив шефмонтаж та пусконалагоджувальні роботи, що підтверджується підписаними сторонами актом завершення (приймання) шефмонтажних робіт від 17.12.2021 року та актом №1 здачі-приймання робіт від 20.12.2021 року. Загальна вартість шефмонтажних та пусконалагоджувальних робіт відповідно до п.п. 2.1.2 договору становить 765000,00 грн.
Відповідно здійсненої поставки строк повного розрахунку за отриманий за весь час товар у відповідача скінчився:
- за актом завершення (приймання) шефмонтажних робіт від 17.12.2021 року останній день розрахунку - 30.01.2022 року, початок прострочення - з 31.01.2022 року.
Відповідно здійснених робіт (шефмонтаж та пусконаладка) строк повного розрахунку за виконані роботи у покупця скінчився:
- за актом здачі-приймання робіт №1 від 20.12.2021 року останній день розрахунку -
01.02.2022 року, початок прострочення - з 02.02.2022 року.
Отже, позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання відповідно до умов договору - поставив товар покупцю та виконав роботи, що підтверджується видатковою накладною та відповідними актами приймання-передачі товару та виконання робіт.
Позивач направляв на адресу відповідача претензію № 412 від 07.10.2022 року, у якій вимагав сплатити борг.
Відповідач 03.11.2022 року надав відповідь на претензію за № 17-3128, якою визнав наявність боргу, однак вимоги позивача залишив без задоволення.
Позивач стверджує, що відповідачем 18.12.2020 року було сплачено аванс у розмірі 2103750,00 грн. (1912500 грн. за товар, 191250 грн. за роботи), а у період з 29.12.2022 року по 25.01.2023 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості по оплаті за товар у розмірі 4300000,00 грн., що не заперечується відповідачем.
Таким чином, заборгованість по оплаті отриманого за договором товару становить 672500 грн. та за виконані роботи - 497250 грн., а загалом становить 1169750 грн. 00 коп., що є порушенням договірних зобов'язань та підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Розмір заборгованості відповідачем не заперечується.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною ч. 4 ст. 193 ГК України передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За загальним правилом господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України).
Ст. ст. 600-609 ЦК України передбачені й інші підстави припинення зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів припинення зобов'язання відповідача з оплати товару та робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України до одного із способів захисту цивільних прав та інтересів належить примусове виконання обов'язку в натурі.
Положенням ч. 2 ст. 16 ЦК України також кореспондуються положення ч. 2 ст. 20 ГК України.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача оплати за поставлений товар та виконані роботи у розмірі 1169750,00 грн. у примусовому порядку є законною і такою, що підлягає задоволенню.
Пунктом 13.2 договору визначено, що у разі порушення договору, сторони несуть відповідальність встановлену договором та чинним законодавством України.
Пунктом 13.15 договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати платежів по договору на умовах визначених п. 7.4. договору більш ніж на 60 днів, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення від вартості платежу, строк оплати якого прострочено, за кожен день прострочення.
За порушення умов договору щодо своєчасної оплати поставленого товару та виконаних робіт позивачем нарахована пеня у розмірі 883279,86 грн.
Згідно розрахунку пені, який приєднано до позовної заяви, її розмір через несвоєчасну оплату товару за період з 31.01.2022 року по 16.02.2023 року становить 813256,17 грн., а через несвоєчасну оплату робіт за період з 16.02.2022 року по 01.08.2022 року становить 70023,69 грн.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, тягар доведення відсутності вини лежить на особі, яка не виконала зобов'язання.
Причиною невиконання зобов'язання по оплаті товару та робіт відповідач назвав незадовільний фінансовий стан відповідача, який значно погіршився з початком військової агресії Російської Федерації проти України та оголошення в країні воєнного стану.
На підтвердження зазначених обставин відповідач послався на рішення господарського суду Миколаївської області у справі №915/282/22, яким встановлено факт, що відповідач перебуває у складному фінансовому становищі.
З огляду на положення ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не може бути підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності.
Що стосується посилання відповідача на режим воєнного стану, який було оголошено 24.02.2022 року із початком повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, суд зазначає наступне: по-перше, строк виконання зобов'язання по оплаті настав 30.01.2022 року та 01.02.2022 року, тобто до початку повномасштабної військової агресії, по-друге, у матеріалах справи не міститься письмових доказів щодо виконання відповідачем умов п.п. 14.2 та 14.3 договору щодо сповіщення позивача у встановленому договором порядку про наявність обставин непереборної сили та їх вплив на можливість виконання відповідачем умов договору, зокрема по оплаті поставленого товару і виконаних робіт.
Таким чином, зазначені відповідачем обставини щодо незадовільного фінансового стану та військової агресії Російської Федерації проти України не можуть бути визнані судом як підстава для призупинення виконання зобов'язання по оплаті та звільнення від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Взявши до уваги обставини справи, зокрема відсутність збитків, суд дійшов висновку про можливість застосування судом права, наданого ч. 1 ст. 233 ГК України і зменшує заявлену до стягнення суму пені з 833279,86 грн. до 100000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку 3% річних, який додається до позовної заяви нарахування на заборгованість по оплаті товару за період з 31.01.2022 року по 16.02.2023 року становить 140670,83 грн. , а нарахування на заборгованість по оплаті роботи з 02.02.2022 року по 16.02.2023 року становить 15530,55 грн., а загалом 156201,38 грн.
Втрати від інфляції на заборгованість по оплаті товару і робіт за період з лютого 2022 року по січень 2023 року становлять 1316948,91 грн.
Отже, вимога в частині стягнення втрат від інфляції та 3% є обґрунтованою, законною та підлягає задоволенню.
Позивачем були здійснені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 52892,70 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №25738 від 09.03.2023 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 237, 238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», код 31821381 (54018, м.Миколаїв, проспект Богоявленський, 42а) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Союзенергомаш», код 43391055 ( 49127, м. Дніпро, вул. Гаванська, 8) 1169750 (один мільйон сто шістдесят дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 156201 (сто п'ятдесят шість тисяч двісті одна) грн. 38 коп. 3% річних, 1316948 (один мільйон триста шістнадцять тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн. 91 коп. втрат від інфляції, 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп. пені та судовий збір сплачений за подачу позовної заяви у сумі 52892 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто дві) грн. 70 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2023 року.
Суддя А.П. Алексєєв