Справа №949/1254/23
Провадження №1-кс/949/219/23
03 липня 2023 року слідчий суддя Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , за участю володільця майна ОСОБА_3 , розглянувши клопотання дізнавача СД Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_5 , за матеріалами кримінального провадження №12023186110000106 від 29 червня 2023 року про арешт майна,
Дізнавач СД Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 , за погодженням прокурора Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_5 , звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучені під час огляду місця події 29.06.2023 автомобіль марки «Volkswagen Golf» р.н., НОМЕР_1 , паперовий згорток з речовиною рослинного походження зовні схожу на наркотичний засіб канабіс та предмет схожий на наперсток для викурювання наркотичних засобів, володільцем яких є ОСОБА_3 , з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном до прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні.
В обґрунтування клопотання дізнавач вказує, що в провадженні сектору дізнання ВП № 1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області перебуває кримінальне провадження, за №12023186110000106 від 29.06.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Зазначає, що 29 червня 2023 року до ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області надійшло повідомлення прикордонника ОСОБА_6 , про те, що поблизу с. Рудня Сарненського району, а саме на блокпосту під час перевірки автомобіля марки Volkswagen Golf р.н., НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 та при перевірці авто в багажному відділенні було виявлено речовину рослинного походження зовні схожу на канабіс.
Водночас у клопотанні старший дізнавач посилається на пояснення ОСОБА_3 , який пояснив, що 29 червня в обідню пору доби він їхав власним автомобілем VW Golf д.н.з., НОМЕР_1 з с.м.т. Зарічне в напрямку села Вербівка, та з ним був пасажир ОСОБА_7 з яким їхали для виконання робіт з очистки димоходів в місцевого населення. На блокпосту по автодорозі його транспорт був зупинений працівниками прикордонної служби для огляду, та в подальшому в його особистому рюкзаку, що лежав на задньому сидінні авто, службова собака прикордонників, виявила наркотичний засіб «травку», яка також належить йому. Дану речовину він зберігав для власних потреб, без мети збуту та мав намір вжити в подальшому. Пасажир авто не вживав та не вживає наркотичних засобів, і взагалі він не знав про наявність у нього наркотичного засобу. Про те, що на території України наркотичні засоби заборонені у вільному обігу йому відомо, свою провину у вчиненні даного правопорушення повністю визнає, кається.
29 червня 2023 року, в ході проведення огляду місця події, а саме на блокпосту «Рудня» було виявлено і вилучено автомобіль марки «Volkswagen Golf» р.н., НОМЕР_1 та пластиковий стакан в якому знаходився паперовий згорток з подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору зовні схожу на наркотичний засіб канабіс та предмет зовні схожий на наперсток для викурювання наркотичних речовин.
У клопотанні дізнавач вказує, що вилучений транспортний засіб є засобом вчинення кримінального правопорушення, а подрібнена речовина рослинного походження зеленого кольору, ззовні схожа на наркотичний засіб канабіс - предметом вчинення кримінального правопорушення, а тому ставить питання про накладення арешту на вилучене майно з метою збереження речових доказів.
У судове засідання дізнавач ОСОБА_4 не з'явився, подавши заяву про розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримує у повному обсязі.
Власник вилученого майна ОСОБА_3 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання в частині накладення арешту на автомобіль.
Слідчий суддя, вислухавши власника вилученого майна, дослідивши надані до нього матеріали, якими дізнавач та прокурор обґрунтовують його доводи, приходить до наступного висновку.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023186110000106 вбачається, що 29 червня 2023 року внесено до ЄРДР відомості про те, що 29 червня 2023 року до Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області надійшло повідомлення прикордонника ОСОБА_6 , про те, що поблизу с. Рудня Сарненського району, а саме на блокпосту, під час перевірки автомобіля марки Volkswagen Golf р.н., НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 та при перевірці авто в багажному відділенні було виявлено речовину рослинного походження зовні схожу на канабіс.
З протоколу огляду місця події від 29 червня 2023 року вбачається, що місцем огляду являється автомобільна дорога сполученням Городище-Рівне-Старокостянтинів, на відстані 5 м. від блокпосту під час огляду автомобіля марки Volkswagen Golf р.н., НОМЕР_1 виявлено паперовий згорток з речовиною рослинного походження та предмет, ззовні схожий наперсток для викурювання наркотичних речовин.
По закінченню огляду, вказаний автомобіль, речовина рослинного походження, схожа на наркотичну та предмет, схожий на наперсток для викурювання наркотичних речовин, були вилучені та залишені на зберіганні у ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області.
Частиною 1 ст. 131 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачений п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, постановленої згідно з вимогами ст.ст. 170 - 173 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Вказаний перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає.
Як вказує у клопотанні дізнавач, накладення арешту на автомобіль Volkswagen Golf р.н., НОМЕР_1 , паперовий згорток з речовиною рослинного походження зовні схожу на наркотичний засіб канабіс та предмет схожий на наперсток для викурювання наркотичних засобів, необхідно з метою збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України (ч. 3 ст. 170 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 2 ст. 84 КПК України, речові докази є одним із процесуальних джерел доказів.
Так, постановою дізнавача СД ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 від 29 червня 2023 року автомобіль марки «Volkswagen Golf» р.н., НОМЕР_1 , паперовий згорток в якому знаходиться подрібнена речовина рослинного походження зовні схожу на наркотичну та предмет схожий на наперсток, який призначений для викурювання наркотичного засобу визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12023186110000106.
Разом з тим, винесення постанови про визнання вилученого майна речовими доказами, не може слугувати достатньою підставою для накладення арешту, оскільки вказана постанова дізнавача не мотивована, складається лише з формального викладу обставин досудового розслідування та не звільняє дізнавача або прокурора від обов'язку доведення підстави та мети накладення арешту.
Водночас, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, на підставі наданих ініціатором клопотання матеріалів, повинен з'ясувати обставини, визначені ч. 2 ст. 173 КПК України, а саме:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Отже, дізнавач у клопотанні наголосив, що є всі підстави вважати, що вилучений транспортний засіб є засобом вчинення кримінального правопорушення, а подрібнена речовина рослинного походження зеленого кольору, ззовні схожа на наркотичний засіб канабіс є предметом вчинення кримінального правопорушення, а тому для досягнення повноти, всебічності та неупередженості досудового розслідування, доцільним буде арештувати вилучене майно.
Однак зазначаючи обставини, якими дізнавач обґрунтовує свої доводи, не наводить підставу для накладення арешту саме на транспортний засіб та обґрунтування необхідності такого арешту.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Отже, жодних об'єктивних даних, які б підтверджували, що вилучений автомобіль марки «Volkswagen Golf» р.н., НОМЕР_1 , який на думку дізнавача відповідає критеріям ст. 98 КПК України, та є доказом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України як зі змісту клопотання, так і з наданих до нього матеріалів, таких як рапорту, витягу з ЄРДР, протоколу огляду місця події, пояснення особи, у володінні якої знаходиться даний транспортний засіб, та постанови про визнання та приєднання речових доказів, слідчий суддя не вбачає.
Разом з тим, слідчий суддя враховує і те, що в даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру.
Таким чином, дізнавач, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не наводить у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на все зазначене ним майно.
Також не доведено органом досудового розслідування і існування ризиків, визначених у ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні у відношенні транспортного засобу.
Крім того, матеріали провадження не містять будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого дізнавач звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.
Також слідчий суддя звертає увагу на те, що до клопотання про арешт майна дізнавач не долучив жодних доказів та не навів жодних доводів, що дозволяли б слідчому судді встановити розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно з положеннями ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Наразі надані дізнавачем матеріали до клопотання, не підтверджують підстави, мету та не містять відповідного обґрунтування необхідності арешту транспортного засобу.
З тексту клопотання вбачається, що воно складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування та посилань на положення КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами даного кримінального провадження.
З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що відсутні завдання арешту майна, так як не має підстав вважати, що вказаний у клопотанні дізнавачем транспортний засіб буде пошкоджуватися, псуватися, знищуватися, перетворюватися або відчужуватись.
Окрім того, згідно диспозиції ч. 1 ст. 309 КК України кримінальна відповідальність, передбачена за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.
Вказане кримінальне правопорушення є кримінальним правопорушенням у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Його об'єктом є правовий режим обігу вказаних засобів і речовин, а також здоров'я населення.
При цьому предметом даного кримінального правопорушення є наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги.
Об'єктивна сторона аналізованого кримінального правопорушення включає перелік альтернативних форм злочинної поведінки, а саме незаконні: виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.
Отже, із змісту клопотання вбачається, що дізнавач вказує саме на таку форму злочинної поведінки, як перевезення і зазначений транспортний засіб був засобом вчинення кримінального правопорушення, який може бути використаний як доказ.
У той же час дізнавач не конкретизує наявність яких саме обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, передбачені статтею 91 КПК України, буде доказувати за допомогою цього транспортного засобу, як речового доказу.
Крім того, індивідуальні характеристики автомобіля з використанням якого могла перевозитися речовина схожа на наркотичних засіб, зафіксовані в протоколі огляду місця події, відповідно цей елемент об'єктивної сторони (перевезення за допомогою автомобіля) може бути доведений не самим автомобілем, а на підставі відповідного процесуального документу - протоколу огляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Тобто, для можливості застосування у кримінальному провадженні будь-якого заходу забезпечення обов'язковому доведенню підлягають одночасно всі наведені обставини. При цьому не доведення попередньої обставини виключає необхідність встановлення усіх наступних.
Зважаючи на вказане, слідчий суддя звертає увагу, що здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, тобто кримінального правопорушення у сфері обігу саме наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а тому вказівка дізнавача на те, що транспортний засіб може містити на собі сліди злочину, є сумнівною підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, враховуючи той факт, що наркотичні засоби були виявлені саме в речах, зокрема у пластиковому стакані, який був серед особистих речей та, у свою чергу, його застосування не виправдовуватиме потреб досудового розслідування щодо втручання у права та свободи володільця транспортного засобу.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод.
Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.
Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з'ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи.
Вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.
Так, у справі "Ізмайлов проти росії" (рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар" для особи.
З огляду на зазначене, слідчим суддею встановлено, що клопотання не в повному обсязі відповідає вищезазначеним вимогам КПК України та не містить законних правових підстав для арешту транспортного засобу, вказівок на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості можливого правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для володільця майна, адже однозначно порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
За таких обставин, слідчий суддя, враховуючи вказану у клопотанні правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню, оскільки органом досудового розслідування не обґрунтовано розумність та співрозмірність обмеження права власності на транспортний засіб завданням кримінального провадження та не доведено наявність обставин, які підтверджують, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження щодо транспортного засобу призведе до нівелювання доказового значення предмету клопотання, тобто відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
Відтак, доводи дізнавача щодо необхідності накладення арешту з метою збереження речових доказів на транспортний засіб, є необґрунтовані, так як відповідність вилученого майна критеріям речового доказу не встановлена, що, відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України є підставою для відмови у задоволенні клопотання в частині накладення арешту на вказаний транспортний засіб.
Частиною 3 ст. 173 КПК України визначено, що відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі всього вилученого майна.
Разом з тим, на підставі наданих матеріалів, з метою досягнення дієвості кримінального провадження, існують правові підстави для арешту паперового згортка з речовиною рослинного походження зовні схожого на наркотичний засіб канабіс та предмета схожого на наперсток для викурювання наркотичних засобів із забороною розпоряджатися та користуватися цим майном, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 167, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задовольнити частково.
Накласти арешт на паперовий згорток з речовиною рослинного походження ззовні схожу на наркотичний засіб канабіс, предмет схожий на наперсток для викурювання наркотичних засобів, володільцем яких є ОСОБА_3 , встановивши заборону користуватися та розпоряджатися даним майном до прийняття кінцевого процесуального рішення у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023186110000106 від 29 червня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України.
У накладенні арешту на автомобіль марки "Volkswagen Golf", номерний знак НОМЕР_1 , володільцем якого є ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 - відмовити.
Відмова у задоволенні клопотання про арешт автомобіля марки "Volkswagen Golf", номерний знак НОМЕР_1 , у відповідності до частини 3 статті 173 Кримінального процесуального кодексу України, тягне за собою негайне повернення особі даного тимчасово вилученого майна.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали оголошено 07 липня 2023 року о 15 год. 15 хв.
Слідчий суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду ОСОБА_1