Справа № 559/773/23
Провадження № 2/559/294/2023
05 липня 2023 року м. Дубно
Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі
головуючої судді Жуковської О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кобзаренко І.Р.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дубенської міської ради про розірвання шлюбу,-
І. Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що з відповідачем по справі перебуває у шлюбі з 12.08.2017 зареєстрованому Дубенськи міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №207. У шлюбі народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружнє життя не склалось, шлюбно-сімейні стосунки припинені, шлюб існує лише формально, збереження шлюбу неможливе, тому просить шлюб розірвати, дітей залишити проживати з нею.
31.05.2023 позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог: просить визначити місце проживання дітей разом з нею, понесені судові витрати стягнути на її користь з відповідача.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії в справі
Позивачка та її представник адвокат Лопухович А.О. згідно поданої заяви просить справу розглядати у їх відсутність, позов задовольнити (а.с.63).
Представник відповідача адвокат Бондарчук В.Ю. подала заяву про визнання позову в повному обсязі та просила його задовольнити. Справу просила розглянути за її відсутності (а.с.60-61,67-68).
Представник третьої особи Кобилянський Р.Ф. подав заяву, згідно якої просив справу розглянути без його участі, погоджується щодо доцільності визначення місця проживання дітей із матір'ю (а.с.64,69).
Згідно ч.3 ст.200, ч.4 ст.206 ЦПК України суд ухвалює рішення про задоволення позову у випадку визнання позову відповідачем і якщо таке визнання прийняте судом.
Під час розгляду справи за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні відповідач визнав позов у повному обсязі і таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що сторони з 12.08.2017 перебувають у шлюбі, зареєстрованому Дубенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №207, що підтверджується свідоцтвом Серії НОМЕР_1 (а.с.7).
У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с. 8, 10).
Діти зареєстровані разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №07-07-20/574 від 13.03.2023 та довідками про реєстрацію місця проживання особи (а.с.9,11,12) та проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №421 від 21.04.2023 (а.с.52).
IV. Норми права, які застосував суд.
Згідно ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, чому відповідає й ст.24 Сімейного кодексу України (далі - СК України), за ч.1 якої примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається за згодою батьків.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виходячи з роз'яснень п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. З Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Згідно з ч. 1 ст. З, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказано, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
11.07.2017 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти України», від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, йдеться про визначення «інтересів дитини», її місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Таким чином, згідно вимог закону вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б насамперед інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.
Також ЄС в своєму рішенні у справі «М.С. проти України» зробив висновок, що під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватися ст. 51 Конституції України, яка гарантує кожному з подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у ч. 6 статті 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
У п. 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація) проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.1 ст.З Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)
Із системного тлумачення ч. 1 ст. З, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
V. Мотивована оцінка і висновки суду.
Позивачка стверджує, що шлюбно-сімейних відносин більше не існує, відповідач позов визнає. Сторони наполягають, що збереження шлюбу неможливе, примушування ж до шлюбу заборонено, спір щодо визначення місця проживання дітей врегульований в процесі розгляду справи: відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання дітей разом з матір'ю. Таким чином, суд робить висновок, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому позов задовольняє.
Згідно ч.1 ст. 133, ч. 1 ст. 141 ЦПК України сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 2147,20 грн. необхідно стягнути на її користь з відповідача.
Керуючись ст.4, 10, 18, 76, 81, 95, 141, 258, 263-265 ЦПК України, ст.51 Конституції України, ст.110-113, 160,161 СК України, суд,-
позов задовольнити: шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12.08.2017 Дубенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №207, - розірвати.
Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання) до Рівненського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Представник позивача: адвокат Лопухович Алла Олександрівна, адреса: вул.Д. Галицького, 12 м.Дубно, Рівненської області, 35603, тел. НОМЕР_3 , ел. пошта: advocat.l.a.o@gmail.com.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Представник відповідача: адвокат Бондарчук Віта Юріївна, адреса: вул. Грушевського, 174/29, м. Дубно Рівненської області, електронна пошта: vita_bondarchuk@ukr.net.
Суддя О.Ю. Жуковська