Справа № 462/3597/23
07 липня 2023 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення мінімальної заробітної плати у гарантованому законом розмірі,
Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на її користь ненараховану та невиплачену заробітну плату за період з 01 вересня 2018 року по 31 березня 2023 року в розмірі 293952 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона перебуває у трудових відносинах з відповідачем, де працює на посаді медичної сестри зі стоматології. Проте, починаючи з серпня 2017 року працівникам не нараховується та не виплачується заробітна плата, що унеможливлює отримати довідку про нараховану, але не виплачену заробітну плату. В зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
16 травня 2023 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі. Крім цього, вказаною ухвалою суду частково задоволено клопотання позивача, витребувано у голови комісії з припинення Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м.Львова Нестора Р.А. докази, які б свідчили про продовження або припинення трудових відносин позивача з Комунальною 3-ою стоматологічною поліклінікою м. Львова.
Відповідач по справі належним чином повідомлявся судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення поштової кореспонденції суду. Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надходило.
Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини 8 статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вимоги статей 279, 280 ЦПК України, суд вважав за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1, 7 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 квітня 2018 року у справі № 462/582/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення заробітної плати ухвалено: позов - задовольнити; стягнути з Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 16000 грн. невиплаченої заробітної плати за період з серпня по грудень 2017 року /а.с.15-16/.
За наслідками розгляду вказаної справи, рішенням від 23 квітня 2018 року суд встановив юридичний факт того, що позивачка ОСОБА_1 працює на посаді медичної сестри зі стоматології у Комунальній 3-ій стоматологічній поліклініці м. Львова, а також те, що за період з вересня 2017 року у Пенсійному фонді України відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 вересня 2018 року у справі №462/5309/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення заробітної плати ухвалено: позов - задовольнити; стягнути з Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 29784 грн заборгованості по заробітній платі за період з січня 2018 року по серпень 2018 року /а.с.17-18/.
За наслідками розгляду вказаної справи, рішенням від 27 вересня 2018 року суд встановив юридичний факт того, що 3-тя стоматологічна поліклініка м. Львова з січня 2018 року по серпень 2018 року не нарахувала та не виплачувала заробітну плату ОСОБА_1 .
Крім цього, з мотивувальної частини зазначеного рішення суду вбачається, що суд взявши до уваги, що відповідачем не затверджувалися штатні розписи на 2017 та 2018 роки, при розрахунку заборгованості із виплати заробітної плати виходив з розміру мінімальної заробітної плати у відповідні періоди, оскільки у будь-якому випадку оплата праці при виконанні позивачем місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати.
Вищевказані судові рішення у справах № 462/582/18 та № 462/5309/18 в апеляційному порядку не оскаржувалися та набрали законної сили.
Відповідно до частини 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, вказані рішення суду має преюдиційний характер при вирішенні даного спору.
Судом встановлено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні записи, які б свідчили, що позивач припинила перебувати у трудових відносинах з відповідачем, тобто, вона і далі перебуває на посаді 0,75 ставки медичної сестри зі стоматології /а.с.5,6/.
З виписки Пенсійного фонду України з індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що за період з вересня 2018 року по березень 2023 року року відсутні індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу /а.с. 7-9/.
Під час розгляду судом даної справи відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що протягом 2018 - 2023 років позивачу проводилося нарахування та виплата заробітної плати, а також не надано доказів того, що у Комунальній 3-ій стоматологічній поліклініці м. Львова були прийняті та затверджені штатні розписи на 2018 - 2023 роки.
Крім цього, матеріали справи не містять ніяких спростувань твердження позивача, що вона продовжує працювати у Комунальній 3-ій стоматологічній поліклініці м. Львова та належним чином виконує свої посадові обов'язки медичної сестри зі стоматології на 0,75 ставки.
Ухвала суду від 16 травня 2023 року про витребування у голови комісії з припинення Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова Нестора Р.А. доказів, які б свідчили про продовження або припинення трудових відносин позивача з Комунальною 3-ою стоматологічною поліклінікою м. Львова не була виконана головою комісії, вказаних доказів суду не надано.
Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
У частині 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття заробітна плата.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці » мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що у будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Позивач подав розрахунок, відповідно до якого сума невиплаченої їй заробітної плати за період з 01 вересня 2018 року по 31 березня 2023 року становить 293952 грн, зазначений розрахунок проведений на підставі розмірів мінімальної заробітної плати, які встановлені у 2018-2023 роках.
Положеннями частини 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Беручи до уваги, що відповідачем не затверджувалися штатні розписи на 2018-2023 роки, суд при розрахунку заборгованості із виплати заробітної плати виходить з розміру мінімальної заробітної плати у відповідні періоди, оскільки у будь-якому випадку оплата праці при виконанні позивачем місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати.
Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 3723 грн.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 4 173 грн.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1 січня - 6000 гривень, з 1 грудня - 6500 гривень.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» встановлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6500 гривень, з 1 жовтня - 6700 гривень.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1 січня - 6700 гривень.
Разом з тим, суд вважає, що вищевказаний розрахунок, відповідно до якого сума невиплаченої позивачу заробітної плати за період з 01 вересня 2018 року по 31 березня 2023 року становить 293952 грн, є некоректним з огляду на наступне.
Так, в основу свого розрахунку позивач поклала розмір мінімальної заробітної плати, покликаючись на те, що розмір її посадового окладу не може бути нижчим від встановленої законом мінімальної заробітної плати.
Суд вже зазначав вище, що нормами КЗпП України та Законом України «Про оплату праці» визначено, що розмір зарплати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної зарплати.
Разом з тим, статтею 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Відповідно до частини 5 статті 3-1 Закону України «Про оплату праці» у разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
З системного аналізу вищевказаних норм трудового законодавства слідує, що у разі роботи на умовах неповної зайнятості мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці, і тому доплату в такому разі також слід проводити пропорційно до відпрацьованого часу.
Таким чином, якщо працівник працює на умовах неповного робочого часу 6 години на день, тобто на 0,75 ставки, то мінімальна сума, яку йому мають нарахувати за місяць, включаючи всі її складові, що входять до мінімальної заробітної плати, становить 75% від встановленого розміру мінімальної заробітної плати (мінімальна заробітна плата х 0,75). Тобто, в такому разі роботодавець має нарахувати працівнику 75% від встановленого розміру мінімальної заробітної плати або здійснити доплату до цього рівня.
Судом достовірно з'ясовано, що ОСОБА_1 працює на посаді 0,75 ставки медичної сестри зі стоматології, тобто позивач працює на умовах неповного робочого часу 6 години на день. Для того щоб працівник одержував посадовий оклад у повному розмірі, а не пропорційно відпрацьованому часу, необхідно запровадити для нього режим повного робочого часу, скасувати режим неповного робочого часу.
Позивач не надала суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідачем відносно неї був запроваджений повний робочий день.
Таким чином, з вересня 2018 року розмір посадового окладу позивача на посаді медичної сестри зі стоматології з 0,75 ставкою становив 2792,25 грн. (3723 грн х 0,75 ставки) ; з січня 2019 - 3129,75 грн. (4173 грн х 0,75 ставки); з січня 2020 року - 3542, 25 грн. (4723,00 грн. х 0,75 ставки); з вересня 2020 року - 3750,00 грн. (5000,00 грн. х 0,75 ставки); з січня 2021 року - 4500,00 грн. (6000,00 грн. х 0,75 ставки); з грудня 2021 року - 4875,00 грн. (6500,00 грн. х 0,75 ставки); з жовтня 2022 року - 5025,00 грн. (6700,00 грн. х 0,55 ставки).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з 01 вересня 2018 року по 31 березня 2023 року підлягає частковому задоволенню, а відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути за вказаний період невиплаченої заробітної плати в розмірі 220464 грн. 00 коп. ((2792,25/посадовий оклад/ х 4 місяці) + (3129,75 грн. /посадовий оклад/ х 12 місяців) + (3542, 25 грн. /посадовий оклад/ х 8 місяців) + (3750,00 грн. /посадовий оклад/ х 4 місяці) + (4500,00 грн. /посадовий оклад/ х11 місяців) + (4875,00 грн. /посадовий оклад/ х10 місяців) + (5025,00 грн. /посадовий оклад/ х 6 місяців) = 51592 грн. 25 коп.)).
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у їх сукупності прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, суд вважає, що на відповідача слід покласти сплату судового збору на користь держави.
На підставі наведеного та керуючись статтями 12, 89, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення мінімальної заробітної плати у гарантованому законом розмірі - задовольнити частково.
Стягнути з Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 220464 ( двісті двадцять тисяч чотирста шістдесят чотири) гривні 00 копійок невиплаченої заробітної плати за період з 01 вересня 2018 року по 31 березня 2023 року, провівши з цієї суми стягнення податків та обов'язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Комунальної 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь держави 1073 гривень 60 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач: ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 );
Відповідач: Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова (місце знаходження: м.Львів, вул. С.Петлюри,17; ЄДРПОУ 01984317).
Суддя: