Справа № 476/156/23
Провадження № 2/476/66/2023
04.07.2023 року с.м.т. Єланець
Єланецький районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Чернякової Н.В.
за участю секретаря Козаченко Л.М.
позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя
27.02.2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги мотивує тим, що з 15.12.2007 року по 31.10.2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В період шлюбу, 03.12.2012 року, ними за спільні кошти придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1488 га з кадастровим номером 4823055100:02:026:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказане майно зареєстровано за відповідачем.
Після розірвання шлюбу ними не досягнуто згоди щодо поділу вищевказаного майна у позасудовому порядку, а тому, враховуючи те, що вищевказане майно належить їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності подружжя, просила визнати за нею та за відповідачем право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 4823055100:02:026:0004 за кожним та стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Ухвалою від 07.03.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про слухання справи.
Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності, оскільки позивачка не просила поновити строк позовної давності та не навела поважних причин пропуску цього строку.
Вислухавши позивачку, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході судового розгляду справи по суті, з 15.12.2007 року по 31.10.2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 11), від якого вони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9).
03.12.2012 року, у період шлюбу, відповідачем придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1488 га з кадастровим номером 4823055100:02:026:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.12.2012 року та копією витягу про державну реєстрацію прав від 03.12.2012 року (а. с. 16, 19).
Право власності на земельну ділянку зареєстровано за відповідачем в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно 06.12.2018 року (а.с. 20).
У вищевказаному будинку зареєстрована позивачка та їхні неповнолітні діти (а. с. 8).
Станом на 24.01.2023 року вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 становить 138900 (а. с. 5), земельної ділянки площею 0,1488 га з кадастровим номером 4823055100:02:026:0004 становить 23673 грн. (а.с. 6).
Наразі сторони не можуть досягти згоди щодо поділу вищевказаного майна, а тому позивачка вважає, що захист її прав та законних інтересів можливий лише у судовому порядку шляхом визнання права власності на 1/2 частину спірного майна за кожним з них.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.
В ході розгляду справи представник відповідача заявила про застосування строку позовної давності, вважає, що строк позовної давності необхідно рахувати з моменту розірвання шлюбу, а не з 17.11.2020 року, коли виник спір. Зазначала, що позивачка ще при розірванні шлюбу знала про наявність житлового будинку, який придбано в період шлюбу.
В судовому засіданні позивачка зазначала, що після розлучення з відповідачем будь-яких спорів стосовно житлового будинку у неї з відповідачем не виникало. Вона з 2017 року з дітьми постійно проживала в спірному будинку і безперешкодно користувалася ним. Ситуація змінилася, коли вона одружилася з іншим чоловіком, тобто з 17.11.2020 року ( а.с. 12). Саме з цього часу відповідач став заявляти про свої права на цей будинок і періодично створював їй перешкоди в користуванні будинком. А тому, вважає, що строк позовної давності нею не пропущений і повинен обчислюватися з дня, коли вона дізналася про порушення її прав та внаслідок чого нею було пред'явлено вказаний позов з метою захисту її прав.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України визначено, а у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-258цс15.
Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності(частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06.11.2019 у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13.02.2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13.07.2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24.02.2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в частині другій статті 72 СК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Зазначений правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 року по справі №6-17цс17 та в постанові Верховного Суду від 09.07.2021 по справі №161/8116/19.
Трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли один із подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.
А тому, при вирішенні даного спору суд не вбачає підстав для застосування до спірних відносин строку позовної давності, з урахуванням поданої представником відповідача заяви про застосування строків позовної давності, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав та законних інтересів відповідача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Згідно з ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Беручи до уваги вищевикладені обставини, суд приходить до переконання, що спірне майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому вважає за можливе задовольнити позовні вимоги та визнати за кожним із них право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 4823055100:02:026:0004.
Оскільки, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню 1615,80 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору (а.с. 4).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя, право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 4823055100:02:026:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя, право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 4823055100:02:026:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1615 (одна тисяча шістсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Єланецький районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення буде виготовлено 07.07.2023 року.
Суддя Н.В.Чернякова