Справа №500/2340/23
05 липня 2023 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №192650007437 від 08.12.2022,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи:
- з 17.09.1981 по 11.03.1982 у кількості 26 днів у колгоспі "Перше травня" Тернопільського району, з 07.02.1983 по 15.11.1983 в Тернопільському ремонтно-механічному заводі та з 18.03.1986 по 08.06.1988 в Борщівській центральній районній бібліотеці;
- періоди здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2000 по 31.12.2003 включно та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.12.2022 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 02.12.2022 із заявою про призначення пенсії за віком, отримав лист №1900-0205-5/38363 від 14.12.2022 про відмову у призначенні пенсії згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №192650007437 від 08.12.2022.
Зі змісту вказаного рішення видно, що до страхового стажу позивача не зараховані наступні періоди:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи видані на підставі первинних документів;
- період ведення підприємницької діяльності з 24.01.1994 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про періоди сплати страхових внесків.
Позивач вважає, що є протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №192650007437 від 08.12.2022 та є достатні правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 17.09.1981 по 11.03.1982, з 07.02.1983 по 15.11.1983, з 18.03.1986 по 08.06.1988 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 та періоди здійснення ним підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2000 по 31.12.2003 включно а також :призначити пенсію за віком з дати звернення, 02.12.2022, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 29.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
07.06.2023 відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області подано до суду відзив на позовну заяву, де вказано, що рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії №192650007437 від 08.12.2022 прийняте із дотриманням та у відповідності до норм та вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів України.
Так, період ведення підприємницької діяльності з 24.01.1994 по 31.12.2003 не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Окрім цього, за результатом розгляду поданих документів, територіальним органом Пенсійного фонду виявлено, що трудова книжка НОМЕР_1 , а саме її титульна сторінка, заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Отже, для зарахування даних періодів роботи необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів.
Щодо зарахування періоду роботи з 17.09.1981 по 11.03.1982, то необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів.
Таким чином, страховий стаж позивача на момент звернення (02.12.2022) склав 23 роки 11 місяців 8 днів, а необхідний страховий стаж згідно статті 26 Закону №1058 становить 29 років.
З посиланням на норми чинного законодавства України просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
Також вказує, що розмір витрат в сумі 18000,00 грн є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в суді із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
16.06.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вказує, що 02.12.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №192650007437 від 08.12.2022 позивачу відмовлено в призначенні пенсії та конкретизовано причини такої відмови.
Всупереч нормам пенсійного законодавства титульна сторінка позивача НОМЕР_1 заповнена з порушеннями Інструкції, а саме не завірена відтиском печатки, тому дана трудова книжка не може братись до уваги при обчисленні страхового стажу.
До страхового стажу зараховані періоди роботи відповідно до записів диплому про навчання, військового квитка, архівних довідок про роботу в колгоспі та даних Реєстру застрахованих осіб.
Період роботи позивача з 17.09.1981 по 11.03.1982 не підтверджений уточнюючою довідкою із зазначенням інформації про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, виданою на підставі первинних документів, у зв'язку з чим даний період роботи не враховано до страхового стажу.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності зазначає, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно із довідкою Борщівської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Тернопільській області від 26.05.2022 №810/АП/19-00-51 позивач перебуває на обліку як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа з 24.01.1994 по даний час.
Підприємницьку діяльність в окремі періоди здійснював: з 24.01.1994 по 31.12.1999 - на загальній системі оподаткування, з 01.04.2000 по 30.06.2001 та 2002- 2003 роки - спрощена система оподаткування.
Інформація про сплату страхових внесків у період з 24.01.1994 по 31.12.2003 відсутня.
Відповідно до пункту 3.1 розділ XV Прикінцевих положень Закону №1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Враховуючи вищевказане, періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2005 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 31.07.2006, з 01.10.2006 по 30.11.2006, з 01.02.2007 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 31.12.2009 зараховано до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії в порядку, передбаченому пунктом 3-1 Прикінцевих положень Закону №1058.
Отже, загальний страховий стаж позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком згідно документів, доданих до заяви про призначення пенсії, та з урахуванням інформації з системи персоніфікованого обліку складає 26 років 0 місяців 01 день, при необхідному 29 років згідно статті 26 Закону №1058.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
02.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Як видно зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №192650007437 від 08.12.2022 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 29 років.
Страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 7 місяців 8 днів.
До страхового стажу позивача не зараховані наступні періоди:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи видані на підставі первинних документів;
- період ведення підприємницької діяльності з 24.01.1994 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про періоди сплати страхових внесків.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". (далі - Закон №1058-ІV)
Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2022 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Так, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 12.03.1982, копія якої долучена до матеріалів справи, ОСОБА_1 :
запис №1 - 17.09.1981 прийнято на роботу в сувенірний цех к-пу "Перше травня" тернопільського р-ну різьблярем (згідно рішення правління пр.№9 від 15.09.1981)
запис №2 - 11.03.1982 звільнено з роботи згідно поданої заяви (згідно рішення правління пр.№3 від 11.03.1982)
запис №5 - 07.02.1983 прийнятий художником оформлювачем 5-го розряду в Тернопільський ремонтно-механічний завод (наказ №20 п.2 від 03.02.1983)
запис №6 - 15.11.1983 звільнений з посади в зв'язку з призовом на військову службу п.3 ст.36 КЗпП України (наказ №191 від 15.11.1983)
запис №7 - 18.03.1986 прийнято на роботу художником в Борщівську центральну районну бібліотеку (наказ №71 від 18.03.1986)
запис №8 - 08.06.1988 звільнено з роботи згідно поданої заяви (наказ №104 від 08.06.1988).
Вказані періоди роботи позивача не зараховані до страхового стажу, оскільки титульна сторінка заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу.
За таких обставин суд приходить до переконання, що заповнена титульна сторінка з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників не може бути підставою неврахування спірного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії за віком, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
При цьому суд зауважує, що інші періоди записів трудової книжки НОМЕР_1 від 12.03.1982 під №№3-4, 9-10 зараховано до страхового стажу позивача.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Крім того позивач звертався із заявою від 30.11.2022 до архівного відділу Тернопільської районної військової адміністрації та архівною довідкою від 06.12.2022 №12-06/02/556 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працював в колгоспі "Перше травня" і за 1981 рік йому нараховано 1 трудодень, за 1982 - 25 трудоднів.
Згідно архівної довідки від 03.10.2022 №252/03-03 Комунальної установи "Трудовий архів" Борщівської міської ради" є відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня 1986 року по травень 1988 року.
Таким чином позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №192650007437 від 08.12.2022 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.09.1981 по 11.03.1982 у колгоспі "Перше травня" Тернопільського району, з 07.02.1983 по 15.11.1983 в Тернопільському ремонтно-механічному заводі та з 18.03.1986 по 08.06.1988 в Борщівській центральній районній бібліотеці підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2000 по 31.12.2003 включно, суд зазначає наступне.
За нормами частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:
ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3.1. розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як слідує з матеріалів справи періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2005 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 31.07.2006, з 01.10.2006 по 30.11.2006, з 01.02.2007 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 31.12.2009 зараховано позивачу до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №192650007437 від 08.12.2022 позивачу за доданими документами не зараховано до страхового стажу період ведення підприємницької діяльності з 24.01.1994 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про періоди сплати страхових внесків.
За інформацією відділу забезпечення наповнення бюджету фінансово - економічного управління наявні відомості щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України ОСОБА_1 , як фізичною особою - підприємцем (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період 2004-2009 роки, однак з 01.01.2000 по 31.12.2003 дані про сплачені внески відсутні.
Таким чином суд вважає що в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.12.2022 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003, суд враховує, що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в частині зобов'язання призначити пенсію задоволенню не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
При цьому суд зауважує, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є суб'єктом владних повноважень, що зобов'язаний вчинити дії на виконання рішення суду, оскільки відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1 за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу
Як випливає із пункту 4.10 Порядку, після прийняття відповідного рішення електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Оскільки позивач зареєстрований та проживає у межах територіальної юрисдикції Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, то саме цей пенсійний орган зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2959236403.1 від 20.04.2023.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. (частина третя статті 139 КАС України)
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 536,80 грн.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - четвертою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин п'ятої - сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.12.2012 (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як зазначено позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачів понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн, долучивши до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 01.03.2023 укладеного з адвокатом Дейнюк М.П., згідно пункту 5.1 якого за надання правової допомоги Клієнт повинен виплатити Адвокату гонорар (ціну Договору):
- в сумі 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок), який повинен бути сплачений протягом 2 (двох) днів з дати укладання Договору - за надання правової допомоги, визначеної у підпунктах 1.1.1 та 1.1.2 п. 1.1 цього Договору.
- в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок), за участь в одному судовому засіданні, який повинен бути сплачений за 2 (два) днів до дати проведення судового засідання у справі, - за надання правової допомоги, визначеної у підпункті 1.1.3 п. 1.1 цього Договору;
- в сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок), який повинен бути сплачений за 2 (два) днів до дати подання до суду першої інстанції відповідного процесуального документу, - за надання правової допомоги, визначеної у підпункті 1.1.4 п. 1.1 цього Договору.
Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт.
На підтвердження витрат надано також акт про надання правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 01.03.2023 від 18.05.2023, станом на дату підписання якого вказано, що гонорар в сумі 8000,00 грн сплачений в повному обсязі.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 у справі №280/2635/20, згідно з яким КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме: представником позивача складено позовну заяву, у долучених до матеріалів додатках містяться адвокатські запити стосовно суті спору та відповіді на них.
Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що адміністративна справа №500/2340/23 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, суд відніс дану справу до категорії незначної складності.
Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.
Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами. Тому, аналіз правових підстав, вивчення судової практики та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідачів, підлягає зменшенню.
Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об'єм матеріалів справи, типовість спору, суд доходить висновку, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, дослідивши надані позивачем документи та наведені норми права, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №192650007437 від 08.12.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.09.1981 по 11.03.1982 у колгоспі "Перше травня" Тернопільського району, з 07.02.1983 по 15.11.1983 в Тернопільському ремонтно-механічному заводі та з 18.03.1986 по 08.06.1988 в Борщівській центральній районній бібліотеці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.12.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір в сумі 268,40 грн та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судовий збір в сумі 268,40 грн та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 05 липня 2023 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: с. Гуштинка, Чортківський район, Тернопільська область, 48722, РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ: 13814885).
Головуючий суддя Мартиць О.І.