Провадження № 1-кп/643/288/23
Справа № 643/3412/23
06.07.2023 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221170000854 від 17.03.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Веселе Харківського району, Харківської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України,
16.03.2023 приблизно о 15 год. 00 хв., більш точний час в ході досудового розслідування не встановлений, у період дії в Україні воєнного стану, який введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, строк дії якого продовжено Указом Президента України від 6 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись в супермаркеті «Сільпо» за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 44Б, де здійснює підприємницьку діяльність ТОВ «Сільпо-фуд», код ЄРДПОУ 40720198, маючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи свої протиправні дії та, бажаючи настання їх наслідків, в умовах воєнного стану, таємно, шляхом вільного доступу взяв зі стелажу у торгівельному залі супермаркету «Сільпо», спиртні напої, віскі ТМ «Glen Grant Arboralis», об'ємом - 0,7 мл., вартістю, згідно висновку товарознавчої експертизи - 1 429, 00 грн., який поклав до внутрішньої кишені своєї куртки, тим самим сховав вказаний товар. Після чого, ОСОБА_4 , направився до виходу з приміщення супермаркету «Сільпо», пройшовши касову зону, не сплатив за вищевказаний товар, таким чином виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення свого злочинного умислу до кінця. Однак, довести свій злочинний намір до кінця та обернути викрадене майно на свою користь ОСОБА_4 не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки дії ОСОБА_4 одразу біля виходу з магазину, були помічені та припинені працівниками магазину. Таким чином ОСОБА_4 , намагався вчинити крадіжку майна, належного ТОВ «Сільпо-фуд», на суму 1 429, 00 грн.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України, а саме закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинений в умовах воєнного стану.
У ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся. Не заперечував фактичні обставини справи, викладені вище, розмір та вартість викраденого майна. Зазначив, що в обвинувальному акті правильно зазначені час, спосіб, місце та інші обставини вчинення ним кримінального правопорушення. Також обвинувачений вказав, що по закінченню досудового розслідування у повному обсязі ознайомлений з матеріалами кримінального провадження і не заперечує докази, зібрані в ході досудового розслідування. Крім того обвинувачений пояснив, що показання надає добровільно.
Враховуючи визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, неоспорення ним фактичних обставин справи, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив кримінального правопорушення, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; інші обставини, які характеризують особу обвинуваченого, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за можливе не досліджувати докази стосовно цих фактичних обставин кримінального провадження, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням даних, які характеризують його особу. Наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, учасникам судового провадження роз'яснено.
Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з'ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів, в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин, їм роз'яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.
Зазначене повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Таким чином, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинене кримінальне правопорушення, суд враховує наступне.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у статті 50 КК України.
Правова позиція щодо дотримання справедливості висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, наявність обставини, що пом'якшує покарання (активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та відсутність обтяжуючих обставин. Надаючи оцінку особі обвинуваченого суд також зазначає, що він не одружений, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, неповнолітніх дітей на утриманні не має, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції, визначеної ч. 4 ст. 185 КК України.
Разом з цим, за приписами ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК України. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого та інше.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання з реальним його відбуванням або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд, з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Отже, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, яке має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, враховуючи вказані вище характеризуючи обвинуваченого обставини, визнання обвинуваченим своєї вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, негативне ставлення обвинуваченого до скоєного, усвідомлення обвинуваченим протизаконності своїх дій та спроможність самокритично оцінити їх і не допускати подібного в майбутньому, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, бо ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його поведінкою після вчинення кримінального правопорушення, його критичним ставленням до скоєного, усвідомлення своєї провини і засудженням своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання.
На переконання суду, призначена міра покарання надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчинені ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою. Саме таке покарання є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Згідно з ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. ст. 349, 368, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовом строком 3 (три) роки, з покладанням обов'язків, передбачених ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирається.
Процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Речові докази:
- диск з відеозаписом, з супермаркету «Сільпо», за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 44Б, -після набрання вироком законної сили залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження;
- віскі TM «Glеn Grant Arboralis», 0,7 мл., переданий на відповідальне зберігання представнику ТОВ «Сільпо-фуд», - після набрання вироком законної сили вважати такими, що повернутий потерпілому.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1