ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 грудня 2022 року м. Київ № 640/26290/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцької Марини Олександрівни,
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі по тексту - відповідач 1) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач 2) про:
визнання протиправною бездіяльності ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 ;
стягнення з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати при звільненні у розмірі 91676 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят шість) гривень 04 копійки;
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 позов задоволено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року скасовано; позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні позивача за період з 18.02.2020 по 23.03.2020; стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91679 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять гривень) гривень 04 копійки.
Постановою Верховного Суду від 02.09.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 скасовано, справу направлено на новий розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою від 09.09.2022 справу прийнято до провадження та залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою від 08.11.2022 поновлено строк звернення до суду, розгляд адміністративної справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльність відповідача 1, оскільки при звільненні йому не виплачено всіх сум, що повинні були бути виплачені в день звільнення, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, як наслідок, позивач наполягає на стягненні середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні.
Представником Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 27.11.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Головне територіальне управління юстиції у Київській області після проведення змін до кошторису у березні 2020 року здійснило розрахунок коштів належних до виплати при звільненні ОСОБА_1 , що свідчить з платіжних доручень, і не заперечується позивачем. Вказано, що при звільненні з позивачем було проведено повний розрахунок, що підтверджуєтеся довідкою АТ КБ «Приват Банк» від 18.09.2020, яка надана позивачем, а виплата вихідної допомоги відповідно до внесених законодавчих змін була виплачена 23.03.2020.
Головою ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцькою Мариною Олександрівною 30.11.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що виплата всіх належних позивачу коштів була здійсненна в грудні 2019 року, а вихідна допомога відповідно до закону який став чинним в 2020 році була виплачена 20.03.2020.
У поданому на новому розгляді відзиві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заперечуються висновки, викладені в ухвалі від 08.11.2022, зазначається про неправильний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звертається увага на обов'язок сплати судового збору у подібних спорах, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Наказом Міністерства юстиції України від 27.04.2016 № 2190/к ОСОБА_1 28.04.2016 призначено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області (запис №13 у трудовій книжці позивача).
На підставі наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2019 № 4375/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області 17.02.2020 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області, з припиненням державної служби.
Позивачем вказано, що за період з 18.02.2020 по 23.03.2020 позивачу не було виплачено всіх сум, що підлягали виплаті при звільненні.
Відповідно до довідки-виписки банку АТ КБ «Приватбанк» по особовому рахунку/картці станом на 18.09.2020 повний розрахунок по заробітній платі здійснено лише 23.03.2020.
Не погоджуючи з оскаржуваною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
З урахуванням того, що позивача звільнено 17.02.2020, а остаточний розрахунок проведено 23.03.2020, позовні вимоги є обґрунтованими.
Повертаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 02.09.2022 погодився із наявністю права ОСОБА_1 на виплату компенсації, одночасно зазначивши про не встановлення судами попередніх інстанцій причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою від 08.11.2022, з урахуванням пояснень ОСОБА_1 , а також наданих відповідачами заперечень, причини пропуску строку звернення до суду визнані поважними, а строк поновлено.
При цьому, у відзиві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) останнім не наводиться жодних нових доводів, які б не розглядались при постановленні ухвали від 08.11.2022, з огляду на що, суд не убачає підстав для відступу від викладених в ній висновків.
Відповідно до частин 4, 5 статті 353 КАС України Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Отже, суд приходить до висновку, що єдиною підставою для скасування рішень судів при первісному розгляді та направлення справи на новий розгляд, було невирішене питання щодо строку звернення до суду. Зважаючи на те, що питання строку вирішено, а з урахуванням наявних у даній справі документів та встановлених судом обставин, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
За змістом пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вже зазначалось, датою звільнення позивача є 17.02.2020, а датою здійснення розрахунку при звільненні - 23.03.2020.
Відповідач 2 не заперечує щодо розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , яка складає 3819,96 грн, про що зазначено у довідці про заробітну плату за жовтень-листопад 2019 року, натомість, спірним питанням відповідач вважає кількість днів, за які слід розраховувати компенсацію.
За висновком Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 23.03.2020 не слід включати до розрахунку, оскільки в цей день проведено остаточний розрахунок.
Зі змісту статей 116, 177 Кодексу законів про працю України вбачається, що виплата всіх належних при звільненні сум здійснюється в день звільнення, а у разі порушення такого обов'язку - додатково середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За логікою відповідача 2, день фактичного розрахунку не включається до загального періоду затримки, натомість з 18.02.2020 (наступний за звільненням день) по 22.03.2020 минуло 23 робочих дні.
У той же час, керуючись тією ж логікою, затримка розрахунку при звільненні має розпочинатись із дня, в якому такий розрахунок не здійснено - 17.02.2020.
Суд критично оцінює подібні математичні доводи відповідача 2 та доходить до висновку про те, що затримку розрахунку при звільненні слід обліковувати з дня, наступного за звільненням по день розрахунку включно, натомість з 18.02.2020 по 23.03.2020 минуло 24 робочих днів, а належною до виплати компенсацією є 91 679,04 грн (3819,96 * 24).
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч. ч. 1, 2, 6 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, зважаючи на недоведення правомірності зволікання відповідача 1 із виплатою належних при звільненні сум, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) також надійшло клопотання про залишення позову без руху із наданням строку на подання доказів про сплату судового збору.
За висновком заявника, із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пільга не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Суд погоджується із викладеною позицією, зміст якої полягає у відмінності правової природи середнього заробітку, визначеного статтею 117 Кодексу законів про працю України від заробітної плати, яка мається на увазі у п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, даний висновок застосовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.
Судом встановлено, що за подання позову до суду першої інстанції ОСОБА_1 не сплатив судовий збір, при цьому, заявивши вимогу про стягнення 91 679,04 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду заяви майнового характеру фізичною особою, фізичною особою-підприємцем судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням наведеного, належний до сплати розмір судового збору становить 916,79 грн (91 679,04 грн * 1%).
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Пунктом 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на відсутність доказів сплати судового збору позивачем та з урахуванням необхідності вирішення питання про розподіл судових витрат, з огляду на результат розгляду справи, суд вважає за належне стягнути з відповідача 2 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 916,79 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 за період з 18.02.2020 по 23.03.2020.
3. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91 679,04 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять гривень) гривень 04 копійки.
4. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 916,79 (дев'ятсот шістнадцять) гривень 79 копійок.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Амельохін