ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 грудня 2022 року м. Київ № 640/16139/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича про визнання протиправними дій, скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі також - позивач, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича (далі також - відповідач, приватний виконавець Єфіменко Д.О.), в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо завершення виконавчого провадження та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу НОМЕР_2 від 12.09.2022.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документу стягувачу була винесена відповідачем з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження». А саме, така постанова від 12.09.2022, на думку позивача, не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі №640/16139/22 за вказаним позовом, призначено судове засідання у справі, а також встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву разом з витребуваними копіями матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно до ч. ч. 5,6 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та не подав до суду відзив на позовну заяву та копії матеріалів виконавчого провадження, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У призначене на 13.10.2022 судове засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, та водночас позивач в п. 2 прохальної частини свого позову заявив про розгляд справи за відсутності його представника. На підставі викладеного, судом ухвалено про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
11 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денисом Олеговичем відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №37211 від 26.03.2021, виданого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною про стягнення заборгованості у сумі 7297,20 грн. з боржника - ОСОБА_1 .
В подальшому, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денисом Олеговичем 12.09.2022 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яким виконавчий напис №37211, виданий 26.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 7297,20 грн., якою вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», в обґрунтування чого приватний виконавець послався на приписи п. 10-2 розд. XIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.
Не погоджуючись з протиправними діями приватного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу та прийняттям відповідної постанови, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з нормами ст. 10 цього Закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
При цьому, за приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно частини 3 вказаної статті, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункт 7).
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
В свою чергу, беручи до уваги предмет розгляду даної справи суд зазначає, що підставою для звернення позивача до суду стали обставини незгоди останнього з діями приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича щодо завершення виконавчого провадження на підставі прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу № 65779837 від 12.09.2022.
Так, з аналізу наявної в матеріалах справи постанови про повернення виконавчого документа стягувачу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича НОМЕР_2 від 12.09.2022, вбачається, що приватний виконавець прийшов до висновку про наявність обставин про прийняття оскаржуваної постанови, керуючись приписами п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, у відповідності до приписів п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
При цьому, суд звертає увагу, що при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої цієї статті є встановлення безпосередньо у законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.
В свою чергу, як на обставину для застосування вказаних вище приписів Закону України «Про виконавче провадження», зокрема пункту 9 частини 1 статті 37, приватний виконавець послався на приписи пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».
У відповідності до приписів вказаного вище пункту судом встановлено, що законодавцем у період дії воєнного стану була встановлена заборона щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Так, у відповідності до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на території України було введено воєнний стан, який і надалі триває.
Таким чином, вищевикладене в сукупності свідчить про те, що на даний час приписами Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» чітко встановлена заборона на період дії воєнного стану до моменту його закінчення щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Як вже було зазначено судом вище, у відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Тобто, з викладеного вбачається, що формулювання «примусове виконання» включає у себе усі процесуальні дії, які може вчинювати виконавець під час виконання виконавчого документа.
Отже, враховуючи викладене вище у сукупності, беручи до уваги встановлену чинним законодавством України заборону щодо вчинення примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, суд дійшов висновку, що відповідач повертаючи виконавчий документ стягувачу без виконання діяв правомірно, що дає підстави суду для висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.
Посилання позивача на відсутність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання є безпідставними, оскільки, як встановлено судом вище, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України, законодавцем було чітко встановлена заборона щодо вчинення виконавчих дій/примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.
В свою чергу, у відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Також, суд звертає увагу, що у відповідно до приписів п. 10-2 розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, зокрема, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Поряд з цим, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено можливості зупинення чи відстрочення виконання виконавчих написів нотаріусів на період дії воєнного стану на території України. А встановлена законодавцем заборона на примусове виконання виконавчих написів нотаріусів не диференціюється за часом відкриття виконавчого провадження або видачою виконавчого напису.
Також, суд вважає безпідставними посилання представника позивача на роз'яснення Міністерства юстиції України, оскільки такі роз'яснення носять виключно інформаційний характер та можуть бути покладені в основу рішення суду по суті.
Отже, вищевикладене дає підстави для висновку про відсутність будь-яких порушень прав позивача з боку приватного виконавця, оскільки, в даному випадку строк пред'явлення виконавчого документа не закінчився та на даний час призупинений на момент дії відповідної заборони щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, що свідчить про те, що в подальшому, після закінчення дії відповідної заборони відповідач має право повторно його пред'явити до виконання без пропущення строків звернення.
Таким чином, враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денис Олегович приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу діяв правомірно та в межах чинного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 246, 268 - 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (код ЄДРПОУ 42254696, адреса: 02094, м. Київ, бул. Верховної Ради, 34, офіс 511) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича (04073, м. Київ, вул. Кирилівська, 172, офіс 65, РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, скасування постанови.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда