Ухвала
06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 333/1022/22
провадження № 61-9821ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Кредобанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2022 року Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначало, що 22 жовтня 2019 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CL-229182, згідно вимог якого остання отримала кредит у розмірі 314 650,42 грн зі строком повернення до 21 жовтня 2024 року зі сплатою відсотків за процентною ставкою 35 % річних.
Вказувало, що виконало свої зобов'язання за договором у повному обсязі, однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 08 грудня 2021 року виникла заборгованість за тілом (поточним і простроченим) кредиту у розмірі 293 312,95 грн та за відсотками (поточними і простроченими) у розмірі 47 748,94 грн.
У зв'язку з порушенням кредитних зобов'язань зі сторони відповідачки 13 вересня 2021 року на адресу ОСОБА_1 банк направив досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості Однак відповідачка у добровільному порядку не виконала умови кредитного договору.
Враховуючи викладене, просило суд достроково стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 293 312,95 грн та за відсотками у розмірі 47 748,94 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2022 року позов АТ «Кредобанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» 284 406,43 грн заборгованості за тілом кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову АТ «Кредобанк» відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що у ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість за щомісячними платежами за кредитним договором, а тому банк відповідно до умов договору та із їх дотриманням змінив строк кредитування, направивши відповідачці досудову вимогу про повернення кредиту. Місцевим судом досліджений розрахунок заборгованості, відраховано від неї фактично сплачені грошові кошти відповідно до черговості, визначеної умовами кредитного договору, та остаточно визначено відсутність заборгованості за відсотками та менший розмір заборгованості за тілом кредиту.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов АТ «Кредобанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» прострочену заборгованість за кредитним договором від 22 жовтня 2019 року № CL-229182, яка утворилась станом на 08 грудня 2021 року (з урахуванням платежів від 30 травня 2022 року, 31 травня 2022 року, 01 серпня 2022 року, 29 вересня 2022 року), у загальному розмірі 23 008,06 грн, у тому числі, прострочене тіло кредиту у розмірі 20 089,01 грн, прострочені відсотки у розмірі 2 919,05 грн. У задоволенні іншої частини позову АТ «Кредобанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не отримала вимоги банку про дострокове повернення кредиту, а тому банк не набув відповідного права на погашення всієї кредитної заборгованості достроково (простроченої і поточної), а має право лише на стягнення простроченої заборгованості, яку визначив станом на 08 грудня 2021 року.
30 червня 2023 року АТ «Кредобанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2022 року.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2022 року розгляд справи № 333/1022/22 призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, оскільки відповідно до положень статей 19, 274 ЦПК України ціна позову у цій не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .
Запорізький апеляційний суд вирішував цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 341 061,89 грн, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (671 000,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України постанова Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2023 року не підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18)).
Наведені заявником обставини, які, на його переконання, потребують формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд визнає такими, що не стосуються фундаментальних питань права, а інші з них - зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження апеляційним судом.
Верховний суд дійшов переконання, що заявник не зазначив у чому конкретно полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Такі посилання носять загальний характер і направлені виключно на обґрунтування формальних підстав для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції.
Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття значного суспільного інтересу та винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Кредобанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний