Постанова
Іменем України
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 279/4752/20
провадження № 61-13605св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2021 року у складі судді Невмержицької О. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 липня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначила, що 27 серпня 2020 року вона була звільнена з посади старшого касира відділу касових операцій відділення № 18/05 Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АТ «Укргазбанк»; Банк) за згодою сторін.
Звільнення проведено незаконно, з порушенням трудового законодавства та її конституційних прав, оскільки заяву про звільнення писала 12 серпня 2020 року перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання у зв?язку з тим, що її до цього примушував начальник відділення ОСОБА_3 , який відносно неї чинив психологічний тиск. Вона не мала змоги чинити опір, хвилювалася, була налякана та не розуміла підстав, з приводу яких її примушують до звільнення за згодою сторін, оскільки працювала в Банку більше двадцяти років, жодного разу не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, заохочувалась у вигляді премії, почесної грамоти, належним чином виконувала свої трудові обов'язки, дотримувалась трудової дисципліни.
12 серпня 2020 року до себе в кабінет її викликав ОСОБА_3 та повідомив про те, що вона має написати заяву про звільнення за згодою сторін. На її запитання «З якої причини?» він повідомив, що вона не пройшла перевірку таємного покупця, хоча за попередніми результатами перевірки у неї були непогані результати, а з кінцевими результатами її ніхто не ознайомлював. Цілий день вона перебувала в стані сильного душевного хвилювання і взагалі не розуміла, що відбувається та наважилася піти знову до начальника відділення у кабінет і запитати «Що буде, якщо вона не напише заяву на звільнення за згодою сторін?», на що отримала відповідь: «В разі відмови писати таку заяву її буде звільнено на підставі статті 40 КЗпП України».
У зв'язку із примушуванням, під психологічним тиском та перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, вона написала заяву про звільнення за угодою сторін, текст якої їй було надано, за вказівкою ОСОБА_3 дату написала 17 серпня 2020 і віддала йому заяву.
Про примушування до написання заяви про звільнення вона повідомила правоохоронні органи.
ОСОБА_1 просила суд:
визнати незаконним та скасувати наказ № 455-П від 20 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 ;
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого касира відділу касових операцій відділення № 18/05 ПАТ АБ «Укргазбанк»;
стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2021 року позов задоволено.
Наказ ПАТ АБ «Укргазбанк» № 455-П від 20 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін визнано незаконним та скасовано.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого касира відділу касових операцій відділення № 18/05 ПАБ АБ «Укргазбанк».
Стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 96 529,88 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що та час подання позову позивач не працевлаштована, доказів про те, що вона перебуває на обліку в центрі зайнятості суду не надано, пропрацювала у Банку близько двадцяти років, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, заохочувалась у вигляді премії, почесної грамоти, відтак належним чином виконувала свої трудові обов'язки, дотримувалась трудової дисципліни.
З приводу примушування до написання заяви про звільнення ОСОБА_1 повідомила правоохоронні органи, що стверджується копією її заяви до Коростенського ВП про вчинення кримінального правопорушення та зверненням щодо проведення службової перевірки, а з приводу душевного хвилювання зверталась за медичною допомогою до лікаря 12 серпня 2020 року з огляду на погане самопочуття та за наслідками такого звернення внесено відповідний запис в її медичну картку. Представником відповідача під час судового розгляду зауважено, що вказані докази є недопустимими, однак клопотань щодо витребування та огляду медичних документів, виклику лікаря стороною відповідача не заявлялось, у зв'язку з чим підстав для визнання цих доказів недопустимими у суду не має.
Під час судового розгляду, за згодою свідка ОСОБА_3 , судом було відтворено аудіозапис розмови між позивачем ОСОБА_1 та посадовою особою ОСОБА_3 , з якого встановлено, що у ОСОБА_1 не було вільного волевиявлення про припинення трудового договору. Посадова особа мала претензії до позивача з приводу того, що вона не пройшла перевірку таємного покупця та було наголошено на тому, що вразі не написання позивачем заяви на звільнення за угодою сторін її буде звільнено за статтею 40 КЗпП України, хоча відповідно до листа відповідача від 03 березня 2021 року вбачається, що за час роботи ОСОБА_1 в Банку не було виявлено невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, а також не було виявлено показників, які б підтверджували невідповідність займаній посаді. Допитаний в суді як свідок начальник відділення ОСОБА_3 підтвердив, що дійсно така розмова між ним та позивачем мала місце, що на запису його голос.
Аргументи відповідача щодо того, що позивач не довела суду незаконність її звільнення та що вона мала змогу відізвати свою заяву про звільнення суд вважає необґрунтованими, до того ж працівник не може відкликати свою заяву про звільнення за угодою сторін прийняту роботодавцем без його згоди (пункт 1 частина перша статті 36 КЗпП України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.
Тому суд дійшов висновку, що волевиявлення позивача при звільненні за угодою сторін не було вільним, позивач не бажала припиняти трудові відносини, а відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про звільнення позивача із займаної посади за угодою обох сторін трудових відносин. Оскільки відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, то відповідач був позбавлений права звільняти позивача з даної підстави, тому наказ про звільнення позивача з посади старшого касира на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним та вона підлягає поновленню на роботі.
З урахуванням частини другої статті 235 КЗпП України, п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тривалість якого становить 157 днів, в загальній сумі 96 529,88 грн, яка визначена без вирахування податків та обов'язкових платежів (зборів). При цьому, середньоденна заробітна плата позивача розрахована виходячи з розміру заробітної плати, отриманої за два останніх відпрацьованих повних місяці роботи (червень 2020 року - липень 2020 року) відповідно до відпрацьованих в них днів: 26 438,14 грн - 43 роб. дні та становить 614,84 грн. Даний розрахунок було проведено на підставі довідок про розмір заробітної плати, які були надані відповідачем. Вказана сума при розгляді справи спростована не була.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 липня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. Скасовано рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2021 року і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення статті 89 ЦПК України не мотивував відхилення таких доказів як пояснення свідків, зміст аудіозапису, які не містять жодних відомостей про вчинення на позивача психологічного тиску і примушення її до написання заяви про звільнення за угодою сторін. Крім того, суд першої інстанції безпідставно вважав достатніми, належними та допустимими доказами психологічного тиску запис в амбулаторній картці від 12 серпня 2020 року, зроблений невідомою особою зі слів позивача, та звернення до поліції, яке мало місце через два місяці після подання заяви про звільнення і через місяць після звільнення.
Недотримання правил оцінки доказів призвело до помилкового висновку, що між працівником і роботодавцем не досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін. Повідомлення працівника керівництвом про виявлені в роботі недоліки і наявність передумов для звільнення за ініціативою роботодавця має інформативний характер і надає працівнику можливість визначитись із своїм волевиявленням. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18, на яку послався суд першої інстанції, залишено без змін постанову апеляційного суду про відмову працівнику у задоволенні позову про визнання незаконним звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Аргументи учасників справи
У серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінки вказаним доказам (листам банку), а послався лише на пояснення свідка, які спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. ОСОБА_3 , який займає посаду начальника відділення банку, сам підтвердив, що ініціатива про написання позивачем заяви про звільнення надійшла від нього, втім стверджує, що ніякого тиску на позивача не чинив. Однак дане твердження не відповідає дійсності та спростовується наданими позивачем аудіозаписами, з яких чітко чути, що посадова особа ОСОБА_3 має претензії до позивача з приводу того, що вона не пройшла перевірку таємного покупця та наголошує на тому, що в разі не написання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін її буде звільнено, хоча підстави для звільнення позивача були відсутні, що підтверджується листами самого банку, копії яких наявні в матеріалах справи. Тобто, з наданих аудіозаписів чітко вбачається, що позивач не мала вільного волевиявлення на припинення трудового договору, до написання заяви її примусила посадова особа - начальник відділення ПАТ АБ «Укргазбанк» №18/05. Крім того, позивач в останній свій робочий день повідомляла службу банку «Compliancе» про обставини свого звільнення та поведінку керівника відділення ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції посилається на те, що зміст аудіозапису не містить жодних відомостей про вчинення на позивача психологічного тиску і примушення її до написання заяви про звільнення за угодою сторін. Втім, під час судового засідання 12 липня 2021 року судом апеляційної інстанції не було досліджено надані позивачем аудіозаписи. Суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував наявні в матеріалах справи докази, а лише зі змісту апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність психологічного тиску на позивача. Відтак наявне порушення судами норм процесуального законодавства, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
Допитаний як свідок ОСОБА_4 , який займає посаду головного економісту відділу підтримки операції суб'єктів господарювання відділення №18/05 ПАТ АБ «Укргазбанк», повідомив суд про те, що на позивача ніякого психологічного тиску не було вчинено. Втім, вказана особа не була присутня при розмові позивачки з посадовою особою банка, а саме ОСОБА_3 , відповідно не може надати суду відомості про відсутність тиску на позивача.
Крім того, суд апеляційної інстанції взагалі не обґрунтував підстави визнання недостатніми, неналежними та недопустимими доказами психологічного тиску запис в амбулаторній картці вій 12 серпня 2021 року та звернення позивача до поліції. Апеляційна інстанція вказує на те, що запис в амбулаторній картці від 12 серпня 2020 року зроблено невідомою особою. Однак в медичній картці амбулаторного хворого фіксується кожне звернення пацієнта за амбулаторно-поліклінічною допомогою, а кожний запис датується та проставляється підпис лікаря. Тобто, надана позивачем фотокопія медичної картки є достатнім, належним та допустимим доказом і заповнена лікарем відповідно до вимог чинного законодавства України.
Твердження суду апеляційної інстанції на те, що позивач лише через два місяці після звільнення звернулася до органів поліції, взагалі не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Позивачем написано заяву про звільнення за угодою сторін 12 серпня 2020 року (хоча вона й датована 17 серпня 2020 року), а до органів поліції позивач звернулася 28 вересня 2020 року, тобто через півтора місяці. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував той факт, що позивач не є юридично обізнаною людиною, і для захисту своїх прав позивачу спочатку необхідно було отримати кваліфіковану юридичну допомогу.
Тому суд апеляційної інстанції помилково та необґрунтовано дійшов висновку про досягнення згоди між працівником (позивачем) та роботодавцем (відповідачем) про звільнення за угодою сторін. Позивач не писала заяву про звільнення з метою уникнення відповідальності за винні дії, так як нею не було вчинено жодних винних дій, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Тому суд апеляційної інстанції:
не дослідив зібрані у справі докази, а саме лист ПАТ АБ «Укргазбанк» за вих. № 124/29285/2020 від 30 вересня 2020 року; лист банку за вих. № 124/7507/2021 від 03 березня 2021 року; аудіозаписи розмови посадової особи банку ОСОБА_3 та позивачки;
не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а саме наказ Міністерства охорони здоров'я України № 110 від 14 лютого 2012 року «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкції щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форм власності та підпорядкування», яким затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № », форму ведення медичних карток амбулаторного хворого, як наслідок безпідставно визнано неналежним та недопустимим доказом надану позивачем фотокопію медичної карточки амбулаторного хворого;
застосував пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 від 31 серпня 2020 року, згідно з яким суд має встановити чи було вільне волевиявлення позивача станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін про припинення трудового договору за зазначеної підставою.
У вересні 2022 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції ретельно дослідив підстави для задоволення апеляційної скарги ПАТ АБ «Укргазбанк». Позивач спочатку підготувала позовну заяву до суду, а після цього звернулась із заявою до Коростенського відділу поліції про нібито скоєний відносно неї кримінальний злочин. Підтвердженням цього є позовна заява, у якій нею виправлена дата її написання - 25 вересня 2021 року (а. с. 5). У той же час, 28 січня 2021 року в судовому засіданні при дачі пояснень щодо свого позову ОСОБА_1 повідомила, що десь з середини вересня 2020 року, числа з 15-го, вона знаходиться на обліку в службі зайнятості та отримує допомогу по безробіттю (а. с. 145-150). При зверненні до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення суду першої інстанції відповідач надав засвідчену копію трудової книжки ОСОБА_1 , де 15 вересня 2020 року Коростенським міським центром зайнятості був зроблений запис про постановку її на облік та про те, що їй розпочато виплату допомоги по безробіттю. Тобто, при зверненні до суду позивачем була надана суду копія трудової книжки, що містила недостовірну інформацію. Проте суд першої інстанції прийшов до протилежного та помилкового висновку про те, що «позивач не працевлаштована, доказів про те, що вона перебуває на обліку в центрі зайнятості суду не надано».
Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що звільнення за угодою сторін може бути проведено тільки «у випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин», та відповідно виключає можливість прояву ініціативи зі сторони представника роботодавця при припиненні трудових відносин згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, однак за вимогою працівника трудові відносини між працівником та роботодавцем припиняються за статтями 38, 39 КЗпП України.
Фактично позивач під примусом вважає тільки свої припущення щодо можливого до неї відношення зі сторони безпосереднього керівника відділення Банку, якби вона відмовилась написати заяву про звільнення, що не підтверджується матеріалами управи (у тому числі таємним аудиозаписом позивача (а. с. 26) та показами свідків, опитаних 02 квітня 2021 року з її ініціативи (а. с. 192 -194).
За відсутності будь-якого підтвердження того, що ОСОБА_1 17 серпня 2020 року чи у інший день «під примусом» написала заяву на ім'я голови Правління АБ «Укргазбанк» про звільнення 27 серпня 2020 року за угодою сторін, суд апеляційної інстанції правомірно прийшов до висновку, що недотримання правил оцінки доказів призвело суд першої інстанції до помилкового висновку, що між працівником і роботодавцем не досягнута домовленість про звільнення за угодою сторін, повідомлення працівника керівництвом про виявлені в роботі недоліки і наявність передумов для звільнення за ініціативою роботодавця має інформативний характер і надає працівнику можливість визначитись із своїм волевиявленням.
Згідно позиції Верховного Суду, вказаній у постанові від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18, на яку посилається скаржник, пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме так і було в даному випадку: отримавши пропозицію від уповноваженого роботодавцем органу написати заяву про звільнення за угодою сторін, ОСОБА_1 не звернулась до керівництва цього органу чи до роботодавця (АБ «Укргазбанк») з повідомленням про свою незгоду з отриманою пропозицією звільнитись за угодою сторін, а 17 серпня 2020 року подала відповідну письмову заяву про звільнення за угодою сторін. 20 серпня 2020 року в. о. голови Правління АБ «Укргазбанк» видано оспорюваний наказ про звільнення ОСОБА_1 27 серпня 2020 року за угодою сторін з виплатою грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 11 років. Угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, передбаченою пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Згідно судової практики анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»). В даному спорі ні після подачі заяви про звільнення за угодою сторін, ні до дня звільнення з АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 не намагалась це зробити, а до такого бажання позивач прийшла чомусь тільки через місяць після звільнення і звернулась безпосередньо до суду та до Коростенського відділу поліції.
Тому виходячи зі встановлених обставин справи є доведеним існування домовленості між ОСОБА_1 та АБ «УКРГАЗБАНК» про звільнення за угодою сторін. При тому, про анулювання такої домовленості зі сторони ОСОБА_1 відповідна пропозиція ніколи не надходила.
Межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 ).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала у ПАТ АБ «Укргазбанк» на посаді старшого касира відділу касових операцій відділення № 18/05 (Б).
17 серпня 2020 ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за угодою сторін з 27 серпня 2020 року.
Про анулювання такої домовленості позивач не заявляла.
Наказом № 455-П від 20 серпня 2020 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України 27 серпня 2020 року, за угодою сторін.
Свідок ОСОБА_3 , начальник відділення № 18/05 ПАТ АБ «Укргазбанк», пояснив, що позивач не пройшла перевірку таємного покупця в червні 2020 року, відділення мало найгіршу оцінку по Україні, тому було вирішено запропонувати їй написати заяву про звільнення за угодою сторін. Ніякого тиску на ОСОБА_1 він не чинив, заяву вона написала добровільно.
Свідок ОСОБА_4 , головний економіст відділу підтримки операції суб'єктів господарювання відділення № 18/05 ПАТ АБ «Укргазбанк», пояснив, що будь-якого тиску на позивача у відділенні не було. З пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 суд першої інстанції також не встановив наявність тиску на позивачку.
Суд першої інстанції за згодою свідка ОСОБА_3 відтворив зроблений позивачем аудіозапис розмов з ним 12 серпня 2020 року та 27 серпня 2020 року, з якого з'ясував, що ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_1 про претензії з приводу негативних результатів перевірки таємного покупця і можливе звільнення за ініціативою роботодавця, запропонувавши звільнення за угодою сторін.
Відповідно до листа ПАТ АК «УКРГАЗБАНК» від 03 березня 2021 року вбачається, що за час роботи ОСОБА_1 в Банку не було виявлено невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, а також не було виявлено показників, які б підтверджували невідповідність займаній посаді.
25 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до поліції із заявою про вчинення начальником відділення ПАТ АБ «Укргазбанк» № 18/05 в м. Коростені ОСОБА_3 відносно неї злочину, передбаченого частиною першою статті 172 КК України, посилаючись на те, що ОСОБА_3 психологічно тиснув на неї та погрожував звільненням на підставі статті 40 КЗпП України. Заява зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (Коростенський відділ поліції ГУПН в Житомирській області) за №11531.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).
При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що:
«у випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що волевиявлення позивача на припинення трудового договору за угодою сторін і дати звільнення підтверджено її письмовою заявою; позивач не заявляла про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; надані позивачем докази та пояснення свідків не містять відомостей про вчинення на позивача психологічного тиску і примушування її до написання заяви про звільнення за угодою сторін.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що у відповідача були підстави провести звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а подальша зміна позиції позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема листи ПАТ АБ «Укргазбанк» від 30 вересня 2020 року та від 03 березня 2021 року, оскільки наведена в них інформація щодо попередньої роботи ОСОБА_1 в Банку не впливає на висновок апеляційного суду стосовно недоведеності обставини відсутності волевиявлення позивача на припинення трудового договору за угодою сторін.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18, про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 12 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат