Постанова
Іменем України
04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 205/10275/19
провадження № 61-11173св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Райфайзен Банк»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тікетс Консолідатор»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року у складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів:Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тікетс Консолідатор» (далі - ТОВ «Тікетс Консолідатор»), про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 жовтня 2014 року між ним та АТ «Райффайзен Банк» укладено угоду № PDV2-648355, відповідно до умов якої банк відкрив картковий рахунок № НОМЕР_1 з прив'язкою до нього кількох платіжних карток. У період з 30 січня 2015 року по 06 лютого 2015 року з цього рахунку здійснено оплату проїзних документів (авіаквитків) на загальну суму 1 035 473,00 грн.
Враховуючи відсутність необхідної суми грошових коштів на картковому рахунку, списання коштів за здійсненими операціями відбулось за рахунок овердрафту. При цьому, хоча ліміт з овердрафту було перевищено, банк продовжував здійснювати оплати.
Заборгованість перед банком, включаючи основну суму заборгованості, пеню та штрафи, позивач погасив остаточно 27 березня 2015 року, що підтвердив банк листом від 26 лютого 2016 року № 151-2-7-00/735. Після погашення заборгованості перед банком, картковий рахунок закрито за його заявою 02 квітня 2015 року.
Згодом йому стало відомо, що банк відкликав грошові кошти, які сплачені за придбання проїзних квитків у сумі 1 035 473,00 грн. Коли 27 березня 2015 року він вносив кошти для погашення заборгованості, її вже не існувало, оскільки кошти були повернуті банку ще 24 лютого 2015 року. Повернення грошових коштів 24 лютого 2015 року визнається банком та підтверджується документами, наданими банком. Відповідно до Правил Міжнародних платіжних систем Visa Core Rules and Visa Product and Servise Rules від 15 жовтня 2014 року, банк має право оскаржити трансакції, які були проведені без авторизації за допомогою процедури зворотного платежу chargeback Code 72 No Authorization. 23 лютого 2015 року банк ініціював процедуру оскарження трансакції та примусового повернення коштів. 24 лютого 2015 року вказані грошові кошти були повернуті відповідачу. Отже, грошові кошти у розмірі 1 035 473,00 грн банк сплатив один раз, а зворотно отримав двічі: за рахунок ініційованої процедури оскарження трансакції та примусового повернення коштів 24 лютого 2015 року; за рахунок погашення позивачем заборгованості 27 березня 2015 року. На той момент, коли він вносив кошти, то нічого не був винен банку, окрім процентів за користування овердрафтом, оскільки банк повернув всі свої грошові кошти.
Відносини, на підставі яких позивач повинен був гасити заборгованість, що утворилася перед банком, якби вона існувала, є договірними та регулюються відповідно умовами укладеної між сторонами угоди, Правилами банківського обслуговування фізичних осіб в AT «Райффайзен Банк» та главою 72 ЦК України. Відповідно до статті 8 розділу 2 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в AT «Райффайзен Банк», заборгованість клієнта перед банком з овердрафту повинна бути погашена негайно. Однак, оскільки сплачені банком грошові кошти у якості овердрафту були повернуті банку ще 24 лютого 2015 року, внесення грошових коштів позивачем договором не регулюються і при їх внесені виникли інші правовідносини. Грошові кошти у розмірі 1 035 473,00 грн, які були сплачені позивачем, є помилково сплаченими банку, оскільки на момент їх сплати, банк уже отримав ці кошти та заборгованості фактично не існувало.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути на його користь з АТ «Райффайзен Банк» заборгованість у загальному розмірі 13 201 845,25 грн, з яких:
1 035 473,00 грн - безпідставно отримані грошові кошти,
три відсотки річних - 31 149,30 грн
інфляційні втрати - 765 729,41 грн,
пеня, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» - 11 369 493,54 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року,в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати у вигляді судового збору компенсовано за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 25 липня 2014 року між ТОВ «ТІКЕТС.ЮЕЙ» та ТОВ «Тікетс Консолідатор» укладено субагентський договір №1/08, відповідно до умов якого третя особа може надавати послуги з продажу авіаперевезень як самостійно, так і шляхом залучення третіх осіб-посередників, з якими він окремо укладає договори про надання посередницьких послуг з обов'язковим укладенням при цьому договору про нерозголошення конфіденційної інформації, будучи відповідальним за дії чи бездіяльність зазначених третіх осіб - посередників перед агентом.
11 грудня 2014 року між ТОВ «Тікетс Консолідатор» та ФОП ОСОБА_1 укладений субагентський договір № UA 11/12/14 про надання посередницьких послуг. Цей договір укладений з метою надання послуг з продажу авіаперевезень, тобто для здійснення позивачем господарської діяльності. При цьому ОСОБА_1 не виконав умови субагентського договору від 11 грудня 2014 року № UA11/12/14 у зв'язку із самостійним оформленням указаних проїзних документів без фактичного здійснення перерахування грошових коштів з кредитної картки, оформленої у АТ «Райффайзен банк». У зв'язку з відсутністю відповідних перерахувань ТОВ «Тікетс.Юей» відповідно до субагентського договору від 25 липня 2014 року № 1/08 звернулося до третьої особи з вимогою про сплату вартості квитків та штрафу, які були повністю задоволені ТОВ «Тікетс Консолідатор». Оскільки ТОВ «Тікетс Консолідатор» у повній мірі, за власний рахунок, сплатило вартість проїзних документів, тому цей учасник справи вважає, що грошові кошти, які повернулись до банку за вказаними операціями, внаслідок застосування процедури оскарження, мають бути перераховані саме третій особі як учаснику правовідносин, який виконав власним коштом обов'язок іншої особи.
За таких обставин, отримані банком 27 березня 2015 року від позивача у рахунок погашення заборгованості грошові кошти у сумі 1 035 473,00 грн не можна вважати безпідставно набутим майном.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Банку зазначених грошових коштів, як безпідставно отриманих.
Умовами Договору банківського обслуговування та Угодою № PDV2-648533 від 14 жовтня 2014 року не передбачено обов'язку Банку повертати власнику рахунку кошти в сумі операцій, здійснених ним з використанням емітованої Банком платіжної картки, у випадку виграшу Банком чарджбеків та повернення відповідних коштів по оскарженій транзакції до Банку, оскільки отримані Банком за процедурою Chargeback кошти після того, як причина, за якою було здійснено повернення коштів відпала, за поясненнями Банку, повинні бути перераховані ТОВ «Тікетс Консолідатор».
При цьому доводи апеляційної скарги про те, що Банком було порушено цивільне право позивача, як споживача, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки позивач виступає у зазначених правовідносинах не як фізична особа, вказані авіаційні квитки були придбані не на ім'я позивача, а на ім'я інших осіб, у тому числі іноземних громадян. Сплата позивачем грошових коштів за вказані проїзні документи відбувалась з призначенням платежу: згідно договору № UA 11/12/14 від 11 грудня 2014 року, який укладено між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Тікетс Консолідатор». Тобто, придбання вказаних проїзних документів ніяким чином не стосувалось задоволення особистих побутових потреб позивача, оскільки рух вказаних грошових коштів, який стосувався придбання названих проїзних документів відбувався в межах саме господарських правовідносин, що виникли між позивачем, як фізичною особою підприємцем та юридичною особою. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюється положення Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги, що судом досліджено обставини, які не стосуються предмету спору, а саме: що витрати, пов'язані з оплатою проїзних документів, були здійснені позивачем не за рахунок його власних коштів, а за рахунок Банку у вигляді недозволеного овердрафту; ТОВ «Тікетс Консолідатор» за власний рахунок сплатив вартість проїзних документів; авіаквитки придбані на ім'я інших осіб, а не на ім'я позивача; про порушення позивачем умов договору, використовуючи картковий рахунок для проведення виплат в межах здійснення господарської діяльності, на думку колегії суддів не є підставою для задоволення позову, оскільки зазначені обставини встановлені судом в межах пред'явленого позову.
Аргументи учасників справи
27 травня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та задовольнити позов в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що грошові кошти у розмірі 1 035 473, 00 грн, які сплачено ОСОБА_1 , є помилково сплаченими банку, оскільки на момент їх сплати банк вже отримав ці кошти та заборгованості фактично не існувало. Отже, грошові кошти у розмірі 1 035 473,00 грн банк сплатив один раз, а «зворотно» отримав двічі: за рахунок ініційованої процедури оскарження транзакції та примусового повернення коштів 24 лютого 2015 року та сплатою ОСОБА_1 грошових коштів 27 березня 2015 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, яка набрала чинності, встановлено що: «позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів за своїм змістом, а також суб'єктним складом є цивільними, стосуються приватноправових відносин і згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, а не господарського судочинства». При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив наступне: «згідно пункту четвертого заяви № 0980184700 про відкриття та ведення карткового рахунку станом на дату підписання заяви клієнт підтверджує, зокрема те, що він не є зареєстрованим в якості фізичної особи-підприємця». У цій справі встановлено: позивач відкривав рахунок як фізична особа; використовував рахунок як фізична особа; гроші вносив на рахунок як фізична особа. На час відкриття банківського рахунку позивач не був зареєстрований як ФОП.
Таким чином, на спірні правовідносини між позивачем, як споживачем банківських послуг, та банком поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
Підставою для звернення до суду є безпідставне отримання банком грошових коштів від позивача, які помилково були перераховані банку позивачем. Правовідносини між позивачем та банком виникли на підставі угоди, відповідно до якої банком було відкрито картковий рахунок з прив'язкою до нього кількох платіжних карток.
При цьому, судами досліджено та встановлено обставини, які взагалі не стосуються предмету спору, що ТОВ «Тікетс Консолідатор» за власний рахунок сплатила вартість проїзних документів. Однак, правовідносини між позивачем та третьою особою не мають відношення до розгляду даної справи.
У грудні 2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до суду відзив, у якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Відзив мотивований тим, що 14 жовтня 2014 року між позивачем та Банком укладено угоду № РОУ2-648533 (далі - Угода), на підставі якої Банк на ім'я ОСОБА_1 відкрив картковий рахунок № НОМЕР_1 з випуском до нього декількох платіжних карток. Відповідно до пункту 13 Угоди позивач зобов'язався не використовувати такий рахунок для проведення операцій, які пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. У період з 30 січня 2015 року по 06 лютого 2015 позивачем зі свого карткового рахунку НОМЕР_1 (надалі КР) за допомогою платіжних карток ініційовано оплату проїзних документів (авіаційних квитків) на користь різних авіакомпаній - авіакомпанії, всього на загальну суму 1 035 473,00 грн. Проведення операцій по платіжним карткам відповідно до Правил Міжнародних платіжних систем (МПС) має свої особливості, відповідно до яких дата проведення транзакції не співпадає з датою списання коштів по проведеній транзакції (в день проведення транзакції сума транзакції блокується на рахунку, а фізичне списання коштів відбувається під час міжбанківських розрахунків банків - учасників платіжним систем). Відтак, фактичне списання коштів з карткового рахунку позивача по всім вказаним транзакціям, відбулося не в день їх проведення, а пізніше. Оскільки на дати списання на картковому рахунку позивача фактично були відсутні грошові кошти у сумі необхідній для списання по відповідним транзакціям, таке списання відбулося за рахунок недозволеного овердрафту (короткострокового кредитування Банком рахунку клієнта для здійснення оплат за недостатності чи відсутності на рахунку клієнта-позичальника коштів). Тобто, списання Банком коштів за вказаними позивачем операціями у сумі 1 035 473,00 грн відбулось за рахунок коштів Банку - недозволеного овердрафту, а не за рахунок власних коштів позивача. У подальшому недозволений овердрафт (кредитна заборгованість) був добровільно і правомірно погашений самим позивачем 27 березня 2015 року шляхом перерахування коштів на свій картковий рахунок.
Намагаючись обґрунтувати наведені доводи позивач викривляє фактичні обставини справи. Суди у цій справі на підставі наявних доказів правильно встановили фактичні обставини справи, правильно кваліфікували відносини, що склалися між учасниками спору, та дійшли висновків про те, що оскільки ТОВ «Тікетс Консолідатор» в повній мірі за власний рахунок сплатило вартість проїзних документів, то грошові кошти, які повернулись до банку внаслідок застосування процедури оскарження, мають бути перераховані саме ТОВ «Тікетс Консолідатор», як учаснику правовідносин, який виконав власним коштом обов'язок іншої особи ( ОСОБА_1 ) та отримані Банком 27 березня 2015 року від позивача у рахунок погашення заборгованості грошові кошти в сумі 1 035 473,00 грн не можна вважати безпідставно набутим майном. Тобто підстави для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах відсутні.
Крім того, стаття 1212 ЦК України на яку посилається позивач в принципі не підлягає до застосування у спірних правовідносинах, які є договірними. Так, кошти вносились ОСОБА_1 в рахунок погашення своєї заборгованості перед Банком за недозволеним овердрафтом, що виник в рамках обслуговування на підставі Угоди № РОУ2-648533 від 14 жовтня 2014, тобто в межах виконання договірного зобов'язання. Таким чином, вказані кошти набуті Банком за наявності правової підстави, тому підстави для їх витребування у Банку відповідно до статті 1212 ЦК України відсутні.
Про факт здійснення відповідачем повернення оспорюваної суми за результатами процедури чарджбек позивачу повідомлено згідно листа-відповіді № 151-2-7-00/367 від 27 січня 2016, який отримано позивачем 28 січня 2016 року, що підтверджується написом здійсненим власноручно позивачем на вказаному листі-відповіді. ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до АТ «Райффайзен Банк Аваль» 28 листопада 2019 року, тобто після того, як трирічна позовна давність сплинула.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 14 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ «РайффайзенБанк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райфайзен Банк» укладено угоду № PDV2-648355, відповідно до умов якої Банк на ім'я ОСОБА_1 відкрив картковий рахунок № НОМЕР_1 з прив'язкою до нього декількох платіжних карток.
Відповідно до пункту 13 зазначеної Угоди, ОСОБА_1 зобов'язався не використовувати такий рахунок для проведення операцій, які пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності.
У період з 28 січня 2015 року по 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 з використанням платіжних карток з зазначеного карткового рахунку № НОМЕР_1 ініційовано оплату проїзних документів (авіаційних квитків) на загальну суму 1 035 473,00 грн.
Оплата проїзних документів здійсненна позивачем не за рахунок власних грошових коштів, а за рахунок коштів Банку у вигляді недозволеного овердрафту - грошових коштів Банку, наданих позивачу як клієнту, у зв'язку із відсутністю достатньої грошової суми на його рахунку, згідно з пунктом 8.6.1. Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «РайффайзенБанк».
23 лютого 2015 року Банком була ініційована процедура оскарження транзакцій та примусового повернення коштів, внаслідок чого 24 лютого 2015 року МПС Visa Банку повернуто грошові кошти за вказаними операціями.
27 березня 2015 року позивачем у рахунок погашення заборгованості внесені на рахунок грошові кошти в сумі 1 035 473,00 грн.
Пунктом 8.6.1. Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «РайффайзенБанк» передбачено, що у разі списання з карткового рахунку коштів у сумі, що перевищує доступну суму коштів, на картковому рахунку виникає недозволений овердрафт. Заборгованість клієнта перед банком із недозволеного овердрафту повинна бути погашена негайно, шляхом забезпечення наявності коштів у необхідній сумі на картковому рахунку.
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 28 листопада 2014 року проведено державну реєстрацію Фізичної - особи підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ).
25 липня 2014 між ТОВ «ТІКЕТС.ЮЕЙ» та ТОВ «Тікетс Консолідатор» укладено субагентський договір № 1/08, відповідно до умов якого третя особа може надавати послуги з продажу авіаперевезень як самостійно, так і шляхом залучення третіх осіб-посередників, з якими він окремо укладає договори про надання посередницьких послуг з обов'язковим укладенням при цьому договору про нерозголошення конфіденційної інформації, будучи відповідальним за дії чи бездіяльність зазначених третіх осіб - посередників перед агентом.
11 грудня 2014 року між ТОВ «Тікетс Консолідатор» та ФОП ОСОБА_1 укладений Субагентський договір № UA 11/12/14 про надання посередницьких послуг. Вказаний договір укладено між ФОП ОСОБА_1 та третьою особою саме з метою надання послуг з продажу авіаперевезень, тобто для здійснення позивачем господарської діяльності та отримання прибутку.
ТОВ «Тікетс Консолідатор» наголосило на невиконанні ФОП ОСОБА_1 умов Субагентського договору № UA11/12/14 від 11 грудня 2014 року у зв'язку з самостійним оформленням позивачем вказаних проїзних документів без фактичного здійснення перерахування грошових коштів з кредитної картки, оформленої в ПАТ «Райффайзен банк Аваль».
Доказом відсутності відповідних перерахувань ТОВ Тікетс Консолідатор зазначало заяву до нього ТОВ «Тікетс.Юей» відповідно до Субагентського договору № 1/08 від 25 липня 2014 року вимог про сплату вартості квитків та штрафу, які були повністю сплачені третьою особою.
Позиція Верховного Суду
Щодо стягнення безпідставно отриманих коштів
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17».
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається:
позивач посилався на те, що він сплатив заборгованість за недозволеним овердрафтом після того, як Банку повернулись кошти за вказаними операціями внаслідок застосування процедури оскарження, то фактично Банк отримав грошові кошти двічі - від позивача та від платіжної системи, тому кошти внесені ним 27 березня 2015 року отримані Банком без належної на це правової підстави і підлягають поверненню позивачу;
суди встановили, що у період з 28 січня 2015 року по 03 лютого 2015 року оплата позивачем суми 1 035 473,00 грн з карткового рахунку здійснена позивачем за рахунок коштів Банку у вигляді недозволеного овердрафту; 23 лютого 2015 року Банком ініційована процедура оскарження транзакцій та примусового повернення коштів, внаслідок чого МПС Visa Банку 24 лютого 2015 рокуповернуто грошові кошти Банку за вказаними операціями; 27 березня 2015 року позивачем у рахунок погашення заборгованості за вказаним недозволеним овердрафтомвнесені на рахунок Банку грошові кошти в сумі 1 035 473,00 грн.
суди не врахували, що у зв'язку з ініціюванням Банком процедури повернення коштів за вказаними операціями та їх повернення 24 лютого 2015 року, доручення позивача щодо переказу коштів фактично виконано не було, а зобов'язання позивача за вказаним недозволеним овердрафтомв сумі 1 035 473,00 грн припинено 24 лютого 2015 року.
За таких обставин отримані банком 27 березня 2015 року грошові кошти від позивача в рахунок вказаної заборгованості, якої не існувало, є набутими Банком за рахунок позивача поза підставою, передбаченою договором. Тому суди зробили помилковий висновок про недоведеність позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що його правовідносини з ТОВ «Тікетс Консолідатор» щодо невиконання (неналежного виконання) ним зобов'язань за умовами субагентського договору № UA11/12/14 від 11 грудня 2014 року не впливають на спірні правовідносини у цій справі між позивачем та Банком.
Щодо позовної давності
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У справі, що переглядається:
АТ «Райфайзен Банк Аваль» 10 січня 2020 року подало заяву про застосування позовної давності (а. с. 48-49 т. 1). Зазначало, що про факт повернення оспорюваної суми за результатами процедури чарджбек позивачу повідомлено у січні 2016 року, що підтверджується копією листа-відповіді №151-2-7-00/367 від 27 січня 2016 року, який отримано позивачем 28 січня 2016 року;
суди не встановили обставин звернення позивача до відповідача в порядку частини другої статті 530 ЦК України вимогою про повернення безпідставно одержаних коштів, отриманих Банком 27 березня 2015 року, до моменту звернення позивача із цим позовом до суду. Тому позовна давність в цьому випадку не спливла, а лише розпочалася. Схожі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15-ц (провадження № 61?26336св18), 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18 (провадження № 61-14761св19), 08 грудня 2021 року у справі № 522/24415/17 (провадження № 61-14057св21), 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18 (провадження № 61-9353св21) та інших.
За таких обставин підстави для застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів відсутні.
Щодо стягнення процентів річних та інфляційних втрат
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 330/2142/16-ц (провадження № 61-11775св20) вказано, що «як встановлено судами, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про повернення безпідставно одержаних коштів 28 травня 2015 року. Таким чином, інфляційні втрати та три проценти річних підлягають обрахуванню починаючи з 05 червня 2015 року по 09 грудень 2016 року (в межах заявлених позовних вимог)».
У цій справіпозивач не надав доказів звернення до відповідача в порядку частини другої статті 530 ЦК України з вимогою про повернення безпідставно одержаних коштів, отриманих Банком 27 березня 2015 року, до моменту звернення позивача із цим позовом до суду, суди таких обставин не встановили, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України згідно розрахунку, проведеного позивачем за період до звернення до суду з цим позовом, тобто за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання в цей період. У зв'язку з цим суди правильно відмовили в задоволенні цих позовних вимог, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, тому судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
Щодо стягнення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»
У разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі (частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що «пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача».
Отже, Законом «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача, тому пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 цього Закону, не застосовується у відносинах, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, у тому числі до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
За таких обставин суди правильно відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», проте помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв'язку із цим судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, а в частині стягнення відсотків річних, інфляційних втрат та пені - змінити в мотивувальній частині.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач у справі судовий збір не платив посилаючись за звільнення від його сплати згідно Закону України «Про захист прав споживачів», звернувся до суду з позовом у листопаді 2019 року та заявляв позовну вимогу майнового характеру про стягнення коштів у розмірі 13 201 845,25 грн. Судовий збір за подання позовної заяви становить 9 605,00 грн (не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), апеляційної скарги - 14 407,50 грн, касаційної скарги - 19 210,00 грн, всього - 43 222,50 грн. Оскільки Верховний Суд зробив висновок, що до спірних відносин Законом України «Про захист прав споживачів» не застосовується, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Розмір вимог, що підлягають задоволенню - 1 035 473,00 грн (7,8 %), тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 3 371,35 грн (43 222,50 грн : 100 * 7,8), а з відповідача - 39 851,15 грн (43 222,50 грн : 100 * 92,2).
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райфайзен Банк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тікетс Консолідатор», про стягнення безпідставно отриманих коштів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райфайзен Банк»задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Райфайзен Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 1 035 473,00 грн.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райфайзен Банк» про стягнення відсотків річних, інфляційних втрат та пені змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Стягнути з Акціонерного товариства «Райфайзен Банк» 3 371,35 грн судового збору на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_1 39 851,15 грн судового збору на користь держави.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук