26 червня 2023 року
м. Київ
справа № 761/44705/19
провадження № 61-8768ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт, дії якого оскаржуються, - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкован Олександр Борисович,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києва державної адміністрації,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована Олександра Борисовича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києва державної адміністрації,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:
- скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована О. Б. від 13 грудня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 67034115 та
акт від 7 грудня 2021 року;
- відновити виконавче провадження № 67034115.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 2 грудня 2022 року скаргу задоволено частково.
Скасовано постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована О. Б. від 13 грудня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 67034115.
В іншій частині скарги відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 грудня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року,повний текст якої складено 15 травня 2023 року, ОСОБА_1 13 червня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 грудня 2022 року залишити в силі.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 визначаєнеправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкованом О. Б. судове рішення не виконано, тому підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Частково задовольняючи скаргу заявника, Шевченківський районний суд міста Києва виходив з того, що державний виконавець не забезпечив ОСОБА_1 безперешкодного проживання у приміщенні, оскільки на момент вселення у кімнаті проживали неповнолітні діти боржника та знаходилися їх речі, які боржник прибрати не погодилась, у зв'язку з чим стягувач власні речі занести до кімнати не зміг.
За таких обставин вважав, що державним виконавець помилково дійшов висновку про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас суд першої інстанції не вбачав правових підстав для скасування акта державного виконавця, оскільки закінчення виконавчого провадження відбулося на підставі постанови, яка судом скасована, що у повному обсязі забезпечує дотримання прав заявника у виконавчому провадженні.
Відмовляючи у задоволенні скарги в частині вимоги про відновлення виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність такої вимоги.
З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що дії державного виконавця вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» і права заявника ним не порушені.
Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено порядок користування спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Виділено ОСОБА_1 у користування кімнату площею 12 кв.м та кімнату площею 9,3 кв.м; ОСОБА_2 - кімнату площею 18,7 кв.м.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні кімнатою площею 9,3 кв.м в квартирі АДРЕСА_1 шляхом його вселення у вказану житлову кімнату.
Постановою Верховного Суду від 8 вересня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишено без змін.
20 вересня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 761/44705/19 про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні кімнатою площею 9,3 кв.м в квартирі АДРЕСА_1 шляхом його вселення у вказану житлову кімнату.
13 жовтня 2021 року державним виконавцем прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору.
5 листопада 2021 року державним виконавцем прийнято постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ та призначено дату виконання виконавчого листа № 761/44705/19 від 20 вересня 2021 року, виданого Шевченківським районним судом міста Києва. Проведення виконавчих дій призначено на 23 листопада 2021 року о 13 годині 00 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 .
23 листопада 2021 року на адресу державної виконавчої служби надійшла заява про відкладення виконавчих дій.
23 листопада 2021 року державним виконавцем прийнято постанову про відкладення проведення виконавчих дій строком на 10 робочих днів або до одужання сторони виконавчого провадження.
30 листопада 2021 року державним виконавцем прийнято постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ та призначено проведення виконавчих дій на 7 грудня 2021 року в 14 годині 00 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 .
7 грудня 2021 року при проведені виконавчої дії з виконання виконавчого листа № 761/44705/19 від 20 вересня 2021 року, виданого Шевченківським районним судом міста Києва, стягувачу надано безперешкодний доступ до кімнати площею 9,3 кв.м в квартирі
АДРЕСА_1 ; стягувачем до кімнати занесені особисті речі, про що складено акт, який підписаний учасниками виконавчого провадження, та особами, які залучені до проведення виконавчих дій.
Водночас стягувачем ОСОБА_1 акт державного виконавця від 7 грудня 2021 року не підписано та надано пояснення, про те, що при вселенні чоловік його сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_4 всіляко перешкоджав виконавчим діям: не дав встановити замок у кімнату, погрожував, штовхав та кричав. Зазначив, що вселення фактично не відбулось, оскільки він не зміг занести ліжко, стіл та інші речі. Мав змогу занести лише шафу та частину речей. Вказав про неможливість проживати у кімнаті, оскільки ОСОБА_2 відмовилася виносити частину речей з неї.
За таких обставин вважав, що рішення суду фактично не виконано.
13 грудня 2021 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з виконанням рішення суду в повному обсязі.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людиниу справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави
(пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття перша Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Перелік обов'язків і прав виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Приписами статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.
Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист.
Тобто підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є факт виконання рішення суду у повному обсязі та у спосіб, зазначений у відповідному виконавчому документі.
Водночас перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов'язаний встановити факт виконання відповідного рішення боржником, зокрема, шляхом отримання від боржника доказів його виконання.
Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 914/3703/15, від 16 січня 2021 року
у справі № 910/4071/17.
Судом апеляційної інстанції установлено, що постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована О. Б. від 13 грудня 2021 року виконавче провадження № 67034115 з примусового виконання виконавчого листа № 761/44705/19 від 20 вересня 2021 року, виданого Шевченківським районним судом міста Києва, закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду виконано в повному обсязі.
Як встановлено апеляційним судом, державний виконавець забезпечив безперешкодний доступ стягувача до кімнати площею 9,3 кв.м у квартиру АДРЕСА_1 та вжив всіх можливих заходів для повного виконання рішення згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин суд апеляційної інстанції правило вважав, що державний виконавець мав правові підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Вирішуючи скаргу, суд апеляційної інстанції правильно виходив із відсутності правових підстав для її задоволення, оскільки державний виконавець вжив всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання судового рішення і не допустив порушення прав стягувача.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі учасникам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду апеляційної інстанції.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року є необґрунтованою, правильне застосування норм матеріального права та додержання норм процесуального права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та
пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки судове рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для його скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рожкована Олександра Борисовича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києва державної адміністрації.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук