04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 480/2629/21
адміністративне провадження № К/990/13273/22, №К/990/17399/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
за участі:
секретаря судового засідання - Зайчишиної Т. В.,
представника відповідачів 1, 3 - Дикого О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Сумської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування наказу та рішення, поновлення на посаді, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 (суддя - Бондар С. О.), додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 (суддя - Бондар С. О.) та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 (колегія суддів у складі: Кононенко З. О., Макаренко Я. М., Мінаєвої О. М.),
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1, Офіс Генерального прокурора), Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі - відповідач-2, Кадрова комісія, Комісія), Сумської обласної прокуратури (далі - відповідач-3, Сумська обласна прокуратура), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Сумської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 59к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області;
- визнати протиправним та скасувати рішення № 156 Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 11.01.2021 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області з 15.03.2021 або на рівнозначній аналогічній посаді в органах прокуратури;
- стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 компенсацію за вимушений прогул із розрахунку 921,72 грн за один день вимушеного прогулу по день ухвалення рішення суду.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона успішно пройшла перші два етапи атестації, у зв'язку з чим її було допущено до співбесіди. 11.01.2021 Кадровою комісією за результатами проведення співбесіди прийнято рішення № 156 про неуспішне проходження прокурором атестації. На підставі рішення Кадрової комісії, Сумською обласною прокуратурою 12.03.2021 винесено наказ № 59к про звільнення її з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Позивачка вважає, що наказ про її звільнення з посади є протиправним, оскільки пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачає звільнення у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави звільнення, поставило позивачку у стан правової невизначеності, адже зміст наказу не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, при тому, що на час звільнення її з посади, в Сумській обласній прокуратурі, не відбувалося ліквідації, реорганізації, або скорочення кількості прокурорів. Позивачка зазначає, що фактичною підставою її звільнення з посади було рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. На думку позивачки, вказане рішення є протиправним у зв'язку з тим, що з шести членів комісії 3 проголосували «за» неуспішне проходження атестації, а 3 - «проти», тобто рішення прийнято не більшістю голосів. У рішенні комісії вказано 2 випадки щодо невідповідності прокурора вимогам професійної етики та компетентності. Зокрема, у рішенні зазначено: « 19.09.2015, перебуваючи у приміщенні кафе «Голд» в м. Суми, прокурор ОСОБА_1 допустила порушення загальноприйнятих норм поведінки у громадському місці, через що виник конфлікт з помічником адміністратора кафе, для врегулювання якого прокурором були безпідставно викликані працівники патрульної поліції. Обставини конфлікту зафіксовані камерами відеоспостереження кафе. За фактом конфлікту проведено службову перевірку, якою встановлено, що прокурор ОСОБА_1 допустила порушення положень Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури. Кадрова комісія вважає, що такими діями прокурор ОСОБА_1 зухвало порушила основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинен керуватись прокурор поза службою, не дотрималась принципової морально-правової позиції у взаєминах з громадянами. Поза службою поводилась некоректно та не пристойно, чим припустилась недопустимої поведінки, що зашкодила репутації та авторитету прокуратури». Проте Кадровою комісією залишилось поза увагою, що відповідно до наказу від 26.10.2015 № 877 «Про застосування заходу морального впливу» прокурору ОСОБА_1 оголошено застереження про припинення неетичної поведінки та попереджено про застосування дисциплінарного стягнення у разі недотримання останньою принципів професійної етики та поведінки. Тобто, у позивачки по даному факту не було встановлено складу дисциплінарного проступку. Крім того, з моменту вказаної події минуло понад 5 років. В оскаржуваному рішенні також зазначено, що слідчим територіального управління ДБР проводиться досудове розслідування у трьох кримінальних провадженнях щодо незаконного поміщення ОСОБА_2 до психіатричного закладу службовими особами Сумської місцевої прокуратури, зокрема, ОСОБА_1 , психіатрами Сумського обласного наркологічного диспансеру та службовими особам ГУНП у Сумській області. Слідчими ДБР у вказаному кримінальному проваджені 15.10.2020 прийнято рішення про його закриття на підставі частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Проте Кадровою комісією, з посиланням на частину третю статті 19, пункти 3 та 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статтю 7 КПК України, зазначено про порушення ОСОБА_1 основних принципів професійної етики прокурорів, зокрема: професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури. При цьому, комісією не взято до уваги, що 18.12.2019 по вказаним фактам постановлено рішення Третьою кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за скаргами ОСОБА_2 . Також, 23.08.2018 Апеляційним судом Сумської області ухвалено постанову по справі № 592/8457/18 про госпіталізацію ОСОБА_2 до психіатричного закладу у примусовому порядку, відповідно до якого рішення суду першої інстанції про госпіталізацію ОСОБА_2 залишено без змін. Колегія суддів апеляційної інстанції зокрема зазначила: «Посилання в апеляційній скарзі на нібито особисту зацікавленість в результаті розгляду даної справи прокурора Сумської місцевої прокуратури ОСОБА_1 та адвоката Юшкевич Є. Ю. не підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами, відтак є припущеннями». Таким чином, наявність закритих кримінальних проваджень за заявами особи, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу не свідчить про порушення ОСОБА_1 основних принципів професійної етики прокурорів, зокрема: професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури, а висновок комісії про вказане є безпідставним та нічним не підтвердженим. Крім того, в рішенні Кадрової комісії вказано про неодноразове позбавлення премії позивачки за результатами її роботи. Втім, комісією не враховано, що позивачка у період 2015 -2020 років тричі була позбавлена премії, в останнє - у 2015 році. Позбавлення премії не було пов'язане з вчиненням дисциплінарного проступку. В інших випадках, наказами керівника прокуратури про преміювання їй зменшувався розмір премії поряд з іншими працівниками. Комісією також не взято до уваги, що за період роботи 2015-2020 років позивачка не притягувалася до дисциплінарної відповідальності. На думку позивачки, зазначені Кадровою комісією випадки не свідчать про невідповідність прокурора вимогам професійної етики та компетентності.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 04.10.2004 працювала в органах прокуратури на різних посадах, а з 14.12.2015 призначена на посаду прокурора Сумської місцевої прокуратури, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Позивачка успішно склала два етапи атестації, а саме: 21.10.2020 іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, отримавши 76 балів; 04.11.2020 іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, отримавши 102 бали.
За результатами проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора Четвертою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур 11.01.2021 прийнято рішення № 156 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
На обґрунтування прийнятого рішення кадрова комісія зазначила:
«Щодо невідповідності прокурора вимогам професійної етики: …Встановлено, що 19 вересня 2015 року близько 00 год 00 хв, перебуваючи у приміщенні кафе «Голд» за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, прокурор ОСОБА_1 допустила порушення загальноприйнятих норм поведінки у громадському місці, через що виник конфлікт з помічником адміністратора кафе, для врегулювання якого прокурором ОСОБА_1 були безпідставно викликані працівники патрульної поліції. Обставини конфлікту зафіксовані камерами відеоспостереження кафе «Голд». В подальшому відеозаписи перенесені на носій інформації - DVD диск.
За фактом конфлікту у кафе «Голд» (м. Суми, вул. Іллінська) було проведено службову перевірку, якою встановлено, що незважаючи на неоднаразові вказівки керівництва Генеральної прокуратури України та прокуратури області про необхідність неухильного дотримання вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури (далі - Кодексу), затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 № 123, прокурор ОСОБА_1 допустила порушення положень вказаного Кодексу.
Вимоги до позаслужбової поведінки прокурора визначені у розділі III Кодексу. Зокрема, ст. 21 цього Кодексу (недопущення поведінки, що може зашкодити репутації) встановлено, що прокурор діє на підставі закону неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання. Прокурору слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.
Кадрова комісія вважає, що такими діями прокурор ОСОБА_1 зухвало порушила основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори поза службою, не дотрималась принципової морально-правової позиції у взаєминах з громадянами. Поза службою поводилась некоректно та не пристойно. При з'ясуванні обставин з персоналом закладу та представниками патрульної поліції використовувала свій службовий статус, з метою впливу на посадових осіб, чим припустилась недопустимої поведінки, що зашкодила репутації та авторитету прокуратури.
Щодо невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності та професійної етики.
В ході проведення атестації встановлено, що за час роботи прокурором ОСОБА_1 до прокуратури Сумської області неодноразово надходили скарги від громадян про неналежне виконання нею службових обов'язків та порушення вимог професійної етики. За результатами перевірок вона попереджалась про необхідність суворого дотримання принципів прокурорської етики та поведінки, до неї застосовувались заходи впливу.
Відповідно до листа Сумської обласної прокуратури від 05.01.2021 № 07-12 вих -21, що надійшов на адресу Кадрової комісії, протягом 2015-2020 років у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків та за порушення правил внутрішнього службового розпорядку до ОСОБА_1 застосовувалися заходи матеріального впливу у вигляді позбавлення премії наказами прокурора Сумської області: № 339к від 28.04.2015 (позбавлена премії на 100 %), № 386к від 22.05.2015 (позбавлена премії на 100 %), № 612к від 25.08.2015 (зменшено розмір премії на 30 %), № 727/1к від 24.09.2015 (зменшено розмір премії на 50%), № 780к від 20.11.2015 (позбавлена премії на 100 %), № 177к від 21.06.2017 (зменшено розмір премії на 50 %), № 212к від 27.08.2018 (зменшено розмір премії на 15 %), № 156к від 24.06.2019 (зменшено розмір премії на 30 %), № 174к від 22.07.2020 (зменшено розмір премії на 20%), № 396к від 25.09.2020 (зменшено розмір премії на 40 %).
Також кадровою комісією встановлено, що слідчими територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтава, проводиться досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 42018000000002022 від 17.08.2018, № 42020000000001985 від 19.10.2020, № 62020170000001600 від 21.10.2020 за фактами незаконного поміщення ОСОБА_2 до психіатричного закладу службовими особами Сумської місцевої прокуратури, зокрема ОСОБА_1 , психіатрами Сумського обласного наркологічного диспансеру та службовими особами ГУНП у Сумській області, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 151, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 256, ч. 2 ст. 151, ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 314, ч. 2 ст. 162 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.
Пунктами 3, 4 ч. 4 ст. 19 Закону України 1697-VII визначено, що прокурор зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Відповідно до ст. 5 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.
Згідно зі ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом.
Враховуючи вищевикладене прокурором ОСОБА_1 порушено основні принципи професійної етики прокурорів, зокрема: професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури.
Така поведінка ОСОБА_1 як працівника прокуратури суперечить загальним принципам, встановленим для останніх. Крім того, вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які, у відповідності до своїх службових обов'язків, повинні неупереджено дотримуватись законодавства України, в тому числі щодо морально-етичних принципів.
Загальні висновки Кадрової комісії:
З ухваленням нової редакції Закону України «Про прокуратуру» у 2014 році розпочався черговий етап реформування прокуратури. Закон України № 113-ІХ прийнято з метою внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури.
Основною метою закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності. Закон спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора в будь-якому органі прокуратури.
Згідно з п. 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація за своїм змістом не є тотожною проведенню службового розслідування. Метою атестації є виявлення будь-яких ознак, що можуть свідчити про невідповідність професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.
У зв'язку з викладеним, Кадрова комісія дійшла висновку, що прокурор Сумської місцевої прокуратури Сумської області ОСОБА_1 не пройшла атестацію».
Наказом керівника Сумської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 59к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 15.03.2021.
Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ керівника Сумської обласної прокуратури протиправними, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Сумської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 59к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області. Визнано протиправним та скасовано рішення № 156 Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 11.01.2021 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 134 780,59 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 22 085,90 грн. В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення Кадрової комісії прийнято без належного обґрунтування, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, без дотримання вимог щодо ясності, чіткості, доступності та зрозумілості прийнятого рішення. Оскільки, рішення Кадрової комісії слугувало підставою для прийняття наказу Сумською обласною прокуратурою від 12.03.2021 № 59к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області, то вказаний наказ також є протиправним. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, про необхідність поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.03.2021 по 08.09.2021 (119 робочих днів) у загальній сумі 134 780,59 грн (1132,61грн х 119 робочих днів).
Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 заяву представника позивача про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн та судовий збір в розмірі 454,00 грн. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн та судовий збір в розмірі 454,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Указане рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд першої інстанції виходив з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). При цьому суд указав, що адвокатом не докладено надмірних та значних професійних зусиль та навичок для складання позовної заяви. Надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів в силу вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не є окремим видом адвокатської діяльності, а є частиною підготовки позовної заяви та підготовки копій документів до позовної заяви відповідно до кількості сторін та подача позову до суду. Оскільки до такого виду адвокатської діяльності як складання позовної заяви віднесено надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів, суд не вбачав підстав для виділення їх в окремий вид послуг останніх. Щодо витрат на складання заяви про уточнення позовних вимог суд зазначив, що уточнена позовна заява це усунення недоліків позовної заяви, які допустив адвокат під час підготовки позову, а тому вказана робота адвоката не повинна оплачуватися за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Таким чином, оцінивши всі аспекти даної справи та дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 10 000,00 грн, виходячи з критеріїв пропорційності, співмірності та реальності, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума не є співмірною зі складністю справи та з фактичним обсягом виконаних робіт, є завищеною та підлягає стягненню з відповідачів частково, по 4000,00 грн з кожного. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів необхідно стягнути судовий збір по 454,00 грн з кожного.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 змінено, 4 абзац резолютивної частини доповнено словами «з 15.03.2021 року.». В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, а в решті залишаючи рішення без змін, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення Кадрової комісії прийнято без належного обґрунтування, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, без дотримання вимог щодо ясності, чіткості, доступності та зрозумілості прийнятого рішення. Також суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки, рішення Кадрової комісії слугувало підставою для прийняття наказу Сумською обласною прокуратурою від 12.03.2021 № 59к про звільнення позивачки з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області, то вказаний наказ також є протиправним.
Щодо поновлення позивачки на посаді прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області, суд апеляційної інстанції зазначив, що в цілому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області, проте помилково не указав дату, з якої позивачка підлягає поновленню, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 підлягає зміні, шляхом доповнення 4 абзацу резолютивної частини словами «з 15.03.2021 року.». Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.03.2021 по 08.09.2021 (119 робочих днів) у загальній сумі 134 780,59 грн (1132,61грн. х 119 робочих днів).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн, які, на переконання суду апеляційної інстанції, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів необхідно стягнути судовий збір по 454,00 грн з кожного.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій Офіс Генерального прокурора та Сумська обласна прокуратура звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Також просять додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та додаткову постанову від 03.02.2022 скасувати, ухвали нову про відмову у задоволенні заяви позивача щодо розподілу судових витрат відмовити повністю.
Підставою касаційного оскарження скаржники зазначають пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, указують на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 9, 11, 12, 15, 17 Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX) щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації та щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації; пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 (далі - Порядок № 233) щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора та щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації; пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221) щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації.
Також скаржники указують на відсутність висновку Верховного Суду щодо несвоєчасного розгляду заяви про винесення додаткового рішення на підставі доказів поданих з порушенням порядку подання таких доказів, передбаченого частиною сьомою статті 139 КАС України та розгляду цього питання, передбаченого частиною четвертою статті 143 КАС України.
Крім того, зазначають про помилковість зауваження суду апеляційної інстанції про те, що нормативними актами не передбачено права кадрової комісії за результатами співбесіди приймати рішення про продовження співбесіди, оскільки Порядком № 221 визначено, що залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Так, скаржники зазначають, що відповідно до абзацу 2 пункту 18 Порядку № 233 тривалість співбесіди прокурора становить до 45 хвилин; за наявності об'єктивних причин, час, відведений на співбесіду, може бути збільшений за процедурним рішенням комісії. Тому члени кадрової комісії під час співбесіди ОСОБА_1 прийняли процедурне рішення про продовження співбесіди відповідно до абзацу 2 пункту 18 Порядку № 233.
Також скаржники вважають, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що відносячи вказаний конфлікт в кафе « Голд » до однієї з підстав прийняття спірного рішення, кадрова комісія залишила поза увагою, що з моменту даної події минуло понад 5 років. Скаржники наголошують, що проходження атестації не є притягненням прокурора до будь-якого виду відповідальності. Будь-яких обмежень або вимог щодо періодів за який здійснюється перевірка фактів та відомостей щодо невідповідності прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності жодним нормативно- правовим актом не передбачено. Відомості щодо прокурорів, які проходили співбесіду збирались за весь період їх роботи в органах прокуратури.
Скаржники наполягають, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.
На переконання скаржників, суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії.
Також скаржники зазначають, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
Кадрова комісія, за твердженнями скаржників, в силу Закону не зобов'язана юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв. Відсутність у суду законодавчої можливості перевірити ці обставини у зв'язку з об'єктивними причинами наприклад, таємність обговорення членами кадрових комісій отриманої інформації, жодним чином автоматично не означає, що рішення кадрової комісії є необґрунтованими та протиправними.
Крім того, на думку скаржників, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства, тому підстави для його поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
Також скаржники вважають, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, зважаючи на категорію складності справи, відсутність детального опису наданих адвокатом послуг, не є співмірною та не відповідає принципу справедливості.
Крім того, на думку скаржників, судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права при винесенні додаткового рішення. Так, рішення Сумського окружного адміністративного суду справі № 480/2629/21 прийнято 08.09.2021. Заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу була підписана представником позивача 10.09.2020. До закінчення судових дебатів у справі ОСОБА_1 заяви про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог з обґрунтуванням неможливості надання доказів підтвердження розміру понесених нею судових витрат не подавала, поважності таких причин не обґрунтувала. Таким чином, на думку скаржників, з порушенням вимог частини третьої статті 143 КАС України заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу була подана ОСОБА_1 не до закінчення судових дебатів у справі, а лише 10.09.2021, тобто через 2 дні після винесення рішення. Крім цього, судом першої інстанції, на його думку, порушено вимоги частини четвертої статті 143 КАС України, оскільки проведення судового засідання для вирішення питання про судові витрати відбулося пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Позиція інших учасників справи
Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Рух касаційної скарги
31.05.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 480/2629/21.
Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022.
11.07.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 480/2629/21.
Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у судовому засіданні на 27.06.2023 о 14 год 00 хв.
Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2023 справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 04.07.2023 о 14 год 00 хв, оскільки суддя Мартинюк Н. М. перебуватиме у відпустці з 26.06.2023 до 30.06.2023.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частина третя статті 16 Закону № 1697-VII передбачає, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом № 113-IX, який діє з 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Згідно з пунктом 21 Закону № 113-IX у тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Абзацами першим, другим, третім пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Пунктами 4-6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Абзацом першим пункту 7, пунктом 9 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктом 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Пунктом 1 розділу І Порядку Порядок № 221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку № 221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Пунктом 8 розділу І Порядку № 221 передбачено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Пунктом 9 розділу ІV Порядку № 221 передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) (пункт 10 розділу ІV Порядку № 221).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку № 221).
Відповідно до пунктів 12, 13, 14 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку № 221).
Відповідно до пункту 16 розділу ІV Порядку № 221 залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Згідно з пунктами 4, 5 розділу V Порядку № 221 кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія.
Пунктом 6 розділу V Порядку № 221 передбачено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 12 Порядку № 233 визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку № 233).
Згідно з абзацом 2 пункту 18 Порядку № 233 тривалість співбесіди прокурора становить до 45 хвилин. За наявності об'єктивних причин, час, відведений на співбесіду, може бути збільшений за процедурним рішенням комісії.
Статтею 16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою, другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини четвертої статті 143 КАС України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Касаційні провадження за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Сумської обласної прокуратури відкрито з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Спірні правовідносин склалися з приводу правомірності звільнення позивачки з посади прокурора у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, ураховує, що Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування приписів Закону № 113-ІХ, Порядку № 221, Порядку № 233, який викладено, зокрема, у постановах від 21.09.2021 у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 24.09.2021 у справах № 160/6596/20 та № 280/4314/20, від 29.09.2021 у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17.11.2021 у справі № 540/1456/20, від 25.11.2021 у справі № 160/5745/20, від 22.12.2021 у справі № 640/1208/20, від 28.12.2021 у справі № 640/25705/19, від 29.12.2021 у справі № 420/4777/20, від 14.07.2022 у справі № 640/1083/20 та багатьох інших, та який є застосовним і до обставин цієї справи.
У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що з огляду на зміст включеної до Конституції України Законом № 1401-VIII статті 131-1 новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
При цьому, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
Дослідження змісту Закону № 1401-VIII, а також пояснювальної записки до відповідного законопроекту, вказує на те, що його метою є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке повинно забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноважено виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
Верховний Суд взяв до уваги, що згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон № 1697-VII. Водночас стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону № 113-ІХ.
Цим Законом внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом № 113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів у відповідність до вимог статті 14 Закону № 1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.
Тож проведення атестації прокурорів є обов'язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Колегія суддів Верховного Суду вважає ці висновки застосовними і у цій справі, позаяк правовідносини у цих справах є подібними.
Верховний Суд також ураховує, що така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій.
Так, атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає в себе три етапи, у тому числі, проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
У свою чергу, зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі № 440/2700/20, від 25.11.2021 у справі № 160/5745/20, від 21.12.2021 у справі № 420/9066/20, у яких Верховний Суд також дійшов висновку про те, що фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Отже, зважаючи на висловлену правову позицію Верховного Суду щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з пунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ, колегія суддів у вимірі встановлених обставин цієї справи констатує, що неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. За вказаних обставин, відповідачем було правомірно вказано у оскаржуваному наказі як підставу звільнення пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, з огляду на правове врегулювання спірних правовідносин.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що рішення кадрової комісії є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
Аналізуючи доводи Офісу Генерального прокурора та Сумської обласної прокуратури в межах перевірки касаційних скарг щодо наявності у кадрової комісії у цій справі дискреційних повноважень щодо дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження та, відповідно, відсутності у судів попередніх інстанцій повноважень здійснювати переоцінку висновків щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Беручи до уваги положення пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд не вправі втручатися в дискрецію кадрової комісії та перебирати на себе повноваження у вирішенні питання, які законодавством віднесені до компетенції кадрової комісії.
Водночас суди попередніх інстанцій під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства повинні дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з'ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення.
Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 9, 13, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 12 Порядку № 233 пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16, розділу IV Порядку № 221 в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). У постановах від 21.10.2021 у справі № 640/154/20, від 02.11.2021 у справах № 120/3794/20-а та № 640/1598/20, від 04.11.2021 у справі № 640/537/20, від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19, від 16.12.2021 у справі № 640/26168/19, від 22.12.2021 у справі № 640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.
У постанові від 12.05.2022 у справі № 540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом № 113-ІХ для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.
У постановах від 29.06.2022 у справі № 420/10211/20, від 11.08.2022 у справі № 160/8111/20, від 07.07.2022 у справі № 560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.
За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
Отже, в аспекті порушених у касаційних скаргах питань та з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів колегія суддів відхиляє посилання скаржників на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що надаючи оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.
Також варто наголосити, що обґрунтованість та вмотивованість рішень, на підставі яких здійснюється комплектація органів прокуратури прокурорами, є запорукою довіри суспільства до їхньої діяльності.
При прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійній етиці Комісія має зазначити, на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.
Ураховуючи юридичні наслідки, які рішення кадрової комісії створює для особи, то при його прийнятті Комісія повинна належним чином його мотивувати із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
У даній справі предметом судового контролю є рішення Кадрової комісії, яким позивачку визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію.
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка успішно пройшла перших два етапи атестації та була допущена до співбесіди.
Перед проведенням співбесіди, яка відбулась 16.12.2020, у відповідності до Порядку № 221 позивачка виконала практичне завдання.
Проте за результатами співбесіди кадрова комісія вирішила продовжити співбесіду з позивачкою 11.01.2021, з огляду на необхідність отримання для цілей атестації додаткової інформації про прокурора.
Слід звернути увагу на те, що згідно з абзацом 2 пункту 18 Порядку № 233 тривалість співбесіди прокурора становить до 45 хвилин. За наявності об'єктивних причин, час, відведений на співбесіду, може бути збільшений за процедурним рішенням комісії, тому Верховний Суд зазначає про помилковість зауваження судів попередніх інстанцій, що нормативними актами не передбачено права кадрової комісії за результатами співбесіди приймати рішення про продовження співбесіди.
Згідно протоколу засідання Четвертої кадрової комісії № 29 від 11.01.2021, комісія провела співбесіду з ОСОБА_1 з метою виявлення її відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, в ході якої дослідила матеріали атестації та виконане практичне завдання.
На голосування комісії постановлено пропозицію щодо ухвалення рішення про успішне проходження атестації позивачкою. Результати голосування: «за» - 3, «проти» - 3. Комісія вирішила: ухвалити рішення про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
З огляду на положення Порядку № 221 та Порядку № 233 рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.
Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена, зокрема у постанові від 07.07.2022 у справі № 560/214/20, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Тобто рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.
Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.
Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі № 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов'язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.
Вказане дає підстави для висновку, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.
Судами попередніх інстанцій досліджено оскаржуване рішення кадрової комісії та встановлено, що підставами для прийняття рішення про не проходження позивачкою атестації стали висновки Комісії про її невідповідність вимогам професійної компетентності та професійної етики, які, у свою чергу, обґрунтовуються двома подіями, про які вже вказувалося вище.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо невідповідності прокурора вимогам професійної етики Кадрова комісія посилалася на порушення позивачкою норм Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури під час перебування 19.09.2015 в приміщенні кафе «Голд» м. Суми, де у неї виник словесний конфлікт з помічником адміністратора закладу.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що Комісія не врахувала, що по даному факту проводилася службова перевірка, якою не було встановлено підстав для порушення дисциплінарного провадження відносно позивачки, у зв'язку з чим їй наказом від 26.10.2015 № 877вк «Про застосування заходу морального впливу» оголошено застереження про припинення неетичної поведінки та попереджено про застосування дисциплінарного стягнення у разі недотримання останньою принципів професійної етики та поведінки.
Також, суди попередніх інстанцій встановили, що, відносячи вказаний конфлікт до однієї з підстав прийняття спірного рішення, Кадрова комісія залишила поза увагою, що з моменту даної події минуло понад 5 років. Жодних порушень правил прокурорської етики поза службою з боку ОСОБА_1 за цей період виявлено не було, що свідчить про зроблені позивачкою належні висновки.
Щодо невідповідності прокурора вимогам професійної компетенції та професійної етики у спірному рішенні зазначено про надходження скарг від громадян на неналежне виконання службових обов'язків прокурором ОСОБА_1 .
Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що у рішенні не здійснений аналіз конкретних скарг, не вказано про обґрунтованість чи необґрунтованість цих скарг. Проте, згідно з інформаційним листом Сумської обласної прокуратури від 05.01.2021 на адресу Голови четвертої кадрової комісії, протягом 2014-2020 років на дії позивачки надійшло 6 скарг, і жодна з них не визнана обґрунтованою.
Щодо неодноразових випадків позбавлення позивачки премії у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків та порушення правил внутрішнього службового розпорядку, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з вищевказаним інформаційним листом, ОСОБА_1 протягом 2015-2020 років 3 рази позбавлялася премії і 7 разів зменшувався розмір премії. При цьому, суди попередніх інстанцій зауважили, що останній випадок позбавлення премії мав місце у 2015 році.
Також суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідності до наказів Сумської обласної прокуратури преміювання працівників відбувалося щомісячно. Тобто, протягом 2015-2020 років було видано орієнтовно 70 наказів і тільки 3-ма наказами позивачка була позбавлена премії та ще 7-ми наказами їй зменшувався розмір премії. При цьому, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що протягом 2015-2020 років ОСОБА_1 не притягалася до дисциплінарної відповідальності.
Наступною підставою, яка слугувала прийняттю Кадровою комісією спірного рішення, як встановлено судами попередніх інстанцій, є проведення досудового розслідування слідчими ДБР за фактами незаконного поміщення громадянки ОСОБА_2 до психіатричного закладу службовими особами Сумської місцевої прокуратури, зокрема, ОСОБА_1 , психіатрами Сумського обласного наркологічного диспансеру та службовими особам ГУНП у Сумській області.
Слідчими ДБР у вказаному кримінальному проваджені 15.10.2020 прийнято рішення про його закриття на підставі частини першої статті 284 КПК України.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, Комісією, з посиланням на частину третю, пункти 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статті 7 КПК України, зазначено про порушення ОСОБА_1 основних принципів професійної етики прокурорів, зокрема, професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури.
Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що Комісією не взято до уваги, що 18.12.2019 по вказаним фактам постановлено рішення третьою кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за скаргами ОСОБА_2 .
Крім того, 23.08.2018 Апеляційним судом Сумської області ухвалено постанову по справі № 592/8457/18 про госпіталізацію ОСОБА_2 до психіатричного закладу у примусовому порядку, відповідно до якого рішення суду першої інстанції про госпіталізацію ОСОБА_2 залишено без змін. Колегія суддів апеляційної інстанції зокрема зазначила: «Посилання в апеляційній скарзі на нібито особисту зацікавленість в результаті розгляду даної справи прокурора Сумської місцевої прокуратури ОСОБА_1 та адвоката Юшкевич Є. Ю. не підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами, відтак є припущеннями».
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявність закритих кримінальних проваджень за заявами особи, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу, наявність рішення суду про законність поміщення особи до психіатричного закладу, не свідчить про порушення ОСОБА_1 основних принципів професійної етики прокурорів, зокрема, професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури, а висновок Комісії про вказане є безпідставним та нічним не підтвердженим.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що висновки Кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації не обґрунтовано належними доказами, що підтверджується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.
Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що спірне рішення кадрової комісії не містить мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , оскільки засновано на наявності начебто обґрунтованих, проте не підтверджених належними та допустимими доказами, сумнівів членів комісії щодо її професійної етики та доброчесності. Фактично, такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила Кадрова комісія під час ухвалення такого рішення, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 27.04.2021у справі № 640/419/20, оцінюючи рішення кадрової комісії на предмет відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України та вимогам, установленим абзацом 3 пункту 12 Порядку № 233, у контексті подібних (схожих) фактичних передумов.
Так, Верховний Суд у справі № 640/419/20 зазначив, що у рішенні комісії, ураховуючи зміст цього рішення, наведено лише підстави прийняття, а не обставини, що вплинули на прийняття цього рішення. Таким чином, у зв'язку з тим, що рішення містить лише узагальнені формулювання, позивач фактично позбавлений можливості ефективно захищати свої права та законні інтереси, які він уважає порушеними, оскільки в ньому не наведено жодних конкретних обставин, на яких ґрунтуються «обґрунтовані сумніви» членів комісії, що його ухвалили.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне рішення Четвертої кадрової комісії прийнято без належного обґрунтування, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, без дотримання вимог щодо ясності, чіткості, доступності та зрозумілості прийнятого рішення.
Оскільки спірний наказ Сумської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 59к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області є похідним від рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, відповідно він також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Доводів щодо незгоди з висновками судів попередніх інстанцій у частині способу поновлення позивачки на посаді, визначення дати, з якої вона має бути поновлена на попередній посаді, стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу касаційні скарги не містять, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.
Оцінка вимог скаржників щодо додаткового рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2023
Стосовно доводів касаційної скарги щодо неправильного вирішення питання про стягнення судових витрат в суді першої інстанції, колегія суддів виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 252 КАС України Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу судових витрат регламентований статтею 139 КАС України.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 143 КАС України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до матеріалів справи, представник позивача у позовній заяві від 29.03.2021 просив суд стягнути з відповідачів на користь позивачки судові витрати по справі.
Рішення у справі було прийнято 08.09.2021.
10.09.2021 представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою про стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору в сумі 908,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, в якій зазначав, зокрема, про те, що про стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача зазначалось у позовній заяві.
Суд зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень наведених вище норм кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку коли справа слухається у відкритому судовому випадку. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (за умови попередження про це до прийняття рішення по суті).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20.
У даній справі представник позивачки заявив у позовній заяві про наявність судових витрат, однак не заявив до закінчення розгляду справи по суті та ухвалення рішення про наміри подати докази наявності витрат протягом п'яти днів з дня ухвалення судового рішення у зв'язку з неможливістю з поважних причин подати докази до ухвалення рішення. Таким чином, при зверненні із заявою про розподіл судових витрат представником позивача не дотримано положень частини сьомої статті 139 КАС України.
Суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у цій справі була винесена 09.04.2021, рішення у справі було ухвалене 08.09.2021, тобто представник позивачки мав достатньо часу для звернення до суду із заявою про наміри подати докази наявності витрат протягом п'яти днів з дня ухвалення судового рішення у зв'язку з неможливістю з поважних причин подати докази до ухвалення рішення, однак таких дій не вчинив.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18 (провадження №61-3454св22) зазначила, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.
Оскільки позивачка та її представник ні в позовній заяві, ні до ухвалення судом рішення по суті заявлених вимог не зверталися із заявою про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення заяви представника позивача в частині стягнення з відповідачів на користь позивачки судових витрат на професійну правничу допомогу.
За таких підстав та враховуючи неподання попереднього розрахунку судових витрат і відповідної заяви у встановлені процесуальним законодавством строки, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора та Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, та в цій частині відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 480/2629/21.
В іншій частині додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу відповідно до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 в частині залишеній без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 залишаються без змін.
Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора та Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, та в цій частині відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 480/2629/21, а в іншій частині цих рішень - погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Сумської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 в частині залишеній без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 залишити без змін.
Додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 скасувати в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора та Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, та в цій частині відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 480/2629/21.
В іншій частині додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк