06 липня 2023 року
м. Київ
справа №160/11532/19
адміністративне провадження №К/9901/35168/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року
у справі №160/11532/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
21 грудня 2020 року до касаційного суду надійшла скарга Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №160/11532/19 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
21 січня 2021 року до касаційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у цій справі.
Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій справа №160/11532/19 визнана типовою справою по відношенню до зразкової справи №620/4218/18, розглянутої Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, рішення якої залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.
Указує, що частина п'ята статті 291 КАС України містить виключний перелік підстав, за яких рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку. Акцентує увагу на тому, що такі підстави є відмінними від тих, що передбачені у статті 328 КАС України.
Переконує, що касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не містить посилання на існування виключних підстав для оскарження типової справи, що передбачені частиною п'ятою статті 291 КАС України, у зв'язку з чим констатує, що Верховним Судом було відкрито касаційне провадження у цій справі не з виключних підстав, передбачених для цієї категорії справ [частина п'ята статті 291 КАС України], а з загальних [стаття 328 КАС України].
З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження, передбачені пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України, а саме якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Перевіривши доводи указаного клопотання Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 21 частин першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Особливості провадження у типовій справі передбачені статтею 291 КАС України.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з таких підстав:
1) суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи;
2) справа, в якій судом першої та (або) апеляційної інстанції ухвалено рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, не відповідає ознакам типової справи.
21 серпня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову, якою залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року прийняте у зразковій справі №620/4218/18 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У зазначеному рішення колегія суддів навела такі ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Водночас, Суд зазначив, що зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Суд звертає увагу на те, що питання щодо: 1) наявності у особи права на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період, у якому особа фактично брала участь у бойових діях, однак ще не отримала відповідного посвідчення, яке підтверджує такий статус; 2) наявності у особи права на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у випадку, якщо наказ про звільнення військовослужбовця підписано минулого року, але якого не виключено зі списків військової частини у поточному році - не досліджувались у межах зразкової справи №620/4218/18.
З огляду на викладене Суд констатує, що у справах №620/4218/18 та №160/11532/19 різняться фактичні обставини справи, що може вплинути на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
З огляду на те, що Верховний Суд ще не викладав висновок щодо питань, окреслених у касаційній скарзі Військової частини НОМЕР_1 , у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 4, 291, 339 КАС України, Верховний Суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі №160/11532/19 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду