ф
06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.002126
адміністративне провадження № К/990/30326/22, К/990/14378/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №1.380.2019.002126
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України,
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі
за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка Андрія Ярославовича, Кабінету Міністрів України
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року (головуюча суддя: Сподарик Н.І., судді: Москаль Р.М., Сидор Н.Т.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Шавель Р.М., судді: Кузьмич С.М., Хобор Р.Б.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 25 квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій з урахуванням вимог, остаточно сформульованих 14 квітня 2022 року, просив суд:
1.1. стягнути з Кабінету Міністрів України на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в розмірі: 832063,68 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що Львівський окружний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2015 року задовольнив його позов у справі №813/889/15 та, серед іншого, поновив його на посаді Голови Державної екологічної інспекції України. Позивач указував, що суд допустив рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі, однак відповідач його не виконує. Опираючись на приписи статті 236 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 стверджував, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Суди розглядали цю справу неодноразово.
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року, позов був задоволений частково:
- стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в розмірі: 176126,55 грн;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
5. Постановою від 21 грудня 2021 року Верховний Суд задовольнив касаційні скарги ОСОБА_1 і Державної екологічної інспекції України, скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, у якій визначив єдиним відповідачем у справі Кабінет Міністрів України. Водночас Львівський окружний адміністративний суд залучив до участі у справі у статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України.
7. 29 червня 2022 року Львівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення про часткове задоволення позову, відповідно до якого:
- стягнув з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в розмірі: 132280,70 грн.
- у задоволенні решти позовних вимог відмовив;
- стягнув з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі: 1322,80 грн.
8. Щодо питання належного відповідача суд дійшов висновку, що у цій справі саме Кабінет Міністрів України є уповноваженим органом, котрий виплачує середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Цей висновок суд зробив на основі тлумачення приписів статті 116 Конституції України, статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пункту 10 Положення про Державну екологічну інспекцію України, статті 31 Закону України «Про державну службу» та того факту, що позивач був звільнений з посади Урядом.
8.1. У цьому контексті суд указав, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі/посаді, є видання Кабінетом Міністрів України відповідного розпорядчого акту, який дає можливість позивачу приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
8.2. Оскільки позивач не поновлений на посаді Голови Державної екологічної інспекції України, то суд констатував наявність підстав для стягнення з Кабінету Міністрів України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
9. Стосовно обчислення суми середнього заробітку, то суд урахував, що період вимушеного прогулу склав 890 робочих днів, а згідно з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року у справі №813/889/15 станом на дату звільнення середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становив 3195,63 грн, середньоденний - 148,63 грн. Тож заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 132280,70 грн (890 х 148,63 грн).
10. Щодо доводів позивача про необхідність застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і посадових окладів у відповідності до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Уряду №100 від 8 лютого 1995 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), то суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування цього коефіцієнта під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Цей висновок суд мотивував тим, що пункт 10 Порядку №100 був виключений постановою Уряду №1213 від 9 грудня 2020 року і на дату ухвалення рішення цей Порядок не передбачає застосування коефіцієнту підвищення, натомість зміни за указаною постановою не містять застереження щодо ультраактивної дії виключеного пункту.
11. Стосовно доводів позивача про зміну структури заробітної плати державних службовців, то суд зауважив, що Закони України «Про державну службу» від 1993 та 2015 років передбачали, серед інших, такі складові заробітної плати як доплата за ранг і надбавка за вислугу років, на котрих наголошує позивач при проведенні розрахунку, що такі не були враховані при обчисленні заробітної плати на момент звільнення. Тож суд зазначив, що такі твердження не відповідають обставинам у справі.
11.1. Водночас суд указав, що посилання позивача на зміну структури заробітної плати є помилковим, оскільки надбавка за ранг та за вислугу років була передбачена вказаними Законами, а постановою Уряду №292 від 6 квітня 2016 року визначено порядок обчислення їхнього розміру.
11.2. Зрештою, пославшись на те, що структура заробітної плати державного службовця у 2016 році не змінилася, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень абзаців 7, 8 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Уряду №100 від 8 лютого 1995 року, на які покликався позивач при визначенні розміру середньоденного заробітку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
12. 12 жовтня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , змінив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:
«Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; код ЄДРПОУ 00031101) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на публічній службі за період з 14.09.2015 р. по 31.03.2019 р. в розмірі 210400 (двісті десять тисяч чотириста) грн. 24 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити».
12.1. У решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.
12.2. Апеляційна скарга Кабінету Міністрів України залишена без задоволення.
12.3. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладені на апелянта: Кабінет Міністрів України.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі має бути стягнутий із Кабінету Міністрів України.
14. Щодо обчислення розміру середнього заробітку, то апеляційний суд зауважив, що ОСОБА_1 звільнений у січні 2015 року, тому для розрахунку середнього заробітку використані листопад та грудень 2014 року. Водночас у листопаді 2014 року в Державній екологічній інспекції України був установлений неповний робочий день згідно з наказом №416-о від 3 листопада 2014 року. Після завершення дії цього наказу будь-яких рішень про встановлення надбавок, премій та інших передбачених законом виплат, у тому числі і стимулюючих, не приймалось. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що коригування середнього заробітку на суму можливих премій і надбавок, без наявності відповідних розпорядчих актів, здійснюватися не може.
15. Стосовно розміру середнього заробітку, то за розрахунком суду апеляційної інстанції ця сума обчислюється із застосуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів та складає: 210400,24 грн.
15.1. У цьому контексті апеляційний суд, пославшись на частину 1 статті 58 Конституції України і рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, дійшов висновку, що зміст права на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення цього права. Натомість приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. На тлі цих міркувань суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування змін, унесених згідно з постановою Уряду №1213 від 9 грудня 2020 року.
16. У підсумку апеляційний суд констатував, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, однак допустив неправильне застосування норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Уряду №100 від 8 лютого 1995 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносинах. Через цю помилку апеляційний суд вирішив змінити рішення місцевого суду в частині розміру середнього заробітку.
16.1. Одночасно з цим, суд констатував наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення місцевого суду у повному обсязі через помилковість висновків щодо розподілу судових витрат (стягнення з відповідача суми судового збору), оскільки матеріали справи не містять доказів їхньої сплати позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги представника ОСОБА_1 .
17. Представник позивача просить Верховний Суд скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року частково та змінити рішення в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення: стягнути з Кабінету Міністрів України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року в сумі: 832063,68 грн.
18. Ухвалою від 10 листопада 2022 року Суд відкрив касаційне провадження №К/990/30326/22 з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
19. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, а саме:
19.1. абзаци 3, 7, 8 пункту 2, пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №100 України від 8 лютого 1992 року (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), без урахування висновків, викладених у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №817/1169/16, від 26 червня 2019 року у справі №813/5855/15, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15, стосовно впливу зміни структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів на вимоги до розрахунку середнього заробітку і визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені у пункті 10 Порядку.
19.2. статтю 236 Кодексу законів про працю України без урахування висновків, викладених у постановах від 12 серпня 2020 року у справі №2140/1510/18, від 30 квітня 2020 року у справі №260/1424/18, від 8 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, щодо правової природи середнього заробітку.
20. Одночасно з цим, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 50 Закону України «Про державну службу» при розгляді справ про стягнення середнього заробітку у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а саме у контексті питання, чи має право незаконно звільнений працівник на включення надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця у розрахунок середнього заробітку у випадку його обчислення після підвищення посадових окладів з одночасною зміною структури заробітної плати.
21. Позиція скаржника полягає в тому, що неправильне застосування норм матеріального права зумовило помилковий розрахунок середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
21.1. Таку позицію скаржник пояснює тим, що 1 травня 2016 року відбулося збільшення посадових окладів державних службовців одночасно зі зміною структури заробітної плати, а тому розрахунок середнього заробітку слід розділити на два періоди: з 14 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року та з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року.
21.2. Скаржник відстоює думку про те, що коефіцієнт коригування заробітної плати згідно з пунктом 10 Порядку №100 має застосовуватися лише у період з 14 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року, оскільки у той час були підвищені посадові оклади.
21.3. Одночасно з цим, скаржник зазначає, що у період з 1 травня 2016 згідно з пунктом 2 Порядку №100 зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів передбачає інші вимоги як до розрахунку середнього заробітку, так і до визначення розрахункового періоду у порівнянні з тими, які встановлені в пункті 10 Порядку №100.
21.4. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції цього не врахував та неправильно застосував коефіцієнт коригування згідно з пунктом 10 Порядку №100 на увесь період розрахунку з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
21.5. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не лише помилково застосував коефіцієнт коригування за увесь спірний період, а й неправильно його розрахував. Ці доводи скаржник пояснює тим, що за правилами пункту 10 Порядку №100 коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у нього до підвищення. Однак у випадку ОСОБА_1 апеляційний суд цього правила не дотримався, оскільки у період з 1 травня 2016 року до 31 грудня 2016 року поділив підвищений посадовий оклад (12061,00 грн) не на той, який був на момент звільнення (3195,63 грн), а на відкоригований (6391,00 грн), що призвело до зменшення суми середнього заробітку.
21.6. У цьому контексті скаржник також зазначає, що у розрахунках за період з 1 січня 2017 року до 31 березня 2019 року суд апеляційної інстанції поділив підвищені посадові оклади на попередні оклади, визначені урядовими постановами, а не той оклад, який був у ОСОБА_1 на час звільнення. Вважає, що оскільки останній фактично не отримував підвищені посадові оклади, адже не був поновлений на посаді, то такі розміри окладів не могли братися до уваги при визначенні коефіцієнту коригування, а відтак розрахунки апеляційного суду не можуть вважатися правильними.
21.7. Зрештою у межах цієї групи доводів скаржник указує на те, що при коригуванні середнього заробітку суд апеляційної інстанції узяв до уваги період з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року та здійснив розрахунок із урахуванням 12 місяців у цьому періоді, у той час коли позивач просив стягнути такий заробіток за період з 14 вересня 2015 року.
21.8. На тлі цих аргументів скаржник запевняє, що розрахунок апеляційного суду є неправильним.
21.9. Окремою групою доводів скаржник зазначає про те, що у зв'язку з невиконанням трудової функції не з власної вини позивач повинен вважатися таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію. Відтак, за його доводами, при розрахунку середнього заробітку позивача повинна братися до уваги структура заробітної плати державного службовця, зокрема надбавки за ранг та вислугу років, оскільки такі передбачені нормами законодавства у спірний період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
21.10. У цьому контексті скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції допустив помилку, коли не врахував указані надбавки при розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , оскільки це не відповідає суті поняття «середній заробіток», передбаченого статтею 236 Кодексу законів про працю України, який за змістом є заробітною платою, яку позивач отримує внаслідок неправомірних дій/бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення про поновлення на роботі.
21.11. За такими доводами скаржника, при обчисленні середнього заробітку за період з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року, окрім власне розміру посадового окладу, також слід враховувати: а) надбавку за вислугу років, яка складає 39% посадового окладу, через наявність у позивача стажу державної служби 13 років 9 місяців 2 дні; б) надбавку за ранг у розмірі 400,00 грн через присвоєння позивачу 7 рангу державної служби.
21.12. У підсумку скаржник стверджує, що правильний розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 14 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року, з урахуванням коефіцієнтів коригування, становить 44587,92 грн, а за період з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року, з урахуванням зазначених надбавок, - 787475,76 грн.
22. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не подали. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження була вручена Кабінету Міністрів України 14 листопада 2022 року та доставлена третім особам до Електронних кабінетів 10 листопада 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Кабінету Міністрів України
23. Скаржник просить Верховний Суд скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України.
24. Ухвалою від 8 травня 2023 року Суд відкрив касаційне провадження №К/990/14378/23 з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
25. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 236 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») щодо визначення суб'єкта, який повинен виплачувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, та не врахували з цього приводу висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18, від 16 грудня 2019 року у справі №810/1207/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №380/7392/20.
26. Позиція скаржника полягає в тому, що належним відповідачем має бути не Кабінет Міністрів України, а Державна екологічна інспекція України.
26.1. Цю позицію скаржник мотивує тим, що у правовідносинах із позивачем Кабінет Міністрів України виступав тільки як суб'єкт призначення, проте ці правовідносини не включали в себе нарахування заробітної плати, обліку робочого часу та інших ознак перебування саме у трудових правовідносинах.
26.2. У такому контексті скаржник наголошує, що обов'язок із фактичного поновлення покладається на орган, у якому особа працювала та безпосередньо здійснювала посадові обов'язки.
26.3. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини і природу правовідносин, які виникли між позивачем та Кабінетом Міністрів України, позивачем та Міністерством екології та природних ресурсів України і Державною екологічною інспекцією України.
27. Інші учасники справи не подали відзивів на цю касаційну скаргу. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження була вручена ОСОБА_1 22 травня 2023 року, Міністерству екології та природних ресурсів України - 11 травня 2023 року, а Державній екологічній інспекції України доставлена до Електронного кабінету 8 травня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
28. 14 вересня 2015 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв постанову у справі №813/889/15 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України про визнання нечинним розпорядження, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
28.1. Цією постановою суд вирішив:
- адміністративний позов задовольнити повністю;
- визнати протиправним розпорядження Кабінету Міністрів України за №20-р від 21 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗПП України);
- визнати протиправним наказ Державної екологічної інспекції України від 23 січня 2015 року №17-о «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗПП України);
- поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України з 24 січня 2015 року;
- стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 24450,23 грн;
- звернути до негайного виконання постанову в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі: 3195,63 грн.
29. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишено без задоволення апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року по справі № 813/889/15 залишено без змін.
30. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року частково задоволена касаційна скаргу Державної екологічної інспекції України, скасована постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року в частині позовних вимог про стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції; у іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишено без змін.
31. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року у справі №813/889/15 позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
- стягнуто з Державної екологічної інспекції України в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 23334,91 грн з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів;
- постанову суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі: 3195,63 грн допущено до негайного виконання.
32. 18 вересня 2015 року державний виконавець відкрив виконавче провадження №48791375 за виконавчим документом. У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду 14 грудня 2015 року державний виконавець прийняв постанову про накладення на Кабінет Міністрів України штрафу у розмірі: 680,00 грн та спрямував останньому вимогу щодо негайного виконання рішення суду.
33. 21 січня 2016 року державний виконавець відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення порядку виконання рішення суду.
34. Надалі виконавче провадження закінчено постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 березня 2016 року, про що відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України скерував до правоохоронних органів подання (повідомлення) про притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.
35. На виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року прокуратура міста Києва 23 лютого 2016 року внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016100000000160 щодо невиконання службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства юстиції України рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 Кримінального кодексу України.
36. Згідно з повідомленням Солом'янського управління поліції ГУ НП в місті Києві від 1 березня 2016 року №К-770/125/3516, на підставі заяви позивача від 18 лютого 2016 року слідчий Солом'янського управління поліції 20 лютого 2016 року вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100090001956 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України.
37. ОСОБА_1 , вважаючи, що він з 14 вересня 2015 року перебуває у вимушеному прогулі, звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року у розмірі: 832063,68 грн.
38. На час розгляду цієї справи постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконана.
ІІI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
41. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
42. Спірні правовідносини склалися довкола обставин невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України.
43. Суди встановили, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 у частині поновлення на посаді підлягала негайному виконанню, проте не виконана.
44. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
45. Суд неодноразово зазначав, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (наприклад, постанови від 25 січня 2023 року у справі №359/4426/21, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18).
46. Крім цього, Суд висновував, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі (постанова від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16).
47. Також Суд зазначав, що враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення (наприклад, постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц).
48. Зрештою Суд неодноразово вказував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови від 8 вересня 2020 року у справі №810/2837/18, від 21 лютого 2023 року у справі №380/10648/21).
49. Зважаючи на обставини справи, приписи статті 236 КЗпП України та практику її тлумачення, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
50. Одночасно з цим, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що належним відповідачем у цій справі є Кабінет Міністрів України.
51. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що спочатку позов був пред'явлений до Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України і середній заробіток за час затримки виконання рішення суди стягнули з Державної екологічної інспекції України.
52. Надалі, скасовуючи такі рішення і направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року, серед іншого, зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки доводи Державної екологічної інспекції України про те, що відповідальним за затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі є Кабінет Міністрів України як суб'єкт призначення.
53. Розглядаючи цю справу вдруге, суди дійшли висновку, що саме Кабінет Міністрів України є уповноваженим органом, котрий виплачує середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
54. Цей висновок судів відповідає обставинами справи і нормам матеріального права.
55. Так, за приписами за приписами частини 1 статті 113, пункту 9-2 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади і призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.
56. Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VI (із змінами, внесеними згідно із Законом від 27 лютого 2014 року №795-VII) керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
57. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 19 цього Закону в редакції Закону від 10 грудня 2015 року №889-VIII керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.
58. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 31 Закону України «Про державну службу» від 10 травня 2015 року №889-VIII рішення про призначення приймається на посаду державної служби категорії «А» суб'єктом призначення, визначеним Конституцією та законами України, у порядку, передбаченому Конституцією України, цим та іншими законами України.
59. Відповідно до пунктів 1, 10 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
59.1. Держекоінспекцію очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства про державну службу.
60. Отже, у розумінні статті 236 КЗпП України власником (уповноваженим органом), який має обов'язок видати наказ (розпорядження) про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України, є Кабінет Міністрів України, а відтак витрати по виплаті середнього заробітку за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 повинен нести саме цей орган виконавчої влади.
61. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що посилання Кабінету Міністрів України на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18, від 16 грудня 2019 року у справі №810/1207/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №380/7392/20, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 236 КЗпП, оскільки перелічені справи стосувалися неподібних правовідносин.
62. У зазначених справах затримка виконання рішення про поновлення на роботі не стосувалася посади керівника центрального органу виконавчої влади, який призначається та звільняється Кабінетом Міністрів України.
63. Так, у справі 2а-7683/12/1370 затримка виконання рішення стосувалася поновлення на посаді працівника Львівської митниці; у справі №808/1271/18 - працівника Запорізької митниці; у справі №810/1207/16 - працівника Бориспільської митниці. Натомість у справі №380/7392/20 мова про затримку виконання рішення не йшла, позаяк спір стосувався законності звільнення з посади керівника міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
64. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їхньої сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
65. Отже, доводи й вимоги касаційної скарги Кабінету Міністрів України є необґрунтованими і не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо визначення належного відповідача у цій справі.
66. Інше ключове питання спору стосується порядку обчислення та розміру середнього заробітку час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
67. Так, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції розрахував цю суму в розмірі: 132280,70 грн на основі відомостей про середньоденний заробіток ОСОБА_1 та кількості робочих днів у періоді з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року, без його коригування на коефіцієнт підвищення посадових окладів.
68. Натомість суд апеляційної інстанції, змінюючи резолютивну частину рішення місцевого суду щодо суми середнього заробітку, розрахував цей заробіток у розмірі: 210400,24 грн із застосуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів.
69. Водночас суди попередніх інстанцій з розбіжних мотивів, однак одностайно відхилили доводи позивача про необхідність проведення розрахунку середнього заробітку з урахуванням положень абзаців 7, 8 пункту 2 Порядку №100 через зміну структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів державних службовців у травні 2016 року.
70. У касаційній скарзі представник позивача вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм положень пунктів 2, 10 Порядку №100 під час проведення розрахунків середнього заробітку.
71. Верховний Суд частково погоджується із доводами представника позивача з огляду на таке.
72. Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
73. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
74. За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 (із змінами, внесеними згідно з постановою Уряду №1266 від 26 вересня 2001 року) середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
75. Абзацом 1 пункту 8 Порядку №100 (із змінами, внесеними згідно з постановою Уряду №1398 від 30 липня 1999 року) встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
75.1. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
76. Згідно з абзацом 7 пункту 2 Порядку №100 (із доповненнями, унесеними згідно з постановою Уряду №1132 від 30 листопада 2005 року) у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
77. Відповідно до абзацу 8 пункту 2 Порядку №100 (із доповненнями, унесеними згідно з постановою Уряду №1132 від 30 листопада 2005 року) у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
78. Згідно з абзацом 1 пункту 10 Порядку №100 (із змінами, внесеними згідно з постановами Уряду №348 від 16 травня 1995 року, №1266 від 26 вересня 2001 року) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
79. Абзацом 2 пункту 10 Порядку №100 (із змінами, внесеними згідно з постановою Уряду №1266 від 26 вересня 2001 року) передбачено, що, виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
80. Особливістю цієї справи є те, що в періоді, на який припадає затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі (період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата), відбулися зміна структури заробітної плати, поєднана з підвищенням посадових окладів усіх державних службовців, та подальше підвищення їхніх посадових окладів (без зміни структури заробітної плати).
81. Аналіз абзаців 7, 8 пункту 2 у взаємозв'язку з абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку №100 дає підстави для висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
82. Отож після зміни структури заробітної плати та одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін.
83. Водночас підвищення посадових окладів, що не поєднане із зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.
84. Під зміною структури заробітної плати у контексті спірних правовідносин необхідно розуміти будь-які зміни в оплаті праці державних службовців, унаслідок яких змінюється її складові (обсяг надбавок, заохочувальних і компенсаційних виплат), або їхньої питомої ваги.
85. У цьому контексті Суд зазначає, що 1 травня 2016 року набрав чинності новий Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, яким затверджена структура заробітної плати державних службовців, відмінна від тієї, що існувала на момент звільнення позивача.
86. На виконання вимог цього закону Кабінет Міністрів України постановою від 6 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» (набрала чинності 1 травня 2016 року) затвердив схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів; розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців; перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці.
87. Відповідно до указаних закону й постанови з 1 травня 2016 року підвищено посадові оклади державних службовців з одночасною зміною структури їхнього заробітної плати.
88. Беручи до уваги, що 1 травня 2016 року змінилася структура заробітної плати державних службовців з одночасним підвищенням їхніх окладів, період до 1 травня 2016 року виключається з розрахункового періоду. Обчислення середньоденної заробітної плати позивачеві має провадитися виходячи з виплат, які передбачені згідно з новими умовами оплати праці, установленими з 1 травня 2016 року.
89. Аналогічна правова позиція щодо застосування абзаців 7, 8 пункту 2 у взаємозв'язку з абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку №100 викладена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №2-а-3279/10/1970, від 4 березня 2020 року у постанові №0440/6017/18, від 28 листопада 2018 року у справі №817/1169/16 (на яку послався скаржник). Підстави для відступу від цієї позиції відсутні.
90. Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суди попередніх інстанцій не врахували особливостей, передбачених абзацами 7, 8 пункту 2 абзацом 1, 2 пункту 10 Порядку №100.
91. Внаслідок цього суди не розмежували період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на два окремі проміжки: з 15 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року та з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року, а відтак і не провели належних розрахунків як того вимагали фактичні обставини і матеріальний закон.
92. У цьому контексті Суд зазначає, що у періоді з 15 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року включно розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі визначається за загальними правилами, установленими абзацом 3 пункту 2, пунктом 5, абзацами 1, 2 пункту 8, абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку №100 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів у періоді затримки з коригуванням середнього заробітку на коефіцієнт підвищення окладів.
93. У такому разі коефіцієнт підвищення посадових окладів визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення, тобто окладу до звільнення. Цією особливістю коригування окладів Суд керувався у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17.
94. Разом з цим, у період з 1 травня 2016 року до 31 березня 2019 року включно розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі проводиться за спеціальним правилом, установленим абзацом 8 пункту 2 Порядку №100, тобто у розмірі заробітної плати за травень 2016 року, виходячи із нових умов оплати праці.
95. Враховуючи приписи абзацу 8 пункту 2 Порядку №100, у такому разі розрахункова заробітна плата державного службовця має обчислюватися на основі загальної суми виплат, передбачених згідно з нормами статей 50, 52 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII і постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», а саме: посадового окладу за посадою Голови Державної екологічної інспекції України; інших обов'язкових виплат - надбавки за вислугу років, надбавки за ранг.
96. Далі за правилами абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 визначається середньоденна заробітна плата: шляхом ділення розрахункової заробітної плати за травень 2016 року (посадовий оклад + надбавка за ранг + надбавка за вислугу років) на число робочих днів у травні 2016 року.
97. Нарахування середньоденної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення провадиться шляхом множення середньоденної заробітної плати за травень 2016 року на число робочих днів у періоді затримки.
98. У разі, якщо до закінчення періоду затримки виконання рішення відбувалося чергове підвищення посадового окладу за посадою Голови Державної екологічної інспекції України, то після цього середньоденна заробітна плата за травень 2016 року в обчисленнях не застосовується, а середній заробіток визначається наново на основі загальної суми виплат, передбачених умовами праці, що встановлені після такого підвищення, а саме: посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг.
99. У такому випадку коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення посадових окладів з 1 травня 2016 року додатково не здійснюється.
100. На тлі викладеного колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції взагалі не застосував до спірних правовідносин пункт 10 Порядку №100 для коригування середнього заробітку, а натомість суд апеляційної інстанції застосував цей пункт до усього період затримки виконання рішення, що в обох випадках свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.
101. Крім цього, у своїй практиці Суд неодноразово зазначав, що у разі наявності затримки виконання рішення для цілей застосування статті 236 КЗпП України період затримки необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі (для прикладу, постанови від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц, від 8 вересня 2020 року у справі №810/2837/18).
102. У випадку ОСОБА_1 рішення суду про поновлення на роботі ухвалене 14 вересня 2015 року. Відтак період затримки виконанні цього рішення слід відраховувати з 15 вересня 2015 року.
103. Суди попередніх інстанцій цього не врахували, позаяк включили у період затримки 14 вересня 2015 року.
104. Крім цього, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми середнього заробітку, здійснив розрахунок на основі середньомісячної заробітної плати. Однак пункти 5, 8 Порядку №100 передбачають, що такі нарахування здійснюються на основі середньоденного заробітку. Категорія середньомісячної заробітної плати у цьому випадку не застосовується.
105. Також застосування апеляційним судом середньомісячної заробітної плати зумовило помилкове нарахування середнього заробітку за дванадцять місяців 2015 року, тобто за весь рік. Однак період затримки виконання судового рішення у справі ОСОБА_1 розпочався у вересні, дев'ятому за ліком місяці року, тож включення до розрахунку решти часу є безпідставним. Представник позивача слушно на це вказує у касаційній скарзі.
106. Має рацію представник позивача і в тому, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 10 Порядку №100, де помилка полягає у неправильному визначенні коефіцієнтів коригування, оскільки посадові оклади після їхнього підвищення поділені не на той оклад, який був у ОСОБА_1 на момент звільнення.
107. На цій основі Суд констатує обґрунтованість доводів касаційної скарги представника позивача про те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин норми абзаців 7, 8 пункту 2 Порядку №100, неправильно застосували норми пункту 10 цього Порядку та не врахували релевантну практику Верховного Суду.
108. Внаслідок цього у справі ОСОБА_1 залишилися не перевіреними і не з'ясованими такі істотні обставини:
- дата підвищення посадового окладу за посадою Голови Державної екологічної інспекції України у періоді з 15 вересня 2015 року до 30 квітня 2016 року;
- коефіцієнт підвищення окладу за цією посадою у порівнянні із посадовим окладом на момент звільнення позивача з роботи;
- кількість календарних років стажу державної служби у позивача станом на момент його звільнення;
- розміри надбавки за вислугу років, надбавки за ранг позивача згідно з умовами оплати праці в травні 2016 року;
- кількість робочих днів у проміжку часу з 1 травня 2016 року до чергового підвищення окладу за посадою Голови Державної екологічної інспекції України;
- дати подальших підвищень окладів за вказаною посадою та умови оплати праці після цих підвищень.
109. Зазначені обставини суд першої інстанції не встановив, необхідні докази з питань оплати праці за спірний період не дослідив, у зв'язку з чим висновки суду ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.
110. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на неповноту встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не усунув цього недоліку в ході апеляційного провадження, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
111. Відтак висновки судів попередніх інстанцій стосовно розміру середнього заробітку, належного позивачу за затримку виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 у період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року, є передчасними і такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи. Оцінка доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Тому оскаржувані судове рішення не є такими, що відповідають вимогам законності й обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.
112. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваній постанові.
113. Враховуючи ті факти, що суд першої інстанції не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не застосував матеріальний закон, яким урегульовані спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції не усунув ці порушення, у той час як їхнє невстановлення впливає на правильність визначення суми середнього заробітку, і касаційний суд не може досліджувати докази, то судові рішення належить скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
114. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 12 серпня 2020 року у справі №2140/1510/18, від 30 квітня 2020 року у справі №260/1424/18, від 8 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 236 КЗпП України, оскільки перелічені справи стосувалися неподібних правовідносин.
115. Отже, доводи й вимоги касаційної скарги представника ОСОБА_1 є частково обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
116. Узагальнивши викладене, Суд констатує, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України і викладені у скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка А.Я., загалом знайшли підтвердження.
117. Натомість підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України і викладені у скарзі Кабінету Міністрів України, є необґрунтованими і свого підтвердження не знайшли.
118. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
119. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу
120. На основі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги Кабінету Міністрів України належить відмовити, а касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка А.Я. слід задовольнити частково та скасувати оскаржувані судові рішення, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
121. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, усунути неповноту судового розгляду, об'єктивно оцінити докази, які мають значення для вирішення спору по суті, та здійснити розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у відповідності до правил Порядку №100.
ІV. СУДОВІ ВИТРАТИ
122. Кабінет Міністрів України сплатив судовий збір у сумі: 4208,00 грн за подання касаційної скарги.
123. Стосовно ОСОБА_1 відсутні документально підтверджені судові витрати, понесені ним у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
124. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
1. Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка Андрія Ярославовича задовольнити частково.
3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду