06 липня 2023 року
м. Київ
справа № 480/12347/21
адміністративне провадження № К/990/21807/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2023 року у справі №480/12347/21 за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Сумської обласної прокуратури, П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_2 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора, Сумської обласної прокуратури, П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року №378 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» щодо неуспішного проходження ОСОБА_2 атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Сумської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №416-к про звільнення з 22 жовтня 2021року ОСОБА_2 з посади начальника Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури Сумської області на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»;
- поновити з 22 жовтня 2021 року ОСОБА_2 на посаді начальника Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури Сумської області Сумської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури України, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;
- зобов'язати уповноважену кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_2 новий день (час, дату, місце) для повторного проходження (складання) другого етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
- стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов'язкових платежів, починаючи з 22 жовтня 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення її на роботі;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури Сумської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 22 жовтня 2021 року;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року № 378 про неуспішне проходження атестації начальником Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури Сумської області ОСОБА_2 . Визнано протиправним і скасовано наказ керівника Сумської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року №416к про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури Сумської області. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури Сумської області з 23 жовтня 2021 року. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 61 331,34 грн. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Білопільського відділу Конотопської місцевої прокуратури Сумської області з 23 жовтня 2021 року та в частині стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8190, 21 грн з відрахуванням податків та зборів.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2023 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
19 червня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2023 року у справі №480/12347/21.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17, від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17, від 14 липня 2022 року у справі № 340/2428/20.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).
Так, у справі № 800/341/17 звернення позивача до суду обумовлено прийняттям Верховною Ради України постанови, якою позивача звільнено з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді.
У справі № 9901/21/19 предметом розгляду була бездіяльність Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України щодо залишення без задоволення заяви позивача, поданої в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Предметом спору у справі № 824/399/17 було стягнення податкового боргу.
У справі № 340/2428/20 спірним було питання щодо правомірності наказу про звільнення позивача з посади прокурора, який прийнято на підставі рішення кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв'язку з неявкою».
У справі №380/23397/21 існували виняткові обставини, які вплинули на результат проходження атестації прокурором, а саме: перебування позивачки у стані вагітності (24 тиждень), що призвело до погіршення її самопочуття саме під час проходження нею другого етапу атестації, та що не можливо було спрогнозувати завчасно та повідомити про це комісію перед початком складення іспиту, як того вимагав Порядок № 221, положення якого не передбачали жодних умов пристосування складення цього іспиту для вагітних жінок, що ставило їх у нерівне становище поряд із іншими прокурорами.
У цій справі спірним є питання правомірності прийняття П'ятнадцятою кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за наявності протокольного рішення попередньої кадрової комісії.
З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що правовідносини у цій справі та у справах № 800/341/17, № 9901/21/19, № 824/399/17, № 340/2428/20, №380/23397/21 не є подібними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Щодо посилання на пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Так скаржник вказує, що у справі № 480/12347/21 Другим апеляційним адміністративним судом неправильно застосовані положення пунктів 16, 17 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без взаємозв'язку з пунктом 7 Розділу І Порядку проходження прокурорами атестації (№221) та пунктом 11 Порядку роботи кадрових комісій (№233)) та положення частини другої статті 9 КАС України.
Висновок Верховного Суду, на який послався Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 09 травня 2023 року та який викладений у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 600/6322/21-а є таким, на думку позивача, від якого необхідно відступити під час розгляду справи № 480/12347/21.
В той же час, скаржник вказує, що у справі № 480/12347/21 наявна підстава для касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом З частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, пунктів 16, 17 розділу II Закону №113 у взаємозв'язку з пунктом 7 розділу І Порядку №221 (щодо задоволення кадровою комісією заяви про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки), пунктом 11 Порядку № 233 (щодо права кадрової комісії приймати процедурні рішення, пов 'язані з її діяльністю) з урахуванням наявності чинного рішення кадрової комісії про призначення нової дати проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, з'ясування його правової природи та належності до категорії ПРОЦЕДУРНИХ та одночасної наявності прийнятого пізнішою датою рішення кадровою комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, а також частиною другою статті 9 КАС України у контексті правомірності виходу судами за межі позовних вимог у частині надання правової оцінки чинному рішенню кадрової комісії про призначення нової дати іспиту на загальні здібності, законність якого не оскаржувалася сторонами ні в порядку відомчого контрою, ні в судовому порядку.
В своїй касаційні скарзі посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, скаржник одночасно вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Однак, пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає таку підставу касаційного оскарження, як відступлення від вже існуючого висновку Верховного Суду.
При цьому, скаржник, вказуючи підставами касаційного оскарження пункт 2 та 3 частини 4 статті КАС України зазначає одній й ті ж норми права.
Водночас таке обґрунтування є взаємовиключним відтак, підстави касаційного оскарження судового рішення, скаржником викладено некоректно.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
В контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обгрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2023 року у справі №480/12347/21 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко