04 липня 2023 року
м. Київ
справа № 802/689/17-а
касаційне провадження № К/9901/189/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Управління) на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 (суддя Воробйова І.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 (головуючий суддя - Драчук Т.О., судді - Загороднюк А.Г.) у справі за позовом Державного підприємства «Гайсинське лісове господарство» (далі - Підприємство) до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У травні 2017 року Підприємство звернулось до суду з позовом до Управління, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 № 0000081303.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємство послалося на те, що Інспекція неправомірно та безпідставно застосувала до Підприємства штрафні (фінансові) санкції, передбачені статтею 127 Податкового кодексу України, та зазначило, що позивач як податковий агент подавав до податкового органу розрахунки за формою № 1-ДФ, в яких самостійно визначав та декларував свої податкові зобов'язання, у тому числі й заборгованість щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, яка була сплачена на час прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Таким чином, має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 Податкового кодексу України, оскільки санкція, передбачена статтею 127 Податкового кодексу України, застосовується за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником, у тому числі податковим агентом.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 06.06.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 № 0000081303.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що у даному спірному випадку Підприємством було допущене порушення податкового законодавства в частині несплати суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у строки, встановлені Податковим кодексом України для місячного податкового періоду, що відповідає складу правопорушення, передбаченого статтею 126 Податкового кодексу України, при цьому розмір штрафної санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, тоді як податковий орган при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення застосував до Підприємства штраф, передбачений статтею 127 цього Кодексу, тобто за ненарахування, неутримання та/або несплату податку з доходів фізичних осіб взагалі.
Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, яка була передана до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду згідно з положеннями підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.01.2018 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки положеннями статті 127 Податкового кодексу України встановлено як міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податку до, або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тобто штрафні санкції правомірно застосовані до Підприємства на підставі статті 127 Податкового кодексу України, з урахуванням того, що суди встановили, що Підприємством дійсно було допущене несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб.
У запереченні на касаційну скаргу Підприємство просить залишити судові рішення у даній справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.07.2023 призначив справу до касаційного розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 04.07.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, обґрунтування заперечення щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди встановили, що контролюючий орган провів документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 30.09.2016, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.09.2016, результати якої оформлені актом від 27.12.2016 №1138/1300/00991396, за висновками якого філією Підприємства були порушені, зокрема, вимоги підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб за період з січня по грудень 2014 року у загальній сумі 1382717,32 грн.
Зокрема, у акту перевірки було вказано, що податок з виплачених доходів за відповідні періоди, наведені на 11 аркуші акту перевірки, утримувався, але до бюджету перераховувався несвоєчасно. Зведені відомості щодо кількості днів затримки у вказаних звітних податкових періодах наведено у додатку № 2 до акту перевірки.
На підставі вказаного акту перевірки Управління прийняло податкове повідомлення-рішення від від 19.01.2017 № 0000081303, яким на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України збільшила Підприємству суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, на 588695,52 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та на 65219,45 грн. - пені.
Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
При цьому, згідно з підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
За правилами пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Отже, положеннями цієї статті встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулись до чи на момент виплати доходу.
В свою чергу, відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Положення статті 126 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо застосування штрафної санкції використовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому, розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 10.11.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а також від 22.03.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Золочівської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області в особі Перемишлянського відділення про скасування податкового повідомлення-рішення, а також висновку Об'єднаної судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.01.2020 у справі № 820/11382/15.
У справі, що розглядається, суди встановили, що Підприємством була допущена саме несвоєчасна сплата задекларованих та узгоджених грошових зобов'язань за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, з доходів платника податку у вигляді заробітної плати, що не заперечувалось податковим органом та знайшло своє відображення у акті перевірки.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у даному випадку має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а не статтею 127 цього Кодексу, як помилково вважає скаржник.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк