Ухвала від 06.07.2023 по справі 240/1342/23

УХВАЛА

про повернення касаційної скарги

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 240/1342/23

адміністративне провадження № К/990/22231/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Міністерство внутрішніх справ України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

Касаційна скарга подана до Верховного Суду засобами поштового зв'язку 20.06.2023, тобто в межах строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.

Справу в суді першої інстанції розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.

При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник не зазначив про наявність передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України виключних підстав, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності.

Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - повернути особі, яка її подала.

2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.

Суддя Н.В. Коваленко

Попередній документ
112029752
Наступний документ
112029754
Інформація про рішення:
№ рішення: 112029753
№ справи: 240/1342/23
Дата рішення: 06.07.2023
Дата публікації: 07.07.2023
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (01.08.2023)
Дата надходження: 01.08.2023
Предмет позову: про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії