28 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/450/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області - не з'явився,
Міністерства юстиції України - не з'явився,
Міністерства оборони України - Притика А.С.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 (у складі колегії суддів: Козир Т.П. (головуючий), Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 (суддя Балац С.В.)
у справі № 916/450/22
за позовом Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області
до Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ»,
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення скасованого запису,
У лютому 2022 року Чорноморська селищна рада Одеського району Одеської області (далі - Чорноморська селищна рада) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 04.02.2022 № 371/5, прийнятий на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 17.01.2022;
- поновити скасований запис, зроблений на підставі рішення від 19.15.2021 № 58215394, прийнятого державним реєстратором Фонтанської сільської ради Одеської області Івановим І.В.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначений наказ Міністерства юстиції України від 04.02.2022 № 371/5 прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав, порушує права та законні інтереси позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» (далі - ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ»).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду першої та апеляційної інстанцій, у травні 2023 року ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.06.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 916/450/22 за касаційною скаргою ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.06.2023.
Міністерство оборони України та Міністерство юстиції України у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Водночас Міністерство оборони України у відзиві також просить закрити касаційне провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Чорноморська селищна рада, ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ», Міністерство юстиції України в судове засідання своїх представників не направили.
ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» подало клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що представник товариства - директор Кушніренко І.О. не має можливості прибути в судове засідання через хворобу; іншого представника товариство не має.
Міністерства юстиції України подало клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване обставинами особливого режиму роботи в умовах воєнного стану та неможливості забезпечення явки свого представника в судове засідання.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.
Разом із тим необхідно зазначити, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Проте представники ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» та Міністерства юстиції України не надали будь-яких доказів і належних обґрунтувань на підтвердження неможливості з об'єктивних причин взяти участь у судовому засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, з огляду на обізнаність сторін про дату, час і місце судового засідання, про що також свідчить зміст клопотань, відсутність клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Міністерства оборони України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що у грудні 2021 року Міністерство оборони України звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою від 16.12.2021 №407/1844 на реєстраційні дії, проведені державним реєстратором, у якій просило провести перевірку правомірності прийнятого рішення державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області; скасувати рішення про державну реєстрацію від 19.05.2021 № 58215394, прийняте державним реєстратором Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Івановим І.В., про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122755900:03:001:0245 за Чорноморською селищною радою (номер запису про право власності: 42017454) та державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122755900:03:001:0245 за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» (номер запису про інше речове право: 42017598); закрити розділ державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу щодо об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2362041251227 як такий, що його було відкрито на підставі помилкових відомостей.
Цю скаргу Міністерство оборони України обґрунтувало тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122755900:03:001:0245 площею 16,4 га була незаконно сформована в межах земельної ділянки площею 4 382,56 га, яка була передана Чабанській квартирно-експлуатаційній частині у безстрокове та безоплатне користування відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б №031728 від 1983 року, а Міністерство оборони України не вчиняло жодних дій з припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.
За наслідками розгляду зазначеної скарги Міністерство юстиції України прийняло наказ від 04.02.2022 № 371/5 «Про задоволення скарги», відповідно до якого скаргу Міністерства оборони України від 16.12.2021 № 407/1844 задоволено в повному обсязі та скасовано рішення від 19.05.2021 № 58215394, прийняте державним реєстратором Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Івановим І.В.
Підставою для прийняття зазначеного наказу став висновок центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 17.01.2022, в якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122755900:03:001:0245 зареєстрована в Державному земельному кадастрі помилково у зв'язку з тим, що сформована за рахунок земель оборони України.
Чорноморська селищна рада звернулася до суду з позовом, предметом якого є вимога, заявлена до Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 04.02.2022 № 371/5 та поновлення скасованого запису, зробленого на підставі рішення від 19.15.2021 № 58215394, прийнятого державним реєстратором Фонтанської сільської ради Одеської області Івановим І.В, обґрунтована обставинами добровільної відмови Міністерства оборони України в особі Департаменту капітального будівництва та управління фондами від спірної земельної ділянки шляхом передачі до земель запасу у комунальну власність листом від 18.10.2004 № 227/4766; розміщення на цій земельній ділянці майнового комплексу - 19 будівель військового містечка № 3 (майнового комплексу Котовської виправної колонії № 134), право власності на який зареєстровано за ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ»; наявності рішення від 23.04.2021 № 142-VIII «Про затвердження проекту землеустрою та складання договору оренди земельної ділянки загальною площею 16,4 га, яка надається в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» та договору оренди цієї землі, укладеного між радою і товариством. Також позивач послався на порушення Міністерством юстиції України порядку розгляду скарги Міністерства оборони України щодо своєчасного повідомлення позивача про дату та час розгляду такої скарги.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, і мотивував таке рішення відсутністю правових підстав для визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 04.02.2022 № 371/5 та поновлення відповідного запису.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» послалося, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 22, 24, абз. 3 частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не враховано, що державна реєстрація проводиться на підставі поданих документів без надання оцінки обставинам, які передували підготовці матеріалів, що подаються для реєстрації; пункту 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, стосовно того, що колегія Міністерства юстиції України при розгляді скарги Міністерства оборони України вдалася до вирішення спору про право, що не відноситься до її компетенції; при цьому судами не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15.12.2021 у справі № 910/15946/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21. Також скаржник послався на те, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не застосовано норми права, які підлягали застосуванню, а саме: частини 2 статті 77, пункту «а» частини 1 статті 141, статті 142 Земельного кодексу України (у редакції на 11.01.2005), пунктів 44, 45 Положення «Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженим Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483. Крім того, скаржник зазначив, що судами порушено норми процесуального права, оскільки суд першої інстанції в порушення частини 1 статті 14 ГПК вийшов за межі позовних вимог і дослідив та вважав належним доказом лист Державної служби з геодезії, картографі та кадастру від 07.12.2021(яка не долучалася до участі у справі), а підстави позову щодо повноважень Міністерства юстиції України не дослідив.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на порушення судами при вирішенні спору положень статей 22, 24, абз. 3 частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15.12.2021 у справі № 910/15946/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21.
Так, у справі № 910/15946/20 Верховний Суд постановою від 15.12.2021 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» і поновлення записів та з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що Міністерство юстиції України, скасовуючи відповідні реєстраційні записи шляхом видачі оскаржуваного наказу, фактично здійснило врегулювання цивільно-правового спору (спору про право) між сторонами стосовно розміщення нерухомого майна та визначення його правового статусу, що, у свою чергу, призвело до скасування права власності позивача на зазначене майно. Міністерство юстиції України, приймаючи зазначений наказ без урахування обставин, пов'язаних з характером спірних правовідносин, фактично вирішило спір про право між учасниками справи внаслідок чого в порушення норм статті 19 Конституції України вийшло за межі своїх повноважень.
У справі № 910/694/21 Верховний Суд постановою від 16.11.2021 залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про скасування наказу Міністерства юстиції України. При цьому суд касаційної інстанції навів висновок, зокрема про те, що «Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду. Встановлення наявності обставин Мін'юстом здійснюється шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі необхідності Мін'юст витребовує документи (інформацію). Водночас Мін'юст не наділений повноваженнями вирішувати спір про право» та погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що оспорюваний у цій справі наказ відповідає вимогам чинного законодавства України, позаяк рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, оскільки державним реєстратором не перевірено документи, що подавалися позивачем для державної реєстрації закриття розділів на три об'єкти нерухомого майна, власником яких є третя особа у справі.
Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору установлено, що земельна ділянка площею 16,4 га, щодо реєстрації якої приймалося скасоване Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора від 19.05.2021 № 58215394, є частиною земельної ділянки загальною площею 4382,6 га, яка на підставі державного акта на право користування землею від 1983 року серії Б№ 031728 перебуває у безстрокову та безоплатному користуванні Міністерства оборони України, є державною власністю та належить до земель оборони; доказів припинення права державної власності щодо цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку матеріали справи не містять і таких обставин судами встановлено не було. Крім того, відомості щодо спірної земельної ділянки (з кадастровим номером 5122755900:03:001:0245) перенесено до архівного шару національної кадастрової системи України, як помилково зареєстровані у державному земельному кадастрі у зв'язку з тим, що така земельна ділянка сформована за рахунок земель оборони.
Водночас судом апеляційної інстанції у справі № 916/450/22 було відхилено посилання позивача на судові рішення в справі № 916/2713/20, якими відмовлено в задоволенні позову Міністерства оборони України до ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» про витребування з незаконного володіння відповідача у власність держави в особі позивача нерухомого майна - майнового комплексу Котовської виправної колонії № 134. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій у цій справі, у постанові від 15.09.2021 зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом витребування майна, оскільки за встановлених у справі обставин спірне майно є державною власністю і з володіння держави не вибувало.
Таким чином, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено обставини, що Міністерство юстиції України, скасовуючи рішення державного реєстратора шляхом видачі оскаржуваного наказу, не здійснювало врегулювання цивільно-правового спору (спору про право) між сторонами щодо зазначеної земельної ділянки, що є державною власністю та належить до земель оборони.
Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 916/450/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов'язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Такими підставами касаційна скарга ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» не обґрунтована.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Разом із тим касаційна скарга ТОВ «МІСТО БАЖАНЬ» не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
При цьому посилання у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК, на обставини того, що суд першої інстанції в порушення частини 1 статті 14 ГПК вийшов за межі позовних вимог і дослідив та вважав належним доказом лист Державної служби з геодезії, картографі та кадастру від 07.12.2021, не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки такі доводи стосуються процесу доказування та оцінки доказів судом, а також фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового акта не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження у справі № 916/450/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТО БАЖАНЬ» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 916/450/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
В.Г. Суховий