14 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 925/810/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Дудченко В.В., Пахомової О.А.,
Приватного акціонерного товариства «Уманьгаз» - Слєпуха О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Уманьгаз»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 (у складі колегії суддів: Іоннікова І.А. (головуючий), Михальська Ю.Б., Разіна Т.І.)
у справі № 925/810/20
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Приватного акціонерного товариства «Уманьгаз»
про стягнення 7 667 333, 53 грн заборгованості та нарахувань за послуги балансування обсягів газу,
У червні 2020 року Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Уманьгаз» (далі - ПрАТ «Уманьгаз») про стягнення 5 866 314,92 грн заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу, 554 984,15 грн 3 % річних та 1 246 034,46 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000743 позивач як оператор газотранспортної системи здійснив процедуру алокації та виявив у відповідача негативні місячні небаланси природного газу в січні 2018 року, в лютому 2018 року, в квітні 2018 року та в червні 2018 року.
Оскільки відповідачем не було вжито заходів щодо самостійного врегулювання негативних небалансів за ці періоди в порядку, встановленому Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), позивач надав відповідачу послуги балансування для врегулювання небалансів за наведені періоди на суму 19 265 374,67 грн, про що було складено односторонні акти, які разом з рахунками на оплату були надіслані відповідачу.
ПрАТ «Уманьгаз» надані послуги оплатило частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у сумі 5 866 314,92 грн, на яку позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.10.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ «Уманьгаз» на користь АТ «Укртрансгаз» 5 866 314,92 грн заборгованості за балансування обсягів природного газу, 1 246 034,46 грн інфляційних втрат, 554 984,15 грн 3 % річних та 115 010,00 грн судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 рішення Господарського суду Черкаської області від 15.10.2020 у частині стягнення 5 866 314,92 грн основної заборгованості за балансування обсягів природного газу, 1 237 263,73 грн інфляційних втрат та 552 028,78 грн 3 % річних скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Резолютивну частину рішення Господарського суду Черкаської області від 15.10.2020 викладено в новій редакції.
Постановою Верховного Суду від 22.04.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 рішення Господарського суду Черкаської області від 15.10.2020 частково скасовано та викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої стягнуто з ПрАТ «Уманьгаз» на користь АТ «Укртрансгаз» 2 655 416,47 грн основного боргу, 90 599,83 грн 3 % річних, 462 041,86 грн інфляційних втрат, 48 120,87 грн судового збору за подачу позову. Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ПрАТ «Уманьгаз» 72 181, 30 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2023 року ПрАТ «Уманьгаз» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 925/810/20 за касаційною скаргою ПрАТ «Уманьгаз» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.06.2023.
АТ «Укртрансгаз» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору; просить закрити касаційне провадження у справі № 925/810/20 на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 17.12.2015 між ПАТ «Укртрансгаз» (нині - АТ «Укртрансгаз»; оператор) та ПАТ «Уманьгаз» (нині - ПрАТ «Уманьгаз»; замовник) укладено договір транспортування природного газу № 1512000743.
За умовами договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі ГТС, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором (пункт 2.2); сторони погодили послуги, які можуть бути надані замовнику за цим договором: послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (розподіл потужності); послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій (транспортування); послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (балансування) (пункт 2.3); замовник зобов'язався, зокрема своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг (пункт 4.1).
У пунктах 9.1, 9.2 договору передбачено, що у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та неврегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до Кодексу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, замовник зобов'язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс замовника визначається відповідно до Кодексу.
Вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс замовника за формулою: Вбалансування = БЦГх К х QБГ, де БЦГ - базова ціна газу; QБГ - обсяг негативного місячного небалансу замовника послуг транспортування; К - коефіцієнт компенсації, що дорівнює 1,2. При розмірі небалансу до 5 % від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, застосовується коефіцієнт, що дорівнює 1.
Базова ціна газу визначається оператором відповідно до Кодексу. Оператор визначає базову ціну газу щомісяця в строк до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, та розміщує її на своєму веб-сайті (пункт 9.3 договору).
Оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів (пункт 9.4 договору).
Згідно з пунктом 11.4 договору послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом позивача на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого відповідачем відповідно до Кодексу ГТС та розділу ІХ цього договору.
У пункті 13.1 договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором.
На виконання умов договору позивач як оператор ГТС здійснив процедуру алокації та виявив у відповідача негативні місячні небаланси природного газу за січень 2018 року в обсязі 668,769 тис. куб. м, за лютий 2018 року в обсязі 639,879 тис. куб. м, за квітень 2018 року в обсязі 187,037 тис. куб. м, за червень 2018 року в обсязі 69,865 тис. куб. м.
Зазначений місячний небаланс відповідач не врегулював у строк до 12-го числа наступного місяця, тому позивач здійснив таке врегулювання шляхом надання відповідачу природного газу в рамках послуги балансування для покриття неврегульованих обсягів природного газу, вартість яких у січні, лютому, квітні та червні 2018 року склала 19 265 374,67 грн.
Відповідно до пункту 11.4 договору та п. 4 глави 4 розділу XIV Кодексу ГТС позивач склав односторонні акти про надання таких послуг: № 01-18-1512000743-БАЛАНС від 31.01.2018, № 02-18-1512000743-БАЛАНС від 28.02.2018, № 04-18-1512000743-БАЛАНС від 30.04.2018, № 06-18-1512000743-БАЛАНС від 30.06.2018.
Зазначені акти позивач надіслав відповідачу разом із рахунками на оплату та звітами по точкам входу/виходу супровідними листами № ВИХ-18-356 від 14.02.2018, № ВИХ-18-669 від 14.03.2018, № ВИХ-18-1228 від 14.05.2018, № ВИХ-18-1832 від 13.07.2018.
Відповідач сплатив лише частину вартості наданих послуг, що і стало причиною виникнення спору у справі, що розглядається.
Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що відповідач порушив умови договору в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг балансування обсягів природного газу у січні, лютому, квітні та червні 2018 року; доказів на спростування доводів позивача та власного розрахунку суду не надав, тому суд вважав доведеними вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3% річних у порядку частини 2 статті 625 ЦК.
Суд апеляційної інстанції відмовляючи в стягненні частини основної заборгованості, дійшов висновку про те, що для визначення вартості послуг балансування у цьому випадку необхідно застосувати коефіцієнт компенсації « 1,0», оскільки обсяг небалансу відповідача становив у зазначених періодах менше 5 % загального обсягу природного газу, що надійшов у газорозподільну мережу. Також суд встановив, що за послуги балансування обсягів природного газу, надані позивачем у 2018 році, відповідач сплатив 13 399 059,75 грн. Урахувавши, що розрахунок за договором на суму 13 281 661,12 грн здійснено в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 256 та з дотриманням встановлених цим нормативно-правовим актом строків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат на зазначену суму.
Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у постанові від 22.04.2021 зазначив, що судом апеляційної інстанції не наведено правових підстав відмови в позові в частині податку на додану вартість як складової частини заявленого боргу, тому висновки цього суду щодо сум, що підлягають стягненню з відповідача, у тому числі й 3 % річних та інфляційних втрат є передчасними, оскільки їх зроблено з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.
За результатами нового розгляду справи суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок суми заборгованості, наданий позивачем на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 22.04.2021, дійшов висновку про доведення позивачем вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 655 416,47 грн основного боргу, 90 599,83 грн 3 % річних та 462 041,86 грн інфляційних втрат.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ «Уманьгаз» послалося, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору допущено порушення норм процесуального права: частини 5 статті 310, частини 1 статті 316, статті 13, частини 4 статті 75, статті 282 ГПК та було враховано лише доводи позивача, без урахування заперечень відповідача та поданих ним розрахунків; судом безпідставно не враховано обставин наявності у відповідача переплати за договором від 17.12.2015 № 1512000743 за період, що передував спірному, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 925/352/18; скаржник послався на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 75 ГПК «у контексті стягнення оператором газотранспортної системи заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу (негативні місячні небаланси) на підставі договору транспортування природного газу»; судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини 4 статті 75 ГПК у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Судами попередніх інстанцій установлено, що правовідносини між сторонами у справі, що розглядається виникли на підставі договору транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000743.
Правовідносини з транспортування природного газу, у тому числі діяльність позивача як оператора газотранспортної системи, врегульовані, зокрема, Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом ГТС.
Так, за змістом пункту 5 глави 1 розділу I Кодексу ГТС (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) комерційне балансування - діяльність оператора газотранспортної системи, що полягає у визначенні та врегулюванні небалансу, який виникає з різниці між обсягами природного газу, що надійшли через точки входу, і обсягів природного газу, відібраного через точку виходу, у розрізі замовників послуг транспортування, що здійснюється на основі даних, отриманих у процедурі алокації; небаланс - різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається за процедурою алокації.
Відповідно до глави 1 розділу XIV Кодексу ГТС замовник послуг транспортування є відповідальним за виникнення небалансу, у тому числі щодо споживачів, з якими укладені договори постачання, та зобов'язується застосувати всі доступні заходи для його уникнення (пункт 1). При розрахунку небалансу замовників послуг транспортування оператор газотранспортної системи враховує всі обсяги газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі його контрагентів (споживачів) (пункт 2). Перевищення обсягів відібраного природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу є негативним небалансом, а перевищення обсягів переданого природного газу над обсягами відібраного природного газу - позитивним небалансом (пункт 3). Оператор газотранспортної системи надсилає замовнику послуг транспортування відомості для визначення статусу небалансу замовника послуг транспортування. Відомості про статус небалансу надаються замовнику послуг транспортування за допомогою інформаційної системи (пункт 4).
Оператор газотранспортної системи визначає місячний небаланс для кожного місяця як різницю між обсягом природного газу, який замовник послуг транспортування передав у точках входу і отримав з газотранспортної системи у точках виходу за цей газовий місяць. Місячний небаланс розраховується оператором газотранспортної системи до 10-го числа наступного місяця на підставі фактичних даних, одержаних у процесі алокації, яку здійснює оператор газотранспортної системи (пункти 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС).
Місячний небаланс, який виник у замовника послуг транспортування та не був врегульований в строк до 12-го числа наступного місяця, врегульовується оператором газотранспортної системи за рахунок таких заходів, зокрема, при негативному місячному небалансі - за рахунок надання природного газу замовнику послуг транспортування в рамках послуги балансування для покриття ним неврегульованого обсягу природного газу (підпункт 2 пункту 7 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС).
У цій справі судами попередніх інстанцій установлено факт наявності та розмір обсягів негативних місячних небалансів у ПрАТ «Уманьгаз» у січні, лютому, квітні та червні 2018 року, що сторонами не заперечується, як і факт надання позивачем відповідачу послуг з балансування природного газу.
Виходячи зі змісту пункту 9.2 укладеного між сторонами договору та положень Кодексу ГТС, для визначення коефіцієнту компенсації (за визначеною в розділі ІХ договору формулою), що підлягає застосуванню, коли визначається вартість послуг з балансування обсягів природного газу (при негативному місячному небалансі), процентне співвідношення розміру небалансу обраховується (визначається) від обсягу природного газу, відібраного замовником з газотранспортної системи - з урахуванням всіх обсягів газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.08.2019 у справі № 925/352/18, від 28.10.2020 у справі № 917/1641/19, від 22.04.2021 у справі № 925/810/20, що розглядається).
У постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 925/810/20, що розглядається, зазначено, що апеляційний господарський суд обґрунтовано здійснив розрахунок коефіцієнту компенсації, в якому врахував відсоток небалансу до загального обсягу надходження природного газу у газорозподільну мережу відповідача з газотранспортної системи позивача, а саме: у січні 2018 року - 171 150,376 тис. куб. м з обсягом небалансу 668,796 тис. куб. м, що становить 3,9 % загального обсягу; у лютому 2018 року - 15 705,419 тис. куб. м з обсягом небалансу 639,879 тис. куб. м, що становить 4,07 % загального обсягу; у квітні 2018 року - 3 836,832 тис. куб. м з обсягом небалансу 187,037 тис. куб. м, що становить 4,87 % загального обсягу; у червні 2018 року - 1 455,239 тис. куб. м з обсягом небалансу 69,865 тис. куб. м, що становить 4,8 % загального обсягу, та дійшов правильного висновку, що для визначення вартості послуг балансування у даному випадку необхідно застосувати коефіцієнт компенсації «1,0», оскільки обсяг небалансу відповідача становив у зазначених періодах менше 5 % загального обсягу природного газу, що надійшов у газорозподільну мережу.
У частині 2 статті 625 ЦК визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на характер спірних правовідносин та їх правове регулювання, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що для застосування наслідків порушення грошових зобов'язань, встановлених частиною 2 статті 625 ЦК, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (у відповідній редакції), тому відсутні підстави для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, яка сплачена відповідно до цього порядку та з дотриманням встановлених цим нормативно-правовим актом строків.
Суд касаційної інстанції у цій справі у постанові від 22.04.2021 зазначив, що з огляду на наявні в матеріалах справи односторонні акти позивача № 01-18-1512000743-БАЛАНС від 31.01.2018, № 02-18-1512000743-БАЛАНС від 28.02.2018, № 04-18-1512000743-БАЛАНС від 30.04.2018, № 06-18-1512000743-БАЛАНС від 30.06.2018 про надання послуг балансування обсягів природного газу та додатків до актів - розрахунків вартості балансування, а також з рахунків на оплату, позивачем до суми вартості послуг балансування було включено податок на додану вартість. Тобто позивач, розраховуючи суму боргу, застосовував формулу, визначену в договорі, а саме: Вбалансування = БЦГх К х QБГ, де коефіцієнт компенсації - 1,2, та врахував ПДВ - 20%, і виходив саме з такого розрахунку, звертаючись до суду з позовом і заявляючи до стягнення з відповідача відповідні суми.
Суд також зауважив, що відмовляючи в стягненні частини боргу, суд апеляційної інстанції послався на перерахунок вартості послуг балансування з застосуванням коефіцієнта компенсації « 1,0» та встановив вартість послуг, застосувавши формулу, погоджену сторонами в договорі, в якій (формулі) відсутній податок на додану вартість, проте суд апеляційної інстанції не обґрунтував постанову в частині відмови в нарахуванні ПДВ, сума якого входила у предмет позову.
Відтак, неповне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, та передчасні висновки суду апеляційної інстанції стосовно сум, що підлягають стягненню з відповідача, в тому числі 3 % річних та інфляційних втрат, стали підставою для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 22.04.2021 у справі № 925/810/20, що розглядається, позивачем надано розрахунок суми заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу за договором від 17.12.2015 № 1512000743 за відповідний період із застосуванням коефіцієнту компенсації « 1,0»; за змістом цього розрахунку сума основного боргу становить 2 655 416,47 грн, 3 % річних - 90 599,83 грн, інфляційні втрати - 462 041,86 грн, загальна сума становить 3 208 057,96 грн.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок, визнав його обґрунтованим.
У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Водночас, як установлено судом апеляційної інстанції, відповідачем не спростовано зазначений розрахунок суми заборгованості, наданий позивачем, та не подано суду контррозрахунку цієї суми заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу за договором від 17.12.2015 № 1512000743 за відповідний період.
Таким чином, посилання у касаційній скарзі ПрАТ «Уманьгаз» на неврахування судом апеляційної інстанції поданого відповідачем розрахунку, не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки матеріали справи, окрім пояснень відповідача щодо наданого позивачем розрахунку з посиланням на його безпідставність, не містять контррозрахунку відповідача в обґрунтування його заперечень щодо суми заборгованості.
З урахуванням наведеного, при новому розгляді справи, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції, виконавши вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 22.04.2021 у цій справі, дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 2 655 416,47 грн основного боргу за послуги балансування обсягів природного газу за договором від 17.12.2015 № 1512000743 за відповідний період, 90 599,83 грн 3 % річних та 462 041,86 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в порядку, передбаченому частиною 2 статті 625 ЦК.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
ПрАТ «Уманьгаз» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано положення частини 4 статті 75 ГПК без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Так, зокрема у цих постановах Верховного Суду міститься висновок, який узагальнено зводиться до того, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Доводи касаційної скарги стосовно неврахування цих висновків щодо застосування частини 4 статті 75 ГПК відхиляються Верховним Судом, оскільки правовідносини у цих справах є неподібними до спірних правовідносин, адже різняться предметами, підставами позову та фактично-доказовою базою; рішення у справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням так і за змістовним критерієм.
Зважаючи на викладене, Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не підтвердилася.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі, послався також на положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Разом із тим, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права (частини 4 статті 75 ГПК) у контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для часткового задоволення позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування цієї норми права вплине на висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскарженій постанові у цій справі.
Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаної скаржником норми права у контексті спірних правовідносин немає.
Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов'язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Такими підставами касаційна скарга ПрАТ «Уманьгаз» не обґрунтована.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Проте касаційна скарга ПрАТ «Уманьгаз» не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
Натомість ПрАТ «Уманьгаз» посилається на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не враховано обставин, встановлених постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13.08.2019, у справі № 925/352/18 за позовом АТ «Укртрансгаз» до ПрАТ «Уманьгаз» про стягнення заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу за 2017 рік, відповідно до яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем за відповідний період, пославшись між іншим на те, що у справі наявні платіжні доручення, що свідчать про перерахування коштів у більшому розмірі ніж вартість таких послуг.
Відповідно до частини 4 статті 165 ГПК якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції зауважив, що посилання відповідача про врахування постанови Касаційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 925/352/18 як преюдиційний факт для даного спору є необґрунтованим, оскільки на ці обставини відповідач не посилався ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної та касаційної інстанції при розгляді цієї справи, і, відповідно, ці обставини не були предметом судового розгляду.
Доводи, наведені в касаційній скарзі ПрАТ «Уманьгаз» щодо неналежного з'ясування судом апеляційної інстанції усіх обставин справи, стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судового рішення з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Уманьгаз» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі № 925/810/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
В.Г. Суховий