06 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 915/1765/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г. М. - головуючий, Могил С. К., Міщенко І. С.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2022
за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІСАЙД ТЕРМІНАЛ"
про стягнення 65 782,47 грн,
Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІСАЙД ТЕРМІНАЛ" про стягнення заборгованості за період з 16.12.2020 по 15.11.2021 у загальній сумі 65 782,47 грн, із якої: 55 024,09 грн - основний борг; 2 745,53 грн - пеня; 781,58 грн - 3 % річних; 1 728,86 грн - інфляційні втрати; 5 502,41 грн - штраф.
В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного майна №6-А від 06.06.2013 в частині оплати орендних платежів.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2022 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 21 078,84 грн заборгованості за договором оренди, 1 492,91 грн - пені, 1 289,96 грн - інфляційних втрат, 493,41 грн - 3 % річних, 2 107,88 грн - штрафу, в задоволенні решти позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
23.06.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2022, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п'ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 65 782,47 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
У касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що справа має для нього виняткове значення з огляду на те, що станом на сьогодні у Державному підприємстві "Миколаївський морський торговельний порт" обліковується 14 договорів оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, які укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "СІСАЙД ТЕРМІНАЛ", проте починаючи з листопада 2019 року останнє не проводить жодної оплати по виставленим рахункам, що призвело до накопичення значної дебіторської заборгованості.
При цьому обґрунтовуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права скаржник наводить свої доводи щодо незгоди із висновками, викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 із справи № 910/11131/19.
Скаржник у касаційній скарзі не спростовує висновки судів про те, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.03.2021 у справі № 915/1541/20 розірвано договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 06.06.2013 №6-А, укладений між Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІСАЙД ТЕРМІНАЛ", зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "СІСАЙД ТЕРМІНАЛ" повернути державному підприємству "МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" майно, яке передано товариству з обмеженою відповідальністю "СІСАЙД ТЕРМІНАЛ" відповідно до Договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 06.06.2013 № 6-А. Вказане рішення набрало законної сили 24.03.2021. Саме за цих обставин суди дійшли висновку про те, що строк дії Договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, №6-А від 06.06.2013 припинено з 24.03.2021.
Водночас, саме власне твердження скаржника, що справа має для нього виняткове значення не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Отже, касаційна скарга у цій справі не містить належного обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Суд звертає увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Принцип юридичної визначеності як один із фундаментальних аспектів верховенства права передбачає повагу до принципу остаточності рішень суду (res judicata), котрий наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (п. 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року (заява № 3236/03)).
Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №915/1765/21 за касаційною скаргою Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Відповідно до положень частини 6 статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 915/1765/21 за касаційною скаргою Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2022.
2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді С. К. Могил
І. С. Міщенко