21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
22 липня 2010 р. Справа 7/124-10
за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "АРДА" (вул.Собінова,1, м.Дніпропетровська, 49083, 32232867)
до : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 )
про стягнення 1613,07 грн. заборгованості
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача: Немировський О.В. - представник за довіреністю № 30 від 04.03.2010 року.
відповідача: не з'явився.
До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ТОВ "Торговий Дім "АРДА" про стягнення з ФОП ОСОБА_1 1613,07 грн., з яких 1502,23 грн. боргу з урахуванням інфляції, 14,15 грн. 3 % річних, 96,69 грн. пені внаслідок невиконання останнім умов договору поставки № 312-V від 24.04.2007 року.
Ухвалою суду від 29.06.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/124-10, розгляд якої призначено на 22.07.2010 року та зобов'язано позивача та відповідача забезпечити явку в судове засідання представників сторін з доказами про повноваження та надати необхідні докази для вирішення спору.
Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимог ухвали суду щодо надання доказів.
При цьому суд зауважує, що ухвалу у справі відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресами вказаними в позовній заяві (АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2). Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АД № НОМЕР_2 місце проживання ФОП ОСОБА_1 наступне: АДРЕСА_1 що є ідентичною тій адресі, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилалась ухвала відповідачу у справі.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на фізичну особу-підприємця.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвали про порушення провадження у справі яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.
Крім того судом оглядався реєстр поштових відправлень господарського суду ВІнницької області № 3 від 01.07.2010 року, з якого вбачається, що ухвала про порушення провадження у справі була надіслано відповідачу за вказаними вище адресами.
Слід вказати, що станом на момент проведення судового засідання у даній справі конверт з ухвалою про порушення провадження у справі надісланий за адресою : АДРЕСА_1 до суду не повернувся
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.
За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
24.04.2007року між ТОВ "ТД Арда" (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки № 312-V.
За умовами даного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим Договором товар в асортименті кількості та за цінами вказаними у Специфікації та є невід'ємною частиною Договору (п. 1.1 Договору).
Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару не пізніше 21 календарних днів з дня її поставки, але у будь якому випадку, не раніше моменту надання Постачальником усіх необхідних документів, що засвідчують момент передачі товару, підтверджують його якість та відповідність установленим стандартам (п. 3.2 Договору).
Разом з тим представник позивача пояснив що специфікація до договору не укладалась. Ціна погоджувалась сторонами при кожній поставці окремо, узгоджена ціна зазначалась в видатковій накладній, що засвідчувалась підписами уповноважених представників сторін.
За час дії договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 19282,94 грн..
Відповідачем не у повному обсязі було проведено за отриманий товар, а саме за посиланням позивача борг станом на час звернення до суду складав 1435,24 грн. у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
При цьому в підтвердження здійснення поставок, проведення розрахунків та існування боргу у вказаному в позовній заяві розмірі позивачем надано довідку з відображенням усіх господарських операцій між сторонами за підписом директора та головного бухгалтера ТОВ "ТД АРДА", видаткові накладні тощо.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Враховуючи викладене суд задовольняє позовну вимогу позивача в частині стягнення основного боргу як обгрунтовану та правомірну.
Стосовно вимог про стягнення 96,69 грн. пені, 66,99 грн. інфляційних втрат та 14,15 грн. 3 % річних за період з 24.12.2009 року до 07.05.2010 року суд зауважує на наступне.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В п.6.5 Договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків визначених п. 4.1 Договору покупець оплачує постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення..
Таким чином вимоги позивача щодо стягнення пені відповідають вимогам чинного законодавства та вимогам укладеного між сторонами договору.
При перевірці правильності нарахування пені судом не виявлено помилок у зв'язку з чим суд задовольняє вимоги позивача в цій частині у повному обсязі.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.
Провівши перерахунок та 3% річних судом не виявлено помилок.
При перерахунку інфляційних втрат судом отримано 63,15 грн., що спричинено допущенням позивачем математичних помилок в обрахунках інфляційних втрат.
В зв'язку з наведеним суд відмовляє в стягнені 3,84 грн. інфляційних втрат, як заявлених безпідставно.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні інфляційних втрат.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум , державне мито у цій частині не повертається.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ІПН - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АРДА", вул. Собінова, 1, м. Дніпропетровська, 49083 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32232867) - 1435 грн. 24 коп. основного боргу, 96 грн. 69 коп. пені, 63 грн. 15 коп. інфляційних втрат, 14 грн. 15 коп. 3% річних, 101 грн. 76 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 44 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 липня 2010 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу (вул.Собінова,1, м.Дніпропетровська, 49083).
3 - відповідачу (АДРЕСА_1).