21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
21 липня 2010 р. Справа 7/96-10
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Дім", м. Вінниця
до: Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", м.Вінниця
про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники:
позивача: Шкрабалюк Ю.В. - довіреність б/н від 08.06.2010 року.
відповідача: не з'явився.
ТОВ "Наш Дім" заявлено позов про визнання договору про постачання електричної енергії № 1220 від 04.07.2007 року укладеного між ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Вінницькі міські електричні мережі" та ТОВ "Наш Дім" недійсним та зобов'язання відповідача перейти на прямі платежі з населенням за спожиту електроенергію в будинках по проспекту Юності, 12, Юності 14 та вул. Келецькій, 69.
Ухвалою від 31.05.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/96-10 та призначено до розгляду на 24.06.2010 року.
Позивач в судове засідання 24.06.2010 року не з'явився, одночасно 10.06.2010 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване неможливістю забезпечити явку в судове засідання свого представника.
Також 22.06.2010 року позивачем надано ряд витребуваних від нього документів.
В свою чергу 22.06.2010 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує в повному обсязі.
З урахуванням неявки позивача, ненадання сторонами у повному обсязі витребуваних доказі та у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи було відкладено до 21.07.2010 року.
15.07.2010 року позивач подав до суду письмові пояснення стосовно порушення його інтересів укладенням спірного договору.
Відповідач в судове засідання не з'явився, при тому, що його представник про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - під розпис в судовому засіданні, яке відбулось 24.06.2010 року.
Крім того сторонам у справі надсилалась рекомендованою кореспонденцією ухвала про відкладення розгляду справи від 24.06.2010 року.
Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що представником позивача не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
04.07.2007 року між ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" (Постачальник) та ТОВ "Наш Дім" (Споживач) було укладено договір №1220 про постачання електричної енергії.
Згідно даного договору, крім іншого, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Cпоживача з приєднаною потужністю 350 кВт, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно п. 2.3.3 вказаного договору Споживач зобов'язується виконувати умови даного договору, оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №3 "Порядок розрахунків", в п.1 якого зазначається, що до 25 числа розрахункового періоду Споживач сплачує Постачальнику 100 відсотків від вартості фактично використаної величини споживання електроенергії протягом розрахункового періоду, або Споживач протягом 5 днів з моменту отримання рахунку на оплату спожитої електроенергії за розрахунковий період зобов'язується здійснити остаточний розрахунок за спожиту електроенергію за розрахунковий період з урахуванням попередньої оплати.
До вказаного Договору між сторонами було підписано ряд додатків, в тому рахунку додаток № 2 (акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін), (однолінійна схема точок межі балансової належності), додаток № 3 (порядок розрахунків споживача за використану електроенергію), Додаток № 3М (перелік місць встановлення електролічильників, за якими проводиться розрахунок за відпущену електроенергію) тощо.
Із вказаних додатків вбачається, що постачання електроенергії за вказаним вище договором здійснюється споживачу за адресами: пр-т Юності, 12, пр-т Юності, 14, Келецька, 69, м.Вінниця.
Позивач в позовній заяві, обґрунтовуючи недійсність оспорюваного договору, вказує, що порядок розрахунків між сторонами інший, ніж той, що вказаний в договорі № 1220.
Так, позивач зазначає, що істотні умови, викладені в п. 2.3.3 наданого договору позивачем за згодою відповідача фактично виконуються по іншому, а саме оплата за електроенергію здійснюється не позивачем, а мешканцями гуртожитку, що суперечить п.2.3.3 Договору. Мешканці гуртожитку вносять кошти за електроенергію на рахунок позивача, а позивач в свою чергу перераховує кошти мешканців на рахунок відповідача. Наявність заборгованості мешканців гуртожитку спричинює прострочення позивача за зобов'язаннями по оспорюваному договору.
Як вказує позивач, фактично, з моменту укладення договору позивач не був спроможний виконувати його умови в частині строку та обсягу оплати за використану електричну енергію, оскільки сплата коштів за електроенергію напряму залежить від оплати мешканцями гуртожитку, які не вчасно та не в повному обсязі розраховуються з ним за електроенергію.
Враховуючи наведене позивач вказує, що укладаючи договір № 1220 він фактично не є споживачем електричної енергії та посилаючись на ст.ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 215, 216, 655 ЦК України просить визнати договір № 1220 від 04.07.2007 року недійсним.
Відповідач заперечуючи проти позову у своєму відзиві вказує на наступне:
- позивач в своїй заяві не надає жодного доказу стосовно того, що при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони свої дії спрямовували на не реальне настання правових наслідків. Позивач належним чином зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання. Згідно своїх установчих документів він має право вільно визначати напрямок своєї господарчої діяльності, має право укладати від свого імені договори, контракти, самостійно здійснювати будь-які операції, необхідні для його господарської та статутної діяльності;
- позивач звернувся до ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Вінницькі МЕМ" з листами в яких просив переукласти діючий договір на будинку, які знаходяться на утриманні та обслуговуванні ТОВ "Наш дім";
- з актів приймання-передачі від 03.03.1997 року та від 01.08.1996 року вбачається, що будинки № 12, 14 по вул.Юності та № 69 по вул.Келецькій були передані як внесок до статутного фонду Позивача ТОВ "Наш дім". Згідно абз.8 п. 5.4 ПКЕЕ підставою для укладання договору на постачання електричної енергії є документ, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) споживача;
- при укладенні оспорюваного договору про постачання електричної енергії, Позивач жодною своєю дією не зазначив, що будь-які положення даного договору його не влаштовують і, що він не має наміру виконувати цей договір. Більш того, протягом трьох років Позивач виконував умови договору як в частині споживання електричної енергії, що підтверджується звітами про використану електроенергію, які надавалися Позивачем протягом дії договору та, в частині здійснення розрахунків за поставлену електричну енергію, яку Позивач сплачував щомісячно, хоч і не в повному розмірі, зазначеному в наданому рахунку, але більшу частину;
- причиною спору про визнання недійсним договору є подання ВАТ "АК Вінницяобленерго" позову до ТОВ "Наш Дім" про стягнення боргу, який виник через несвоєчасну сплату спожитої електроенергії;
- твердження представника Позивача, що оплата за електроенергію здійснюється в іншому порядку ніж це визначено в п. 2.3.3 договору про постачання електричної енергії не відповідає дійсному положенню справи виходячи з того, що позивач є власником будинків (гуртожитків) № 12, № 14 по вул. Юності та № 69 по вул. Келецькій у м.Вінниці. Даний факт підтверджується актами передачі зазначених будинків у статутний фонд Позивача. Основним предметом діяльності Позивача згідно зі статутом є експлуатація житлового фонду. В даному випадку Позивач експлуатує та обслуговує зазначений житловий фонд. Фізичні особи, які мешкають у квартирах зазначених гуртожитків не є їх власниками, а лише наймачами;
- облік споживання електричної енергії в цих будинках здійснюється по загальнобудинкових лічильниках, які позивач зазначав в листах з проханням укласти договір на електропостачання;
- згідно виписок з банківського рахунку відповідача платником за спожиту електроенергію є ТОВ "Наш дім", звіти про використану електроенергію протягом всього терміну дії договору також подає ТОВ "Наш дім";
- твердження позивача, що договір № 1220 від 04.07.2007 року про постачання електричної енергії з самого початку не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним є надуманим;
- жодний нормативний документ діючого законодавства України не ставить спроможність позивача, як споживача по договору № 4548 від 10.09.2007 року здійснювати оплату використаної електроенергії, в залежність від порядку і повноти сплати квартплати мешканцями будинків з якими у нього укладені договори на побутове обслуговування.
Беручи до уваги наведене вище суд дійшов висновку про відмову в позові виходячи з наступного.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Разом з тим, із аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо проект договору викладено як єдиний документ укладення він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому -в судовому порядку.
Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Аналогічне положення міститься в ч.1 ст.651 ЦК України.
Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно п.5.2 Правил користування електричною енергією (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного правочину) при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору (додаток 3).
Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.
Проаналізувавши укладений договір судом встановлено, що сторони при його укладенні погодили усі його істотні умови, які є обов'язковими для даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справи будинки №№ 12, 14 по вул. Юності та № 69 по вул. Келецькій внесені до статутного фонду ТОВ "Наш Дім". При цьому вказані будинки мають статус гуртожитків, у зв'язку з чим споживання електричної енергії мешканцями гуртожитків обліковується по загальнобудинковими засобами обліку, які знаходяться на балансі позивача.
Матеріалами справи підтверджується наступне: саме позивач звернувся до відповідача з пропозицією переукласти діючий договір, які знаходяться на обслуговуванні ТОВ "Наш дім"; звіти про використану електроенергію протягом дії договору подавав позивач; згідно банківських виписок наявних в матеріалах справи саме ТОВ "Наш дім" є платником за спожиту електроенергію тощо.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем при зверненні з позовом не вказано яким саме приписам законодавства суперечить оспорюваний договір.
Посилання позивача на те, що оспорюваний договір суперечить приписам ст.655 ЦК України оцінюється судом критично з мотивів безпідставності та необгрунтованості вказаного твердження позивача.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що договір є дійсним з моменту його укладання, а тому позов в частині визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача перейти на прямі платежі з населенням за спожиту електроенергію суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту прав та законних інтересів сторони, як зобов'язання підписати договір.
Так, захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом в спосіб, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується і з положеннями статті 20 ГК України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Однак, серед вказаного переліку наведених статей законів відсутній такий спосіб захисту права, як зобов'язання перейти на прямі платежі з населенням за спожиту електроенергію.
Якщо оцінити вказану позовну вимогу, як спосіб захисту у вигляді спонукання до укладення договору, суд вважає необхідним звернути увагу на наступне.
Так, згідно ч.2 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Частиною першою ст.187 ГК України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст.181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Подібне правило міститься також в статті 646 ЦК України в якій вказано, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Виходячи з наведеного, згідно приписів статті 181 ГК України дотримання сторонами загального порядку укладення господарських договорів являється обов'язковим.
Тобто, зверненню з позовом до суду з переддоговірним спором повинен передувати процес його укладення визначений в ст.181 ГК України.
Суд звертає увагу, що на вказаній правовій позиції наголошено в постанові Верховного Суду України від 19.08.2008 року у справі № 24/219.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи між сторонами не було дотримано вказаного порядку - жодною із сторін договору від 04.07.2007 року № 1220 не надсилались протоколи розбіжностей чи проекти додаткових договорів.
Стосовно другої позовної вимоги суд вважає необхідним звернути увагу позивача на приписи ч.3 ст.277 ГК України згідно якої, абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника.
З огляду на викладене, вирішення спірної ситуації лежить виключно в площині правовідносин між позивачем та мешканцями гуртожитків.
Також суд звертає на наступні приписи законодавства.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Ч. 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Беручи до уваги викладене вище, оцінюючи встановлені обставини справи та приписи законодавства в сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги із доводами, які обґрунтовують їх, не можуть слугувати підставою для визнання договору від 04.07.2007 року № 1220 про постачання електричної енергії недійсним.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
За письмовим клопотанням позивача 21.07.2010 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 84, 85, 115 ГПК України, суд-
1. В позові відмовити.
2. Копію рішення надіслати сторонам.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 липня 2010 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу - проспект Юності, 12, м.Вінниця, 21000.
3 - відповідачу - вул. Пирогова, 174, м.Вінниця, 21008.