Дата документу 11.01.2023
Справа № 334/4768/15-ц
Провадження № 2/334/6/23
11 січня 2023 року
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Гнатюка О.М.,
при секретарі Алєйніковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки об'єктом спільної сумісної власності, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, -
До Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, виселення, який в ході розгляду був уточнений.
Позов обґрунтований наступним.
06 лютого 2009 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-1286/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності було затверджено мирову угоду між сторонами, внаслідок чого визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять житловий будинок літ. «Л» з прибудовою літ. «л» і мансардою літ. «мс'» загальною площею 132,7 кв.м, житловою площею 58,3 кв. м., навіс літ. «М», гараж літ. «Д» з оглядовою ямою та козирком, літня кухня літ. «Ж» з мансардою літ. «мс», навіс літ. «К», замощення II, паркан №4, ворота № 5.
Крім того, на підставі рішення сорок першої сесії п'ятого скликання Запорізької міської ради від 23.06.2010 року № 36 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0409 га, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .
До моменту винесення вказаної ухвали суду від 06.02.2009 р., позивач був власником цього житлового будинку, який складався з наступного: житловий будинок, цегла, літера «А», площею 30 квадратних метрів, гараж літера «Д». літня кухня з мансардою літера «Ж», навіс літера «К», паркан № 1, паркан № 3, паркан № 4, замощення II. Право власності на вказаний жилий будинок належало Позивачу на підставі договору дарування будинку, посвідченого 17.03.2004 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С.О. за реєстровим № 550, укладеного між ОСОБА_2 (Відповідачем) в якості дарувальника та Позивачем в якості обдарованої.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.10.2015 р. у цивільній справі №336/7462/15-ц (провадження № 8/336/6/2015), ухвала цього ж суду від 06.02.2009 р. по цивільній справі №2-1286/09 про затвердження мирової угоди була скасована. Ухвала суду про скасування ухвали про затвердження мирової угоди набрала законної сили
Безпосередньо в ухвалі суду віл 28.10.2015 р. про скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди від 06.02.2009 р. зазначено, що будівництво житлового будинку було здійснено за відсутності проектних та дозвільних документів на будування, а самочинно збудоване нерухоме майно не вводилось в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
У зв'язку з наведеним, не може бути предметом поділу між подружжям чи визнанням об'єктом права спільної сумісної власності самочинно збудоване майно, тобто спірний житловий будинок.
Таким чином, оскільки договір дарування будинку р. № 550 від 17.03.2004 р. не є розірваним, не визнаний недійсним чи нікчемним, не скасований іншим чином, позивач є власником житлового будинку отриманого від відповідача у дарунок, а саме: житловий будинок, цегла, літера «А» площею 30 кв.м., гараж літера «Д», літня кухня с мансардою літера «Ж», навіс літера «К», паркан №1, паркан №3, паркан №4, замощення № 1, згідно з наведеним договором.
З огляду на наведене є всі підстави визнати за позивачем право власності на спірний житловий будинок.
Позивачка позбавлена можливості користуватися, володіти та розпоряджатися належним її на праві власності майном, оскільки у вказаному будинку проживає її колишній чоловік - ОСОБА_2 , шлюб з яким було розірвано за рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 2-6400/2010 р. від 31.08.2010 року.
У 2012 році відповідач був знятий з реєстрації за вказаною адресою.
Відповідач категорично відмовляється виселятися з займаного будинку, замінив замки на вхідних дверях, постійно погрожує, а оскільки сумісне проживання з колишнім чоловіком неможливе, позивачка, маючі у власності будинок, змушена або винаймати інше житло, або проживати у родичів, що ставить її у незручне становище.
Позивачка просить визнати за собою право власності на житловий будинок, цегла, літера «А». площею 30 квадратних метрів, гараж літера «Д», літня кухня з мансардою літера «Ж». навіс літера «К», паркан № 1, паркан № 3, паркан № 4, замощення ІІ, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, відповідачем було подано зустрічну позовну заяву, яка згодом була уточнена, до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки об'єктом спільної сумісної власності, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, вимогами якої є: 1) визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0409 га, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; 2) визнати земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; 3) визнати за позивачем право власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; 4) визнати за позивачем право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Представник позивача надав заяву про слухання справи за відсутності позивача та представника позивача. Заперечив можливість задоволення зустрічного позову.
Відповідач не з'явився в судове засідання, повідомлений належним чином про розгляд справи. Представник відповідача за первісним позовом надав клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведеного суду вважає за необхідне залишити без розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки об'єктом спільної сумісної власності, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки.
Дослідивши матеріали цивільної справи та надані докази, вислухавши учасників процесу, свідків, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права, обравши спосіб захисту, передбачений п.2 статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 22.07.2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний.
17.03.2004 року ОСОБА_2 як власник будинку передав його у дар ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 550.
Згідно з вказаним договором ОСОБА_1 прийняла у дар будинок АДРЕСА_1 , збудований за земельній ділянці площею 395 кв.м. на якій розташовані: житловий будинок літ. «А» площею 30,0 кв.м.; гараж літ. «Д»; літня кухня з мансардою літ. «Ж»; навіс «К»; паркани № 1, 3, 4; замощення ІІ. Договір оцінений у 59089,00 грн.
30.04.2004 року ОП ЗМБТІ здійснена державна реєстрація права власності на будинок за ОСОБА_1
06.02.2009 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя була розглянута цивільна справа № 2-1286/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору підряду від 10.06.2008 року та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно.
Під час розгляду вказаної цивільної справи судом була винесена ухвала від 06.02.2009 року про затвердження між сторонами мирової угоди. Згідно з вказаною ухвалою про затвердження мирової угоди, за ОСОБА_1 було визнано право власності на жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ухвали суду від 06.02.2009 року про затвердження мирової угоди, жилий будинок складався з наступного: житловий будинок літ. «Л» з прибудовою літ. «Л» і мансардою літ. «мс» загальною площею 132,7 кв.м., житловою площею 58,3 в.м.; навіс літ. «М»; гараж літ. «Д» з оглядовою ямою та козирком; літня кухня літ. «Ж» з мансардою літ. мс; замощення ІІ; паркан № 4; ворота № 5.
На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № 2-1286/09 від 06.02.2009 року про затвердження мирової угоди ОП ЗМБТІ здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірний будинок.
Натомість, ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № 336/7462/15-ц від 28.10.2015 року скасовано вищевказану ухвалу.
Також скасована державна реєстрація права власності на нерухоме майно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2021 року у справі №334/8666/19 (провадження № 2/334/438/21) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незавершеного будівництвом житлового будинку розташованого на земельній ділянці площею 0,0409 га за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом права спільної сумісної власності.
При винесені рішення у цивільній справі №334/8666/19 судом було встановлено, що спірний жилий будинок є не об'єктом незавершеного будівництва, а самочинно збудованим об'єктом, у зв'язку з чим визнання права власності на нього не передбачене законодавством.
Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту реєстрації.
Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частинами 1 та 2 ст. 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Суд вважає, що не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання права власності на житловий будинок, цегла, літера «А». площею 30 квадратних метрів, гараж літера «Д», літня кухня з мансардою літера «Ж». навіс літера «К», паркан № 1, паркан № 3, паркан № 4, замощення ІІ, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право власності на зазначене майно позивачка набула за договором дарування р. № 550 від 17.03.2004 р., який не є розірваним, визнаним недійсним чи нікчемним.
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Обов'язковою умовою для порушення негаторних вимог є наявність у позивача за таким позовом титульного права на відповідне майно (право власності, господарського ведення, оперативного управління та їх складових). Але, як вже було встановлено раніше, оскільки житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, тобто не набув статусу нерухомого майна - житлового приміщення, тому в суду не має підстав вважати, що будь-ким може порушуватись права стосовно такого майна, внаслідок чого позов в частині виселення задоволенню не підлягає.
Щодо зустрічного позову суд вважає роз'яснити особі, позов якої залишено без розгляду, що після усунення умов, які були підставою для залишення заяви без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, виселення.
Залишити без розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки об'єктом спільної сумісної власності, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Суддя О.М. Гнатюк