05 липня 2023 року
м. Київ
справа №640/21353/21
адміністративне провадження № К/990/21954/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Калашнікова О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. У вказаній частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 45110,94 грн (сорок п'ять тисяч сто десять гривень 94 копійки). В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року у справі №640/21353/21 залишено без змін.
Ухвалами Верховного Суду від 22 травня 2023 року та від 08 червня 2023 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора повернуто особі, яка її подала.
19 червня 2023 року Офісом Генерального прокурора подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у день фактичного звільнення із займаної посади ОСОБА_1 належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.
Незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення з «пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII» на «пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України»), відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Так, право на вихідну допомогу як державну гарантію виникає з моменту звільнення особи у визначених законодавством випадках, позаяк наявність окремого судового провадження із предметом дослідження правомірності такого звільнення, як і поновлення такої особи на займаній посаді в разі визнання такого звільнення незаконним не може впливати на реалізацію права особи на вихідну допомогу.
Факт звільнення позивача є визначальним та достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги. У свою чергу, питання правомірності звільнення позивача з посади жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв'язку з таким звільненням.
Зазначена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 09 лютого 2023 року у справі №480/12362/21.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Законом №113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».
Відповідно до статті 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .
Законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У той же час приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 8 жовтня 2019 року у справі №823/263/16.
Зміни, внесені до КЗпП України Законом №113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Так, Верховний Суд сформував сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Указаний висновок щодо співвідношення правових позицій Верховного Суду висловлено судом касаційної інстанції у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 31 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 1 жовтня 2021 року у справі № 260/1890/19.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції переглянув його із застосуванням статті 44 КЗпП України, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» і відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у вказаних постановах.
Отже, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правового висновку Верховного Суду. Водночас постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку відсутня. Своєю чергою, колегія суддів Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
За такого правового регулювання й обставин справи у відкритті касаційного провадження належить відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: М.В. Білак
О.В. Калашнікова