05 липня 2023 року
м. Київ
справа №520/9821/2020
адміністративне провадження № К/990/23155/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року
у справі № 520/9821/2020
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошової допомоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової прокуратури (в подальшому, згідно з наказами Офісу Генерального прокурора № 66 від 05 лютого 2020 року, № 74 від 17 березня 2023 року "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора № 66 від 05 лютого 2020 року " Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері оборони Центрального регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону) (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному проведенні з ним розрахунку та затримці розрахунку;
- стягнути з відповідача 56529,27 грн недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні та 36912,32 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку;
- зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29 лютого 2020 року по день фактичного розрахунку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року, ухваленим за наслідками розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, залишеним без змін Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил щодо виплати грошової допомоги при звільненні не в повному обсязі та затримку в проведенні розрахунку;
- зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2020 року по 28 лютого 2020 року в розмірі 42937,80 грн та недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 22494,88 грн, з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством;
- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
30 червня 2023 року до Суду надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року у справі № 520/9821/2020.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що ця справа не підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження, адже позивач, як прокурор відноситься до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Дане твердження скаржника суд касаційної інстанції вважає помилковим з огляду на наступне.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У цій справі, суд першої інстанції, не відніс дану справу до справ незначної складності, а врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі не наведено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Верховний Суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року у справі № 520/9821/2020 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошової допомоги.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова Ж.М. Мельник-Томенко М.В. Білак