Іменем України
05 липня 2023 року
Київ
справа №460/2663/22
адміністративне провадження №К/990/3410/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 460/2663/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМЛІС» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМЛІС» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року (суддя - Дорошенко Н. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року (головуючий суддя - Довга О.І., судді: Запотічний І. І., Шавель Р. М.),
10 лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РОМЛІС» (далі - позивач, ТОВ «РОМЛІС) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій від 28 січня 2022 року №000006870901 про застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії в сумі 500000 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ГУ ДПС встановило факт придбання пального, а не його зберігання, у зв'язку з чим відсутній склад правопорушення, передбачений статтею 15 Закону України Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР). Зазначає, що під час перевірки взагалі не встановлено наявність ємностей (резервуарів тощо) для зберігання пального, а перевірку призначено за відсутності на це правових підстав.
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 12 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
У період з 22 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року ГУ ДПС на підставі наказу від 22 грудня 2021 року №2696-п, підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України) провело фактичну перевірку з питань дотримання вимог законодавства в сфері обігу підакцизних товарів ТОВ «РОМЛІС» у місці зберігання пального за адресою: Рівненська обл., Рівненський район, с. Лісопіль, вул. Дружби, 7, за результатами якої складено акт №9115/17-00-09-01/36951098 від 31 грудня 2021 року (далі - Акт перевірки).
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем статті 15 Закону № 481/95-ВР, а саме зберігання пального 25 листопада 2020 року у кількості 4030,69 л, 03 грудня 2020 року в кількості 4055,48 л, 12 березня 2021 року в кількості 2023,28 л та 17 березня 2021 року в кількості 3034,09 л дизельного палива для потреб власного споживання без наявності ліцензії на право зберігання пального.
Під час проведення перевірки також було встановлено відсутність ємностей (резервуарів тощо) для зберігання пального за адресою проведення перевірки: вул. Дружби, буд. 7, с. Лісопіль, Рівненський район, Рівненська область.
Ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №17090414202100078 позивач отримав 29 квітня 2021 року з терміном дії з 29 квітня 2021 року по 29 квітня 2026 року.
На підставі висновків Акта перевірки ГУ ДПС 28 січня 2022 року прийняло рішення про застосування штрафних санкцій №000006870901, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 500000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
1) ГУ ДПС дотрималося процедури призначення перевірки - підставою для проведення фактичної перевірки позивача слугував наказ ГУ ДПС у Рівненській області № 2696-п від 22 грудня 2021 року, виданий на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який містить дату його видання, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта, який перевіряється, адреси здійснення діяльності, мету перевірки, вид перевірки, дату початку перевірки, її тривалість, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ підписаний в.о. начальником ГУ ДПС у Рівненській області, скріплений печаткою контролюючого органу. Відповідач при здійсненні визначених законодавством функцій у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального правомірно провів спірну фактичну перевірку позивача відповідно до приписів підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, позаяк норма цього підпункту дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону № 481/95-ВР покладені на відповідача.;
2) суб'єкту господарювання, який використовує транспортний засіб - паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального необхідно отримати ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де знаходиться паливозаправник (бензовоз), як ємність, що використовується для зберігання пального відповідно до вимог Закону № 481/95-ВР. Обставини придбання пального позивачем не заперечуються, як і відсутність відповідної ліцензії на право зберігання. Суди дійшли висновку, що зберігання пального, навіть для власного використання в господарській діяльності, в таких обсягах, як це було здійснено позивачем, допускається тільки за наявності ліцензії. Так, актом перевірки встановлено, що відповідно до даних Єдиного реєстру акцизних накладних ТОВ «РОМЛІС» отримувало дизельне пальне до отримання ліцензії на зберігання пального, а саме: 25 листопада 2020 року - 4030,69 л, 03 грудня 2020 року - 4055,48 л; 12 березня 2021 року - 2023,28 л; 17 березня 2021 року - 3034,09 л. Доказів реєстрації акцизного складу як за адресою перевірки та видання ліцензії, так і за будь-якою іншою адресою станом на 25 листопада 2020 року, 03 грудня 2020 року, 12 березня 2021 року та 17 березня 2021 року, на момент перевірки позивач не надав. При цьому, факт відсутності за адресою проведення перевірки резервуарів чи ємностей для зберігання пального жодним чином не спростовує факт допущеного правопорушення. Суди зазначили й про те, що Закон № 481/95-ВР не передбачає випадків звільнення від відповідальності за наявності порушень та не ставить можливість застосування штрафу в залежності від наявності чи відсутності вини чи умислу.
Не погодившись з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, ТОВ «РОМЛІС» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 листопада 2022 року у справі №440/1074/21 щодо наслідків неналежного оформлення наказу на проведення фактичної перевірки, від 21 вересня 2022 року у справі № 140/16490/20, від 07 червня 2022 року у справі № 360/4140/20, у яких викладено позицію, що доведення обставин придбання пального не є тотожним доведенню обставин його зберігання.
Водночас скаржник зазначає про наявність суперечливої практики Верховного Суду щодо зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки конкретних підстав для її проведення. Вважає, що суди повинні були врахувати правові висновки, викладені у більш пізніших постановах Верховного Суду, а саме від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5729/20-а, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/10214/2020, від 02 грудня 2021 року у справі № 120/3918/20-а, від 10 листопада 2022 року у справі №440/1074/21, відповідно до яких контролюючому органу необхідно 1) отримати в установленому порядку інформацію про порушення вимог законодавства; 2) послатися в наказі про призначення перевірки на конкретні фактичні порушення.
Обґрунтовуючи ці доводи, ТОВ «РОМЛІС» посилалося на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на підставі якого Верховний Суд ухвалою від 22 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження у справі з метою перевірки вищенаведених доводів скаржника.
ГУ ДПС не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Ключовими питаннями у цій справі, які складають межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, є: 1) перевірка правильності висновків судів про дотримання ГУ ДПС процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення; 2) застосування Закону №481/95-ВР у питанні визначення місць зберігання пального, наявність яких зумовлює обов'язок суб'єкта господарювання отримувати ліцензію, а також доведеність наявності складу правопорушення у діях позивача.
Відповідно до частин першої і третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вирішуючи перше ключове питання у цій справі, колегія суддів виходить з того, що, як вбачається з матеріалів справи, у наказі № 2696-п від 22 грудня 2021 року підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: «На підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, керуючись статтею 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755/VI, із змінами та доповненнями, статті 16 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (із змінами та доповненнями)».
Відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Отже, ПК України закріплює таку обов'язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Відповідно до підпунктів 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2);
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункт 80.2.5).
У питанні застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України практика Верховного Суду є сформованою і усталеною, полягає в тому, що ця норма містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду (зокрема, але не виключно, викладені у постановах від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21) про те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.
Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
Як встановлено у справі, наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України.
Водночас встановлені у результаті перевірки порушення, за які оспорюваним рішенням до позивача застосовано штрафну санкцію, стосуються сфери обігу пального, тобто відносяться до предмету перевірки, що відповідає саме підпункту 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України.
Отже, варто погодитися з доводами скаржника, що формулювання підстав перевірки в наказі не дає цілковитого розуміння, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави). Не зазначено в наказі й того, що перевірка здійснюється з метою реалізації функції здійснення контролю у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, якою наділений контролюючий орган відповідно до приписів податкового законодавства. Наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих фактичних підстав перевірки, визначених як підпунктом 80.2.2, так і підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України.
У зв'язку з викладеним колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що під час перевірки дотримання ГУ ДПС процедури проведення перевірки суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду з питання застосування статей 80, 81 ПК України.
У постанові від 10 листопада 2022 року у справі №440/1074/21 Верховний Суд також зазначав, що підставою проведення фактичної перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5. пункту 80.2. статті 80 ПК України, окрім отримання в установленому законодавством порядку інформації, є також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.
Таким чином, доводи скаржника про те, що в будь-якому випадку підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України пов'язує підставу для проведення перевірки виключно з отриманням інформації, є безпідставними, а постанови Верховного Суду, на які послався скаржник, не містять такого висновку.
В межах цієї справи суди попередніх інстанцій не вирішували питання щодо наявності/відсутності обставин для проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Водночас, з урахуванням характеру порушення, яке стало підставою для прийняття спірного рішення про застосування фінансових санкцій, ця обставина не впливає на оцінку законності судових рішень.
Колегія суддів враховує, що відповідно до усталених висновків Верховного Суду оцінка правомірності призначення і проведення перевірки надається під час розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення. При цьому, у випадку встановлення допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність прийнятого рішення контролюючого органу, такі висновки можуть бути самостійною підставою для задоволення позову і скасування такого рішення.
Під час касаційного перегляду встановлено допущення ГУ ДПС істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність рішення про застосування фінансових санкцій, однак, враховуючи, що касаційне провадження відкрито також з метою перевірки висновків судів попередніх інстанції про правомірність рішення про застосування фінансових санкцій по суті виявленого порушення, колегія суддів вважає за необхідне вирішити й друге ключове питання у цій справі.
Так, у постанові від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20 Верховний Суд застосував норми статей 15, 17 Закону №481/95-ВР у системному зв'язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України і сформулював такий висновок. Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлені як виключення з визначення «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Також у цій постанові Верховний Суд зауважив, що для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії. У спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб'єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання. Невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.
В подальшому зазначені висновки підтримані у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 21 вересня 2022 року у справі № 140/16490/20, від 07 червня 2022 року у справі № 360/4140/20, на які посилається ТОВ «РОМЛІС» у своїй касаційній скарзі.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, вищенаведені висновки Верховного Суду є застосовним до правовідносин, які виникли у цій справі.
Варто відзначити, що в апеляційній скарзі позивач також посилався на низку постанов Верховного Суду, у яких викладено висновки з питання застосування норм права у подібних правовідносинах як щодо першого ключового питання у цій справі, так і щодо другого, однак, постанова апеляційного суду не містить обґрунтування, чому такі висновки суд вважав не застосовними у цій справі.
Отже, позиція судів попередніх інстанцій про те, що суб'єкту господарювання, який використовує транспортний засіб - паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального необхідно отримати ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де знаходиться паливозаправник (бензовоз), як ємність, що використовується для зберігання пального, суперечить вищенаведеним висновкам Верховного Суду.
Крім того, за позицією контролюючого органу, яку підтримали суди попередніх інстанцій, позивач здійснив діяльність зі зберігання пального 25 листопада 2020 року в кількості 4030,69 л, 03 грудня 2020 року в кількості 4055,48 л, 12 березня 2021 року в кількості 2023,28 л та 17 березня 2021 року в кількості 3034,09 л, що підтверджується первинними документами, а саме: видатковими і акцизними накладними.
Однак, колегія суддів вважає, що зазначені документи підтверджують виключно обставину придбання позивачем пального, а висновки контролюючого органу про зберігання позивачем пального у ці дати без ліцензії, фактично, є його припущеннями, які не підтверджені належними і допустимими доказами: відсутній встановлений факт здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, місця його зберігання і кількості (об'єму).
Таким чином, колегія суддів вважає, що ГУ ДПС не довело наявності в діях позивача складу правопорушення щодо здійснення зберігання пального 25 листопада 2020 року, 03 грудня 2020 року, 12 березня 2021 року та 17 березня 2021 року без ліцензії, а тому притягнення позивача до відповідальності є протиправним.
З урахуванням викладеного, доводи позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права і визначена ним підстава для касаційного оскарження судових рішень знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Позивачем у цій справі сплачено судовий збір:
за подання позовної заяви - 7500 грн згідно з платіжним дорученням №30 від 07 лютого 2022 року (а. с. 9);
за подання апеляційної скарги - 11250 грн згідно з платіжним дорученням №178 від 04 серпня 2022 року (а. с. 99);
за подання касаційної скарги - 15000 грн згідно з платіжним дорученням №301 від 14 грудня 2022 року (а. с. 143).
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ ВП 44070166) на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору у загальній сумі 33750 грн.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМЛІС» задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року у справі № 460/2663/22 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМЛІС» задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування штрафних санкцій від 28 січня 2022 року №000006870901.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМЛІС» (код ЄДРПОУ 36951098, місцезнаходження: 35065, Рівненська обл., Рівненський р-н, село Лісопіль, вул. Дружби, будинок 7) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ ВП 44070166; місцезнаходження: 33023, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Відінська, будинок 12) судові витрати на сплату судового збору в сумі 33750 (тридцять три тисячі сімсот п'ятдесят) грн 00 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва М.М. Яковенко