05 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/424/23 пров. № А/857/7951/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Гінди О.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі №300/424/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Панікар І.В.,
час ухвалення рішення - 10.04.2023 року,
місце ухвалення рішення - м.Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви уточнення, просив: 1) визнати незаконною відмову ГУ ПФУ в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644 у включенні до пільгового стажу за Списком № 2, страхового стажу періоди роботи: з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, до страхового стажу періоди роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року, до заробітної плати при обчисленні розміру пенсії сум заробітної плати за періоди роботи з 01.07.2000 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року;
2) зобов'язати відповідача включити до стажу на пільгових умовах за Списком № 2, до страхового стажу періоди роботи: з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, до страхового стажу періоди роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року; до заробітної плати при обчисленні розміру пенсії сум заробітної плати за періоди роботи з 01.07.2000 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року (на підставі довідок про заробітну плату від 08.12.2003 року № 2541, від 09.08.2021 року № 5570/21-УПБ, карточок індивідуального обліку сум нарахованих виплат та інших винагород та сум нарахованих страхових внесків за 2014-2020 роки) та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з 03.01.2023 року, тобто з часу звернення за її призначенням.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 17.09.1984 року № НОМЕР_1 , оскільки прізвище зазначене в трудовій книжці не відповідає паспортним даним позивача. До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно довідки від 03.12.2013 року № 269 та періоди з 11.11.1999 року по 03.11.2000 року, оскільки згідно статті 45 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи на території російської федерації зараховується лише до 31.12.1991 року. Також, зазначає, що для підтвердження спірних періодів позивачу необхідно надати уточнюючу довідку відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637. Твердить апелянт, що ГУ ПФУ в Одеській області є неналежним відповідачем, а повторний розгляд заяви є компетенцією ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, тобто за місцем первинного звернення позивача.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 03.01.2023 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та повідомлено, що страховий стаж становить 12 років 11 місяців 6 днів, стаж роботи за Списком №2 - 5 років 9 місяців 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Зазначено, що до страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки від 17.09.1984 року № НОМЕР_1 , оскільки прізвище зазначене в трудовій книжці не відповідає паспортним даним позивача. До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно довідки від 03.12.2013 року № 269 та періоди з 11.11.1999 року по 03.11.2000 року, оскільки згідно статті 45 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи на території Російської Федерації зараховується лише до 31.12.1991 року (а.с.68).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Колегія суддів звертає увагу, що оскільки відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, тому, з огляду на положення ст. 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом апеляційного перегляду.
Надаючи оцінку доводам та аргументам апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
“На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах”.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 55 років до 60 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 55 років, тоді як другий - у 60 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі необхідно застосувати саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, а не Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зважаючи на наведене, твердження відповідача про застосування до спірних правовідносин статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є необґрунтованими.
Обставини справи, яка розглядається, у вказаній частині відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20, а тому, в силу приписів частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, враховуються при вирішенні даної справи.
Щодо зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , позивач 11.11.1999 року прийнятий на роботу вахтовим методом у ТОВ “Ноябрьскнефтегаз”, звідки 03.05.2001 року був звільнений, також в період з 04.05.2001 року з 31.12.2003 року позивач працював у ТОВ “Сервисная Буровая Компания” та в період з 10.02.2004 року по 17.03.2022 року позивач працював у філіалі “Уренгой Бурение” ВАТ “Газпром Бурение” (а.с.14-23).
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Водночас підставою для неврахування до пільгового стажу позивача вищевказаних періодів роботи на території російської федерації слугував висновок відповідача про те, що згідно статті 45 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” період роботи на території російської федерації зараховується по 31.12.1991 року.
Проте, такі висновки відповідача судом першої інстанції обґрунтовано відхилено, позаяк ОСОБА_1 в спірні періоди працював на підприємствах, які знаходяться на території російської федерації, тому питання щодо можливості зарахування таких періодів роботи до пільгового стажу необхідно розглядати відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода).
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн”" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Водночас, відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17, від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.
Таким чином, саме орган пенсійного фонду України, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо сплати страхових внесків в іноземній державі.
Прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
При цьому, ОСОБА_1 , окрім трудової книжки, надав пенсійному органу додатково докази нарахування йому заробітної плати - відповідні довідки підприємств, в яких він працював, що містять інформація на підставі яких первинних документів вони видані, з посиланням на номер страхового свідоцтва державного пенсійного страхування.
Суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи містяться довідки про заробітну плату позивача за вищевказані періоди роботи, а саме: за № 2541 від 08.12.2003 року, видана ТОВ “Сервисная Буровая Компания” та за 5570/21-УРБ від 09.08.2021 року, видана ВАТ “Газпром Бурение” філіал “Уренгой Бурение” (а.с.26-27).
Окрім того, суд зазначає, що професія “помічник бурильника” передбачена Списком № 2 виробництв, робі, професій, посад і показників, підрозділом І розділу ХХХІІІ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991 року.
Більше того, в матеріалах справи наявна уточнююча довідка, видана ТОВ “Сервисная Буровая Компания” від 03.12.2013 року за № 269 про особливий характер роботи позивача в період з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року (а.с.24-25).
Згідно відомостей листа філії “Уренгой Бурение” ВАТ “Газпром Бурение” за № 12 від 21.11.2017 року судом встановлено, що у філіалі “Уренгой Бурение” ВАТ “Газпром Бурение” атестація робочих місць вперше проведена в 2005 році (а.с.42-56).
Жодних документально обґрунтованих сумнівів щодо правомірності видачі таких довідок та достовірності зазначеної в них інформації відповідачі суду не надали.
На підставі встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, є безпідставними.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, щодо зарахування до загального страхового стажу позивача період роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року, з огляду на наступне.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки НОМЕР_1 позивача (прізвище в трудовій книжці не співпадає з прізвищем у паспорті), що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказаний період роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 до матеріалів позовної заяв долучив трудову книжку НОМЕР_1 та трудову книжку НОМЕР_2 .
Досліджуючи зміст вказаних трудових книжок позивача, судом першої інстанції встановлено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 , на яку посилається відповідач, відсутній запис про оспорюваний період роботи ОСОБА_1 з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року.
Водночас, в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 із урахуванням вкладиша у трудову книжку, наявний запис про роботу у ТОВ “Бургаз”, а саме останній був 01.04.2008 року переведений інженером по бурінню 2 категорії, звідки 17.03.2022 року був звільнений (а.с.20-23).
Суд звертає увагу на те, що прізвище, ім'я та по батькові позивача в трудовій книжці НОМЕР_2 відповідають паспортним даним останнього.
Окрім того, суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці НОМЕР_2 (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року.
В контексті доводів апелянта про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є належним відповідачем, в аспекті зобов'язання повторного розгляду заяви позивача, судова колегія наголошує, що відповідно до абзацу 14 Пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 N 1566/11846 (зі змінами), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі, структурним підрозділом органу, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а тому в нього наявний обов'язок відповідати за даним позовом.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року в справі №300/424/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. М. Гінда
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 05 липня 2023 року.