05 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/15770/22 пров. № А/857/2804/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі №380/15770/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції - Кедик М.В., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 16.01.2023),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач як поліцейський Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 має право на додаткову доплату до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу. Проте відповідачем була здійснена така доплата лише частково, на думку позивача така виплата має бути зарахована у розмірі 50% від грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 доплати до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375. Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022, пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000 (Одна тисяча) гривень 00 копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що фінансування для здійснення доплати відповідно до Постанови КМУ №375 поліцейським ДПП в період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022 до ДПП не надходило. Також вказує, що ДПП не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень для виділення відповідних коштів. Вважає, що ДПП вчинив всі залежні від нього дії щодо здійснення додаткової доплати у зв'язку із забезпеченням життєдіяльності населення в межах виділених коштів. Крім того, вказав, що прийняття рішення про встановлення додаткової доплати поліцейським, які у зв'язку із виконанням службових обов'язків у період дії карантину мали безпосередній контакт з населенням, у граничному розмірі до 50% грошового забезпечення, є дискреційним повноваженням керівника органу поліції. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходить службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції.
Як слідує з відомості про грошове забезпечення за період жовтня 2020 року по січень 2022 року позивачу виплачено додаткову доплату на період карантину у грудні 2020 року у розмірі 16282,04 грн та у липні 2021 року у розмірі 9615,41 грн.
Представник позивача направив адвокатський запит, у якому просив надати інформацію щодо виплати позивачу доплати за службу в особливих умовах.
Відповідач 28.07.2022 повідомив, що згідно з наказом начальника Департаменту патрульної поліції в межах виділених асигнувань встановлено додаткову доплату ОСОБА_1 за період з 01.10.2020-31.01.2022 у розмірі 25 897,45 грн. Додаткова доплата за інші періоди не встановлювалась.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що позивач має право на отримання доплати за спірний період відповідно до Постанови №375, та реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 (далі - Постанова №375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови № 375 передбачено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Пунктом 5 Постанови №375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що позивач має право на отримання доплати до грошового забезпечення, передбаченої Постановою №375. Також з матеріалів справи слідує, що вказана доплата була виплачена позивачу у грудні 2020 року у розмірі 16282,04 грн. та у липні 2021 року у розмірі 9615,41 грн. Докази нарахування такої доплати за інші періоди відсутні.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначав, що фінансування для здійснення доплати поліцейським Департаменту патрульної поліції в період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року до Департаменту патрульної поліції не надходило. Разом з тим, Департамент патрульної поліції не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень про виділення таких коштів.
Проте апеляційний суд відхиляє такі доводи скаржника, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за вказаний вище період не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Отже, з урахуванням того, що сторонами не заперечувалось право позивача на передбачену Постановою №375 доплату у спірний період, тобто відповідач не спростував наявності права позивача на такі доплати, покликання відповідача на відсутність фінансування для здійснення відповідних доплат є неприйнятним, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій в подібних правовідносинах, у постанові від 26.04.2023 (справа № 420/19450/21).
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо здійснення позивачу доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.12.2020 по 31.12.2020 та з 01.03.2021 по 31.01.2022, а тому позовні вимоги про зобов'язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити позивачу доплату до грошового забезпечення у розмірі до 50% від грошового забезпечення за спірний період пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, підлягають задоволенню.
Щодо доводів скаржника про недотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Водночас, у зазначених положеннях КАС України та спеціального законодавства, що регулює грошові виплати поліцейським, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належних їм заробітної плати (грошового забезпечення) та доплат у разі порушення законодавства про оплату праці, а тому застосуванню підлягають норми трудового законодавства.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
У межах даної справи колегія суддів також вважає, що хоча спірна доплата і не входить до структури грошового забезпечення поліцейських, проте спір щодо її виплати все ж містить ознаки спору, що виник у зв'язку з порушенням законодавства про оплату праці.
Таким чином, строки звернення позивача до суду із позовом про нарахування даної спірної доплати на період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 січня 2022 року не застосовуються.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу розмірі 1500,00 грн. колегія суддів зазначає таке.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої вказаної статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, частина шоста статті 134 КАС України визначає, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідно до частини сьомої цієї статті, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що 10.01.2022 позивачем укладено Договір про надання правової допомоги з адвокатським об'єднанням юридична фірма «ІЛО».
Згідно ордеру на надання правничої допомоги на підставі договору, представник інтересів позивача адвокат Швець Д.Ю.
Згідно акту виконаних робіт від 01.11.2022, адвокатом було надано позивачу наступні послуги: підготовка та подання адміністративного позову до Департаменту патрульної поліції щодо стягнення додаткової доплати до грошового забезпечення поліцейському, який забезпечує життєдіяльність населення на період дії карантину.
Згідно цього ж акту, розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 1500,00 грн. (1,5 год.).
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 1500 грн. є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналізуючи вищевикладене, виходячи з принципів обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів приходить до переконання про те, що висновок суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 1000 грн. є вірним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі №380/15770/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. З. Улицький