Справа № 600/3478/22-а
Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
05 липня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Чернівецького) прикордонного загону імені генерала-хорунжого Олександра Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 31-го (Чернівецького) прикордонного загону імені генерала-хорунжого Олександра Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого О.Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (відповідача), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 19.11.2019 року по 12.09.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 19.11.2019 року по 12.09.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 13.02.2023 позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого О.Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнув з 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого О.Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 49743,89 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Вважає, що урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року необхідно зменшити розмір середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що був визначений судом першої інстанції.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вважає, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків, йому не було виплачено 153515,23 грн, тому розмір середнього заробітку визначений судом першої інстанції в сумі 49743 грн 89 коп, є неспівмірним, та не відповідає правовій позиції Верховного Суду у справі №480/3105/19 від 30.11.2020.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, представник відповідача зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться не більше ніж за шість місяців.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 431-ОС від 18.11.2019 року "Про особовий склад" виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18.11.2019 року ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.11.2019 року №428-ОС за підунктом "ґ" (наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу"
При звільненні позивача з військової служби з ним не було повністю проведено розрахунок належного йому грошового забезпечення.
Згідно інформації із системи "Діловодство спеціалізованого суду", ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 18.11.2019 , одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 18.11.2019 року із військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.04.2022 року (справа №600/5042/21-а) позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 18.11.2019 року одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 18.11.2019 року із військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ.
Згідно виписки з банку про надходження коштів на викання судового рішення у справі №600/5042/21-а позивачу 13.09.2022 виплачено грошове забезпечення в розмірі 22806,98 грн.
Вважаючи, що за таких умов відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17)
Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд першої інстанції застосував принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.04.2022 р. по справі №600/5042/21-а відповідач здійснив виплату позивачу грошового забезпечення в сумі 22806,98 грн, тобто не в день звільнення позивача з військової служби, тому суд критично оцінював доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
В свою чергу, законодавство покладає обов'язок на суб'єкта виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим суд зазначає, що відповідач дійсно здійснив бездіяльність в частині непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.11.2019 по день фактичного розрахунку - 13.09.2022.
Аналізуючи вищевикладене та встановлені обставини, суд першої інстанції приходить до висновку, що відповідач провів фактичний, остаточний розрахунок з позивачем в сумі 22806,98 грн поза межами строку, визначеного ст. 116 КЗпП України.
Також суд першої інстанції враховував, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
За обставин цієї справи суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та вважав, що сума, яка підлягає відшкодуванню становить 49743,89 грн (337,40 грн х 0,143 х 1031 к.д.), тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).
Натомість, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до статті 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX ), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, з 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
Колегія суддів апеляційного суду переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг враховує, що як видно з матеріалів цієї справи, період протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові сум, становить з 19.11.2019 по 12.09.2022 (по дату виплати вищезазначеної суми у справі №600/5042/21-а), що становить 1059 календарний день.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всіх належних позивачеві сум.
Суд констатує, що предметом спору у справі є несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки, як просить позивач.
Разом з тим, суд зазначає, що порушення щодо невиплати позивачу належних сум є триваючим. Остаточний розрахунок проведено 13.09.2022.
Позивач з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку звернувся 12.10.2022.
При цьому, з 19.07.2022 діє редакція ст.117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Згідно з матеріалами справи, середньоденний заробіток позивача становить 337,40 грн (20581,60 грн (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день ).
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонний загін імені генерал-хорунжого О.Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 18.11.2019 по 18.05.2020 (не більше ніж 182 календарних дні), а саме 61 406,80 грн (182*337,40).
Разом з тим, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
При цьому з матеріалів справи встановлено, що істотність частки невиплачених працівникові сум (співвідношення невиплачених після звільнення сум в розмірі 153515,23 грн в порівнянні із загальною сумою, яка підлягала виплаті позивачу на день звільнення з урахуванням рішень судів - 159432,30 грн) становить 96,3 %.
На підставі вказаного, матеріалів справи, з урахуванням ст.308 КАС України, ст.117 КЗпП України, постанови Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, колегія суддів приходить до висновків, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні є сума в розмірі 59 134,75 грн (61 406,80 грн*96,3 %).
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом ч. 1 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Чернівецького) прикордонного загону імені генерала-хорунжого Олександра Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року змінити виклавши абзац третій рішення суду наступного змісту: "Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону імені генерал-хорунжого О.Пилькевича Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 59 134 (п'ятдесят дев'ять тисяч сто тридцят чотири) грн 75 коп, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів" .
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.