Справа № 320/16231/23
05 липня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Бужак Н.П., Кобаля М.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, -
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати її та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.06.2023 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що Апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження ухвали суду першої інстанції, а твердження Позивача про подання апеляційної скарги вчасно, тобто у межах тридцятиденного строку, судом було відхилено, оскільки строк оскарження ухвали суду складає п'ятнадцять, а не тридцять днів.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 отримав 22.06.2023 о 19:44 в електронному кабінеті, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 23.06.2023.
На виконання вимог згаданої ухвали Позивачем до суду направлено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, яка обґрунтована неможливістю своєчасного подання апеляційної скарги з технічних причин, пов'язаних з перебоями у забезпеченні доступу до мережі інтернет, складнощами у зв'язку з цим з ознайомленням з нормами чинного законодавства та судовою практикою, а також введенням воєнного стану та частими оголошеннями сигналів «повітряна тривога». Окремо з посиланням на позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду зазначає, що в умовах воєнного стану надто суворе застосування судами наслідків пропуску процесуального строку утворює перешкоди у доступі особи до правосуддя. Також зазначає, що основною перешкодою у своєчасному направленні апеляційної скарги стала робота Позивача у ТОВ «АПК «Магнат» з 20.05.2023 по 17.06.2023.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 22.06.2023 про залишення апеляційної скарги без руху, ухвала суду першої інстанції постановлена 19.05.2023, а її копію отримано Позивачем в електронному кабінеті 20.05.2023 о 18:15, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 22.05.2023. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з урахуванням п. 2 ч. 2 ст. 295 КАС України було 06.06.2023. Проте апеляційну скаргу подано через підсистему «Електронний суд» 19.06.2023, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку. При цьому, у цій же ухвалі суд апеляційної інстанції звернув увагу на помилковому обчисленні Позивачем строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Надаючи оцінку посиланням ОСОБА_1 на те, що останній внаслідок перебоїв у забезпеченні доступу до мережі інтернет не мав змоги своєчасно подати апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити, будь-яких доказів на підтвердження цих обставин Позивачем не надано.
Сам факт роботи ОСОБА_1 у ТОВ «АПК «Магнат» з 20.05.2023 по 17.06.2023, що підтверджується довідкою від 27.06.2023 №305/1, жодним чином не свідчить як про неможливість своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, так і про відсутність доступу до мережі інтернет. Крім того, суд звертає увагу, що процесуальний закон не забороняє подавати апеляційну скаргу у письмовому, а не друкованому вигляді, а також передбачає можливість подання апеляційної скарги як через електронний кабінет, так і, зокрема, засобами поштового зв'язку.
Окремо суд апеляційної інстанції зауважує на безпідставності доводів Позивача про те, що введення воєнного стану стало перешкодою для своєчасного подання ним апеляційної скарги, оскільки з 44 оголошених у Чернігівській області за період з 22.05.2023 по 19.06.2023 сигналів «повітряна тривога» більшість з них мала місце у період з 00:00 по 06:00, що, на переконання судової колегії, надавало можливість ОСОБА_1 своєчасно реалізувати своє право на апеляційне оскарження ухвали суду.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22, на яку посилається Позивач, вказано про можливість поновлення процесуального строку у зв'язку з введенням воєнного стану за умови надання особою до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Посилання ж ОСОБА_1 на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, судова колегія у площині спірних правовідносин вважає помилковими, оскільки обставини у згаданій справі мали місце у квітні 2022 року, тобто в інший період перебігу бойових дій.
До того ж, як свідчить зміст апеляційної скарги, подання останньої з пропуском строку на апеляційне оскарження було зумовлене не об'єктивними причинами, а суто суб'єктивними, які мали свій вияв у неправильному визначенні Позивачем строку на апеляційне оскарження ухвали суду.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження ухвали суду від 19.05.2023. Інших доводів поважності причин пропуску строку Апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного судом враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого Королівства» зазначено, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, «якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою».
Поновлення встановленого процесуальним законом строку на подання апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції у виняткових випадках і лише за наявності обставин об'єктивного та непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.
Указану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 у справі № 160/7019/20.
У постанові від 19.05.2021 у справі №580/1225/20 Верховний Суд підкреслив, що особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, в тому числі процесуальних строків подачі апеляційної скарги.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів Апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Повернути Апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль