Справа № 560/581/23
іменем України
05 липня 2023 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 164-22 від 19 грудня 2022 про відмову ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин встановлених судом, і за результатами розгляду надати ОСОБА_1 статус особи, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 повністю відповідає особі, яка потребує додаткового захисту, оскільки в нього наявні аргументовані побоювання щодо застосування відносно нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях.
Зазначає, що на території рф відносно нього здійснюється переслідування зі сторони правоохоронних органів та спеціальних служб, зокрема федеральної служби безпеки, і таке переслідування зумовлене політичними поглядами та проукраїнською позицією.
Переслідування розпочалися з 2014 року (з часу агресії російської федерації відносно України), коли останній відверто не погоджувався із позицією керівництва рф по відношенню до України, висловлював свої проукраїнські погляди та підтримку Української держави.
Зважаючи на тиск та переслідування. змушений був перетнути державний кордон України та до 03.11.2021 перебувати на Україні під іменем брата-близнюка ОСОБА_2 та відповідно використав для цього паспорт громадянина російської федерації ОСОБА_3 .
Після прибуття на територію України приймав безпосередню активну участь в заходах, спрямованих на захист незалежності та суверенітету України, зокрема в якості волонтера допомагав Громадській організації «Правий сектор», через що в черговий раз зазнав переслідувань в Російській Федерації, та брав безпосередню участь в проведенні Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей в складі добровольчого батальйону «Азов» під позивним « ОСОБА_4 », в якості волонтера.
Являється волонтером, учасником ГО «Військове братерство нескорених» і відповідно займався волонтерською діяльністю безпосередньо в зоні проведення АТО.
Ухвалою суду від 16.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що ДМС та УДМС у Хмельницькій області ретельно досліджено матеріали справи та інформацію по країні походження позивача та встановлено, що ОСОБА_1 не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування. Твердження щодо існування загрози життю, безпеці чи свободі на батьківщині, наведені у заяві, не підтвердились, містять суттєві розбіжності та спростовані наявними матеріалами особової справи.
Єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності:
- стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року;
- або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/EU.
На підставі комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі, перевірки фактів, повідомлених ОСОБА_1 у заяві та під час співбесід, немає підстав вважати обвинувачення позивача такими, що обумовлені його політичними переконаннями та неаргументованою зацікавленістю в його особі, а тому твердження про порушення кримінальної справи як способу незаконного переслідування є необґрунтованим та неправдоподібним, адже біженець - це жертва несправедливості, а не особа, яка ховається від правосуддя.
Окрім довідки з “Правого Сектору”, яка підтверджує лише короткотривалу підготовку, позивач не надав жодних доказів, світлин, публікацій тощо, які б свідчили про його участь в даній організації. Посвідчення волонтера у позивача відсутнє.
Жодних доказів, що підтверджують перебування в добровольчому полку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” позивач не надав. Жодної інформації, крім загальновідомої, яка могла б безсумнівно підтвердити участь у вказаному полку, не повідомив.
У відкритому пошуку мережі інтернет за запитом “ ОСОБА_5 ” та “ ОСОБА_6 ”, немає жодних матеріалів щодо нього як волонтера, чи його участі в ДУК “Правий сектор”, чи добровольчому полку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”. З огляду на вищевикладене, його “волонтерська діяльність” не була загальновідомою та поширеною інформацією для громадськості.
Заявник, прибувши у 2015 році в Україну з наміром стати учасником військових формувань в зоні АТО та пройшовши підготовку в УЦ “Правий Сектор”, проте безпосередньої участі в бойових діях зі зброєю в руках не брав. Порушив питання щодо контрактної служби у ЗСУ лише після втрати законності перебування на її території (скасування дозволу на імміграцію, визнання посвідки недійсною), перебуваючи в процедурі отримання захисту та цілком ймовірно з можливістю легалізації та в подальшому отримання й громадянства України.
Ухвалою суду від 23.02.2023 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області.
Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області надало письмові пояснення, згідно яких також просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що з матеріалів особової справи не встановлено зв'язку між політичними переконаннями позивача та порушенням кримінальної справи. У ході розгляду заяви ОСОБА_1 не виявлено будь-яких інших мотивів порушення кримінальної справи, окрім як притягнення до відповідальності за скоєння злочину відповідно до законодавства рф, а отже, немає підстав вважати кримінальну справу стосовно нього сфабрикованою.
ОСОБА_1 зловживав повною зовнішньою подібністю з братом, тим самим вводив в оману державні органи, установи, організації тощо. Таким чином легалізовував своє перебування в Україні та фактично уникав відповідальності, проживаючи під чужим іменем.
Заявник свідомо зволікав із зверненням до міграційної служби з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що викликає серйозну недовіру до свідчень заявника про його переслідування за політичні переконання.
Позивач свідомо приховував справжні факти, надавав неправдиві відомості, багатоепізодність яких доведена, обставини його справи вказують лише на те, що він бажав уникнути кримінальної відповідальності, а тому зловживає процедурою визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і в цілому не заслуговує на міжнародний захист. Отже, серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 , у сукупності з матеріалами особової справи, немає таких, які б могли служити підставою для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
19.01.2022 ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до УДМС у Хмельницькій області через ДУ “Хмельницький слідчий ізолятор” (вх. №705/1/6801-22 від 27.01.2022).
За результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішенням Державної міграційної служби України №164-22 від 19.12.2022 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У рішенні зазначено, що на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок Управління ДМС в Хмельницькій області від 08.12.2022, встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.
Згідно висновку управління ДМС в Хмельницькій області від 08.12.2022 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина російської федерації ОСОБА_1 , встановлено, зокрема, таке.
Громадянин російської федерації (далі - рф) ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сєверодвінськ, Архангельська область, рф.
Брат - близнюк ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на даний час утримується в СІЗО №1 Тюменської області.
19.01.2022 позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У своїй заяві позивач просив даний статус, оскільки був вимушений прибути в Україну, залишитись тут внаслідок загрози життя в рф, а також через страх застосування до нього знущань і нелюдського відношення в зв'язку з тим, що відкрито підтримував Україну, починаючи з осені 2013 року. В зв'язку з цим, в період з осені 2013 року до весни 2015 року в рф по відношенню до нього було переслідування зі сторони правоохоронних органів і спеціальних служб.
В ході співбесіди позивач повідомив, що з кінця 2013 року в країні громадянської належності зайняв проукраїнську позицію, яку відстоював в колі рідних, близьких, друзів, колег по роботі та жителів м. Сєверодвінськ. У 2014 році вирішив поїхати в Україну, щоб підтримувати український народ.
09.10.2014 під час поїздки в таксі у ОСОБА_1 стався конфлікт з таксистом ОСОБА_7 , внаслідок якого заявником були нанесені удари складаним ножем таксисту, які спричинили легкі тілесні ушкодження. Кримінальна справа №14061213 була відкрита 26.11.2014 відділом дізнання ОМВД росії по місту Сєверодвінську, у якій заявник підозрювався в замаху погрози вбивством з хуліганських спонукань: п.п. “а”, “в” ч.2 ст. 115, ч.1 ст.119, п. “а” ч.1 ст.213 КК рф). Цей факт заперечує, стверджуючи, що дана кримінальна справа була сфабрикована органами ФСБ.
У квітні 2015 року після документування новим паспортом громадянина рф він виїхав автобусом із рф. На територію України прибув нелегально у середині квітня 2015 року.
Позивач прийняв рішення проживати на території України під ім'ям свого брата- близнюка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Використовуючи паспорт для виїзду за кордон свого брата Євгенія, під його іменем, одружився 03.08.2017 в м. Хмельницькому. Дружина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Від цього шлюбу є донька - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Скориставшись повною зовнішньою подібністю із братом-близнюком ОСОБА_2 та його документами, 08.12.2017 ОСОБА_1 звернувся під іменем брата до УДМС у Хмельницькій області. 14.12.2017 він був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні терміном дії до 13.12.2018; 19.02.2019 посвідкою на тимчасове проживання в Україні терміном дії до 18.02.2020; 21.06.2019 надано дозвіл на імміграцію в Україну; 04.03.2020 посвідкою на постійне проживання в Україні терміном дії до 03.03.2030.
04.08.2021 дізнавачем СД Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області розпочато досудове розслідування та внесено відомості до ЄРДР за №12021243060000904 за ознаками вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 357 КК України.
В ході досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 заїхав на територію України 11.02.2017 в ПП “Хутір Михайлівський” під чужими анкетними даними, а саме: використавши паспорт громадянина рф серії НОМЕР_1 від 28.09.2016, що належить його брату-близнюку - ОСОБА_3 , який з 05.06.2019 по даний час знаходиться під вартою в СІЗО №1 м. Тюмень, рф.
В базі даних Генерального секретаріату Інтерполу з 26.12.2017 наявна інформація (файл №2017/292550) про розшук з метою арешту громадянина рф ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.30, п.“и” ч.2 ст.105 КК рф.
03.11.2021 працівниками відділу міграційної поліції ГУНП в Хмельницькій області затримано в порядку ст.ст.208, 582 КПК України гр. рф ОСОБА_1 , який розшукується правоохоронними органами рф за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.30, п.“и” ч.2 ст. 105, ч. 1 ст.207 КК рф (замах на вбивство з хуліганських мотивів, за яке передбачено покарання до 20 років позбавлення волі, або довічне позбавлення волі, або смертна кара) та проведено обшук за місцем його проживання.
Так, 15.11.2017 ОСОБА_1 постановою старшого слідчого СВ по місту Сєверодвінську СУ СК рф по Архангельській області і НАО притягнено як обвинуваченого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.30, п. “и” ч.2 ст.105, ч.1 ст.207 КК рф; постановою о/у ОМВД по м.Сєверодвінську оголошено в міжнародний розшук.
16.11.2017 постановою Сєверодвінського міського суду Архангельської області обвинуваченому ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 2 місяці з моменту фактичного затримання. Постановою Архангельського обласного суду до вищезазначеної постанови внесено зміни: рахувати початком терміну утримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою з момента його екстрадиції на територію рф або з моменту його затримання на території рф.
У висновку також зазначено, що за офіційними даними, остання страта в Росії відбулася в 1996 році. І хоча в КК рф досі існує, наприклад, стаття 59 "Смертна кара", останні 25 років вона офіційно не застосовувалася.
Більше того, зі змісту листа Генеральної прокуратури рф від 25.11.2021 №81/3-1870-2017 відповідно до ч.2.1 ст.59 КК рф смертна кара не призначається особі, виданій рф іноземною державою для кримінального переслідування відповідно до міжнародного договору рф або на основі принципу взаємності, якщо відповідно до законодавства іноземної держави, яка видала особу, смертна кара за вчинений цією особою злочин не передбачена або незастосування страти є умовою видачі або смертна кара не може бути їй призначена з інших підстав. Крім того, згідно з ч.4 ст.66 КК рф покарання у вигляді страти за замах на злочин не призначається.
03.11.2021 ОСОБА_1 Хмельницьким міськрайонним судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за вчинення злочинів, що передбачені ч.3 ст.30, п. “и” ч.2 ст.105 КК рф. Того ж дня його поміщено до ITT Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області.
25.11.2021 Генеральна прокуратура рф направила до Офісу Генерального прокурора запит за №81/3-1870-2017 про взяття під варту та видачу гр. рф ОСОБА_1 для притягнення його до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, які передбачені ч.3 ст. 30. п. «и» ч. 2 ст. 105, ч. 1 ст. 207 КК рф, при цьому гарантувавши, що запит про видачу не має мети переслідування особи за політичними мотивами, у зв'язку із расовою приналежністю, віросповіданням, національністю чи політичними поглядами.
29.11.2021 Хмельницькою обласною прокуратурою отримано з Офісу Генерального прокурора листа за №19/2/1-29317-21, яким направлено копію вказаного запиту та доручено провести екстрадиційну перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі ОСОБА_1 до рф.
Відповідно до матеріалів екстрадиційної перевірки, наданих листом Хмельницької окружної прокуратури від 11.02.2022 №19-1648-21, у провадженні уповноважених органів рф перебуває кримінальна справа №14061213 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.30 (замах на злочин), п. “и” ч.2 ст.105 (замах на вбивство вчинене з хуліганських мотивів), ч.1 ст.207 КК рф (завідомо хибне повідомлення про акт тероризму).
За матеріалами слідства заявник обвинувачується в рф за те, що, перебуваючи з 23 год до 23 год 35 хв 09.10.2014 у стані сп'яніння, викликаного алкоголем, на перехресті проїздів біля будинків АДРЕСА_1 , з хуліганських спонукань, умисно, з метою спричинення смерті наніс удар кулаком по обличчю ОСОБА_7 , а коли він відбіг від нього, дістав з кишені ніж, догнав останнього і наніс йому численні (не менше трьох) удари ножем по тілу і ногах, але довести свій злочинний умисел до кінця не зміг через обставини, які від нього не залежали через те, що потерпілий чинив активний опір і втік. При цьому ОСОБА_7 був спричинений фізичний біль і тілесні ушкодження у вигляді ран передньої поверхні бедра, які згідно з висновком експерта характеризуються як легка шкода здоров'ю, що спричинила короткочасний розлад здоров'я на строк не більше трьох тижнів.
Під час розгляду апеляційної скарги адвоката Калічева К.А. суддя Архангельського обласного суду встановив, що кримінальна справа відносно нього була порушена 26.11.2014.
11.12.2014 ОСОБА_1 був допитаний за обставинами злочину щодо ОСОБА_7 і по відношенню до нього застосовано запобіжний захід процесуального примусу - зобов'язання про явку, згідно з якою він повинен своєчасно з'являтися за викликами дізнавача, а в разі зміни місця проживання і (або) реєстрації негайно повідомляти йому про це.
В ході співбесід ОСОБА_1 вказав, що підставою для відкриття кримінального провадження щодо нього стали його політичні погляди. Крім того, заперечує інцидент з таксистом.
Відповідно до постанови Сєверодвінського міського суду Архангельської області від 16.11.2017, ОСОБА_1 обвинувачується у замаху на вбивство ОСОБА_10 з хуліганських міркувань, а також в здійсненні 08.05.2015, 19.05.2015, 25.05.2015 злочинів, передбачених ч.1 ст. 207 КК рф (завідомо хибне повідомлення про підготовку вибуху, підпалу, чи інших діях, що створюють небезпеку загибелі людей, заподіяння значної майнової шкоди або настання інших суспільно-небезпечних наслідків, здійснене з хуліганських міркувань).
ОСОБА_1 звинувачується в скоєнні умисного особливо тяжкого злочину, покарання за яке передбачено у вигляді позбавлення волі на термін понад три роки. З представлених суду матеріалів встановлено, що він, достовірно знаючи, що відносно нього ведеться розслідування у кримінальній справі, і давши зобов'язання з'являтися за викликом дізнавача і повідомляти про зміну місця проживання, порушив дане зобов'язання.
23.07.2021 національне центральне бюро Інтерполу в рф підтвердило актуальність міжнародного розшуку ОСОБА_1 та повідомило, що він може переховуватись на території України в Хмельницькій області, використовуючи документи на ім'я свого брата- близнюка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.01.2022 встановлено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.30, п.“и” ч.2 ст.105 КК рф, яке інкримінується ОСОБА_1 , відповідає кримінальному правопорушенню, передбаченому ч.2 ст.15, п.7 ч.2 ст.115 КК України, яке відповідно до положень ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі.
Кримінальне правопорушення, за яке розшукується особа, не належить до військових, політичних. Жодних доказів, які б давали підстави вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі політичних переконань, окрім як пояснень самого ОСОБА_1 , слідчому судді не надано.
З матеріалів особової справи не встановлено зв'язку між політичними переконаннями позивача та порушенням кримінальної справи. Тобто, у ході розгляду заяви ОСОБА_1 не виявлено будь-яких інших мотивів порушення кримінальної справи, окрім як притягнення до відповідальності за скоєння злочину відповідно до законодавства рф, а отже, немає підстав вважати кримінальну справу стосовно нього сфабрикованою.
З огляду на викладене, швидкий виїзд з рф (відразу після обшуків) та документування внутрішнім паспортом зумовлені ніщо іншим, як уникненням кримінальної відповідальності. Численні розбіжності, суперечності, непослідовність та плутанина в наданій ним інформації призводить до недовіри щодо тверджень позивача. Вказане у сукупності дає підстави вважати, що ОСОБА_1 свідомо маніпулює ситуацією по країні походження та окремими фактами з метою використання процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для легалізації свого перебування в Україні.
У пункті 5 анкети позивач вказав, що вважає його повернення в рф таким, що несе пряму загрозу життю та здоров'ю, оскільки там його переслідують по політичним мотивам, в зв'язку з тим, що він підтримував Україну, а в подальшому був учасником руху “Правий Сектор”, який в рф визнаний терористичним, а також займався волонтерською діяльністю в підтримку ЗСУ і був в складі батальйону “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”.
На підтвердження своєї діяльності позивач надав до копію довідки, виданої ГО “Правий сектор” від 30.10.2015 №550 про те, що він пройшов місячну підготовку в УЦ ДУК “Правий сектор”, а також допомагав як волонтер.
Також заявник надав копію своєї характеристики ГО “Військове братерство нескорених” від 29.12.2021 про те, що він “є волонтером, який допомагає даній організації інформаційно, а також зі збором та передачею волонтерської допомоги для військових, із 2015 року, ще до офіційної реєстрації організації”. Звернуто увагу, що у ній в теперішньому часі зазначено: «займається волонтерською діяльністю безпосередньо у зоні бойових дій на користь бійців, які беруть безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції..».
Окрім довідки з “Правого Сектору”, яка підтверджує лише короткотривалу підготовку, позивач не надав жодних доказів, світлин, публікацій тощо, які б свідчили про його участь в даній організації.
Відповідно до Закону України “Про волонтерську діяльність” та Наказу Міністерства соціальної політики України від 29.12.2014 №1100 “Про затвердження примірного зразка посвідчення волонтера” є примірний зразок посвідчення волонтера, проте посвідчення волонтера у позивача відсутнє.
Щодо твердження заявника щодо його неофіційного перебування в зоні АТО в якості волонтера, то відповідно до п.1.4 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ 14.04.2017 № 222-ог однією з умов на право на вільний та безперешкодний перетин лінії зіткнення через БП, КПВВ є внесення даних про таку особу до електронного реєстру. Перетин лінії зіткнення поза визначеними БП чи КПВВ заборонено.
Під час додаткової співбесіди позивач вказав, що тільки близькі люди, які входили в організацію, знали що він входив в ДУК “Правий сектор”. Доказів, що підтверджують перебування в добровольчому полку “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, позивач не надав.
У відкритому пошуку Всесвітньої мережі інтернет за пошуком «Каличев Кирилл» та « ОСОБА_6 », окрім публікацій про хибні замінування в рф, немає жодних матеріалів щодо нього у вільному доступі, і тим більше в якості волонтера. З огляду на вищевикладене, «волонтерська діяльність» заявника не була загальновідомою та поширеною інформацією для громадськості.
Крім того, іноземці та особи без громадянства здійснюють волонтерську діяльність через організації та установи, що залучають до своєї діяльності волонтерів, інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності. Так, на офіційному вебпорталі Національної соціальної сервісної служби України міститься Інформація про організації та установи, що залучають до своєї діяльності волонтерів, зокрема іноземців та осіб без громадянства для провадження волонтерської діяльності на території України. Жодних відомостей про заявника там немає.
Також у відкритих джерел міститься інформація, що позивний « ОСОБА_4 » в «Азові» був в уродженця рф із ОСОБА_11 , який брав участь в бойових діях на південному сході Донбасу, зокрема в Широкине, та отримав статус «особи, яка потребує додаткового захисту» в Україні у липні 2017-го року.
З матеріалів екстрадиційної перевірки, а саме з судових рішень в частині його волонтерської діяльності та участі в АТО встановлено наступне:
- в ухвалі від 05.11.2021 слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (по справі №686/26302/21) враховано, зокрема, що заявник являється волонтером та допомагає ДУК “Правий сектор”, однак слідчому судді не надано доказів про перебування ОСОБА_1 в зоні проведення АТО;
- з ухвали від 01.12.2021 слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (по справі №686/28475/21) захисник у запереченні посилається на активну участь заявника у заходах, спрямованих на захист незалежності та суверенітету України, а також участь в проведенні АТО на території Донецької та Луганської області в складі добровільного батальйону, проте на час розгляду клопотання у судовому засіданні така інформація з Хмельницької окружної прокуратури також не надходила;
- з ухвали від 04.01.2022 слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (по справі №686/30849/21) станом на час розгляду скарги не підтверджена участь ОСОБА_1 у проведенні АТО (як зазначив прокурор станом на даний час відповідна інформація з'ясовується, проте об'єктивного свого підтвердження поки не знайшла).
З аналізу судових ухвал жодних доказів перебування в зоні АТО не було надано ні позивачем, ні його захисниками та не було встановлено судом.
Згідно надісланих відповідей з Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України (№9008/12/1/1/03-2021 від 21.12.2021), ТУ Нацгвардії України (№27/9/1/2-10733/9 від 17.12.2021), Департаменту захисту національної державності СБУ (№5/2/4-147 від 10.01.22), Кадрового центру ЗСУ Міноборони України (№321КЦ/7363 від 23.12.2021), ВЧ НОМЕР_2 Нацгвардії України (№40/57/9/1-4661 від 29.12.2021) встановлено, що ОСОБА_1 участі в захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та в проведенні АТО (ООС) чи забезпеченні її проведення на території Донецької та Луганської області у складі ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях не брав, матеріали щодо надання йому статусу учасника бойових дій не надходили.
Отже, зважаючи на виявлені в ході розгляду справи численні розбіжності, протиріччя, у висновку підсумовано, що твердження заявника не є послідовними і логічними, підлягають сумніву, не заслуговують на довіру, а тому їх не можна вважати достовірними та правдоподібними.
Враховуючи вищезазначене, факти, викладені заявником про те, що він перебував “неофіційно” та брав активну участь в заходах, спрямованих на захист незалежності та суверенітету України в зоні АТО, не підтверджені жодними офіційними установами. А тому побоювання заявника щодо переслідування в рф через участь в ДУК “Правий Сектор”, є безпідставними.
Оскільки відсутні відомості компетентних органів щодо участі позивача в бойових діях на території Донецької та Луганської областей в складі добровільного батальйону, пояснення заявника щодо прибуття в Україну для захисту її територіальної цілісності та незалежності та надані ним та його захисниками під час судових засідань у справах №686/30849/21, №686/28475/21, №686/1766/22 свідчення, що він є активним учасником АТО, об'єктивного свого підтвердження не знайшли, а тому є неаргументованими та надуманими для підсилення власної історії в цілому, та для недопущення його екстрадиції в рф.
В ухвалі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.11.2021 (у справі №686/26302/21) слідчий суддя розцінює твердження ОСОБА_1 , про політичне підгрунття його переслідувань правоохоронними органами рф як голослівні, оскільки він упродовж тривалого часу, не маючи для того об'єктивних перешкод, не звертався до компетентних органів України із заявою про надання йому статусу біженця або особи, котра потребує додаткового захисту, та іншого не доведено документальним підтвердженням під час судового засідання. Окрім того, слідчому судді не надано доказів про перебування ОСОБА_1 в зоні проведення АТО.
Зважаючи, що заявник під час розгляду його заяви свідомо приховував справжні факти, надавав неправдиві відомості, багатоепізодність яких доведена, обставини його справи вказують лише про піклування з метою уникнення кримінальної відповідальності, а тому зазначене свідчить про характер зловживання процедурою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і в цілому він не заслуговує на міжнародний захист.
Отже, серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 , у сукупності з матеріалами особової справи, немає таких, які б могли служити підставою для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону.
У висновку зазначено за доцільне відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” відмовити громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.
На підтвердження встановлених у висновку обставин та фактів відповідачем надано копію особової справи позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно пункту 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 1 ст. 6 Закону № 3671-VI вказано, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно ч. 1, 7 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.
Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Отже, однією з підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є очевидна необґрунтованість заяви, під якою необхідно розуміти відсутність у заявника умов для набуття статусу біженця або особи без громадянства, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992 р.), згідно з яким процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Водночас немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
При цьому, "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї в її країні. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Особа, яка шукає статусу біженця та міжнародного захисту в іншій державі, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Саме заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Аналогічна правова позиція вказана у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 815/3711/17.
Однак у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт переслідування позивача в країні походження за ознаками раси, національності, статі, релігійними переконаннями чи політичними поглядами.
Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №420/2921/19.
Таким чином, факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача і вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлене потребою у легалізації на території України.
При цьому, в матеріалах справи міститься інформація щодо вчинення позивачем в країні походження до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру.
Небажання позивача повертатись до країни громадянської належності, де існує його переслідування в рамках чинного законодавства країни громадянської належності, може лише свідчити про спробу позивача уникнути відповідальності за вчинення протиправних дій.
Разом з тим, статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", пункту "F" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року передбачено, що особа не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, якщо є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.
Відповідно до пункту 56 Керівництва УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Біженець - це жертва чи потенціальна жертва несправедливості, а не особа, що переховується від правосуддя.
Позивач також вказує про членство в ГО «Правий сектор», яка на території рф визнана терористичною, тому зазначає, що у разі повернення до країни громадянства йому окрім іншого загрожує переслідування ще й зв'язку з членством в ГО «Правий сектор».
Суд враховує, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження
Вказана позивачем інформація була ретельно перевірена в ході розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (зокрема, довідки, виданої ГО «Правий сектор» від 30.10.2015 №550 про те, що він пройшов місячну підготовку в УЦ ДУК «Правий сектор», а також допомагав як волонтер). Окрім довідки з «Правого Сектору», яка підтверджує лише короткотривалу підготовку, позивач не надав жодних доказів, світлин, публікацій тощо, які б свідчили про його участь в даній організації.
Відповідачем встановлено, що факти, викладені заявником про те, що він перебував «неофіційно» та брав активну участь в заходах, спрямованих на захист незалежності та суверенітету України в зоні АТО (зокрема, в якості волонтера), не підтверджені жодними офіційними установами. А тому побоювання заявника щодо переслідування в рф через участь в ДУК «Правий Сектор» є безпідставними.
Суд зазначає, що інформація по країні походження сама по собі не може бути безумовною підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.
Отже, вказані доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та суб'єктивному сприйнятті дійсності, тоді як об'єктивно вони нічим не підтверджуються.
Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існує в країні походження, та проаналізував інформацію з багатьох джерел. Позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, а вказана позивачем інформація носить загальний характер. Зібрані матеріали свідчать, що звернення позивача за захистом обумовлено першочерговою потребою у легалізації на території України.
За таких обставин відповідачем правомірно було зроблено висновок про те, що умови, передбачені п. 1 чи п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 05 липня 2023 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2
Відповідач:Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, 9,Київ 1,01001 , код ЄДРПОУ - 37508470)
Третя особа:Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (вул.Грушевського М., 87, Хмельницький, Хмельницька область, 29013 , код ЄДРПОУ - 37864148)
Головуючий суддя Д.А. Божук