03 липня 2023 року
справа №380/3869/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Брильовського Р.М.
секретар судового засідання Ізьо М.І.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача 1- Бахури В.О.
представника відповідача 2- Лабая А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту Шикітки Д.М. від 02.09.2022, рапорту від 12.10.2022, рапорту 24.10.2022, рапорту 25.10.2022;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту Шикітки Д.М. від 15.12.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти Шикітки Д.М. від 02.09.2022, від 12.10.2022, від 24.10.2022, від 25.10.2022 та повідомити про результати їх розгляду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорти Шикітки Д.М. від 15 грудня 2022 року та повідомити про результат розгляду.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що після проходження медичного огляду військово-лікарської комісії та визнання позивача обмежено придатним до військової служби ОСОБА_1 подав рапорт командиру інженерно-саперного взводу 02.09.2022 року, яким клопотав про переведення його для проходження військової служби в пункт постійної дислокації у м. Самбір та направити його на стаціонарне лікування у зв'язку із погіршенням здоров'я. Вказаний рапорт був переданий командиром інженерно-саперного взводу командиру в/ч НОМЕР_1 , проте по суті не розглядався та був ним відхилений (не розглянутий). 12 жовтня 2022 року позивач подав рапорт про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за хворим батьком, однак по суті вказаного рапорту рішення не прийняте. 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав аналогічний рапорт про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за хворим батьком, однак капітан ОСОБА_2 повідомив, що необхідно до рапорту додати копії паспортів ОСОБА_1 і батька та рапорт написати власноручно. Повторно 25 жовтня 2022 року позивач подав рапорт, яким надалі просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за хворим батьком, однак по суті вказаного рапорту рішення не прийняте. 15 грудня 2022 року позивач звернувся з рапортом про звільнення його з військової служби з метою здійснення постійного догляду за батьком. Вказаний рапорт на вказаний час не розглянутий. Вказує, що бездіяльність це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи. Позивач вважає таку бездіяльність відповідачів щодо не розгляду його рапортів протиправною. Просив позов задовольнити.
Від представника відповідача - 1 на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник позову не визнав та зазначив, що рапорт позивача від 02.09.2022 №1879 в частині переведення для проходження служби до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , розглянутий шляхом накладення на ньому резолюції командира військової частини НОМЕР_1 про його відхилення, а щодо питання направлення на лікування, то відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України позивач направлений на огляд до медичної служби військової частини. На підставі рапорта рядового ОСОБА_1 від 02.09.2022 №1879 наказом військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.09.2022 №185 позивача звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою. Рапорти позивача від 12.10.2022, 24.10.2022, 25.10.2022 щодо звільнення з військової служби у запас у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком розглянуті та за результатами розгляду направлено клопотання до військової частини НОМЕР_2 від 26.10.2022 №867, яке повернуто без погодження. З метою інформування позивача про вирішення питання щодо його звільнення військової служби та обґрунтування відмови в переведенні для проходження служби до пункту постійної дислокації підготовлено лист військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022 №875, однак надіслати його позивачу відсутня можливість, оскільки у своїх рапортах позивач не зазначив адресу для надання відповіді, окрім цього він з 07.09.2022 по даний час відсутній на службі, що унеможливлює доведення цього листа до нього особисто під підпис. У зв'язку з виникненням цього спору військова частини НОМЕР_1 надіслала оригінал листа від 31.10.2022 №875 на адресу позивача. Просив позов задовольнити.
Від представника відповідача - 2 на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник позову не визнав та зазначив, що рапорт військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 про звільнення із військової служби не може бути розглянутий, оскільки він не поданий у встановленому порядку. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Вказує, що безпосереднім начальником позивача є командир інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 , а його наступним прямим начальником є командир військової частини НОМЕР_1 , а не командир військової частини НОМЕР_2 . До військової частини НОМЕР_2 від військової частини НОМЕР_1 надходило клопотання від 26.10.2022 №867 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком. Зазначене клопотання було повернуто без погодження у зв'язку із відсутністю підстав для звільнення з військової служби. Стверджує, що командуванням відповідача-2 розглядаються клопотання відповідача-1 про звільнення із військової служби їх військовослужбовців солдатського та сержантського складу, а не рапорти самих військовослужбовців відповідача-1 про їх звільнення із військової служби. Вважає, що відповідач-2 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Ухвалою судді від 1.03.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою судді від 20.03.2023 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 9.06.2023 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; призначено у справі підготовче судове засідання на 20 червня 2023 року о 08:45 год.
Протокольною ухвалою від 29.06.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 3.07.2023.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, представники відповідача проти позову заперечили, просили у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доводи позивача та представників відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідачі посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, що подані сторонами суд встановив такі правовідносини та відповідне їм правове регулювання.
Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №6 від 27.02.2022 ОСОБА_1 був мобілізований та зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №53 від 14.04.2022 року відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 11 квітня 2022 року №43/ТрО рядовий ОСОБА_3 , сапер інженерно - саперного взводу військової частини НОМЕР_1 та інші військовослужбовці прибули та перейшли в оперативне підпорядкування командира військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 та були залучені до безпосередньої участі у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в районі зосередження населеного пункту Новомиколаївка, Донецької області.
02.09.2022 року ОСОБА_1 подав рапорт командиру інженерно-саперного взводу, яким клопотав про переведення його для проходження військової служби в пункт постійної дислокації у м. Самбір та направити його на стаціонарне лікування у зв'язку із погіршенням здоров'я.
12 жовтня 2022 року позивач подав рапорт про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за хворим батьком.
24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав аналогічний рапорт про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за хворим батьком, однак капітан ОСОБА_2 повідомив, що необхідно до рапорту додати копії паспортів ОСОБА_1 і батька та рапорт написати власноручно.
Повторно 25 жовтня 2022 року позивач подав рапорт, яким надалі просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за хворим батьком.
15 грудня 2022 року позивач звернувся з рапортом про звільнення його з військової служби з метою здійснення постійного догляду за батьком.
Позивач вважає, що всі вищевказані його рапорти відповідачами розглянуті не були, тим самим на його думку відповідачі допустили протиправну бездіяльність у зв'язку з чим звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи вказаний спір, суд виходив з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023. Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
Абзацом четвертим статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до пункту 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Приписами пункту 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний Статут). Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Згідно з пунктом 115 Дисциплінарного Статуту вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Суд зазначає, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі Інструкція № 735).
Положення Інструкції №735 в частині вимог до звернення та термінів розгляду звернень повністю кореспондуються з вимогами Закону України «Про звернення громадян».
Пунктом 4 розділу ІІ Інструкції №735 встановлено, що у зверненні мають бути зазначені прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковане або написане від руки, розбірливо, чітко підписане заявником (групою заявників) із зазначенням дати.
Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає (пункт 4 розділу ІІ Інструкції №735).
Згідно з частиною сьомою статті 5 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Суд встановив, що лише в рапорті позивача від 15.12.2022, адресованому командиру в/ч НОМЕР_4 НОМЕР_5 ОБР ТрО підполковнику ОСОБА_4 , ОСОБА_1 зазначив свою адресу: АДРЕСА_2 .
Згідно з наказом військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №185 від 3.09.2022 звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою рядового ОСОБА_1 , сапера інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 строком на 5 діб з “03” вересня по “07” вересня 2022 року.
У подальшому відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.09.2022 №190 встановлено вважати такими, що вибув з району ведення воєнних (бойових) дій військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 у КНП «Лозівське територіальне медичне об'єднання» м. Лозова, Харківська область у зв'язку з погіршенням стану здоров'я з “07” вересня 2022 року
Відповідач-1 стверджує та не спростовується позивачем, що з 07.09.2022 ОСОБА_1 вибув з військової частини НОМЕР_1 на лікування та не повернувся по сьогоднішній день.
Отже, починаючи з 7.09.2022 позивач, перебуваючи поза межами військової частини НОМЕР_1 подаючи рапорти до відповідачів зобов'язаний був у зверненнях зазначати місце проживання так як це встановлено пунктом 4 розділу ІІ Інструкції №735 та частиною сьомою статті 5 Закону України «Про звернення громадян».
Суд погоджується з твердженням відповідачів про те, що з метою інформування позивача про вирішення питання щодо його звільнення військової служби та обґрунтування відмови в переведені для проходження служби до пункту постійної дислокації підготовлено лист військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022 №875, однак надіслати даний лист позивачу відсутня можливість, оскільки у своїх рапортах позивач не зазначив адресу для надання відповіді, окрім цього він з 07.09.2022 по даний час відсутній на службі, що унеможливлює доведення цього листа до нього нарочно під підпис.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» та пункту 4 розділу ІІ Інструкції №735 письмове звернення без зазначення місця проживання визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Що стосується бездіяльності відповідачів щодо розгляду рапортів ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
02.09.2022 позивачем було подано рапорт по команді на ім'я командира інженерно-саперного взводу про переведення його для проходження військової служби в пункт постійної дислокації в м. Самбір та про скерування його на стаціонарне лікування у зв'язку із погіршенням стану здоров'я.
Вказаний рапорт було зареєстровано у військовій частині НОМЕР_1 02.09.2022. На зазначеному рапорті командиром військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_5 було проставлено резолюцію «Відхилено».
03.09.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині №185 рядового ОСОБА_1 , сапера інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою строком на 5 діб з “03” вересня по “07” вересня 2022.
Як зазначено у цьому наказі підставою для його видачі були: рапорти рядового ОСОБА_1 , від 02.09.2022 №1879, від 03.09.2022 №1896 та довідка ТВО начальника медичної служби - начальника медичного пункту від 03.09.2022 року №205.
Відповідно до ст.ст.254, 255, 259, 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини. Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби. Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.
У медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.
На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту.
Матеріалами справи підтверджується, що після подання позивачем рапорту від 02.09.2022 про скерування на стаціонарне лікування, його було направлено до медичної служби військової частини НОМЕР_1 для огляду, за результатами якого була видана довідка №205 про потребу у звільнені від виконання службових обов'язків і наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.09.2022 №185 його звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою.
Таким чином, судом встановлено, що рапорт позивача від 09.02.2022 був отриманий та розглянутий військовою частиною НОМЕР_1 шляхом вчинення вищезазначених дій відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Тим самим спростовується твердження позивача про не розгляд військовою частиною НОМЕР_1 рапорту рядового ОСОБА_1 від 02.09.2022.
Тому вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.09.2022 та про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути зазначений рапорт задоволенню не підлягають.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 12.10.2022, 24.10.2022 та 25.10.2022 на адресу військової частини НОМЕР_1 подано рапорти про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зазначені рапорти, як випливає із їх змісту та пояснень позивача (викладених в тому числі і в позовній заяві), стосувались одного й того ж питання (звільнення з військової служби) та подавались кілька разів у зв'язку із їх уточненням та виправленням недоліків.
Остаточно прохання позивача про звільнення його з військової служби було викладено у рапорті від 25.10.2022, в якому він просив командира інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 клопотати перед вищим командуванням про його звільнення із військової служби.
Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008): « 233. Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.».
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Частиною 2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008) визначено, що звільнення військовослужбовців із військової служби (у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), здійснюється командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Тобто, повноваженням щодо звільнення позивача з військової служби наділений саме командир військової частини НОМЕР_2 , як командир бригади в підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, 26.10.2022 військовою частиною НОМЕР_1 на адресу військової частини НОМЕР_2 було скеровано клопотання про звільнення з військової служби рядового ОСОБА_1 . До зазначеного клопотання було долучено рапорт рядового ОСОБА_1 від 25.10.2022 із додатками.
Направленням командиром військової частини НОМЕР_1 на адресу військової частини НОМЕР_2 клопотання про звільнення з військової служби ОСОБА_1 фактично задоволено відповідачем-1 рапорт позивача, в якому останній просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, клопотання командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 не було задоволено військовою частиною НОМЕР_2 з підстав не підтвердження необхідності у постійному догляді за батьком позивача медичним висновком МСЕК. Проте, оскільки позивачем не ставляться вимоги про неправомірність відмови відповідачем-2 у задоволенні клопотання про його звільнення, то судом розгляд і оцінка зазначених підстав не здійснювалась.
З огляду на те, що військовою частиною НОМЕР_1 було задоволено рапорт ОСОБА_1 (про клопотання перед вищим командуванням щодо його звільнення з військової служби) та було скеровано відповідне клопотання вищому командуванню (військовій частині НОМЕР_2 ), то позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів від 12.10.2022, від 24.10.2022 та від 25.10.2022 та в частині зобов'язання відповідача-1 розглянути зазначені рапорти задоволенню не підлягають.
Не підлягає також задоволенню позовна вимога до військової частини НОМЕР_1 повідомити про результат розгляду зазначених рапортів, оскільки судом встановлено, що відповідачем-1 така відповідь була надана 30.10.2022 й була отримана позивачем 24.04.2023.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 15.12.2022 на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 було направлено рапорт про його звільнення з військової служби на підставі п.1 ч.2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Листом від 31.12.2022 військовою частиною НОМЕР_2 було відмовлено у задоволенні зазначеного рапорту. До матеріалів справи відповідачем-2 долучено докази направлення зазначеного листа позивачу та отримання його адресатом 21.06.2023.
З огляду на надання відповіді відповідачем-2 на рапорт позивача і на повідомлення останнього про результат розгляду вказаного рапорту, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту від 15.12.2022 та щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15.12.2022 і повідомити про результат розгляду.
В силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що складені позивачем рапорти відповідачами не розглянуті.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зауважує, що сам по собі факт вчинення суб'єктом владних повноважень бездіяльності не означає однозначної протиправності такого діяння, адже в силу правового висновку постанови Великої палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19 протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Таким чином, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 05.07.2023.
Суддя Р.М. Брильовський