27 червня 2023 року м. Кропивницький справа № 340/2198/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул.Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ - ВП 43995486)
проскасування вимоги, -
І. Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати противоправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2021 року № Ф-99735-53.
ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позову зазначено, що вважає дії відповідача протиправними, а оскаржувану вимогу про сплату боргу з єдиного внеску незаконною, оскільки нею не здійснювалась будь-яка підприємницька діяльність, та як наслідок нею не було отримано доходу від такої діяльності протягом 2017- 2020 роки. Заборгованість, яка рахується станом на 19.01.2021 року у розмірі 37788,74 грн єнезаконною. За таких обставин просить позовні вимоги задовольнити, спірне рішення скасувати.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки, позивач 30.05.1997 року зареєстрована, як фізична особа підприємець. Згідно з приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 січня 2017 року, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального соціального внеску. Згідно даних інформаційної системи податкового органу та в інтегрованій картці платника податків обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017 -2020 роки, внаслідок чого відповідачем винесена податкова вимога. За таких обставин, представник відповідача вважає, що спірна вимога винесена правомірно і підстави для її скасування відсутні.
ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі
Ухвалою від 28.04.2023 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
23.05.2023 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.
Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з 30.05.1997 року та взятий на податковий облік Олександрійської ДПІ.
28.02.2023 року припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 .
Так, згідно інтегрованій картці платника ОСОБА_1 , по платежу 71040000, автоматично нараховано єдиний внесок за 2017 рік 8448,00 грн., 2018 - 9828,72 грн., 2019 11016,72 грн., січень, лютий, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 року - 8495,30 гривень. Станом на 19.01.2021 сума до сплати єдиного внеску склала 37788,74 гривень.
Контролюючим органом 04.02.2021 року сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) року № Ф-99735-5 та направлена адресу відповідача рекомендованим листом та повернута з відміткою «по закінченню терміну зберігання».
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі за текстом Закон №2464).
З огляду на ч.2 ст.2 Закону №2464 виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
У розумінні п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 р. №1776-VIII (далі за текстом Закон №1774), чинним з 01.01.2017 р., внесено зміни, зокрема до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, згідно з абзацами 1, 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464, у редакції Закону №1774, з подальшими змінами, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, внаслідок внесення Законом №1774 змін щодо нарахування єдиного внеску, з 01.01.2017 р. у фізичних осіб-підприємців виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до ч.ч.2 4, 8, 12 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами 1, 5 7 ч.4 ст.25 Закону №2464 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 (далі за текстом Інструкція №449).
Абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Згідно з абзацами 1 3, 11 пункту 3 розділу VI Інструкції №449, у редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до абз.1 п.4 р.VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).
Позивач заперечує наявність у нього статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, оскільки ним було набуто статус фізичної особи-підприємця 30.05.1997 р., тобто до 01.07.2004 р., та не вчинялися дії з метою включення відомостей відносно неї до Єдиного державного реєстру відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 р. №755-IV (далі за текстом Закон №755).
Суд враховує, що частиною 1 статті 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно з ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Із 01.07.2004 р. набрав чинності Закон №755, яким передбачено створення та формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до ч.1 ст.42 Закону №755, у первинній редакції, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Згідно з п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755, у первинній редакції, державний реєстратор протягом 2004 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Отже, з дати набрання чинності Законом №755, процедура державної реєстрації передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 р.) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755).
Пунктами 2 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01.07.2010 р. №2390-VI (далі за текстом Закон №2390) передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390 визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
За приписами п.9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390 порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначався Положенням про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. №575/5 (далі за текстом Положення №575/5).
Відповідно до п.1.2, 3.1 Положення №575/5 комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі невключені суб'єкти).
Завданням комісії є проведення інвентаризації невключених суб'єктів.
При цьому пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. №575/5 зобов'язано державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Таким чином, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулися із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390, підлягали включенню Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру, були зобов'язані зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 р. №1155 викладено у новій редакції пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Окрім того, виключено пункти 2 4 і 7 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 р. у справі №260/81/19 (провадження №11-118апп20) висловила правову позицію відповідно до якої статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого, у визначеній державою формі, реалізації цього права у нових умова нормативно-правового регулювання після 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміни у процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390 та №1155, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004 р., що підтверджується виконання ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи підприємця, шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до Єдиного державного реєстру про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 р., вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності та, як наслідок, отримання доходу від такої діяльності.
Зважаючи на те, що упродовж 2017 - 2020 років, за які відповідач обліковує недоїмку ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, позивач не мав офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця, внаслідок не проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755, що виключало будь-яку можливість законного здійснення підприємницької діяльності та одержання доходів від такої діяльності, виключається і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2021 року № Ф-99735-53, сформована Головним управління ДПС у Кіровоградській області не на підставі законів України та є не обґрунтованою, оскільки не враховано усіх обставин, які мали значення для її винесення, а тому позовна вимога підлягає задоволенню.
VІ. Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В матеріалах справи містяться квитанції щодо понесення позивачем витрат по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. (а.с.11). Отже, відшкодуванню підлягають вказані витрати понесені позивачем.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправного та скасувати вимогу від 04.02.2021 року № Ф-99735-53 Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску на суму 37788,74 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 43995486).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. ЖУК