04 липня 2023 року Справа № 280/4721/23 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Богатинський Б.В., перевіривши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 41886120)
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (далі - відповідач ) в якій позивач просить суд:
Стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.12.2022 по 18.04.2023 у сумі 46 362, 77 грн.
Судові витрати, що складаються з виплат на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.
Позовну заяву подано та підписано представником позивача адвокатом Вишняковим Д.О., на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1129972 від 23.06.2023.
За приписами ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст.160 КАС України в позовній заяві, зокрема, зазначається:
п. 4 зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
п. 5 виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
п. 9 у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
У відповідності до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 245 КАС України визначені повноваження суду при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
8-1) заборону політичної партії та передачу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави;
9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Таким чином, адміністративний позов спрямований на захист прав, свобод та інтересів особи, які порушив відповідач - суб'єкт владних повноважень, надаючи позивачу можливість вибору способу захисту для ефективного відновлення його порушених прав та інтересів з урахуванням приписів частин першої та другої статті 5 КАС України.
При цьому суд наголошує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, яке повинно бути реальним та стосуватися (зачіпати) особисті права або інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 09.07.2018 в адміністративній справі № 9901/675/18.
Позивачем заявлена позовна вимога про стягнення з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/5236/22 позов ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №362-к від 29 липня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з 02 серпня 2022 року; стягнуто з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2022 року по 14 грудня 2022 року у розмірі 56 721,72 грн.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 Кодексу законів про працю України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).
Припинення, розірвання трудового договору пов'язано зі звільненням працівника.
Частиною 2 статті 236 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Із позовних вимог вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу 15.12.2022 по 18.04.2023.
Так, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 640/6398/19 вказав, що вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.
Водночас, статтею 236 КЗпП визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, суд наголошує на тому, що слід розмежовувати середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Матеріали справи свідчать, що при винесенні рішення від 14 грудня 2022 року у справі №280/5236/22 судом вже стягнуто з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2022 року по 14 грудня 2022 року у розмірі 56 721,72 грн.
У зв'язку з викладеним позивачу необхідно уточнити позовні вимоги та обґрунтування позовної заяви з урахуванням наведених судом зауважень.
Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані ст. 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 1340/4393/18, середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зауважила, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).
Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
У позовні заяві позивач повідомляє, що він незаконно не отримав заробітну плату в період з 15.12.2022, (дата винесення судом рішення про поновлення на роботі) по 18.04.2023 (дата поновлення позивача на роботі).
При цьому, суд звертає увагу, що позивач вказує 18.04.2023 як дату з якої його поновлено на посаді на виконання вищезазначеного рішення Запорізького окружного адміністративного суду.
Разом з тим, з копій трудової книжки позивача, встановлено:
- запис 28 від 02.08.2022 - поновлений на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління,
- запис 29 від 18.04.2023 - звільнений із займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 та ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Інших доказів щодо поновлення позивача на посаді саме 18.04.2023 не надано, відомості з трудової книжки суперечать повідомленій позивачем інформації.
Таким чином, виходячи із наведеного вище, судом встановлено, що обставини з якими позивач пов'язує порушення своїх прав були відомі позивачу (з дати винесення судом рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню, та не виконане своєчасно), відтак у межах даної справи позивач звернувся за судовим захистом після закінчення строків, встановлених законом.
Частиною 6 ст.161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У відповідності до цього позивачу необхідно надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску, оскільки позовні вимоги заявлені позивачем з пропуском строку звернення до суду.
Відповідно до ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Розмір судового збору обчислюється відповідно до ч.1, 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Перевіривши матеріали позову, суд встановив, що відсутні докази сплати судового збору.
Позивач в позовній заяві вказує наявність підстав для його звільнення відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору.
Враховуючи відсутність документа про сплату судового збору та приймаючи до уваги вищевикладену позицію позивача, суд зазначає таке.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Позивач посилається на правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21): «середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло в працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах».
Однак, як вже зазначено судом вище, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці". Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання судового рішення є різними за своєю суттю поняттями.
Відтак пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Таким чином, враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру в сумі 46362,77 грн., йому слід сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (1%, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Відповідно до статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160,161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід залишити без руху.
Згідно частини третьої статті 169 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Керуючись статтями 160, 169, 171, 241, 243, 248 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду:
- належним чином оформленої виправленої позовної заяви (у примірнику для суду та копії відповідно до кількості відповідачів) із уточненням змісту позовних вимог у відповідності до ст. 5 КАС України та п. 4, 5, 9 ч.5 ст.160 КАС України (зазначити: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; докази, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача), з урахуванням зауважень суду у цій ухвалі;
- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску;
- доказів сплати судового збору в сумі 1073,60 грн., або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Реквізити для сплати судового збору: "Отримувач коштів ГУК у Зап.обл/м.Зап. Дніпров./22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997; Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA538999980313131206084008512; Код класифікації доходів бюджету 22030101; Призначення платежу - *; 101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Запорізький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Копію ухвали направити позивачу (представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Б.В. Богатинський